Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 462/2318/18

провадження № 61-44169св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

представник заявника - ОСОБА_2,

заінтересована особа - ОСОБА_3,

представник заінтересованої особи - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 травня 2018 року у складі судді Гедз Б. М. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_3

Заява мотивована тим, що з 26 листопада 2002 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 травня 2017 року шлюб між нею і ОСОБА_3 розірвано.

Після розірвання шлюбу вона з дітьми проживає у житловому будинку по АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності. Разом з нею проживає іїї колишній чоловік - ОСОБА_3

Вказувала, що ОСОБА_3 тривалий час вчиняє домашнє насильство, влаштовує скандали, сварки, ображає і принижує її, неодноразово наносив побої у присутності малолітнього сина, у зв'язку з чим вона зверталась до правоохоронних органів, однак вжиті заходи не дали результату.

Крім того, Залізничним відділом поліції Головного управління Національної поліції Львівської області здійснюється досудове розслідування у справі про нанесення їй легких тілесних ушкоджень ОСОБА_3

У зв'язку з тим, що у неї існують побоювання за своє життя і здоров'я та життя і здоров'я неповнолітніх дітей, ОСОБА_1 просила суд на підставі положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановити обмежувальний припис, яким: заборонити ОСОБА_3 перебувати у місці спільного проживання з постраждалими особами: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1 строком на шість місяців; заборонити наближатися на відстань менше 300 м до їх місця проживання строком на шість місяців; усунути перешкоди у користуванні майном, що є її особистою приватною власністю - гаражем, зобов'язавши ОСОБА_3 повернути ключі від цього приміщення, звільнити його і не чинити перешкод у користуванні цим приміщенням; заборонити вести телефонні переговори з постраждалими особами або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб строком на шість місяців.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 травня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що особою, яка постраждала від домашнього насильства, є особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі, а кривдником - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Крім того, згідно з цим Законом обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Оскільки заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства щодо неї або неповнолітніх дітей, то підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису немає.

Що стосується вимог про усунення перешкод у користуванні майном, то такі вимоги в окремому провадженні не вирішуються і заявник не позбавлена права звернутися з таким позовом до суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зі змісту розділу V «Спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству» Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис є найбільш суворим і жорстким серед спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. При цьому інші, передбачені цим Законом спеціальні заходи, до ОСОБА_3 не застосовувалися, оскільки заявник таких вимог не заявляла. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_3

Що стосуються вимог про заборону ОСОБА_3 перебувати у місці спільного проживання і заборону наближатися на відстань менше 300 м до цього місця, то для їх задоволення підстав немає, оскільки заявник не зазначає про наявність у ОСОБА_3 іншого місця проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення її заяви.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2019 року справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_3, призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не врахував, що вона неодноразово зверталася до Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції Львівської області із заявами про вчинення ОСОБА_3 відносно неї насильства та за результатами проведених перевірок встановлено, що факти, викладені у її заявах, знайшли підтвердження, з ОСОБА_3 проводилися профілактичні бесіди про недопустимість вчинення насильства у сім'ї. Крім того, суди не врахували, що відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заходи спрямовані на захист потерпілих від насильства вживаються не після притягнення кривдника до відповідальності, а на підставі звернення постраждалої особи, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства у сім'ї. Також суди не дали належної оцінки тій обставині, що ОСОБА_3 проводить негласні відеозйомки та аудіозаписи її приватних розмов, що є формою психологічного насильства і засобу психологічного тиску на неї, з метою контролю її особистого життя та порушення її права вільно на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері приватного життя. Такі дії ОСОБА_3 спричиняють у неї емоційну невпевненість і відчуття беззахисності перед агресією колишнього чоловіка.

Крім того, суди не врахували, що відсутність у ОСОБА_3 іншого житла не може бути підставою для відмови у видачі обмежувального припису, оскільки він є заможною людиною і здатний орендувати інше житло.

Доводи особи, яка подала відзив

У листопаді 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що після розірвання шлюбу, між колишнім подружжям залишився невирішеним спір з приводу поділу спільного майна подружжя. У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року, його позов було частково задоволено і визнано за ним право власності на 1/3 частини вказаного житлового будинку. Після пред'явлення ним цього позову, ОСОБА_1 з квітня 2016 року почала по декілька разів на місяць звертатися до поліції з повідомленнями про вчинення домашнього насильства, маючи на меті змусити його відмовитися від пред'явленого позову і позбавити його права користування цим житловим будинком. Крім неодноразових звернень до поліції, заявниця неодноразово пред'являла до нього різні безпідставні позови про встановлення режиму окремого проживання, виселення його із житлового будинку та інші, у задоволенні яких судом було відмовлено. Не отримавши бажаного результату, ОСОБА_1, маючи на меті позбавити його можливості користуватися житловим будинком, який є єдиним місцем його проживання, звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису. Однак, доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 та їх дітей або існування загрози таких дій суду не надала. З урахуванням указаного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для видачі обмежувального припису, оскільки вказані заявником обставини є надуманими і нічим не підтвердженими.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, в якій зазначила, що заперечення представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки усі обставини справи вказують на те, що ОСОБА_3 вчиняє домашнє насильство, тому є усі підстави для вжиття у судовому порядку спеціальних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 листопада 2002 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Залізничного районного управління юстиції м. Львова, про що зроблений актовий запис № 351. Змінено прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_3.

25 червня 2006 року у подружжя народився син ОСОБА_5, а 25 грудня 2015 року - дочка ОСОБА_5

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 травня 2017 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 Змінено ОСОБА_1 прізвище на дошлюбне ОСОБА_1.

На момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1, ОСОБА_3 та їх діти: ОСОБА_5 і ОСОБА_5 проживали у житловому будинку по АДРЕСА_1.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Оскільки судом не встановлено випадків домашнього насильства відносно ОСОБА_1 та малолітніх дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1

Так, зі змісту відповідей, наданих Залізничним відділом поліції Головного управління Національної поліції Львівської області на звернення ОСОБА_1 про вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, вбачається, що за результатами проведеної перевірки, обставини, зазначені у її заявах, не знаходили свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дали належної оцінки тій обставині, що ОСОБА_3 проводить негласні відеозйомки та аудіозаписи її приватних розмов, що є формою психологічного насильства і засобу психологічного тиску на неї, на правильність висновків судів не впливають, оскільки у порушення вимог статті 12 ЦПК України заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження цієї обставини, а згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що між сторонами існує спір щодо поділу спільного майна подружжя, зокрема, житлового будинку по АДРЕСА_1, а рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27 червня 2018 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на 1/3 частини цього житлового будинку.

Тобто зазначені заявником заходи обмежувального припису - це по суті вирішення житлового спору і справи про право власності між сторонами, який має вирішуватися у загальному позовному провадженні.

З урахуванням вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили зібрані у справі докази, надали їм належну оцінку, а тому доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального права є необґрунтованими і зводяться виключно до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк