ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

12.02.2019 р. м. Ужгород Справа № 907/487/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарк Логістікс Ураїна", м. Житомир

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаві - Транс", смт. Кольчино Мукачівського району

про стягнення суми 950 євро, що за курсом НБУ станом на 03.11.2017 року складає 29 793 грн. 52 коп., за зрив завантажень згідно договорів - заявок на перевезення вантажу від 29.09.2017 року,

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.

представники :

Позивача - не брав участі

Відповідача - не брав участі

СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю "Спарк Логістікс Ураїна", м. Житомир заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаві - Транс", смт. Кольчино Мукачівського району про стягнення суми 950 євро, що за курсом НБУ станом на 03.11.2017 року складає 29 793 грн. 52 коп., за зрив завантажень згідно договорів - заявок на перевезення вантажу від 29.09.2017 року.

Ухвалою господарського суду від 30.10.2018 року закрито підготовче провадження у справі № 907/487/18 та призначено її до розгляду суті у судовому засіданні 26.11.2018 року з участю представника позивача у режимі відеоконференції.

Судове засідання 26.11.2018 року ухвалою господарського суду від 26.11.2018 року відкладено на 19.12.2018 року у зв'язку з виникненням технічних проблем, які унеможливили участь позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції, про що господарським судом Закарпатської області складено відповідний акт, який долучено до матеріалів справи.

Призначене на 19.12.2018 року судове засідання у справі № 907/487/18 ухвалою господарського суду від 19.12.2018 року було відкладено на 11.01.2019 року у зв'язку з виникненням технічних проблем, які унеможливили участь позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції, про що господарським судом Закарпатської області складено відповідний акт, який долучено до матеріалів справи.

З врахуванням заяви позивача, судове засідання у справі № 907/487/18 ухвалою господарського суду від 11.01.2019 року відкладено на 12.02.2019 року.

В судове засідання 12.02.2019 року у режимі відеоконференції позивач не з'явився. Натомість, 12.02.2019 року факсограмою надіслав господарському суду клопотання № 78 від 12.02.2019 року, оригінал якого надійшов до канцелярії господарського суду 15.02.2019 року, про розгляд справ за відсутності позивача.

Звертаючись до суду із позовом, позивач обґрунтував свої вимоги покликанням на те, що відповідач як перевізник порушив умови договору про надання транспортно - експедиційних послуг № 164 від 15.06.2017 року шляхом ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу згідно договорів - заявок позивача як експедитора щодо перевезення вантажу замовника - Rhenus Revivai GmdH. Внаслідок такого порушення відповідачем умов договору, які призвели до зриву перевезення вантажу замовника, останній поніс збитки через порушення термінів доставки вантажу у розмірі 950 євро. Замовником перевезення вантажу позивачеві як експедитору виставлено претензію щодо зриву перевезення вантажу та спричинення збитку на суму 950 євро, яка в подальшому була вирішена укладенням мирової угоди щодо зарахування взаємних штрафних санкцій. Покликаючись на доведеність вини відповідача (перевізника) у зриві завантаження щодо перевезення вантажу замовника, позивач просить стягнути з відповідача на підставі п. 5.4. договору, яким унормовано відповідальність за невиконання умов договору з відшкодуванням усіх збитків та штрафів, суму 950 євро, що за курсом НБУ станом на 03.11.2017 року складає 29 793 грн. 52 коп.

Відповідач явку уповноваженого представника у підготовчі засідання та судові засідання по розгляду даної справи по суті не забезпечив.

При цьому, поданою суду заявою від 28.08.2018 року, яка надійшла до канцелярії господарського суду 03.09.2018 року та повторно 09.10.2018 року, відповідач наголосив на неможливості подання відзиву на позовну заяву, оскільки позовна заява у даній справі на його адресу не надходила. Просив застосувати до поданої позовної заяви наслідки, встановлені ст. 174 ГПК України.

Враховуючи той факт, що до матеріалів позовної заяви позивачем долучено копію поштової квитанції та опису вкладення у цінний лист від 02.08.2018 року про надіслання на адресу відповідача ТОВ "Вітаві - Транс", Мукачівський район, смт. Кольчино, вул. Спортивна, 10 корп. А, яка відповідає адресі, вказаній у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, копії позовної заяви та доданих до неї документів, а також беручи до уваги відсутність у господарського суду повноважень чи обов'язку перевірки надходження позовної заяви на адресу відповідача, суд встановив відсутність підстав для застосування до позовної заяви у даній справі наслідків, передбачених ст. 174 ГПК України.

Відповідач, в свою чергу, не скористався наданим йому ст. 42 ГПК України правом на ознайомлення з матеріалами справи, здійснення витягів та копій з неї.

В подальшому, відповідач до канцелярії суду подав письмові пояснення від 19.09.2018 року з приводу вимог позивача щодо сплати штрафу, якими наголосив, що сторонами спору були погоджені 2 заявки на виконання перевезень, пропозиція виконати перевезення за якими була публічною, опубліковано в мережі Інтернет, внаслідок чого таку могли розглядати кілька перевізників одночасно, пропонуючи експедитору різні ціни. Після прийняття пропозиції Товариством "Вітаві-Транс", саме експедитор (позивач у даній справі) відмовився від послуг цього перевізника, мотивуючи це відмовою замовника, товар якого мав бути перевезений за даними заявками. При цьому, відмова позивача від своєї пропозиції була зроблена телефоном 09.10.2017 року, в той час коли перевізник вже прибув на завантаження. Заяви перевізника щодо неправомірності такої відмови до уваги позивачем узяті не були. Оскільки, як стверджує відповідач, відмова від перевезення була зроблена позивачем в усному порядку, доказів такої відповідач надати не може, проте, позивач повинен надати письмові докази відмови перевізника від виконання перевезення. За переконанням відповідача, позивач знайшов іншого перевізника, який запропонував йому більш вигідні умови перевезення, однак, такий інший перевізник, вочевидь, порушив строки доставки, за що експедитору (позивачу) була виставлена претензія. Відповідач наполягає на тому, що з моменту підтвердження заявок ніколи не надсилав позивачеві будь - яких документів про відмову від виконання перевезення. Разом з тим, наполягає відповідач і на неможливості застосування п. 5.4. договору, оскільки положення цього пункту застосовуються як відповідальність за дії чи упущення саме перевізника, а від виконання перевезення відмовився позивач (експедитор); за відсутності вини перевізника положення п. 5.4. договору не застосовуються. На думку відповідача, факт відмови саме позивача від виконання перевезень за спірними заявками та залучення до перевезення іншого перевізника можуть підтвердити наявні у позивача міжнародні товаротранспортні накладні CMR, які супроводжували перевезення товару. З покликанням на положення ст. 640 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передача майна або вчинення іншої дії, то договір є укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії, а також положення ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, за якими укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента) або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами), відповідач зазначає про порушення укладення договору перевезення та його неукладність у розумінні ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки сторонами спору транспортна накладна не виготовлялася і жодна із сторін до виконання договору не приступала.

З огляду на надані суду пояснення з приводу того, що факт відмови саме позивача від виконання перевезень за спірними заявками та залучення до перевезення іншого перевізника можуть підтвердити наявні у позивача міжнародні товаротранспортні накладні CMR, відповідач поданим суду клопотанням про витребування доказів від 19.09.2018 року просив витребувати у позивача накладні CMR на перевезення вантажу за маршрутом м. Лінц (Австрія) - с. Архангельске (Красногорський р-н Московської області), що мало бути здійснене відповідачем, та договори-заявки, на підставі яких іншим перевізником фактично були виконані вказані перевезення; повідомлення, чи інші документи про відмову перевізника від запропонованого перевезення з доказами його надіслання перевізнику; офіційний розрахунок штрафних санкцій та первинні (оригінальні) документи, що підтверджують розрахунок. Просив також витребувати у позивача письмові пояснення з приводу публікування на сайті "Ларді-транс" оголошення (заявки) на виконання спірних перевезень, а у випадку відмови позивача надати таку - просив витребувати її від офіційного розпорядника "Ларді-Транс" - ТОВ "Ларді", а також будь - яку інформацію про перевезення за маршрутом м. Лінц (Австрія) - с. Архангельске, Красногорського р-ну Московської області) чи аналогічні перевезення та на яких умовах.

Також, поданою до канцелярії господарського суду заявою від 18.09.2018 року відповідач просить застосувати до заявлених позовних вимог у даній справі строк позовної давності, передбачений ст. 315 Господарського кодексу України. Зокрема, зазначає, що ст. 315 Господарського кодексу України передбачено, що до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Претензія перевізнику була надіслана 06.10.2017 року, і з урахуванням достатнього часу поштового обігу, вона була отримана перевізником не пізніше 10.10.2017 року. Перевізник відповів на цю претензію 10.10.2017 року, і з урахуванням достатнього часу поштового обігу, відповідь мала бути отримана позивачем не пізніше 16.10.2017 року. Поштові документи про направлення відповіді на цю претензію у відповідача не збереглися, тому, у випадку визнання факту отримання цієї відповіді позивачем, строк позовної давності має бути розрахований з моменту отримання відповіді, в іншому випадку - з моменту закінчення строку, встановленого на відповідь. За ч. 3 ст. 315 Господарського кодексу України перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу розглядаються протягом 45 днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано у зазначений строк, заявник має право звернутися до суду протягом 6 місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Покликаючись на наведені положення Господарського кодексу України, відповідач наголошує, що шестимісячний строк позовної давності на звернення до суду із позовом до перевізника закінчився, оскільки у випадку отримання позивачем відповіді на претензію про сплату штрафу 16.10.2017 року, строк позовної давності для звернення з позовом закінчився 16.04.2018 року, а у випадку заперечення отримання такої відповіді на претензію, строк позовної давності завершився 24.05.2018 року.

Поданим до канцелярії господарського суду клопотанням від 08.10.2018 року відповідач зазначив, що виклав свою позицію по суті спору в поясненнях від 19.09.2018 року та клопотав про розгляд справи без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами. З покликанням на пропуск позивачем строку позовної давності за заявленими вимогами, наполягає на застосуванні до таких наслідків, встановлених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

12.10.2018 року до господарського суду повторно надійшли заява відповідача від 18.09.2018 року про застосування строку позовної давності та письмові пояснення з приводу сплати штрафу від 19.09.2018 року.

Позивач проти поданих відповідачем пояснень з приводу вимог щодо стягнення штрафу заперечив, зазначив про невідповідність форми таких пояснень визначеним ст. 161 ГПК України заявам по суті справи, та подання таких з пропуском визначеного ГПК України та встановленого судом строку. По суті поданих відповідачем письмових пояснень від 19.09.2018 року позивач зазначив, що такі не відповідають дійсності. Зокрема, вказав, що відповідач стверджує, що його транспортні засоби прибули у місце завантаження 02.10.2017 року і цього ж дня представники позивача відмовили йому в завантаженні. Однак, відповідно до умов спірних Договорів - заявок, завантаження вантажу повинно було відбутися 03.10.2017 року о 08:00 год., а у вказану дату та годину транспортні засоби Відповідача AО8060BK/AО5933XT та АА5991АН/АО1220ХТ не прибули у визначене заявками місце завантаження. Оскільки транспортні засоби не прибули для завантаження і до 06.10.2017 року, відповідача письмово повідомлено, що завантаження не відбулось з причини неприбуття транспортних засобів, - тобто відбувся зрив завантаження (п. 4.1. Договору). Позивач спростовує твердження відповідача про неможливість застосування п. 5.4. Договору, оскільки саме дії і упущення відповідача (неприбуття транспортних засобів відповідача у місце завантаження), призвели до застосування до позивача штрафних санкцій з боку замовника перевезень, та надали позивачу право на застосування до відповідача відповідальності, встановленої цим пунктом договору. За твердженням позивача, інформація відповідача щодо залучення позивачем до перевезення вантажу іншого перевізника не відповідає дійсності, більш того така інформація не доведена відповідачем належними та допустимими доказами. На спростування твердження відповідача про неукладеність договору через невиготовлення вантажної накладної (CMR), позивач вказує, що за положеннями Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення. Крім того, вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником безпосередньо у місці завантаження.

Поданими суду запереченнями № 22/12 від 22.10.2018 року позивач просить суд відмовити відповідачеві у задоволені заяви про застосування строку позовної давності. Зазначає, що ст. 315 Господарського кодексу України, на яку посилається відповідач, передбачає що порядок пред'явлення позовів та вирішення спорів щодо міждержавних перевезень вантажів, а також строки позовної давності встановлюються також, зокрема, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Таким міжнародним договором є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ч. 1 ст. 32 якої визначає, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється дія Конвенції, встановлюється в один рік. Відлік терміну позовної давності починається по закінченню тримісячного терміну з дня укладення договору перевезення. У даних запереченнях позивач також зазначає про порушення відповідачем встановлених строків на подання заяви про застосування строку позовної давності.

Також, позивач заперечив проти поданого відповідачем клопотання про витребування доказів, про що подав суду письмові заперечення від 22.10.2018 року, якими наголосив на невідповідності поданого відповідачем клопотання вимогам ст. 81 ГПК України та порушенні строку його подання.

Ухвалою господарського суду від 18.10.2018 року відмовлено у задоволенні поданого відповідачем клопотання про витребування доказів з підстав невідповідності такого вимогам ст. 81 ГПК України.

Після закриття підготовчого провадження у даній справі та переходу до розгляду справи по суті згідно ухвали від 18.10.2018 року, відповідач надіслав суду додаткові пояснення щодо листа позивача № 2210, отриманого відповідачем 06.11.2018 року. Зазначає про неправомірність покликання позивача та неможливість застосування Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, оскільки така не передбачає штрафних санкцій за прострочення строків доставки вантажу, натомість визначає можливість відшкодування збитків у випадку прострочення доставки, якщо позивач доведе, що прострочення завдало збитку. Крім того, наголошує відповідач на невірному тлумаченні позивачем положень Конвенції, оскільки твердження про чинність договору навіть у випадку фізичної відсутності вантажної накладної є залежним від факту, що така вантажна накладна була складена. З покликанням на ст. 41 Конвенції відповідач стверджує про недійсність умов договору перевезення в частині відповідальності за запізнення на завантаження чи зрив завантаження. Вказаними поясненнями відповідач також просить суд продовжити (відновити) строк підготовчого провадження для прийняття додаткових пояснень відповідача.

При цьому, положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості продовження чи відновлення підготовчого провадження після його закриття та призначення справи до розгляду по суті. Підстав об'єктивної неможливості подання суду вказаних пояснень на стадії підготовчого провадження у даній справі відповідач не навів, документально не підтвердив, що виключає можливість застосування положень ст. 207 ГПК України.

Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд встановив:

15.06.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спарк Логістикс Україна" (експедитором, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітаві-Транс" (перевізником, відповідачем у справі) укладено договір про надання транспортно - експедиційних послуг № 164 (надалі - Договір, Договір перевезення), за умовами якого в період дії цього договору на його умовах експедитор доручає заявками, а перевізник приймає й організовує за винагороду в інтересах експедитора замовлені ним міжнародні та міжміські перевезення вантажів автомобільним транспортом. Перевезення вантажів здійснюються у відповідності до діючого законодавства України, умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами, Статутом автомобільного транспорту і положеннями Договору.

На підставі п. 2.1. Договору, загальні умови перевезення вантажів обумовлюються в заявках (Договорах - заявках на перевезення вантажів), які є невід'ємною частиною даного Договору. Перевізник діє від свого імені, а експедитор діє від свого імені або від імені замовника, але у будь - якому випадку за рахунок коштів замовника.

Відповідно до п. 3.1. Договору експедитор направляє перевізнику до початку завантаження заявку на перевезення вантажу за допомогою факсимільного зв'язку або електронного зв'язку із зазначенням місця (адреси) завантаження, місця (адреси) розвантаження, дати і часу подачі автомобіля під завантаження, найменування та маси вантажу, особливих умов перевезення тощо.

За умовами п. 4.1. Договору визначені обов'язки перевізника за Договором, згідно яких, зокрема, прибуття автомобіля на місце завантаження пізніше трьох годин від визначеного транспортним замовленням часу, прирівнюється до зриву завантаження. Крім того, у випадку запізнення транспортного засобу на завантаження чи розвантаження, перевізник виплачує експедитору штраф в розмірі 100 євро в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на день виставлення рахунку за кожен розпочавшийся день запізнення, якщо інше не встановлено умовами Договорів - заявок (п. 5.9. Договору).

Умовами п. 5.4. Договору сторони погодили, що перевізник несе відповідальність за виконання умов транспортного замовлення з відшкодуванням всіх збитків і штрафів, які виникали або пред'являлись в результаті його дій або упущень. Перевізник зобов'язується здійснити відшкодування зазначених сум або надати свої обґрунтовані заперечення протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії Експедитора.

На підставі та на виконання даного Договору, 29.09.2017 року між сторонами спору були погоджені та підписані два Договори - заявки б/н на перевезення вантажу за маршрутом м. Лінц (Австрія) - селище Архангельське, Красногорського району, Московської області (Росія). Датою загрузки вказано 3 жовтня 2017 року о 8 год. 00 хв.

Відповідно до умов п. 11 Договорів - заявок, договір, договір - заявка (підписані та скріплені печатками обох сторін), скановані документи (завірені печатками), надані перевізником електронною поштою, для здійснення даного перевезення, мають повну юридичну силу нарівні з оригіналом.

Згідно п. 3 Договорів - заявок, у випадку запізнення транспортного засобу на завантаження чи розвантаження, перевізник виплачує експедитору штраф в розмірі 100 євро в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на день виставлення рахунку за кожен день запізнення.

Зрив завантаження оплачується винною стороною у розмірі 10% від вартості, погодженої в договорі - заявці, але не менше 100 євро в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на день виставлення рахунку. Зривом завантаження вважається відмова однієї із сторін від виконання умов договору із повідомленням про це другої сторони менше, ніж за 24 години до дня завантаження, за виключенням вихідних та святкових днів (п. 5 Договорів - заявок).

Як вбачається із матеріалів справи, у визначену погодженими сторонами Договорами - заявками дату, відповідачем не було надано для завантаження товару відправника обумовлені транспортні засоби.

Оскільки, обумовлені Договорами - заявками автомобілі відповідача, не прибули для завантаження і станом на 06.10.2017 року, позивач звернувся до відповідача із претензією № 1663 від 06.10.2017 року, якою інформував останнього про нарахування йому штрафних санкцій за порушення договірних умов - зрив завантаження, та просив відшкодувати такі.

В подальшому, відправник товару, перевезення якого мав здійснити відповідач згідно погоджених сторонами спору Договорів - заявок, звернувся до позивача із вимогою від 03.11.2017 року про відшкодування останнім суми 950 євро збитків, завданих невиконанням транспортних замовлень - неприбуттям автомобілів АО8060ВК/АО5933ХТ та АА5991АН/АО1220ХТ на завантаження у визначену дату.

Претензія відправника товару, виставлена позивачеві у даній справі як експедитору, була задоволена шляхом укладення між вказаними особами мирової угоди по зарахуванню взаємних штрафних санкцій.

Невиконання відповідачем вимог претензії позивача № 1663 від 06.10.2017 року щодо сплати штрафних санкцій за зрив завантаження у сумі 1 270 євро стала підставою звернення позивача до суду із позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій у примусовому порядку, розмір яких визначено у сумі 950 євро, що відповідає розміру збитку, понесеного відправником товару, та відшкодованого експедитором (позивачем) шляхом укладення мирової угоди від 03.11.2017 року про зарахування взаємних штрафних санкцій.

Відповідач у справі укладення між сторонами спору Договорів - заявок від 29.09.2017 року не заперечує, однак, заперечує допущення ним зриву завантаження, та у зв'язку з цим, можливість покладення на нього обов'язку по відшкодуванню штрафних санкцій, встановлених за таке порушення договірних умов.

У своєму листі № 09/10 від 09.10.2017 року, надісланому на адресу позивача за наслідками розгляду претензії № 1663 від 06.10.2017 року, відповідач зазначає, що 29.09.2017 року позивачем направлено на адресу відповідача Договори - заявки на перевезення вантажу за маршрутом Лінц (Австрія) - Російська Федерація. Повторно такі самі Договори - заявки були направлені на адресу відповідача 05.10.2017 року із зазначенням дати завантаження 03.10.2017 року та 05.10.2017 року. Проте, у зв'язку з тим, що у вказаний період на кордоні між Україною та Словакією склалася ситуація, за якої вантажні автомобілі для перетину кордону простоювали у чергах по 4 доби, відповідач 05.10.2017 року інформував позивача про необхідність перенесення дати завантаження на 09.10.2017 року. Автомобілі відповідача, за його інформацією, наведеною у вказаному листі, простоювали у черзі на кордоні 4 доби, внаслідок чого приїхали в Австрію для завантаження 07.10.2017 року, допустивши запізнення на завантаження з незалежних від нього причин. Проте, 09.10.2017 року представник позивача повідомив відповідача в телефонному режимі про скасування завантаження, з огляду на що, внаслідок порожнього пробігу, відповідачем також понесені збитки в загальній сумі 24 613 грн.

Таким чином, відповідач сам у своєму ж листі підтверджує ту обставину, що станом на визначену згідно Договорів - заявок дату, його автомобілі, призначені для здійснення перевезення вантажу згідно спірних договорів - заявок, у місце завантаження не прибули, оскільки простоювали чергу на кордоні між Україною та Словакією, та прибули для завантаження у Австрію 07.10.2017 року.

Заперечуючи позовні вимоги у даній справі, відповідач будь - яких доказів на підтвердження виконання ним у належний спосіб та строки договірних зобов'язань щодо забезпечення подання автомобілів на завантаження з метою здійснення обумовлених сторонами спору перевезень вантажу, суду не надав, як і не надав доказів погодження сторонами іншої дати виконання обумовленого перевезення вантажу чи доказів завчасного повідомлення позивача про неможливість виконання договірних зобов'язань у визначену дату (03.10.2017 року) із незалежних від нього обставин.

За таких матеріалів справи, суд вважає доведеним факт невиконання відповідачем договірного обов'язку щодо забезпечення подання автомобілів на завантаження з метою здійснення обумовлених сторонами спору перевезень вантажу за Договорами - заявками від 29.09.2017 року, яке призвело до зриву завантаження та передбачає відповідальність перевізника, обумовлену умовами Договору.

Так, за умовами п. 4.1. Договору прибуття автомобіля на місце завантаження пізніше трьох годин від визначеного транспортним замовленням часу, прирівнюється до зриву завантаження. У випадку запізнення транспортного засобу на завантаження чи розвантаження, перевізник виплачує експедитору штраф в розмірі 100 євро в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на день виставлення рахунку за кожен розпочавшийся день запізнення, якщо інше не встановлено умовами Договорів - заявок (п. 5.9. Договору).

Згідно п. 3 Договорів - заявок у випадку запізнення транспортного засобу на завантаження чи розвантаження, перевізник виплачує експедитору штраф в розмірі 100 євро в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на день виставлення рахунку за кожен день запізнення. Зрив завантаження оплачується винною стороною у розмірі 10% від вартості, погодженої в договорі - заявці, але не менше 100 євро в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на день виставлення рахунку. Зривом завантаження вважається відмова однієї із сторін від виконання умов договору із повідомленням про це другої сторони менше, ніж за 24 години до дня завантаження, за виключенням вихідних та святкових днів (п. 5 Договорів - заявок).

Пункт 5.4. Договору встановлює, що перевізник несе відповідальність за виконання умов транспортного замовлення з відшкодуванням всіх збитків і штрафів, які виникали або пред'являлись в результаті його дій або упущень. Перевізник зобов'язується здійснити відшкодування зазначених сум або надати свої обґрунтовані заперечення протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії Експедитора.

Таким чином, умовами Договору про надання транспортно - експедиційних послуг № 164 та Договорами - заявками сторони погодили відповідальність перевізника за невиконання договірних умов у випадках запізнення транспортного засобу на завантаження та зриву завантаження, яка обчислюється у відсотках від погодженої вартості, але із обмеженням її мінімального розміру, а також відповідальність у вигляді відшкодування всіх збитків та штрафів, які настали чи застосовувались внаслідок дій і упущень перевізника.

Позовом у даній справі позивач просить стягнути з відповідача суму 950 євро, як передбачену п. 5.4. Договору відповідальність перевізника за його дії та упущення, які призвели до зриву завантаження та завдання збитку замовнику перевезення, який в подальшому цей збиток задоволив за рахунок позивача, що в свою чергу понесення збитку у розмірі 950 євро виникло у сторони позивача.

Розмір штрафних санкцій нарахованих позивачем до стягнення з відповідача складає суму 950 євро, що відповідає розміру збитку, понесеного відправником товару, та відшкодованого експедитором (позивачем) укладенням мирової угоди від 03.11.2017 року про зарахування взаємних штрафних санкцій.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання, якими є сторони у даній справі, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення, зокрема, вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Перевезенням вантажів у відповідності до ст. 306 Господарського кодексу України визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

В силу ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ст. ст. 917, 921 Цивільного кодексу України, за змістом яких, зокрема, перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором; перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, несе відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами); перевізник звільняється від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу сталося не з його вини, зокрема, у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За умовами п. 5.4. Договору перевізник несе відповідальність за виконання умов транспортного замовлення з відшкодуванням всіх збитків і штрафів, які виникали або пред'являлись в результаті його дій або упущень. Перевізник зобов'язується здійснити відшкодування зазначених сум або надати свої обґрунтовані заперечення протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії Експедитора. У випадку невиконання перевізником вищевказаної вимоги експедитор має право провести зарахування зустрічних вимог і зменшити суму, яка підлягає оплаті, на суму штрафних санкцій, які були нараховані перевізнику, а також інші суми, які мали бути виплачені перевізником експедитору у відповідності з умовами Договору. Таке зарахування зустрічних вимог відбувається шляхом надіслання експедитором на адресу перевізника повідомлення про оплату нарахованих штрафів чи інших платежів із двома екземплярами протоколу зарахування зустрічних вимог, строк виконання яких настав. У випадку відмови від добровільної сплати протягом 10 календарних днів з моменту отримання повідомлення, перевізник зобов'язується підписати протокол зарахування зустрічних однорідних вимог і надіслати його експедитору. У випадку не підписання акту зустрічних вимог і ненадання у вищезазначений строк своїх обґрунтованих заперечень до підписаного акту, даний акт вважається прийнятим сторонами без зауважень та складеним за взаємною згодою сторін.

Претензією № 1663 від 06.10.2017 року позивач просив відповідача сплатити суму 1 270 євро штрафних санкцій за запізнення транспортних засобів на завантаження та зрив завантаження, на підставі п. 4.1., п. 5.9. Договору та п. 3 Договорів - заявок.

Виходячи із факту порушення відповідачем (перевізником) договірних умов, які призвели до зриву завантаження товару замовника перевезення та задоволення претензії замовника перевезення щодо відшкодування 950 євро штрафу, позивач (експедитор) на підставі п. 5.4. Договору надіслав відповідачеві претензію № 1916 від 05.11.2017 року, якою просив сплатити суму 950 євро в гривневому еквіваленті по курсу НБУ. Додатком до претензії зазначена копія претензії замовника перевезення про оплату збитків від 03.11.2017 року.

Вказана вимога експедитора (позивача) перевізником задоволена не була, з огляду на що позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінюючи заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення 950 євро, що за твердженням позивача складає суму понесених ним збитків, суд вважає зазначити про те, що підстава для відшкодування відповідачем (перевізником) вказаної суми збитків ставиться в залежність від факту їх понесення позивачем (експедитором).

На підтвердження факту понесення збитків у розмірі 950 євро позивач до матеріалів справи долучив лист замовника перевезення - Rhenus Revivai GmdH від 03.11.2017 року про відшкодування збитків у сумі 950 євро, завданих невиконанням транспортних замовлень № 14.335 і № 14.336 від 26.09.2017 року, які в подальшому стали підставою укладення між позивачем та відповідачем Договорів - заявок від 29.09.2017 року, а також мирову угоду від 03.11.2017 року, укладену між замовником перевезення - Rhenus Revivai GmdH та позивачем.

Згідно з умовами зазначеної мирової угоди б/н від 03.11.2017 року, укладеної між позивачем та замовником перевезення - Rhenus Revivai GmdH, сторони зазначили, що у відповідності до договірних умов за договором № 34 від 02.02.2016 року експедитор (позивач) мав правові підстави на стягнення штрафних санкцій за простоювання автомобіля згідно транспортних замовлень № 11.884 - 150 євро; № 11.887 - 150 євро, № 11.885 - 150 євро, № 13.217 - 150 євро, № 14.916 - 450 євро, а замовник перевезення мав правові підстави для стягнення збитку за невиконання транспортних замовлень № 14.335 та № 14.336 від 26.09.2017 року на суму 950 євро.

Сторони мирової угоди зазначили, що з моменту підписання умов мирової угоди не будуть мати взаємних претензій щодо стягнення заборгованості, визначеної умовами мирової угоди на суму 950 євро.

При цьому, позивач, покликаючись на вказану мирову угоду як на підставу понесення збитків у сумі 950 євро, не аргументує та не доводить відповідності такої мирової угоди умовам договору № 34 від 02.02.2016 року; визначення договором № 34 від 02.02.2016 року відповідальності сторін договору за простоювання автомобілів та невиконання транспортних замовлень, а також порядку та розмірів такої відповідальності; встановлення умовами договору № 34 від 02.02.2016 року можливості відшкодування взаємних штрафних санкцій за невиконання умов договору саме шляхом укладення мирової угоди та порядку її виконання.

При цьому, звертаючись до відповідача (перевізника) із претензією № 1916 від 05.11.2017 року про сплату суми 950 євро, позивач копії мирової угоди останньому не надіслав.

Матеріали справи не містять копій укладеного між позивачем та замовником перевезення - Rhenus Revivai GmdH договору № 34 від 02.02.2016 року, а також транспортних замовлень № 14.335 та № 14.336 від 26.09.2017 року.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

В даному випадку, позивач обставин, викладених у тексті позовної заяви щодо понесення ним збитків, які за умовами п. 5.4. Договору має відшкодувати відповідач (замовник) суду не довів та не підтвердив.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач у справі наполягає на застосуванні до позовних вимог у даній справі строку позовної давності.

Зокрема, заявою від 18.09.2018 року відповідач просить застосувати до заявлених позовних вимог у даній справі строк позовної давності, передбачений ст. 315 Господарського кодексу України.

Аналізуючи приписи ст. 315 Господарського кодексу України, відповідач наголошує, що шестимісячний строк позовної давності на звернення до суду із позовом до перевізника закінчився, оскільки у випадку отримання позивачем відповіді на претензію про сплату штрафу 16.10.2017 року, строк позовної давності для звернення з позовом закінчився 16.04.2018 року, а у випадку заперечення отримання такої відповіді на претензію, строк позовної давності завершився 24.05.2018 року.

Приписами статей 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що судом відмовлено у позові з підстав його необґрунтованості, позовна давність до вимог позивача застосуванню не підлягає.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 1 762 грн.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 80, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено 22.02.2019 року

Суддя Пригара Л.І.