ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2019 р.

м. Одеса

Справа № 916/1882/18

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курко Д.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Панасюк О.М. на підставі ордеру;

Від відповідача: Пашутов В.Ю. на підставі довіреності;

Від третьої особи: ОСОБА_4

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4, про стягнення 12 349,88 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі по тексту - Моторне страхове бюро) звернулося до господарського суду із позовною заявою до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (далі по тексту - Військово-медичний центр) про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 11687,88 грн. та суми сплачених витрат на встановлення розміру збитків та збору документів у розмірі 662,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом переходу до позивача на підставі ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права вимоги до сплати страхового відшкодування, виплаченого на користь третьої особи.

Відповідач повністю заперечував проти позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Зокрема, Військово-медичним центром було наголошено, що розмір виплаченого на користь третьої особи страхового відшкодування був здійснений із порушенням п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092.

Ухвалою від 10.09.2018р. господарським судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 (далі по тексту ОСОБА_4.). Під час розгляду даної справи ОСОБА_4 заперечував проти задоволення пред'явлених позивачем вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвалою від 17.12.2018р. господарським судом було задоволено клопотання відповідача та зупинено провадження у даній справі до припинення дії воєнного стану.

Ухвалою від 16.01.2019р. господарським судом було поновлено провадження по даній справі на підставі ч. 1 ст. 230 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

23.02.2016р. ОСОБА_5 звернулась до Моторного страхового бюро із повідомленням, на підставі ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", про дорожньо-транспортну пригоду, яка відбулась 22.02.2016р. за участю автомобіля ОСОБА_5 та автомобіля, яким керував ОСОБА_4 23.02.2016р. ОСОБА_5 також звернулась до Моторного страхового бюро із заявою про виплату шкоди, заподіяної її автомобілю в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 22.02.2016р. за участю ОСОБА_4 При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 було оформлено поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

З матеріалів справи, а саме: реєстраційних даних транспортного засобу та технічного талону вбачається, що автомобіль, який брав участь у дорожньо-транспортній пригоді, яка відбулась 22.02.2016р. під керуванням ОСОБА_4, належить Військово-медичному центру.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2016р. по справі №522/4286/16-п було визнано ОСОБА_4 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, а саме дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 22.02.2016р. за участю автомобіля ОСОБА_4 та автомобіля ОСОБА_5

На підставі наказів Моторного страхового бюро від 30.05.2016р. №4314 та від 16.06.2016р. №4575 ОСОБА_5 було виплачено суму страхового відшкодування у розмірі 10958,56 грн. та у розмірі 729,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4314рв від 30.05.2016р. на суму 10958,56 грн., платіжним дорученням №4575рв від 21.06.2016р. на суму 729,32 грн. Варто зауважити, що вартість ремонту автомобіля ОСОБА_5 була розрахована ТОВ „Делфі груп", що підтверджується наявним в матеріалах справи звітом про оцінку майна. За надані ТОВ „Делфі груп" послуги зі складання протоколу огляду та звіту позивачем було перераховано на рахунок ТОВ „Делфі груп" грошові кошти у розмірі 662,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1403/1 рв від 31.05.2016р.

26.09.2017р. Моторне страхове бюро звернулось до Військово-медичного центру із досудовою регресною вимогою, відповідно до якої посилаючись на факт виплати ОСОБА_5 страхового відшкодування у розмірі 11687,88 грн., у зв'язку з пошкодженням автомобіля останньої в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля Військово-медичного центру, просило сплатити страхове відшкодування у розмірі 11687,88 грн. та вартість понесених витрат на збір документів у розмірі 662,00 грн.

У відповідь на досудову регресну вимогу відповідач листом від 25.10.2017р. повідомив про відсутність підстав для відшкодування позивачу грошових коштів у розмірі 11687,88 грн., у зв'язку із проведенням технічного огляду пошкодженого автомобіля за відсутності представника відповідача, що є порушенням п. п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до Військово-медичного центру, позивачем було наголошено про наявність підстав для відшкодування в порядку регресу витрат у розмірі 12 349,88 грн., у зв'язку з перерахуванням на користь ОСОБА_5 суми страхового відшкодування на підставі ст. 42 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Таким чином, предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів в порядку регресу з роботодавця винної у дорожньо-транспортній пригоді особи у зв'язку із виплатою страхового відшкодування потерпілій особі.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд виходить з наступного.

За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

За загальними правилом, закріпленим у ч. 2 ст.1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з нормою ч. 1 ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст.1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Так, приписами ч. 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, - таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст.1172 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст.1187 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно зі ст. 6 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно з вимогами ст.33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов'язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; . вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально. У разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку. Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

Відповідно до п. 39.1 ст.39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

За змістом п. 41.1 ст.41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У п. 38.2.1 п. 38.2 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регламентовано, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Згідно зі ст. 40 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди: на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", заподіяної власниками та/або користувачами транспортних засобів, якщо такі власники та/або користувачі надали іноземним компетентним органам страховий сертифікат "Зелена картка", виданий від імені страховиків - членів МТСБУ; на території України, заподіяної водіями - нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу; в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи; г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону; ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності; д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством. Регламентні виплати, зазначені у підпунктах "а" - "д" цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ. Відповідно до п.1.6 ст.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Господарським судом під час розгляду даної справи було встановлено, що автомобіль, яким керував ОСОБА_4 та з вини якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено автомобіль ОСОБА_5, належить Військово-медичному центру.

Як зазначалось вище по тексту рішення, нормою ч. 1 ст.1172 Цивільного кодексу України закріплено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. При цьому, як було встановлено судом правовою підставою для сплати позивачем на користь ОСОБА_5 за рахунок коштів фонду захисту потерпілих страхового відшкодування є приписи ст. ст. 38, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з участю у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу, власником якого цивільно-правова відповідальність застрахована не була.

Підсумовуючи вище наведене, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь Моторного страхового бюро України суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 11687,88 грн. та суми сплачених витрат на встановлення розміру збитків та збору документів у розмірі 662,00 грн., розмір понесення яких підтверджується матеріалами справи, що має наслідком необхідність задоволення заявленого позивачем позову.

Господарський суд критично оцінює доводи Військово-медичного центру, яким в обґрунтування заявлених позовних вимог було наголошено про здійснення розрахунку страхового відшкодування із порушенням п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092, як на підставу для відмови у задоволенні позову з огляду на наступне.

Відповідно до п. п. 5.1 5.2 розділу 5 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092, технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки. У разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку.

Господарський суд зауважує, що положеннями Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092, не встановлено такої обов'язкової умови для оцінки транспортного засобу як участь заінтересованих осіб, оскільки питання про необхідність їх повідомлення та участі вирішується суб'єктом оціночної діяльності самостійно. За таких обставин, господарський суд відхиляє доводи відповідача у названій частині та зауважує, що саме лише посилання у відзиві на позовну заяву на проведення оцінки автомобіля без повідомлення відповідача за відсутності взагалі будь-яких інших доводів щодо невідповідності наданого позивачем звіту вимогам чинного законодавства, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заявлених Моторним страховим бюро позовних вимог.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених Моторним (транспортним) страховим бюро України позовних вимог шляхом присудження до стягнення на користь позивача суми страхового відшкодування у розмірі 12349,88 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору розподіляються судом відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 231, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Військово-медичного клінічного центру Південного регіону /65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 2, ідентифікаційний код 08199969/ на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України /02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, ідентифікаційний код 21647131/ в порядку регресу суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 12349,88 грн. /дванадцять тисяч триста сорок дев'ять грн. 88 коп./, судовий збір у розмірі 1762,00 грн. /одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25 лютого 2019 р.

Суддя С.П. Желєзна