Постанова

Іменем України

18 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 641/9895/15-ц

провадження № 61-1171 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_4,відповідач-Харківський національний університет внутрішніх справ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова у складі судді Боговського Д. Є. від 01 серпня 2017 року та рішення апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С., від 06 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_5 до Харківського національного університету внутрішніх справ про поновлення на роботі.

Встановив:

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ про поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що з 02вересня 2002 рокувона працювала за безстроковим трудовим договором у Національному університеті внутрішніх справ, в подальшому Харківський національний університет внутрішніх справ (далі - ХНУВС). З 23 липня 2011року адміністрація університету перевела її на роботу на умовах строкового договору. 15 липня 2013року після проходження конкурсу позивача призначено за контрактом на посаду старшого викладача. 28 серпня 2015року позивача ознайомлено із наказом про звільнення та видано витяг з цього наказу і трудову книжку. Підставою для звільнення вказано закінчення строку трудового договору.

Позивач вказує, що звільнення відбулось незаконно, оскільки строк дії контракту від 15 липня 2013 року № 257/Т мав сплинути 15 липня 2014 року. Жодна із сторін не повідомляла один одного про намір припинити трудові відносини. Не вживались заходи щодо припинення трудових відносин, а тому, з огляду на положення частини першої статті 39-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позивач вважає, що дія укладеного нею контракту продовжена на невизначений строк, оскільки трудові відносини фактично тривали, позивач отримала через електронну пошту заплановане навантаження на 2014/2015 навчальний рік, після відпустки під час засідання кафедри отримала індивідуальний план із річним навантаженням з визначенням навчальних дисциплін і студентських груп, з 27 серпня 2014 року приступила до виконання своїх обов'язків. По закінченню 2014/2015 навчального року їй не було повідомлено про конкурс на заміщення вакантних посад, про його умови та строки проведення. Вчервні 2015 року працівники кафедри знаходились у вимушених відпустках. Позивач відмовилась від відпустки без збереження заробітної плати та знаходилась на роботі. Після літньої відпустки позивача звільнено у зв'язку із закінченням трудового договору, оскільки нею не було подано документи на участь у конкурсі на заміщення вакантних посад.

Позивач вказує, що після закінченнядії контракту від 15 липня 2013року № 257/Т вона не брала участі у конкурсі на заміщення вакантних посад на 2014/2015 навчальний рік. Цейконкурс був проведений із грубими порушеннями - не було проведено засідання вченої ради факультету щодо конкурсу. Контракт на 2014/2015 навчальний рік вона не підписувала, що підтверджується висновками судової почеркознавчої експертизи. За таких обставин вважала, що вона працює за безстроковим трудовим договором і має працювати за таких самих умов у 2015/1016 навчальному році, а тому наказ про звільнення був для неї несподіваним.

Позивач наголошує, що наказ ректора від 31 липня 2014 року № 166 о/с в частині перепризначення ОСОБА_5 не має юридичного значення, оскільки його видано на основі рішення вченої ради університету, яка, в свою чергу,базується на неіснуючому рішенні вченої ради факультету.

Позивач зазначає, що при звільненні їй не виплаченоусі належні їй суми, а саме,матеріальну допомогуна оздоровлення за 2015 рік, заробітну плату за фактично виконану роботу протягом 2014/2015 навчального року (0,25 ставки щомісяця). Також позивач просить стягнути на її користь компенсацію за час вимушеного прогулу з дати її незаконного звільнення та по день винесення судового рішення, а також моральну шкоду, розмір якої позивач визначила,посилаючись на вимоги розумності та справедливості, свого суб'єктивного стану, майнового стану відповідача, характеру та тривалості душевних страждань і нервових переживань, істотності недоотриманих благ.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати незаконним наказ ХНУВС від 25 серпня 2015року № 126 о/с в частині її звільнення; зобов'язати ХНУВС поновити її на посаді старшого викладача кафедри соціології та психології з 26 серпня 2015 року відповідно до статті235 КЗпП України; визнати наказ від 31 липня 2014року № 166 о/с в частині перепризначення її на посаду старшого викладача таким, що не має юридичного значення; визнати недійсним контракт від 15 липня 2014року № 142/Т; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за час вимушеного прогулу з 26серпня 2015 року по день винесення судового рішення у справі, невиплачену заробітну плату протягом 2014/2015 навчального року в сумі 9968,40 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2015 рік у сумі 2527,79 грн, моральну шкоду в сумі 20000,00 грн, судові витрати в сумі16 155,58 грн, а саме, витрати на правову допомогу в сумі 7716,80 грн, витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення доказів у сумі 281,62 грн, витрати на проведення експертизи у сумі 8076,40 грн та банківської комісії у сумі 80,76 грн, а всього 16 155,58 грн.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами правомірності своїх вимог.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову: визнано недійсним контракт від 15 липня 2014 року № 142/Т між ХНУВС та ОСОБА_6, стягнуто з ХНУВС на користь ОСОБА_5 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2015 рік у сумі 1 917,00 грн, відшкодування моральної шкоди у сумі 500,00 грн, понесені позивачем витрати з оплати судової почеркознавчої експертизи у сумі 8 076,40 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 275,61 грн, витрати на правову допомогу в сумі 1 966,02 грн; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що судом першої інстанції неповно встановлено фактичні обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи дійшли передчасних висновків в частині відмови у задоволенні позову, оскільки такі висновки не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року, серед іншого, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Комінтернівського районного суду м. Харкова.

19 квітня 2019 року вказана справа передана на розгляд Верховного Суду.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування рішення апеляційного суду, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування цим судом при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Згідно зі статтею 21 КЗпП Українитрудовий договір - це угода між працiвником та власником пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваженим ним органом чи фiзичною особою. Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цiєю угодою, та дотримуватись внутрiшнього трудового розпорядку, а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов'язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату й забезпечувати умови працi, передбаченi законодавством про працю, колективним договором i угодою сторiн.

Частиною третьою статті 21 КЗпП України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до статті 23 КЗпП Українитрудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.

Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

У частині третій статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Згідно з положеннями частин дев'ятої, одинадцятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту» посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу.

Водночас, за змістом частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Стаття 237-1 КЗпП Українипередбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди завданої працівнику.

Судом установлено, що ОСОБА_4 з 04 вересня 2002року до 12 липня 2011 року перебувала з ХНУВС в трудових відносинах та працювала на посадах викладача та старшоговикладача.

Наказом ХНУВС від 23 липня 2011 року № 374 о/с за результатами проведення конкурсу позивача призначенона посаду старшого викладача кафедри загальної та практичної психології за договором строком з 12 липня 2011 року до 11 липня 2012року. Підставою для видання наказу був договір із ОСОБА_6 від 11 липня 2011 року за № 273/т. Для участі у конкурсі позивач подавала власноручно підписану заяву від 07 червня 2011року, в якій, зокрема, зазначила, що просить допустити її до участі у конкурсі на заміщення вакантної посади старшого викладача на умовах контракту.

Наказом ХНУВС від 19 липня 2012 № 290 о/с за результатами проведення конкурсу позивача призначенона посаду старшого викладача кафедри загальної та практичної психології за договором строком з 05 липня 2012 року до 04липня 2013 року. Підставою для видання наказу став договір із ОСОБА_6 від 05 липня 2012 року № 233/т. Заява на участь у конкурсі на заміщення вакантної посади старшого викладача на умовах контракту від 14 червня 2012 року.

Наказом ХНУВС від 15 липня 2013 № 166 о/с за результатами проведення конкурсу позивачапризначено на посаду старшого викладача кафедри загальної та практичної психології за договором строком з 15 липня 2013 року до 15липня 2014 року. Підставою для видання наказу став договір із ОСОБА_6 від 15 липня 2013 року № 257/т та заява на участь у конкурсі на заміщення вакантної посади старшого викладача на умовах контракту від 20 червня 2013 року.

Наказом ХНУВС від 08 травня 2011року № 225 затверджено Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників ХНУВС, відповідно до умов якого, про проведення конкурсу дається оголошення в засобах масової інформації. Всі особи, які виявили бажання прийняти участь у конкурсі подають відповідну заяву та інші документи передбачені порядком. За результатами розгляду поданих документів проводиться голосування за претендентів, яке затверджується відповідними протоколами. Попередній розгляд кандидатур проводиться кафедрою,на якій бажає працювати претендент, потім інститутом чи факультетом за яким закріплена кафедра, і кінцеве рішення приймає Вчена рада університету. Рішення Вченої ради є підставою для укладення контракту з обраною особою і видання наказу ректора про прийняття її на роботу. Термін контракту встановлюється за погодженням сторін від одного до п'яти років із урахуванням рекомендації кафедри.

Згідно висновків судової почеркознавчої експертизи від 30 березня 2017 року № 382/4261, виконані рукописним способом записи та підпис у тексті контракту від 15 липня 2014 року № 143/Т, виконані не ОСОБА_6, а іншою особою.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що протягом кількох років за результатами проведення конкурсу з позивачем укладався контракт, однак вказане не свідчить про те, що ОСОБА_4 мала волевиявлення на укладення контракту того змісту, який викладено у контракті від 15 липня 2014року № 142/Т.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_5 від 25червня 2014року, за змістом якої вона просить допустити її до участі у конкурсі на заміщення вакантної посади старшого викладача кафедри соціології та психології (0,75 ставки) факультету права та масових комунікацій. Приналежність їй підпису на вказаній заяві ОСОБА_4 не заперечує, однак зазначає, що підписала незаповнений бланк заяви без зазначення дати. Вказанідоводи не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно витягу із протоколу засідання Вченої ради ХНУВС від 15липня 2014року № 6, на зазначеному засіданні Вченої ради затвердили рішення вченої ради факультету права та масових комунікацій від 14липня 2014 (протокол № 12) щодо конкурсного заміщення посади старшого викладача кафедри соціології та психології ОСОБА_6 строком на один рік (0,75 ставки).

НаказомХНУВС від 31 липня 2014року № 166 о/с, ОСОБА_4 була перепризначена на 0,75 ставки посади старшого викладача кафедри соціології та психології за договором строком з 15липня 2014 року до 14 липня 2015 року за підсумками конкурсу, оголошеного наказом ХНУВС від 13 червня 2014 року № 277, на підставі рішення Вченої ради ХНУВС від 15 липня 2014року.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що суди дійшли помилкового висновку в частині відмови у задоволенні позову, оскільки ними неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до порушення прав позивача. Посилається на те, що участі у конкурсі не приймала, вказує на допущені порушення при оголошенні та проведенні конкурсу, однак, позовних вимог про визнання недійсними результатів конкурсу не заявляла.

Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наявних та досліджених доказів у справі.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до вимоги переоцінки доказів, яким судами надана належна правова оцінка, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а відповідне судове рішення без змін.

Враховуючи наведене, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Учасниками справи не заявлені до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська