Провадження № 22-ц/811/1326/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.

з участю представника Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради - Дрозди Г.М., апелянта ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, позивача ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради та ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року, постановлене в складі головуючого - судді Мички Б.Р. у справі за позовом ОСОБА_5 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, з участю третьої особи ОСОБА_3, про визнання незаконними та скасування розпорядження і протоколу, позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_5, з участю третьої особи Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, про відібрання малолітньої дитини та передання її опікуну, -

в с т а н о в и л а:

Позивач ОСОБА_5 звернулась до суду із позовом, в якому після уточнення позовних вимог просила: визнати незаконним та скасувати розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 421 від 25 липня 2016 року «Про встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1»; визнати недійсним та скасувати протокол засідання комісії з питань захисту прав дитини № 16 від 14.07.2016 року Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради. В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що вона є бабою малолітньої ОСОБА_7 та така тривалий час проживала у її сім'ї, зокрема опікувалася дитиною понад 30 місяців ще при житті її батька, який мав тривале тяжке невиліковне захворювання. Зазначила, що займалася вихованням дитини, проявляла турботу про її фізичний та духовний розвиток, купляла одяг, взуття, інші необхідні речі, докладала усіх зусиль, щоб онука отримувала відповідний для її віку розвиток та харчування. 14.06.2016 року подала до органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради перелік документів для призначення її опікуном над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв'язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_4 її матері - ОСОБА_8 та ІНФОРМАЦІЯ_5 її батька - ОСОБА_9. Також документи для отримання права на опікунство над малолітньою ОСОБА_7 подані сестрою покійної матері дитини ОСОБА_3. Зазначає, що дитина не виявляла бажання спілкуватись з останньою. При проведенні опитування малолітньої ОСОБА_7 фахівцями органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради з метою врахування думки дитини, дитина висловила бажання проживати тільки у сім'ї позивача, однак при прийнятті рішення 14.07.2016 року відповідач надав перевагу в опікунстві ОСОБА_3, на що дитина відреагувала негативно. Стверджує, що у неї наявні усі можливості для утримання та виховання дитини. А відтак просила позов задовольнити.

Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3 звернулася до суду з окремим позовом, який прийнятий до спільного розгляду разом із первісним, в якому просила відібрати малолітню ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, та передати її опікуну ОСОБА_3, допустивши негайне виконання рішення в частині передання дитини опікуну. В обґрунтування позову покликається на те, що є рідною сестрою покійної матері ОСОБА_7 та оскільки обоє батьків дитини померли, то 14.06.2016 року вона звернулася до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради з заявою про встановлення опіки над нею. Згідно з розпорядження органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 421 від 25.07.2016 року призначена опікуном над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 Ігноруючи дане розпорядження, бажання дитини та волю опікуна, відповідач ОСОБА_5 незаконно утримує малолітню ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2, відмовляючись передати її опікуну. А відтак, просила поданий нею позов задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року позов ОСОБА_5 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради як органу опіки та піклування, третя особа ОСОБА_3, про визнання незаконними та скасування розпорядження та протоколу - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради №421 від 25 липня 2016 року «Про встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1».

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про відібрання малолітньої дитини та передання її опікуну - відмовлено повністю.

Стягнуто з Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року оскаржили Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради та ОСОБА_3

В обґрунтування апеляційної скарги Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради покликається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Згідно довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області ОСОБА_3 працює провідним фахівцем відділу персоналу та має дохід за шість місяців 22 230,74 грн., в той час як ОСОБА_5 не працює.

На думку представника апелянта, експерт, проводячи експертизу враховувала характеристику ОСОБА_5 та її взаємовідносини з онукою, не беручи до уваги характеристику надану на ОСОБА_3, що свідчить про необ'єктивність при проведенні дослідження.

Оскаржуваним рішенням, суд позбавив дитину законного представника, оскільки позивач, яка оскаржувала розпорядження про встановлення опіки сама не виявила бажання бути опікуном дитини.

Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 421 від 25 липня 2016 року «Про встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1» та в частині стягнення з Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради судового збору. Просить, ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах ОСОБА_5 відмовити, позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 покликається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права та грубим порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що висновок № 18 амбулаторної судово-психологічної експертизи ОСОБА_7 від 16.01.2017 року, який ліг в основу оскаржуваного рішення, не може слугувати доказом підтвердження правомірності позовних вимог ОСОБА_5, оскільки на час прийняття оскаржуваного розпорядження він не досліджувався органом опіки та піклування. Стверджує, що надавати правову оцінку правомірності чи неправомірності прийнятого розпорядження можна тільки на підставі документів, які були в наявності на час його прийняття та якими керувався орган опіки та піклування. Вважає висновок експертизи недостовірним та необ'єктивним у зв'язку з тривалим проживанням дитини з позивачкою та її впливом на дитину. Звертає увагу на те, що зазначена експертиза проводилась без повідомлення та виклику законного представника дитини - ОСОБА_3, що свідчить про упередженість та необ'єктивність експерта, що її проводив. Посилається також на те, що на завершальній стадії судового розгляду неможлива така процесуальна дія, як уточнення позовних вимог, однак судом допущено таке порушення норм процесуального права. Звертає увагу на те, що судом скасовано розпорядження про встановлення опіки, не встановивши іншого опікуна для дитини.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 421 від 25 липня 2016 року «Про встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1» та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах ОСОБА_5 відмовити, позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 задовольнити повністю.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради - Дрозди Г.М., апелянта ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, позивача ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 та часткове задоволення апеляційної скарги Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегією суддів справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 03.09.2005 року зареєстрували шлюб у Міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис № 2367, що стверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 від 14.01.2015 (т.1 а.с.7).

У цьому шлюбі у них народилася донька, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що стверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 від 14.01.2015 (т.1 а.с. 7 (зворот).

Матір дитини, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, що вбачається із свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_3 від 14.01.2015 року (т.1 а.с.8). Батько дитини, ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року, що вбачається із свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_4 (т.1 а.с. 8 (зворот)).

Із заявами про встановлення опіки над ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, 14 червня 2016 року звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 35,74)

З протоколу діагностичного обстеження дитини ОСОБА_7 від 23.06.2016 року, підписаного практичним психологом ОСОБА_11, вбачається, що в ході обстеження виявлено, зокрема, абсолютно позитивне ставлення дитини до бабусі ОСОБА_1, тітки ОСОБА_3 та братика ОСОБА_12, до бабусі ОСОБА_1 і діда ОСОБА_14 (з боку батька) - нейтральне, дідусь (з боку матері) Володимир та дядько ОСОБА_9 викликають у дитини негативні почуття. Найбільш значимою для дитини є бабуся ОСОБА_1, проте психологічно дитина не відчуває себе членом даної сім'ї та має велику потребу у емоційній підтримці (т.1 а.с. 73).

На засіданні комісії з питань захисту прав дитини від 14.07.2016 року вирішено надати малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 статус дитини-сироти, встановити опіку та призначити опікуном над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3. Призначити ОСОБА_3 опікуном над житлом та майном малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_3. та зобов'язано її оформити дану спадщину після смерті батьків на ОСОБА_7 (витяг з протоколу № 16 - т.2 а.с.77).

Висновком відділу у справах дітей Сихівської районної адміністрації від 14.07.2016 рекомендовано комісії з питань захисту прав дитини надати малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 статус дитини-сироти, встановити опіку та призначити опікуном над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3. Призначити ОСОБА_3 опікуном над житлом та майном малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_3 та зобов'язати її оформити дану спадщину після смерті батьків на ОСОБА_7 (т.2 а.с.76).

Розпорядженням Сихівською адміністрації Львівської міської ради № 420 від 25.07.2016 року малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, надано статус сироти (т.1 а.с. 31).

Розпорядженням Сихівською адміністрації Львівської міської ради № 421 від 25.07.2016 року «Про встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановлено опіку та призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3. Призначено ОСОБА_3 опікуном над житлом та майном малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_3. та зобов'язано її оформити дану спадщину після смерті батьків на ОСОБА_7 (т.1 а.с. 34).

З висновку амбулаторної судово-психологічної експертизи № 18 від 16.01.2017 року, наданого судовим експертом-психологом Комунального закладу «Львівська обласна психіатрична лікарня» ОСОБА_12 на підставі ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 21.11.2016 року, вбачається, що у ОСОБА_7 до бабці ОСОБА_5 досліджена досить глибока психологічна, відповідно з емоційним позитивним забарвленням прив'язаність та досліджений негативізм дитини ОСОБА_7 щодо проживання з тіткою ОСОБА_3 Найкращий контакт дівчинки є з бабцею ОСОБА_5. Спілкування із ОСОБА_3 дівчинка не заперечує. Бажано залишити проживання дитини з бабцею ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 179 - 182).

Згідно з положенням пункту 1 статі 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ою сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 12Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон) за умови втрати дитиною батьківського піклування відповідна служба у справах дітей зобов'язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування.

Статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, надається відповідно до законодавства.

В силу ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Органи опіки та піклування забезпечують, серед іншого, вирішення питань щодо: встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування; надання опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, та застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей.

Згідно з ст. 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Як передбачено ст. 58 ЦК України, опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Згідно з положеннями Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок), надання дитині статусу позбавленої батьківського піклування та взяття її на відповідний облік передує низка заходів уповноважених органів, пов'язаних із встановлених певних фактів: проведення обстеження умов перебування дитини, стану здоров'я та з'ясування обставин, за яких дитина залишилась без батьківського піклування.

За змістом ст. 243 СК України, опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно ч. 4 ст. 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 244 СК України опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

Опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Опікун, піклувальник має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування (частина перша стаття 249 СК України).

Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, зокрема набуття дитиною статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей, які залишились без батьківського піклування, визначено вищезазначеним Порядком.

Згідно з пунктом 42 Порядку опіка, піклування над дитиною встановлюються рішенням районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради за наявності документів, зазначених у пункті 40 цього Порядку, або судом. Опікуном, піклувальником призначається переважно особа, яка перебуває у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

Відповідно до пункту 43 Порядку у разі призначення опікуна враховується бажання дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Бесіда з дитиною проводиться працівниками служби у справах дітей з урахуванням її віку, обставин, за яких вона втратила батьківське піклування, не принижуючи гідність дитини та осіб, які виявили бажання взяти її під опіку. За результатами бесіди складається довідка.

Всупереч вищевикладеному судом встановлено, що комісією з питань захисту прав дитини при прийнятті оскаржуваного розпорядження безпосередньо думка малолітньої ОСОБА_7 не заслуховувалась, натомість було проведено психологом ОСОБА_11 діагностичне обстеження дитини, результати якого оформлені протоколом від 23.06.2016 року. Навіть в ході цього обстеження психологом виявлено, зокрема, абсолютно позитивне ставлення дитини до бабусі ОСОБА_1, тітки ОСОБА_3 та братика ОСОБА_12, до бабусі ОСОБА_1 і діда ОСОБА_14 (з боку батька) - нейтральне, дідусь (з боку матері) Володимир та дядько ОСОБА_9 викликають у дитини негативні почуття. Однак, при цьому найбільш значимою для дитини є бабуся ОСОБА_1 (т.1 а.с. 73).

Згідно висновку амбулаторної судово-психологічної експертизи № 18 від 16.01.2017 року, проведеної судовим експертом-психологом Комунального закладу «Львівська обласна психіатрична лікарня» ОСОБА_12 на підставі вже ухвали суду у ОСОБА_7 до бабці ОСОБА_5 досліджена досить глибока психологічна, відповідно з емоційним позитивним забарвленням прив'язаність та досліджений негативізм дитини ОСОБА_7 щодо проживання з тіткою ОСОБА_3 Найкращий контакт дівчинки є з бабцею ОСОБА_5. Спілкування із ОСОБА_3 дівчинка не заперечує. Бажано залишити проживання дитини з бабцею ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 179 - 182).

Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 421 від 25 липня 2016 року «Про встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1».

При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив, що в оскаржуваному розпорядженні міститься покликання на Постанову Кабінету Міністрів України від 01.10.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини». Однак, як встановлено судом, такого нормативно-правового акту не існує та не існувало на момент винесення оскаржуваної постанови. Натомість постанова з такою ж назвою прийнята Кабінетом Міністрів України 24.09.2008 року та саме нею визначено механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини. Проте в оскаржуваному розпорядженні жодних посилань на зазначений нормативно-правовий акт немає.

Враховуючи те, що суд першої інстанції прийшов до висновку, з правильністю якого погодилась і колегія суддів, про доцільність скасування розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, яким ОСОБА_3 призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_7, правильним є і його висновок про відсутність підстав для задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив наявність підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 421 від 25 липня 2016 року «Про встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1» та при ухваленні оскаржуваного рішення, судом враховано думку малолітньої ОСОБА_7, що буде відповідати якнайкращому забезпеченню інтересів неповнолітньої дитини.

При цьому не заслуговують на увагу покликання апелянтів на те, що скасовуючи розпорядження суд залишив дитину без опіки, оскільки питання призначення опікуна є обов'язком органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, визначеним ч. 3 ст. 243 СК України. Скасування судом розпорядження, яким було призначено опікуна не позбавляє орган опіки та піклування обов'язку та можливості повторного розгляду цього питання з врахуванням інтересів та думки дитини.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року слід скасувати в частині розподілу судових витрат з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, з участю третьої особи ОСОБА_3, про визнання незаконними та скасування розпорядження та протоколу. Із змісту позовної заяви та заявлених позовних вимог вбачається, що ОСОБА_5 звернулась до суду в інтересах та для захисту прав малолітньої особи.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.

Враховуючи вищенаведене, судовий збір за подання позовної заяви ОСОБА_5 не підлягає сплаті, а тому питання про розподіл судових витрат у зв'язку з частковим задоволення позову не підлягає вирішенню в порядку ст. 141 ЦПК України.

Відтак, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року в частині розподілу судових витрат - слід скасувати.

Доводи апеляційних скарг Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради та ОСОБА_3 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки такі ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів. При цьому доводи апеляційних скарг по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 367 ЦПК України не належить до повноважень суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до приписів ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за наслідками розгляду скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради слід задовольнити частково, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року слід скасувати в частині розподілу судових витрат. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради - задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року в частині розподілу судових витрат скасувати.

В решті рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 лютого 2019 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.