open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/17072/17 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді: Чаку Є.В.

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря: Муханькової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича, Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича, Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови №883 від 10.11.2017 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 14 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати останнє та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду необхідно частково скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Постановою КМУ від 10.11.2017 року №883 було внесено зміни до пункту 12.4 розділу 12 та знаків 5.63.1 і 5.63.2 підрозділу 5 розділу 33 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р року № 1306, замінивши цифри "60" цифрами "50".

Як зазначено у п.2 вказана постанова набирає чинності з 01.01.2018 року.

Позивач не погоджується з прийнятою постановою, вважає її такою що винесена з порушенням діючого законодавства, є протиправною та підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду першої інстанції за захистом своїх законних прав та інтересів.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, зазначив, що оскаржувану постанову Кабінетом Міністрів України було прийнято на підставі та в межах повноважень, а також у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку із чим у задоволенні позову необхідно відмовити.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 113 Конституції України, якій кореспондує частина перша статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Частиною першою статті 117 Конституції України, якій кореспондує частина перша статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», визначено основні повноваження Кабінету Міністрів України.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Статтею 4 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху належать, зокрема:

- підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України;

- розробка і затвердження державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, вимог екологічної безпеки, а також програм координації використання всіх видів транспорту загального користування (автомобільний, залізничний, повітряний, водний);

- контроль за виконанням законодавства про дорожній рух;

- визначення єдиного порядку організації дорожнього руху та його безпеки.

Згідно з частинами 2, 3 статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» проекти актів Кабінету Міністрів України готуються та вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями тощо.

Частина третя статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначає, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Відповідно до параграфу 44 Регламенту розробник подає Мін'юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями).

Як встановлено судом першої інстанції оскаржуваною постановою було внесено зміни до Правил дорожнього руху, а саме у п. 12.4 розділу 12 та знаках 5.63.1 і 5.63.2 підрозділу 5 розділу 33 Правил замінено цифри "60" цифрами "50" .

Як вбачається з пояснювальної записки, копія якої міститься в матеріалах справи, дану постанову розроблено з метою наблизити національне законодавство до законодавства Європейського Союзу шляхом зменшення максимально дозволеної швидкості руху транспортних засобів у населених пунктах із 60 до 50 км/год, що в свою чергу сприятиме значному підвищенню рівня безпеки дорожнього руху та збереження життя людей.

Розробником проекту постанови Кабінету Міністрів України від від 10.11.2017 року №883 «Про внесення змін до Правил дорожнього руху» є Міністерство внутрішніх справ України.

Пунктом 5 параграфу 33 Регламенту КМ України встановлено, що проект акта Уряду підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами.

Пунктом 1 параграфу 37 Регламенту КМ України передбачається, що розробник надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

Згідно довідки про погодження проекту постанови КМУ «Про внесення змін до Правил дорожнього руху» зазначений проект було погоджено без зауважень: Міністром фінансів України, Міністром юстиції України, Головою Національної поліції України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Також вказаний проект постанови пройшов правову експертизу на відповідність вимогам Конституції України, актам законодавства, що мають вищу юридичну силу, відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європецського суду з прав людини, про що Міністерством юстиції України складено Висновок.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної постанови та відсутність підстав для її скасування.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в частині позовної вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови №883 від 10.11.2017 року ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Водночас, апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції вирішив у своєму рішенні тільки одну позовну вимогу, а всі інші вимоги залишилися судом першої інстанції не вирішені та без уваги.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 14.12.2017 року представником позивача було подано до Окружного адміністративного суду м.Києва адміністративний позов про визнання постанови КМУ від 10.11.2017 року №883 «Про внесення змін до Правил дорожнього руху» - незаконною та нечинною.

Ухвалою суду від 26 грудня 2017 року адміністративний позов було залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків, зокрема шляхом подання до суду заяви, в якій особі, якою подано адміністративний позов, необхідно визначити коло відповідачів та обґрунтувати зміст вимог до кожного з відповідачів.

14.02.2018 року представником позивача було подано до суду уточнений адміністративний позов, в якому останній просив :

- визнати дії відповідача, Гройсмана В.Б., щодо підписання ним нормативно-правового акта КМУ, а саме: постанову №883 від 10.11.2017 року від імені Прем'єр-міністра України з недотриманням вимоги статті 28 Цивільного кодексу України, - без зазначення свого повного імені, яке складається з прізвища, власного імені та по-батькові;

- встановити відсутність у КМУ повноваження суб'єкта владних повноважень, встановлені статтями 116 і 117 Конституції України в редакції від 30.09.2016 року Законом України «Про Кабінет Міністрів України»;

- визнати діяльність КМУ без відповідної державної реєстрації нелегітимною (протиправною), та такою, що здійснюється за межами правового поля України та суперечить законодавству України»;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, Гройсмана В.Б., як Прем'єр-міністра України, щодо не здійснення державної реєстрації КМУ юридичної особи відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

- зобов'язати відповідача, Гройсмана В.Б., здійснити державну реєстрацію КМУ як юридичної особи у встановленому законом порядку;

- визнати постанову КМУ від 10.11.2017 року №883 «Про внесення змін до Правил дорожнього руху» - незаконною та нечинною.

Згідно частини 1 ст.47 КАС України позивач має право на будь-якій стадії судового процесу змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Водночас, частиною 2 ст.171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року відкрито провадження у справі лише щодо вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови №883 від 10.11.2017 року.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які процесуальні дії судді та процесуальні ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі чи повернення позовної заяви в частині вимог позивача про визнання дії відповідача, Гройсмана В.Б., щодо підписання ним нормативно-правового акта КМУ, а саме: постанову №883 від 10.11.2017 року від імені Прем'єр-міністра України з недотриманням вимоги статті 28 Цивільного кодексу України, - без зазначення свого повного імені, яке складається з прізвища, власного імені та по-батькові; встановлення відсутності у КМУ повноваження суб'єкта владних повноважень, встановлені статтями 116 і 117 Конституції України в редакції від 30.09.2016 року Законом України «Про Кабінет Міністрів України»; визнання діяльності КМУ без відповідної державної реєстрації нелегітимною (протиправною), та такою, що здійснюється за межами правового поля України та суперечить законодавству України»; визнання протиправною бездіяльність відповідача, Гройсмана В.Б., як Прем'єр-міністра України, щодо не здійснення державної реєстрації КМУ юридичної особи відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; зобов'язання відповідача, Гройсмана В.Б., здійснити державну реєстрацію КМУ як юридичної особи у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку позивач реалізував передбачене ч.1 ст. 47 КАС України право на збільшення позовних вимог та подав уточнену позовну заяву, однак суд першої інстанції залишив поза увагою вказані обставини та не здійснив передбачених ч. 2 ст.171 КАС України процесуальних дій.

Вказаним позовним вимогам позивача не була надана оцінка судом першої інстанції і під час розгляду справи по суті, що вбачається зі змісту рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Однією з підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи ( п.1.ч.1 ст. 317 КАС України).

Оскільки судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин у справі, а саме не вирішено питання частини позовних вимог позивача, та враховуючи те, що суд апеляційної інстанції позбавлений права повернути справу до суду першої інстанції для розгляду вказаної частини позовних вимог позивача, колегія суддів вважає за необхідне скасувати в частині невирішених позовних вимог рішення Окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року та розглянути вказані вимоги по суті.

Зокрема, щодо вимоги позивача про визнання дій відповідача, Гройсмана В.Б., щодо підписання ним нормативно-правового акта КМУ, а саме: постанову №883 від 10.11.2017 року від імені Прем'єр-міністра України з недотриманням вимоги статті 28 Цивільного кодексу України, - без зазначення свого повного імені, яке складається з прізвища, власного імені та по-батькові, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.5 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Постановою Верховної Ради України від 14.04.2016 року №1093-VIII призначено Гройсмана Володимира Борисовича на посаду Прем'єр-міністра України.

Згідно п.48 Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №55 від 17 січня 2018 року, посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених актами законодавства, іншими нормативно-правовими актами відповідно до Інструкції з діловодства в електронній формі та інструкції з діловодства установи. Порядок підписання документів іншими особами у разі відсутності керівника установи та посадових осіб, які уповноважені їх підписувати, визначається наказом (розпорядженням) керівника установи.

При цьому підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ (повного - у разі, коли документ надрукований не на бланку, скороченого - у разі, коли документ надрукований на бланку), особистого підпису, ініціалу імені і прізвища (п.49 Інструкції).

В даному випадку, оскаржувану Постанову підписано від Прем'єр-міністром України В.Гройсманом, що не суперечить вимогам законодавства, а тому вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню й вимоги позивача про встановлення відсутності у КМУ повноваження суб'єкта владних повноважень, встановлені статтями 116 і 117 Конституції України в редакції від 30.09.2016 року Законом України «Про Кабінет Міністрів України», визнання діяльності КМУ без відповідної державної реєстрації нелегітимною (протиправною), та такою, що здійснюється за межами правового поля України та суперечить законодавству України»; визнання протиправною бездіяльність відповідача, Гройсмана В.Б., як Прем'єр-міністра України, щодо не здійснення державної реєстрації КМУ юридичної особи відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; зобов'язання відповідача, Гройсмана В.Б., здійснити державну реєстрацію КМУ як юридичної особи у встановленому законом порядку, з огляду на наступне.

У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушенні в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави ( частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Між тим, звертаючись з даним позовом позивач не вказав, яким чином діями або бездіяльністю відповідача порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Крім того, згідно статті 113 Конституції України вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 91) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; 92) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України; 10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Поряд з цим, організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 року №794-VII.

Згідно частин 1-3 статті 21 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому. Питання діяльності міністерств у Кабінеті Міністрів України представляють відповідні міністри.

Відповідно до ст.44 вказаного Закону Міністр України - член Кабінету Міністрів України, який, зокрема: забезпечує виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, формування та реалізацію державної політики, виконання інших покладених на Кабінет Міністрів України завдань і повноважень у відповідній сфері; спрямовує та координує діяльність відповідних центральних органів виконавчої влади; скріплює підписом акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21 і 23 частини першої статті 106 Конституції України, з питань, що належать до сфери діяльності міністерства, та забезпечує їх виконання; погоджує проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, що вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України, з питань, що належать до сфери діяльності міністерства, центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним; подає на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, розробником яких є міністерство чи центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним;видає обов'язкові для виконання накази з питань, що належать до сфери діяльності міністерства та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним; представляє в установленому порядку Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами; здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Згідно пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Пунктом 2 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118, суб'єктами Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що находяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства.

Оскільки Кабінет Міністрів України безпосередньо не здійснює господарської чи іншої діяльності притаманної суб'єктам Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та не є його суб'єктом, а також враховуючи що КМУ не є юридичною особою, підстави для реєстрації останнього в державному реєстрі відсутні.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи те, що позивачем не зазначено яким чином діями або бездіяльністю відповідача порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог позивача.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року в частині нерозглянутих позовних вимог про визнання протиправними дій Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича щодо підписання ним нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України, а саме постанови №883 від 10 листопада 2017 року від імені Прем'єр-міністра України з недотриманням вимоги статті 28 Цивільного кодексу України, - без зазначення свого повного імені, яке складається з прізвища, власного імені та по-батькові; встановлення відсутності у Кабінету Міністрів України повноваження суб'єкта владних повноважень, встановлені статтями 116 і 117 Конституції України в редакції від 30 вересня 2016 року Законом України «Про Кабінет Міністрів України»; визнання діяльності Кабінету Міністрів України без відповідної державної реєстрації нелегітимною (протиправною), та такою, що здійснюється за межами правового поля України та суперечить законодавству України»; визнання протиправною бездіяльність Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича щодо не здійснення державної реєстрації Кабінету Міністрів України юридичної особи відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; зобов'язання Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича, здійснити державну реєстрацію Кабінету Міністрів України як юридичної особи у встановленому законом порядку - скасувати та прийняти в цій частині позовних вимог нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В частині позовних вимог щодо визнання постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2017 року №883 «Про внесення змін до Правил дорожнього руху» незаконною та нечинною рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 20.02.2019 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В.Файдюк

Є.І.Мєзєнцев

Джерело: ЄДРСР 79996467
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку