П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1717/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський Олександр Ванадійович

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

21 лютого 2019 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Матохнюка Д.Б. Курка О. П.

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

представника позивача: Томенка Р.В.,

представника відповідача: Мякінькової Л.І.,

свідка : ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 року (повний текст якої складено в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Гальвано-Майстер" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 року - без змін.

Представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд задовольнити її.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 18.04.2018 року по 26.04.2018 року ГУ ДФС у Вінницькій області проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПП "Гальвано-Майстер" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Мономо" (податковий номер 38748743) за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, результати якої оформлено актом перевірки від 05.05.2018 за № 2043/1415/37618098.

За результатами проведеної перевірки встановлено порушення:

пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), в зв'язку з чим завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2016 рік у сумі 108333 грн.

п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.3 ст.200 ПК України, в зв'язку з чим занижено сплату податку на додану вартість всього у сумі 20617 грн., в тому числі: за липень 2016 року в сумі 13333 грн.; за серпень 2016 року в сумі 7284 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість в сумі 1049 грн. за серпень 2016 року.

На підставі акта перевірки відповідачем 25.05.2018 року прийняті такі податкові повідомлення-рішення: №0004721715, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 108333 грн.; № 0004731415, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 25771 грн., з яких 20617 грн. сума за податковими зобов'язаннями та 5154 грн. за штрафними (фінансовими санкціями); № 0004741415, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 1049 грн..

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Розглядаючи даний позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення з порушенням норм чинного законодавства України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Тобто, починаючи з 01.01.2015 року податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Базою оподаткування визначено грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 ПК України), а звітним для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (п. 137.4 ст. 137 ПК України).

Відповідно до п.п. 44.1, 44.2 і 44.3 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У свою чергу правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 11 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою ст. 9 Закону № 996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів міститься в абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За приписами ч. 5 цієї статті Закону № 996-ХІV господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Зокрема, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності закріплені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248). Так, відповідно до положень п.п. 5 - 9 цього НП(С)БО витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Крім того, відповідно до норм п. 200.1, п. "в" п. 200.4 ст. 200 ПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума, в тому числі, зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. "а" п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

На дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, що між ПП "Гальвано-Майстер" та ТОВ "Мономо" укладений договір № 24 від 01.07.2017 року, відповідно до якого виконавець (ТОВ "Мономо") зобов'язується за завданням замовника (ПП "Гальвано-Майстер") надавати послуги демонтажу, ремонту та монтажу лінії нікелювання та договір № 28 від 26.07.2016 року, відповідно до якого виконавець (ТОВ "Мономо") зобов'язується за завданням замовника (ПП "Гальвано-Майстер") надавати послуги: ремонтно-будівельні роботи на об'єкті замовника. Вказані договори підписані директором ПП "Гальвано-Майстер" ОСОБА_5 та директором ТОВ "Мономо" ОСОБА_4

На підтвердження виконання вказаних договорів позивач надав акти здачі-прийомки (надання послуг) № 28 від 29.07.2016 року на суму 80000 грн., в т.ч. ПДВ 13333,33 грн., № 31 від 31.08.2016 року на суму 50000 грн., в т.ч. ПДВ 8333,33 грн.; рахунки на оплату № 12 від 29.07.2016 року на суму 80000 грн., в т.ч. ПДВ 13333,33 грн., № 14 від 31.08.2016 року на суму 50000 грн., в т.ч. ПДВ 8333,33 грн.; платіжні доручення № 889 від 29.07.2016 року на суму 80000 грн.; № 120 від 21.09.2016 року на суму 50000 грн., № 130 від 04.10.2016 року на суму 1000 грн.

Однак, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься протокол допиту свідка ОСОБА_4 (який являється директором ТОВ "Мономо") в межах кримінального провадження яке внесено до ЄРДР за №32017020000000031 від 02.03.2017 року, з якого судом встановлено, що ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_6 зареєстровано ряд товариств з обмеженою відповідальністю, зокрема ТОВ "Сервісбудінтер", ТОВ "Фрут Майстер Трейд", ТОВ "Фрут Майстер Комерс", ТОВ "Цент технічного обслуговування", ПП "Елітар Авто", ТОВ "Трансагроком" та ТОВ "Мономо" для ведення господарської діяльності. Також, відповідно до пояснень, які містяться в протоколі допиту ОСОБА_4 заперечував свою причетність до здійснення господарських операцій вказаних підприємств.

Крім того, ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2019 року витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області вирок по кримінальній справі №127/24813/18 від 07.11.2018 року відносно ОСОБА_4 відповідно до якого визнано винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України щодо фіктивного підприємництва ТОВ "Сервісбудінтер", ТОВ "Цент технічного обслуговування", ПП "Елітар Авто".

Також, судом апеляційної інстанції в судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_4, який являється директором ТОВ "Мономо" стосовно здійснення господарської діяльності між приватним підприємством "Гальвано-Майстер" та ТОВ "Мономо".

На запитання суду, чи підписував ОСОБА_4 документи, які містяться в матеріалах і на які послався позивач про здійснення реальної господарської операції з ТОВ "Мономо" , зокрема на договорі № 24 від 01.07.2017 року та договорі № 28 від 26.07.2016 року, на акті здачі-прийомки (надання послуг) № 28 від 29.07.2016 року на суму 80000 грн., в т.ч. ПДВ 13333,33 грн., № 31 від 31.08.2016 року на суму 50000 грн., в т.ч. ПДВ 8333,33 грн.; на рахунках на оплату № 12 від 29.07.2016 року на суму 80000 грн., в т.ч. ПДВ 13333,33 грн., № 14 від 31.08.2016 року на суму 50000 грн., в т.ч. ПДВ 8333,33 грн.; на платіжних дорученнях № 889 від 29.07.2016 року на суму 80000 грн.; № 120 від 21.09.2016 року на суму 50000 грн., № 130 від 04.10.2016 року на суму 1000 грн.. На що Дудар В.І. відповів, що вказаний підпис який стоїть напроти його прізвища йому не належить. Також, на додатково повідомив, що ніякого відношення до господарської діяльності ТОВ "Мономо" відношення не має, хто здійснював підпис йому також не відомо.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 вказаної статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавець передбачає реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку в інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 817/537/17 (провадження №К/9901/4401/17), презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені контрагентів, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства.

Висновок суду про наявність у платника податків права на відображення валових витрат та податкового кредиту за наявності первинних документів, у тому числі на підтвердження подальшого використання товару, за відсутності вироку у кримінальному провадженні є помилковим, оскільки сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Вказана правова позиція також міститься в рішеннях Верховного Суду №820/4398/17 від 23 жовтня 2018 року та №826/13126/17 від 11 грудня 2018 року.

Крім того, Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз наведених норм ПК України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.

Згідно із пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 ПК України).

На виконання вказаної норми ПК України Міністерство фінансів України наказом від 31.12.2015 N 1307 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (у редакції чинній на час заповнення податкових накладних у спірних правовідносинах; далі - Порядок).

Згідно з пунктом 1 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 2 Порядку податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Також, відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Встановивши, у ході розгляду справи, що усі документи, які містяться у матеріалах справи на які посилається позивач про реальність господарської операції між позивачем та ТОВ "Мономо", підписані невстановленою особою від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності товариства-постачальника, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а отже, вказані документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт здійснення реальної господарської операції і досягнення позивачем законної мети його здійснення - виконання вказаних робіт зазначених у договорах для здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність податкових повідомлень - рішень, що є предметом спору.

Однак, суд першої інстанції не зазначив, яким обставинам справи не відповідають висновки податкового органу при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, в чому полягає неправильне застосовування норм чинного законодавства України. Скасовуючи податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області від 25.05.2018 №0004721715, № 0004731415 та № 0004741415, суд першої інстанції не надав оцінку доводам контролюючого органу, які в системному взаємозв'язку проаналізовані судом апеляційної інстанції та надали обґрунтовані підстави прийти до висновку для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою у задоволені позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Гальвано-Майстер" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 26 лютого 2019 року.

Головуючий

Совгира Д. І.

Судді

Матохнюк Д.Б. Курко О. П.