ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 лютого 2019 р. Справа № 903/797/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-прокурор відділу прокуратури Волинської області (посвідчення №036367 від 12.11.2015р.)

від третьої особи-Підприємства "Освіта": ОСОБА_2-директор

від третьої особи- Волинської обласної ради: ОСОБА_3-заступник керуючого справами-начальник відділу з питань управління обєктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та землями комунальної власності виконавчого апарату Волинської обласної ради (довіреність №298/3712-19 від 15.02.2019р.)

від відповідача: ОСОБА_4-заступник директора юридичного департаменту Луцької міської ради (довіреність від 15.11.2018р. №1.1-8/8840)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Заступника керівника Луцької місцевої прокуратури, м. Луцьк

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:

- Підприємство "Освіта", м. Луцьк

- Волинська обласна рада, м. Луцьк

до відповідача: Луцької міської ради, м. Луцьк

про визнання незаконним та скасування рішення Луцької міської ради

встановив: Заступник керівника Луцької місцевої прокуратури звернувся до господарського суду з позовом від 29.10.2018р. до Луцької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Луцької міської ради від 29.08.2018р. №46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м. на проспекті Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов".

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на протиправність прийнятого Луцькою міською радою рішення від 29.08.2018р. №46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м. на проспекті Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов" та суперечливість вказаного рішення положенням Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок", Постанові Верховної ОСОБА_5 України "Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси" від 15.04.2009р. № 1271-VI.

Ухвалою суду від 02.11.2018р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, підтверджено наявність підстав для звернення Заступника керівника Луцької місцевої прокуратури до суду за захистом інтересів держави за позовною заявою від 29.10.2018р. №33-3750вих18., постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 03.12.2018р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

13.11.2018р. на адресу суду від Заступника керівника Луцької місцевої прокуратури надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову від 13.11.2018р., в якій прокурор просив суд забезпечити позов Заступника керівника Луцької місцевої прокуратури до Луцької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо подальшого проведення процедури приватизації приміщення книгарні по пр. Волі, 8 у м. Луцьку.

Ухвалою суду від 14.11.2018р. заяву Заступника керівника Луцької місцевої прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову від 13.11.2018р. було призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.11.2018р., викликано в судове засідання представників сторін, запропоновано Луцькій міській раді надати суду пояснення стосовно заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 15.11.2018р. у задоволенні заяви Заступника керівника Луцької місцевої прокуратури від 13.11.2018р. про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Луцькій міській раді вчиняти будь-які дії щодо подальшого проведення процедури приватизації приміщення книгарні по проспекту Волі, 8 у м. Луцьку було відмовлено.

20 листопада 2018 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області було зареєстровано відзив відповідача №1.1-8/8922 від 16.11.2018р. на позовну заяву з обгрунтовуючими відзив документами та описом вмісту цінного листа від 16.11.2018р., поштовою накладною від 16.11.2018р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу прокуратури, в якому відповідач позов заперечує з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Так, зважаючи на обмежені надходження субвенцій з державного бюджету та необхідність виплати заробітних плат працівникам освіти та медичних закладів, реалізації програм соціально-економічного розвитку, фінансування інших видатків бюджету Луцькою міською радою вивчалось питання щодо додаткового залучення коштів, в тому числі шляхом продажу майна комунальної власності.

Згідно ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Так, з дотриманням наведеної вище норми Закону, листом від 31.07.2018р. № 31-17/198 Відділ управління майном міської комунальної власності повідомив Підприємство "Освіта" про не продовження договору оренди нежитлового приміщення по проспекту Волі, 8 у звязку з початком передприватизаційної підготовки.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" до обєктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі обєкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України. Нежитлове приміщення по проспекту Волі, 8, загальною площею 174,4 кв.м. належить до міської комунальної власності згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не має обмежень, які б перешкоджали його продажу шляхом приватизації.

В подальшому, будучи власником майна та будучи наділеною правом розпоряджатись майном комунальної власності від імені та в інтересах територіальної громади, Луцька міська рада з дотриманням вимог чинного законодавства прийняла рішення від 29.08.2018р. № 46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м. на проспекті Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов". Згідно п. 2 даного рішення Відділ управління майном комунальної власності уповноважено після повернення орендарем (Підприємством "Освіта") вказаного приміщення, забезпечити роботу аукціонної комісії для продажу обєктів малої приватизації, відповідно до Положення про діяльність аукціонної комісії.

На виконання вимог ч. 4 ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" розпорядженням Луцького міського голови від 22.08.2018р. № 370 "Про аукціонну комісію для продажу обєктів малої приватизації, що належать територіальній громаді міста Луцька" затверджено склад аукціонної комісії.

Згідно абз. абз. 3, 7 ч. 4 вказаного Закону аукціонна комісія розробляє умови продажу, що затверджуються органами приватизації, після чого органом приватизації публікується інформаційне повідомлення про приватизацію обєкта малої приватизації. Саме з публікацією такого повідомлення Закон (ч. 5 ст. 15) повязує початок аукціону за результатами якого визначається переможець і лише після цього можливе укладення договору купівлі-продажу.

На даний час засідань аукціонної комісії не проводилось, відповідно й не публікувалось інформаційного повідомлення.

Також відповідач засвідчує, що засідання аукціонної комісії не може бути проведено допоки приміщення, де розташоване Підприємство "Освіта" не буде повернуто орендодавцю. Проведення засідання до повернення приміщення було б невиконанням оскаржуваного рішення міської ради та порушенням ст. 8 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" згідно якого одним з основних обовязків посадових осіб місцевого самоврядування є додержання актів органів місцевого самоврядування.

Що стосується доводів Заступника керівника місцевої прокуратури стосовно того, що Луцькою міською радою порушено норми Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок", то останні, на думку Луцької міської ради, не заслуговують на увагу.

При цьому, посилаючись на положення ч. 1 ст. 1 Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок", ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 328 ЦК України, п.п. 5.17., 5.18. Положення про Відділ управління майном комунальної власності Луцької міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 27.01.2011р. № 5/28 вказує, що станом на 16.11.2018р. Відділом управління майном міської комунальної власності Луцької міської ради не укладено будь-якого договору чи іншого цивільно-правового акту, який би був підставою для переходу права власності на нежитлове приміщення з приводу приватизації якого виник спір.

Саме по собі прийняття рішення про приватизацію є підставою початку процедури приватизації, а не підставою виникнення права власності, в звязку з чим його прийняття жодним чином не порушує обмежень, встановлених згаданим Законом.

Крім того, здійснюючи посилання на положення ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" відповідач зазначає, що враховуючи те, що оскаржуване рішення Луцької міської ради не порушує Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок" та будь-яких інших нормативно-правових актів, а відповідно й інтересів держави та не загрожує їх порушенню, то немає і підстави для здійснення прокурором представництва законних інтересів держави в суді.

Водночас, Луцька міська рада зазначає, що у своїй позовній заяві Заступник керівника місцевої прокуратури посилається на рішення Конституційного суду України від 16.04.2009р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в якому йдеться про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати власні ненормативні правові акти, оскільки останні є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Поруч з цим, абз. 4 ч. 6 ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачено можливість ухвалення місцевою радою рішення про скасування попереднього рішення про приватизацію відповідного обєкта комунальної власності, що має наслідком припинення приватизації, а тому доводи Заступника керівника місцевої прокуратури про відсутність в Луцької міської ради повноважень скасувати прийняте нею рішення є безпідставними та не узгоджуються з положеннями зазначеного Закону.

30 листопада 2018 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області було зареєстровано заяву Підприємства "Освіта" №51 від 30.11.2018р. про залучення Підприємства "Освіта" до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача зважаючи на юридичний інтерес даного підприємства до даної справи, а також враховуючи те, що у звязку з прийняттям судового рішення у даній справі підприємство може бути наділено новими правами чи покладено на нього нові обовязки, або змінено його наявні права та/або обовязки у майбутньому.

Ухвалою суду від 03.12.2018р. було продовжено строк проведення підготовчого провадження до 31.01.2019р., розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 10.01.2019 р., залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: - Підприємство "Освіта", - Волинську обласну раду, зобовязано позивача надіслати на адреси третіх осіб копію позовної заяви з доданими до неї документами, докази надіслання копії позовної заяви з доданими до неї документами надати суду, запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

10.12.2018р. на адресу суду від прокурора надійшла відповідь №05-2071вих.18 від 07.12.2018р. на відзив відповідача з описом вмісту цінного листа від 07.12.2018р., поштовою накладною від 07.12.2018р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу Луцької міської ради, в якому прокурор позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та цій відповіді на відзив.

При цьому засвідчує, що згідно п. п. 20, 22 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" органом приватизації є, в тому числі, органи приватизації територіальних громад; приватизація державного або комунального майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

Частиною 1 ст. 4 вищезазначеного Закону передбачено, що до обєктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі обєкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Вказаним Законом передбачений порядок приватизації комунального майна, зокрема, згідно ст. 10 прийняття місцевою радою рішення про приватизацію обєкта комунальної власності є початком процедури відчуження майна.

З врахуванням вищезазначеного, доводи відповідача про те, що рішення 29.08.2018р. №46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м на пр. Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов" не суперечить вимогам Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок", оскільки відчуження майна ще не відбулося, на думку прокурора, є безпідставними.

Пунктом 1 Постанови Верховної ОСОБА_5 України "Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси" від 15.04.2009р. встановлено, що органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування тимчасово, до схвалення відповідного закону: припинити прийняття рішень та призупинити виконання раніше прийнятих рішень про виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси із займаних ними на законних підставах приміщень державної та комунальної власності, а також про знесення існуючих кіосків з продажу друкованих засобів масової інформації; не допускати практики безпідставного розірвання чи припинення договорів оренди з редакціями друкованих засобів масової інформації, закладами культури, у тому числі бібліотеками, видавництвами, книгарнями, підприємствами з розповсюдження книг та преси, а також закріпити за ними переважне право на укладення договору оренди на новий строк.

Законом України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок" від 20.05.2010р. (набрав чинності 19.06.2010р.) заборонено відчуження приміщень (зокрема, згідно Закону укладати та виконувати договори купівлі-продажу), в яких перебувають редакції засобів масової інформації, друкарні, видавництва, книгарні, підприємства книгорозповсюдження, засновниками яких є органи державної влади, місцевого самоврядування, об'єднання громадян, державні науково-дослідні установи, навчальні заклади, трудові колективи, а також творчі спілки.

З вищевикладеного випливає, що спірні правовідносини регламентуються положеннями Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок", який прийнятий на запобігання зловживанню та попередження порушень при відчуженні нерухомого майна, виселення редакцій засобів масової інформації, друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок з приміщень, якими вони користуються для здійснення своєї діяльності.

В той же час, Луцька міська рада, приймаючи зазначене спірне рішення, на думку прокурора, проігнорувала вимоги чинного законодавства щодо заборони відчуження нерухомого майна вказаної категорії.

З приводу доводів відповідача про те, що міська рада вправі відповідно до абз.4. ч. 6 ст.12 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" скасовувати рішення про приватизацію відповідного обєкта комунальної власності прокурор повідомляє, що такі повноваження органу місцевого самоврядування обмежуються положеннями даного Закону, оскільки стосуються приватизаційних процесів.

Крім того, прокурор засвідчує, що положеннями ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування - відповідної ради, на звернення до суду з вимогою про скасування власних рішень, прийнятих радою, оскільки статтею 144 Конституції України, ч. 10 ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З приводу відсутності у прокурора права звернення до суду з даним позовом, останній, посилаючись на положення ст. ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України, ч. 3 ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру",

ст. 53 ГПК України повідомляє, що орган, уповноважений на даний час державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає в справі відповідачем, оскільки саме його незаконні дії призвели до порушення вимог законодавства. Інший же орган, який би представляв інтереси держави, відсутній. Саме тому Заступник керівника місцевої прокуратури звернувся до суду за захистом державних інтересів самостійно і набув статусу позивача.

При цьому зазначає, що Луцька міська рада, приймаючи спірне рішення, яке не відповідає діючому Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок", порушила інтереси держави, оскільки його прийняття стало підставою для відчуження комунального нерухомого майна, на яке, згідно Закону діє мораторій щодо такого продажу.

Крім того, в даному випадку, предявляючи вказаний позов, прокурор здійснює представництво інтересів держави у широкому розумінні, а саме представництво законного інтересу суспільства загалом, в тому числі територіальної громади міста Луцька, а прийняття міською радою оспорюваного рішення створює передумови для незаконного відчуження нерухомого майна комунальної власності, чим, в тому числі, позбавляє конкретну територіальну громаду правомочностей власника майна.

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям об'єкта комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність вибуття об'єкта із комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Враховуючи допущення органом місцевого самоврядування норм законодавства при прийнятті спірного рішення, прокурор звернувся з даним позовом відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", використавши при цьому не лише своє право на звернення до суду з даним позовом, а й виконав обовязок щодо захисту законного інтересу суспільства загалом, в тому числі територіальної громади міста Луцька.

18.12.2018р. на адресу суду від третьої особи-Підприємства "Освіта" надійшли пояснення №55 від 18.12.2018р., в яких підприємство позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

09.01.2019р. на адресу суду від третьої особи-Волинської обласної ради надійшло клопотання №34/48/2-19 від 09.01.2019р. про розгляд справи без участі її представника.

При цьому, у вказаному клопотанні обласна рада засвідчує, що оскільки Підприємство "Освіта" є обєктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, то Волинською обласною радою, як засновником, вирішується питання щодо забезпечення підприємства у найкоротші терміни іншим приміщенням для ведення господарської діяльності, зокрема, за адресою: м. Луцьк, вул. Винниченка, 67. Станом на сьогодні у вказаному приміщенні тривають ремонтні роботи, по завершенню яких воно буде надано у користування Підприємства "Освіта".

10.01.2019р. на адресу суду від Луцької міської ради надійшли заперечення на відповідь на відзив прокурора, в яких відповідач позов заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та цих запереченнях.

В судовому засіданні 10.01.2019р. (за участю прокурора та представника відповідача) у зв'язку з неможливістю встановлення всіх обставин справи, з метою забезпечення можливості реалізації сторонами процесуальних засобів захисту своїх прав та інтересів, дотримання засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності в судочинстві, з метою всебічного та обєктивного вирішення даного спору та у зв'язку з усним клопотанням прокурора, що пов'язане з необхідністю ознайомлення та подальшим поданням письмових пояснень стосовно заперечень Луцької міської ради на відповідь на відзив, господарським судом було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви до 24.01.2019р.

22.01.2019р. на адресу суду від прокуратури надійшли пояснення №33-127вих.19 від 16.01.2019р. щодо заперечень відповідача на відповідь прокурора на відзив з обгрунтовуючими пояснення документами та описами вмісту цінного листа від 18.01.2019р., поштовими накладними від 18.01.2019р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу відповідача та третіх осіб, в яких прокурор позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та цих поясненнях.

Протокольною ухвалою господарського суду Волинської області від 24.01.2019р. було закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті на 18.02.2019р.

Про день та час проведення наступного судового засідання прокурора, представника відповідача та директора Підприємства "Освіта було повідомлено під розписку безпосередньо в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 24.01.2019р. було повідомлено Волинську обласну раду про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 18.02.2019р.

Присутня в судовому засіданні 18.02.2019р. прокурор позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та поясненнях щодо заперечень відповідача на відповідь прокурора на відзив.

Представник (директор) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача- Підприємства "Освіта" в судовому засіданні 18.02.2019р. позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених прокурором у позовній заяві.

Присутня в засіданні суду 18.02.2019р. представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача- Волинської обласної ради звернулась до суду з клопотанням №305/48/2-19 від 18.02.2019р. про долучення до матеріалів справи копій Робочого проекту на капітальний ремонт частини приміщення інженерно-лабораторного корпусу на вулиці Винниченка, 67 в м. Луцьку Волинської області та договору підряду №06-11-18 від 22.11.2018р.

Стосовно позовних вимог покладається на розсуд суду.

Присутній в судовому засіданні 18.02.2019р. представник відповідача позов заперечив з підстав, викладених Луцькою міською радою у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив прокурора.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні прокурора, представників сторін та третіх осіб, господарський суд, оцінюючи подані прокурором, відповідачем та третіми особами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що предявлений прокурором до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду повязана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 18.11.2015р. Виконавчим комітетом Луцької міської ради було прийнято рішення №685-15 від 18.11.2015р. "Про продовження оренди нежитлового приміщення на пр-ті Волі, 8" (а.с. 19) згідно з пунктами 1, 2 котрого було погоджено Відділу управління майном міської комунальної власності Луцької міської ради (ОСОБА_6В.) продовження оренди нежитлового приміщення загальною площею 172,4 кв.м., що на проспекті Волі, 8, з Підприємством "Освіта" на термін з 01.12.2015р. до 31.10.2018р. та зобовязано орендодавця та орендаря в десятиденний термін укласти договір оренди, встановивши річну орендну плату в розмірі однієї гривні.

18.11.2015р. між Відділом управління майном міської комунальної власності Луцької міської ради (орендодавець) та Підприємством "Освіта" (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №161 (а.с. 15-18), відповідно до п.п. 1.1.-1.2. котрого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення за адресою: м. Луцьк, пр-т Волі, 8, яке знаходиться на балансі ЖКП №3 площею 172,4 кв.м.

Згідно п.п. 1.3.1. п. 1.3. даного договору приміщення, що передається в оренду, буде використовуватись для розміщення книгарні.

Згідно п. 2.1. цього договору вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно із підписанням договору оренди нежитлового приміщення.

Цей договір дійсний з 01.12.2015р. по 31.10.2018р. включно (п. 9.1. договору оренди).

Договір підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток сторін.

Разом з тим, згідно листа Відділу управління майном міської комунальної власності від 31.07.2018р. №34-17/198, адресованого Підприємству "Освіта", останнє зобов'язане до 31.10.2018р. звільнити орендоване приміщення у звязку з перед приватизаційною підготовкою та закінченням строку дії вказаного договору (а.с. 23).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Підприємство "Освіта" за своєю організаційно-правовою формою є Комунальним підприємством, засновником Підприємства "Освіта" є Волинська обласна державна адміністрація, основним видом діяльності вказаного підприємства за кодом КВЕД 47.61 є роздрібна торгівля книгами в спеціалізованих магазинах (а.с. 49-51).

Зі звернення Підприємства "Освіта" №21 від 05.07.2018р., адресованого Виконувачу повноважень Луцького міського голови ОСОБА_7 (а.с. 20-21) вбачається, що книгарня "Освіта" у приміщенні по пр. Волі, 8 у м. Луцьку знаходиться з 1959 року. Перебування даного підприємства за вказаною адресою впродовж тривалого часу підтверджується також копією паспорту обєкта культурної спадщини, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, проспект Волі, 8 (а.с. 43-48) та Статутом Підприємства "Освіта", зареєстрованим у виконкомі Луцької міської ОСОБА_5 народних депутатів 27.10.1992р. (а.с. 33-40).

В подальшому, рішенням Луцької міської ради від 29.08.2018р. №46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м на проспекті Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов" (а.с. 13) було вирішено включити нежитлове приміщення загальною площею 174,4 кв.м на проспекті Волі, 8 до приватизації шляхом продажу на аукціоні без умов; зобовязано Відділ управління майном міської комунальної власності (виконавчий орган Луцької міської ради) провести інвентаризацію та оцінку обєкта відповідно до законодавства, після повернення орендарем вказаного приміщення, забезпечити роботу аукціонної комісії для продажу обєктів малої приватизації, відповідно до Положення про діяльність аукціонної комісії; контроль за виконанням рішення покладено на постійну комісію міської ради з питань комунального майна та приватизації (ОСОБА_8А.) та заступника міського голови ОСОБА_9

Вказаний акт органу місцевого самоврядування - рішення Луцької міської ради № 46/1 від 29.08.2018р. "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м на проспекті Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов", на переконання прокурора, є незаконним, у звязку з чим він звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Луцької міської ради від 29.08.2018р. №46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м. на проспекті Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов".

При цьому, прокурор, здійснюючи посилання на положення ст. ст. 6, 7, 13, 19, 131-1, 143 Конституції України, ст.16 ЦК України, ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" засвідчує, що з урахуванням того, що орган місцевого самоврядування-Луцька міська рада не має повноважень щодо скасування власного прийнятого ненормативного акта, звернення до суду прокурора про визнання акта незаконним та його скасування через невідповідність Конституції та Законам України, є способом захисту інтересів держави (територіальної громади міста Луцька), що передбачений законом.

Водночас, звертаючись до суду з вимогою про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визначаючи відповідача у справі, прокурор не може діяти всупереч нормам ГПК України.

Так, відповідно до ч.3 ст. 45 ГПК України відповідачами є особи, яким предявлено позовну вимогу.

У даному випадку відповідачем є Луцька міська рада, оскільки позовна вимога про скасування рішення Луцької міської ради від 29.08.2018р. №46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м. на пр. Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов" спрямована саме даному органу місцевого самоврядування.

Відтак, предявляючи позовну вимогу в інтересах органу місцевого самоврядування і, водночас, спрямовуючи позовну вимогу про скасування рішення цьому ж органу, прокурор не може порушити принципи правосуддя, зокрема, принцип змагальності, тому Луцька міська рада є відповідачем по справі, оскільки визначення однієї і тієї ж особи як позивачем, так і відповідачем ГПК України не передбачено, відповідно є процесуально неможливим.

У звязку з тим, що орган, уповноважений на даний час державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає в справі відповідачем у звязку з тим, що саме його дії, на думку прокурора, призвели до порушення вимог законодавства, Заступник керівника Луцької місцевої прокуратури звернувся до господарського суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача. Інший орган, який би представляв інтереси держави в даному випадку відсутній.

Порушення чинного законодавства України шляхом прийняття незаконного рішення органом місцевого самоврядування завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч ст. 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування.

Відтак, на переконання прокурора, Луцька міська рада, приймаючи спірне рішення, яке не відповідає чинному на час прийняття рішення Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок", порушила інтереси держави, оскільки його прийняття стало підставою для можливого відчуження комунального нерухомого майна, на яке, згідно Закону діє мораторій щодо такого продажу.

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Господарський суд засвідчує, що передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі в будь - якій із п'яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин 3 - 5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява N 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської ОСОБА_5 Європи від 27.05.2003 N 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. № 1697-VIІ.

Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. № 1697-VIІ, який набрав чинності з 15.07.2015р., визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України та статтею 1 передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".

Відтак, суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" порушенням, на його думку, чинного законодавства України шляхом прийняття незаконного рішення органом місцевого самоврядування, що стосується можливого відчуження комунального нерухомого майна, на яке, згідно Закону діє мораторій щодо такого продажу та завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч ст. 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування.

На думку суду, таке обґрунтування не є несумісним з розумінням "інтересів держави". Тому суд вважає, що суд має підстави вважати, що позов має на меті захист "інтересів держави".

Водночас, суд засвідчує, що пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у справі.

Як вже зазначалось, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, повязаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної ОСОБА_5 України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських обєднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобовязаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного субєкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або субєктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому субєкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності субєкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих субєктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.09.2018р. у справі №924/1237/17, від 16.10.2018р. у справі №916/1538/16, від 04.10.2018р. у справі №911/2740/17, від 10.10.2018р. у справі №925/68/18.

При цьому суд засвідчує, що у даній справі, звертаючись до суду з вимогою про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визначаючи відповідача у справі, прокурор не може діяти всупереч нормам ГПК України.

Так, відповідно до ч.3 ст. 45 ГПК України відповідачами є особи, яким предявлено позовну вимогу.

У даному випадку відповідачем є Луцька міська рада, оскільки позовна вимога про скасування рішення Луцької міської ради від 29.08.2018р. №46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м. на проспекті Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов" спрямована саме даному органу місцевого самоврядування.

Відтак, предявляючи позовну вимогу в інтересах органу місцевого самоврядування і, водночас, спрямовуючи позовну вимогу про скасування рішення цьому ж органу, прокурор не може порушити принципи правосуддя, зокрема, принцип змагальності, тому Луцька міська рада є відповідачем по справі, оскільки визначення однієї і тієї ж особи як позивачем, так і відповідачем ГПК України не передбачено, відповідно є процесуально неможливим.

У звязку з тим, що орган, уповноважений на даний час державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає в справі відповідачем у звязку з тим, що саме його дії, призвели до порушення вимог законодавства, Заступник керівника Луцької місцевої прокуратури звернувся до господарського суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача. Інший орган, який би представляв інтереси держави в даному випадку відсутній.

Наведена правова позиція відображена і у постанові Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №904/5974/16.

При цьому, суд констатує, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної ОСОБА_5 і ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно преамбули Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Діяльність органів місцевих рад урегульоване Законом України "Про місцеве самоврядування", відповідно до статті 2 якого, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У відповідності до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до п.2 чинного роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Статтею 144 Конституції України, ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009р. у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Згідно п.п. 20, 22 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" органи приватизації - Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, органи приватизації територіальних громад; приватизація державного або комунального майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що до обєктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі обєкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Згідно ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" порядок приватизації державного і комунального майна передбачає: формування та затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об'єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об'єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об'єкта приватизації; перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом; затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об'єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об'єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об'єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації. Приватизація об'єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації.

Пунктом 1 Постанови Верховної ОСОБА_5 України "Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси" від 16.01.2009р. № 901-VI (в редакції від 15.04.2009р. №1271-VI) органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування тимчасово, до схвалення відповідного закону: припинити прийняття рішень та призупинити виконання раніше прийнятих рішень про виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси із займаних ними на законних підставах приміщень державної та комунальної власності, а також про знесення існуючих кіосків з продажу друкованих засобів масової інформації; не допускати практики безпідставного розірвання чи припинення договорів оренди з редакціями друкованих засобів масової інформації, закладами культури, у тому числі бібліотеками, видавництвами, книгарнями, підприємствами з розповсюдження книг та преси, а також закріпити за ними переважне право на укладення договору оренди на новий строк.

Законом України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок" заборонено відчуження приміщень, в яких перебувають редакції засобів масової інформації, друкарні, видавництва, книгарні, підприємства книгорозповсюдження, засновниками яких є органи державної влади, місцевого самоврядування, об'єднання громадян, державні науково-дослідні установи, навчальні заклади, трудові колективи, а також творчі спілки (стаття 1 Закону).

Згідно Преамбули Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок" цей Закон спрямовано на запобігання зловживанню та попередження порушень при відчуженні нерухомого майна, виселення редакцій засобів масової інформації, друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок з приміщень, якими вони користуються для здійснення своєї діяльності.

Як вже зазначалось судом, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Підприємство "Освіта" за своєю організаційно-правовою формою є Комунальним підприємством, засновником Підприємства "Освіта" є Волинська обласна державна адміністрація, основним видом діяльності вказаного підприємства за кодом КВЕД 47.61 є роздрібна торгівля книгами в спеціалізованих магазинах (а.с. 49-51).

При цьому, суд засвідчує, що згідно умов укладеного між Відділом управління майном міської комунальної власності Луцької міської ради та Підприємством "Освіта" договору оренди нежитлових приміщень №161 від 18.11.2015р., який діяв до 31.10.2018р., нежитлове приміщення за адресою: м. Луцьк, пр-т Волі, 8, яке знаходиться на балансі ЖКП №3 площею 172,4 кв.м. передавалося Підприємству "Освіта" в оренду для розміщення книгарні.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтями 283, 286 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.174 ГК України господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Однак, рішенням Луцької міської ради від 29.08.2018р. №46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м на проспекті Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов" (а.с. 13) було вирішено включити нежитлове приміщення загальною площею 174,4 кв.м на проспекті Волі, 8 до приватизації шляхом продажу на аукціоні без умов; зобовязано Відділ управління майном міської комунальної власності (виконавчий орган Луцької міської ради) провести інвентаризацію та оцінку обєкта відповідно до законодавства, після повернення орендарем вказаного приміщення, забезпечити роботу аукціонної комісії для продажу обєктів малої приватизації, відповідно до Положення про діяльність аукціонної комісії; контроль за виконанням рішення покладено на постійну комісію міської ради з питань комунального майна та приватизації (ОСОБА_8А.) та заступника міського голови ОСОБА_9

Відтак, з огляду на те, що нежитлове приміщення загальною площею 174,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Луцьк, проспект Волі, 8 перебувало на час прийняття спірного рішення у користуванні Підприємства Освіта (основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля книгами в спеціалізованих магазинах) на правах оренди згідно укладеного між Відділом управління майном міської комунальної власності Луцької міської ради та Підприємством "Освіта" договору оренди нежитлових приміщень №161 від 18.11.2015р. для розміщення книгарні, суд приходить до висновку, що книгарня на момент прийняття оскаржуваного рішення на законних підставах займала приміщення комунальної власності м. Луцька по проспекту Волі, 8, а Луцька міська рада, приймаючи рішення від 29.08.2018р. №46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м. на пр. Волі,8 шляхом продажу на аукціоні без умов" діяла всупереч положенням Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок", Постанові Верховної ОСОБА_5 України "Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси" від 15.04.2009р. № 1271-VI, оскільки його прийняття стало підставою для можливого подальшого відчуження комунального нерухомого майна, на яке, згідно Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок" діяв мораторій щодо такого продажу.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про те, що акт органу місцевого самоврядування-рішення Луцької міської ради від 29.08.2018р. №46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м. на проспекті Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов" не відповідає Конституції та Законам України, відтак наявні всі підстави для визнання такого акту незаконним в судовому порядку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог, суд вважає, що витрати, повязані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс прокурор, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Луцької міської ради.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Луцької міської ради від 29.08.2018р. №46/1 "Про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 174,4 кв.м. на проспекті Волі, 8 шляхом продажу на аукціоні без умов".

3. Стягнути з Луцької міської ради (місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) на користь Прокуратури Волинської області (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915, розрахунковий рахунок 35216072004945 в Державній казначейській службі України, МФО 820172) 1 762,00 грн. витрат, повязаних з оплатою судового збору.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 21.02.2019р.

СуддяВ. А. Войціховський