КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2019 року м. Київ
Справа № 755/172/18
Апеляційне провадження №22-ц/824/2155/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.
секретар Луговий Р.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Дніпровського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Яровенко Н.О. 06 серпня 2018 року у м. Києві, дата складення повного тексту рішення 07 серпня 2018 року, у справі за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 про витребування майна,
В С Т А Н О В И В
В грудні 2017 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1, загальною площею 34 кв.м., яка належить територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради вибула з її володіння без волі власника. Так, відповідно до обмінного ордеру №1088 від 07 серпня 1985 року, виданого Управлінням по обліку і розподілу житлової площі виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів, квартиру АДРЕСА_1 надано ОСОБА_3, який зареєстрований у вказаній квартирі з 27 серпня 1985 року, але фактично проживав в ній не більше трьох років, що стало підставою для подання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» позову про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Під час розгляду вказаної справи в суді, підприємству стало відомо, що спірна квартира двічі перепродана: 11 листопада 2016 року власником став ОСОБА_4, а з 03 грудня 2016 року - ОСОБА_5. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 Підставою для виникнення права власності ОСОБА_5 на квартиру є договір купівлі-продажу №997, укладений 03 грудня 2016 року між ним та ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М. Разом з тим, підставою для набуття у власність ОСОБА_7 зазначеної квартири став договір купівлі-продажу № 2702, укладений 11 листопада 2016 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. В зазначеному договорі купівлі-продажу вказано, що спірна квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_8 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 28 серпня 1997 року, згідно з розпорядженням (наказом) № 34-193 та зареєстрованого в міському Бюро технічної інвентаризації 10 вересня 1997 року за реєстраційним №1076. Згідно інформації, наданою Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією в листі від 17 листопада 2017 року № 10005/43/2/103, станом на 17 листопада 2017 року свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 не видавалось. Крім того, відповідно до інформації КП Київської міської ради Київського міського Бюро технічної інвентаризації від 21 листопада 2017 року №062/14-14358 (И-2017), за реєстраційним №1076 проводилася реєстрація права власності на квартири, як окремі об'єкти нерухомого майна, в будинку АДРЕСА_9. Крім того, згідно із даними реєстрових книг Бюро, за вищезазначеною адресою 10 вересня 1997 року реєстрація права власності на будь-яке майно не здійснювалося. Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 10 грудня 2010 року №1112 «Про питання організації управління районами в м.Києві» будинок АДРЕСА_1 передано до сфери управління Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації. Як вбачається з листа Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 11 жовтня 2017 року № 8916/43/2/103, рішення щодо оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 не приймалося, свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалося. Крім того, згідно з інформацією КП Київської міської ради Київське міське БТІ від 20 липня 2017 року №062/14-12835 (И-2017), квартира АДРЕСА_1 на праві власності за будь-ким не реєструвалася. Таким чином, спірна квартира є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради, оскільки нею вказане майно не відчужувалося, право власності територіальної громади в силу закону на вказане майно не припинялося, а ОСОБА_7 не набував право власності на майно у встановленому законом порядку.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року в задоволенні позову Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 про витребування майна - відмовлено.
Не погодився із зазначеним судовим рішенням Заступник прокурора міста Києва, ним подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду реальним обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. Прокурор вказує на те, що висновки суду щодо відсутності доказів належності спірної квартири до комунальної власності ґрунтуються на неналежному дослідженні доказів, а також невірному застосуванні вимог ст. 327 ЦК України, ст.ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Так, надання ордеру від 07 серпня 1985 року № 1088 ОСОБА_10, який недійсним не визнавався, а також вжиття заходів щодо визнання його таким, що втратив право користування житлом, беззаперечно свідчить про здійснення правомочностей власника майна, а спірна квартира є комунальною. Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року №1112 «Про питання організації управління районами в м. Києві» АДРЕСА_1 передано до сфери управління Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації. Суд не врахував, що наявність указаного розпорядження, яке є чинним, беззаперечно свідчить про належність спірного майна до комунальної власності. Крім того, зазначена квартира є неприватизованою, перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва та в установленому законом порядку нікому не передавалась у власність.
Разом з цим, державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і не можливо ототожнювати факт набуття права власності з фактом державної реєстрації. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не підставу його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.Крім того, висновки суду про те, що відповідач не міг знати про первинну реєстрацію спірного майна на підставі підробленого свідоцтва про право власності не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки за правилами ст. 388 ЦК України майно, що вибуло із власності поза межами волі власника, може бути витребуване у добросовісного набувача. Більше того, відповідач не був позбавлений можливості перевірити достовірність документів, які стали підставою первинної реєстрації права власності на спірне майно, з метою усунення ризиків при укладанні правочину.
Таким чином, витребування спірного майна з незаконного володіння ОСОБА_2 є єдиним вірним та дієвим способом захисту порушеного права позивача на майно. На підставі викладеного просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні представник прокурора Олійник А.Д., підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Попова Г.Г. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів 07 серпня 1985 року ОСОБА_10 був виданий ордер №1088, на підставі якого він набув право на вселення, в порядку обміну з ОСОБА_12, в квартиру АДРЕСА_1 (а.с.11).
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація» №1112 від 10 грудня 2010 року затверджений перелік підприємств, організацій та установ, майно яких передано до сфери управління районних у місті Києві державних адміністрацій. У додатках до розпорядження зазначений житловий будинок АДРЕСА_1, як такий що віднесений до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, якій зокрема, надані повноваження щодо приватизації об'єктів житлового фонду та захисту майнових та немайнових прав територіальної громади м. Києва (а.с.16-20).
З договору купівлі-продажу квартири від 11 листопада 2016 року вбачається, що ОСОБА_8 передав у власність, а ОСОБА_7 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,0 кв.м. (а.с.29-32).
За договором купівлі-продажу квартири від 03 грудня 2016 року, ОСОБА_7 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,0 кв.м. (а.с.33-34).
Згідно зі п. 2 договору від 11 листопада 2016 року, предмет договору (квартира АДРЕСА_1) належить продавцю (ОСОБА_8) на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією міста Києва 28 серпня 1997 року згідно із розпорядженням (наказом) від 28 серпня 1997 року № 34-193. Реєстрація права власності проведена Київським міським бюро технічної інвентаризації 10 вересня 1997 року, і записана у реєстрову книгу за №1076.
Матеріали справи містять копію свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією міста Києва 28 серпня 1997 року згідно із розпорядженням (наказом) від 28 серпня 1997 року №34-193 на ім'я ОСОБА_8 (а.с.52).
Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація в листах №8916/43/2/103 від 11 жовтня 2017 року та №10005/43/2/103 від 17 листопада 2017 року повідомила, що до органу приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_10 чи інші особи не звертались. Орган приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації не здійснював оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1. Свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалось (а.с.10,28).
Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське Бюро технічної інвентаризації» в листі №062/14-12835 (И-2017) від 20 жовтня 2017 року повідомило, що згідно з даними їх реєстрових книг, квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована. Також вказано на відсутність у них повноважень щодо реєстрації речових прав з 01 січня 2013 року (а.с.21-22).
В листі №062/14-14358 (И-2017) від 21 листопада 2017 року Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське Бюро технічної інвентаризації» повідомляє, що за реєстраційним №1076 проводилася реєстрація права власності на квартири, як окремі об'єкти нерухомого майна, в АДРЕСА_9 (а.с.25-26).
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомості: відносно квартири АДРЕСА_1 наявна інформація про зареєстроване право власності ОСОБА_2, а також про право власності ОСОБА_7, яке виникло 11 листопада 2016 року та було припинено 03 грудня 2016 року на підставі укладених ним договорів. Відомості про реєстрацію іншого речового права відсутні. Відомості про державну реєстрацію іпотеки відсутні. Наявні дані про державну реєстрацію обтяжень на підставі судового рішення (а.с.12-15).
Згідно із Довідкою Форми 3 виданої Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» №901 від 29 березня 2017 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_10 (а.с.27).
З листів Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» № 103/32-7354 від 23 жовтня 2017 року та № 103/32-8907 від 16 грудня 2016 року вбачається, що ними було встановлено, що ОСОБА_10, який зареєстрований в АДРЕСА_1, фактично не проживав в ній більше трьох років, що підтверджується актами. Вказується про наявну заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 30631,71 грн та опломбування квартири (а.с.40-46).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державна реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем не визнавалась недійсною та не скасовувалась. Крім того, не доведено належності спірного майна до комунальної власності територіальної громади міста Києва, не надано доказів щодо реєстрації спірного майна як комунальної власності. Тому суд вважав, що підстави для задоволення віндикаційного позову в порядку ст.ст. 387, 388, 1212, 1213 ЦК України відсутні. Також суд першої інстанції зазначив, що відповідач не міг знати про те, що первина реєстрація права власності на спірне майно проведена на підставі підробленого свідоцтва про право власності, що свідчить про його добросовісність.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
В силу ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).
В порядку ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування
Згідно зі ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
До компетенції рад віднесено питання прийняття рішень щодо розпорядження та правової природи комунального майна (п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно із ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387,388 ЦК України.
Право власника згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов'язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
З наведених обставин справи вбачається, що первинно відчуження спірної квартири відбулось ОСОБА_8, підставою набуття права приватної власності на квартиру було вказано свідоцтво про право власності видане в результаті проведеної процедури приватизації. Проте, в ході розгляду справи встановлено, що така процедура компетентними органами не проводилась, свідоцтво за вказаним номером не видавалось, за номером запису в реєстраційній книзі Бюро технічної інвентаризації містяться дані про реєстрацію права власності на іншу квартиру, реєстрація права приватної власності на спірну квартиру Бюро технічної інвентаризації не проводилась. До того ж дані про право приватної власності ОСОБА_8 на спірну квартиру не були внесені до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно. А отже вказана особа не є такою, що набула право власності на квартиру, що є предметом даного судового розгляду.
Свідоцтво про право власності - це документ, що посвідчує право власності на квартиру, набуте в порядку визначеному законом. Оскільки, як встановлено судом, процедура переходу права власності не була проведена, а саме по собі свідоцтво не породжує право власності, враховуючи також відсутність державної реєстрації права власності за цим свідоцтвом і в порядку приватизації, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність необхідності визнання недійсним свідоцтва виданого ОСОБА_8 про право власності на спірну квартиру.
Таким чином, зазначена квартира є неприватизованою, в установленому законом порядку нікому не передавалась у власність та має перебувати в комунальній власності територіальної громади м. Києва, так як саме їй були передані державою права володіння, користування і розпорядження.
Так, на підставі ордеру право користування квартирою АДРЕСА_1 було передано фізичній особі ОСОБА_10, який також не вчиняв жодних дій направлених на оформлення права власності та його реалізацію. Однак, право на розпорядження спірним майном залишились у його первинного власника територіальної громади м. Києва, і саме це право є порушеним, і підлягає судовому захисту. До того ж положення п.3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачають право власника на витребування, навіть у разі передання ним права володіння іншій особі.
Отже, спірне майно є таким, що вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
На час розгляду справи, право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2, який набув його за відплатним договором, майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, так як перший договір купівлі-продажу був вчинений без достатніх правових підстав для відчуження спірного майна.
Виходячи з положень ст. 388 ЦК України та роз'яснень наданих судами вищої інстанції власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Враховуючи вищевикладене, заявлені прокурором вимоги про витребовування майна з чужого незаконного володіння слід визнати обґрунтованими.
Посилання суду першої інстанції про те, що відповідач не міг знати про первинну реєстрацію спірного майна на підставі підробленого свідоцтва про право власності не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки за правилами ст. 388 ЦК України майно, що вибуло із власності поза межами волі власника, може бути витребуване у добросовісного набувача.
Разом з цим слід зазначити, що відповідач з метою усунення ризиків при укладанні правочину не був позбавлений можливості перевірити зареєстроване право власності за попередніми власниками, при тому що продавець за договором укладеним з ним здійснив відчуження майна через три тижні після набуття права власності на нього.
А отже доводи апеляційної скарги заступника прокурора м. Києва знайшли своє підтвердження матеріалами справи.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п.2 ч.1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (п.3 ч.1 ст. 376 ЦПК України).
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
В порядку ч. 13 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь Прокуратури міста Києва підлягають стягнення судові витрати в розмірі 29774,80 грн. понесені ними в ході всього розгляду справи (а.с.58,170).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
П О С Т А Н О В И В
Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року - скасувати та постановити нове судове рішення.
Позовні вимоги Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 про витребування майна - задовольнити.
Витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34 кв. м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Прокуратури міста Києва судові витрати в розмірі 29774, 80 грн.
Позивач: Прокуратури міста Києва (код ЄДРПОУ 0290019, місцезнаходження: 03150 м. Київ, вул. Предславинська, 5/9)
Відповідач: ОСОБА_2 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2; код платника податків НОМЕР_1)
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В.Соколова
Судді: А.М.Андрієнко
Н.В.Поліщук
Повний текст постанови складений 21 лютого 2019 року.
