ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 лютого 2019 року 11:11 № 826/9102/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - ОСОБА_1, від відповідача - Дорошенка А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_2

до третя особа

Служби безпеки України Адміністрація Державної прикордонної служби України

про

визнання протиправною та скасування Постанови від 12.01.2018 року, зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), в якому позивач просить суд:

«Визнати протиправною та скасувати Постанову Служби безпеки України від 12.01.2018 р. № 2/5/4-1057нт про заборону в'їзду в Україну громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження Україна, паспорт громадянина Ізраїль НОМЕР_1

Визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо направлення Доручення від 11.01.2018 р. № 2/3/4-1058нт Державній прикордонній службі України про доповнення Контрольного списку осіб, яким заборонено в'їзд в Україну, даними стосовно громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_2 (ОСОБА_2 - англ.), ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження Україна, місце проживання - Ізраїль.

Визнати протиправними дії Служби безпеки України, що були вчинені 17 грудня 1998 року, по забороні громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження Україна, в'їзду до України строком на п'ять років.»

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем, на думку позивача, безпідставно заборонено в'їзд позивачу, оскільки жодних доказів причетності позивача до протиправної діяльності відповідачем не надано.

Відповідно до заяви про зміну підстав позову, представник позивача додатково стверджує, що позивач є громадянином України, має паспорт громадянина України, у зв'язку з чим вважає безпідставною оскаржувану заборону.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що у відповідача достатньо, на думку відповідача, інформації, яка може свідчити про те, що перебування позивача на території України суперечить інтересам держави.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 12.01.2018 року першим заступником Голови Служби Безпеки України було затверджено постанову начальника 5 Управління Департаменту контррозвідувальної роботи СБ України про заборону в'їзду на територію України від 11.01.2018р., за змістом якої позивачу - громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, було заборонено в'їзд на територію України.

Відповідно до даної постанови мотивом заборони стало те, що в діях громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_2 містяться ознаки причетності до підготовки на території України акцій на шкоду національній безпеці України та те, що діяльність позивача, у разі його приїзду в Україну може нанести шкоду інтересам національної безпеки.

Як стверджує відповідач, аналогічну постанову щодо позивача було прийнято 17 грудня 1998 року, проте, жодних документів щодо винесення зазначеної постанови сторонами не надано.

Суд, розглядаючи посилання на протиправність вищезазначених рішень виходить з наступного.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;

якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Вказаний вище перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Службу безпеки України», Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 2 цього Закону, на Службу безпеки України покладено в межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України», Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Частиною першою статті 5, пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» передбачено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про національну безпеку України», Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:

1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;

2) боротьбу з тероризмом;

3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об'єктів критичної інфраструктури;

4) охорону державної таємниці.

За змістом статті 1 Закону України «Про національну безпеку України»:

- державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру (пункт 4);

- національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9);

- загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України (пункт 6);

- національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян; (пункт 10).

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, що містяться в пункті 18 Постанови від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції постанови від 16.03.2012), при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому, необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати па увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Наявність в СБУ повноважень щодо прийняття рішень про заборону в'їзду в Україну з метою забезпечення національної безпеки позивачем не заперечується.

Порядок прийняття СБУ рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства визначено Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - Інструкція №344), затвердженою наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 № 344.

Пунктом 2 Інструкції №344 встановлено, що рішення про заборону в'їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в'їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБУ.

Згідно з пунктом 3 Інструкції №344, у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка.

У довідці зазначаються:

1) дані про особу, якій передбачається заборонити в'їзд в Україну: прізвище, ім'я, друге ім'я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон;

2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України);

3) в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці;

4) пропонований строк заборони в'їзду в Україну особі (від шести місяців до п'яти років);

5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в'їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.

Відповідно до пункту 4 Інструкції №344, довідка, підготовлена регіональним органом, направляється на погодження функціональному підрозділу Центрального управління по лінії роботи.

Начальник функціонального підрозділу Центрального управління зобов'язаний не пізніше десятиденного строку погодити довідку та повернути її регіональному органу, а якщо правових підстав для прийняття рішення про заборону недостатньо - повернути довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням. Вимога щодо строку погодження довідки не поширюється на випадок, передбачений пунктом 5 цієї Інструкції.

Пунктом 6 Інструкції №344 встановлено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в'їзду в Україну (додаток до Інструкції).

Викладення інформації з обмеженим доступом у постанові не допускається.

Відповідно до пункту 7 Інструкції, постанова складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником, та погоджуються: у Центральному управлінні - начальником функціонального підрозділу або його заступником; у регіональному органі - начальником органу або його заступником.

Примірники постанови затверджуються Головою СБУ або його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов'язків.

Відтак, передумовою для прийняття СБУ постанови про заборону в'їзду в Україну є прийняття вищевказаної довідки, яка, в обов'язковому порядку повинна містити:

- виклад обставин, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду, що викладаються згідно з пунктом 2 вищевказаної Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України);

- обґрунтування того, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці;

- пропозиції щодо строку заборони в'їзду в Україну особі (від шести місяців до п'яти років);

- відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в'їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.

Так, СБУ підготовлена довідка № 2/5/4-1054дск від 11.01.2018 щодо доцільності заборони в'їзду в Україну позивачу, яка має гриф обмеження доступу "Для службового користування" та винесена постанова про заборону в'їзду позивачу до України від 12.01.2018 № 2/5/4-1057нт строком на п'ять років, про що надано доручення Державній прикордонній службі України (копія постанови додається) у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 №280.

Судом вбачається, що вказана довідка містить визначений Інструкцією №344 виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну, а також обґрунтування того, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України і пропозиції щодо строку заборони в'їзду в Україну особі (від шести місяців до п'яти років).

З огляду на викладене, оскаржувана постанова, прийнята на підставі зазначеної довідки, є обґрунтованою, а тому доводи позивача про її протиправність і необхідність скасування в судовому порядку не заслуговують на увагу суду.

Судом не приймаються посилання представника позивача на те, що викладені в довідці обставини не підтверджується жодним доказом і є безпідставним звинуваченням позивача у скоєнні злочинів.

При цьому, суд виходить з того, що зазначена довідка не є документом, який стосується кримінальних проваджень, та не підлягає оприлюдненню, оскільки містить гриф обмеження доступу.

Суд вважає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень.

Крім того, судом вбачається, що оспорювані рішення та дії відповідача не порушують прав позивача, оскільки позивач, який має паспорт громадянина України, безперешкодно перетинає кордон України як громадянин України, на якого не можуть поширюватись рішення про заборону в'їзду.

З огляду на викладене та керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 25.02.2019.

Суддя С.К. Каракашьян