ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1188/19 Справа № 205/4023/17

Суддя у 1-й інстанції - Шавула В.С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Українська ізоляція" на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 23 березня 2018 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Українська ізоляція" до ОСОБА_1 про стягнення штрафу, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Українська ізоляція" (далі - ТОВ "НВП "Українська ізоляція") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення штрафу, мотивуючи його тим, що перебували у трудових відносинах з ОСОБА_1 на підставі трудового договору від 01 лютого 2010 року.

Вказували, що 30 серпня 2012 року вони уклали договір про нерозголошення комерційних відомостей, які складають комерційну таємницю №3008.1, а 26 серпня 2012 року ОСОБА_1 підписав зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації та ознайомлений із положенням про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, яке запроваджено на підприємстві.

Зазначали, що 31 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звільнено за його власним бажанням на підставі заяви, втім вони дізналися, що ОСОБА_1 після звільнення, разом із іншою особою, створив ТОВ «НПП «УКРТЕПЛОІЗОЛЯЦІЯ», дане товариство зареєстровано 13 жовтня 2016 року та основним видом діяльності якого є виробництво скловолокна.

ТОВ «НПП «УКРТЕПЛОІЗОЛЯЦІЯ» позиціонує себе як виробника матів прошивних із мінеральної вати різних марок та типів, і постійно намагається реалізувати дану продукцію серед потенційних клієнтів ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Українська Ізоляція».

Посилаючись на те, що ОСОБА_1, маючи певні навички роботи та використовуючи інформацію, нормативну документацію на виробництво, що були доступні йому під час роботи на посаді менеджера, використав їх в порушення вимог положення про нерозголошення конфіденційної інформації, а тому просять суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 штраф у розмірі 320.000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 23 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційні скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити в нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог, оскільки ОСОБА_1 порушив умови укладеного ним договору, використав у своїй діяльності інформацію, що складає банківську таємницю, крім того суд допустився процесуальних порушень.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом і підтверджується матеріалам справи, що сторони по справі перебували у трудових відносинах.

Наказом ТОВ «НВП «Українська Ізоляція» №1 від 01 лютого 2010 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду менеджера (а.с.5).

31 жовтня 2011 року сторони уклали договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.9-10).

30 серпня 2012 року між сторонами укладено договір про нерозголошення відомостей, що складають комерційну таємницю і конфіденційну інформацію №3008.1 (а.с.6-8).

Згідно п.2.5. договору про нерозголошення відомостей, що складають комерційну таємницю і конфіденційну інформацію №3008.1 від 30 серпня 2012 року, працівник зобов'язується зберігати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію в таємниці протягом всього часу дії договору. В разі припинення або розірвання даного договору, з метою збереження конфіденційної інформації або відомостей, що складають комерційну таємницю Роботодавця, працівник зобов'язується протягом 5 років не вступати в трудові відносини з підприємством, установою, організацією або фізичною особою-підприємцем, що здійснює господарську діяльність в одній сфері з роботодавцем, тобто виробництві та/або реалізації теплоізоляційної продукції промислового призначення (а.с.6-8).

Згідно п.3.4. вказаного вище договору, працівник, що порушив положення даного договору, несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 100 (сто) мінімальних заробітних плат, який працівник зобов'язується сплатити на користь роботодавця.

Наказом ТОВ «НВП «Українська Ізоляція» №10-К про міри по нерозголошенню комерційної таємниці і конфіденційної інформації від 30 серпня 2012 року, затверджено положення про комерційну таємницю і конфіденційну інформацію на підприємстві, із яким ОСОБА_1 ознайомлено під підпис (а.с.11-14,15).

На підставі наказу ТОВ «НВП «Українська Ізоляція» №7-К від 30 жовтня 2015 року ОСОБА_1 менеджера зі збуту звільнено з 31 жовтня 2015 року за власним бажанням на підставі п.1 ст.38 КЗпП України (а.с.16).

Із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 13 жовтня 2016 року створено юридичну особу - товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «УКРТЕПЛОІЗОЛЯЦІЯ», засновниками якої є відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який є керівником.

Основний вид діяльності ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «УКРТЕПЛОІЗОЛЯЦІЯ» є «Код КВЕД 23.14.Виробництво скловолокна (основний)», Код КВЕД 43.29. «Інші будівельно-монтажні роботи», Код КВЕД 46.19. «Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту», Код КВЕД 46.90 «Неспеціалізована оптова торгівля» (а.с.34-37).

Окрім того, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ «НВП «Українська Ізоляція» займається таким видом діяльності як: «Код КВЕД 46.19. Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; Код КВЕД 46.90.Неспеціалізована оптова торгівля (основний)» (а.с.30-33).

Залишаючи позовні вимоги ТОВ «НВП «Українська Ізоляція» без задоволення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача є необґрунтованим, недоведеними та безпідставними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 505 ЦК України - комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Відповідно до статті 508 ЦК України - строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 ЦК України.

Конфіденційність комерційної таємниці полягає в тому, що інформація, яка становить комерційну таємницю, в цілому чи в певній формі та сукупності її складових має бути невідомою та не бути легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить.

Комерційну цінність інформації, яка становить комерційну таємницю, розуміють таким чином, що її використання надає володільцю інформації певні економічні переваги в силу того, що його конкуренти або інші особи такою інформацією не володіють.

Існують загальні та спеціальні підстави припинення прав на комерційну таємницю. Загальною підставою припинення прав на комерційну таємницю є припинення хоча б однієї з її ознак.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до частини 1 статті 162 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Відповідно до частини 2 статті 162 Господарського кодексу України строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених у частині першій цієї статті умов.

Таким чином, право на комерційну таємницю діє до того часу, доки зберігається фактична монополія особи на інформацію, що складає таємницю і доки ця інформація залишається нерозкритою. Ця обставина є вирішальною при обранні виду правової охорони.

Відповідно до частини 3 статті 162 Господарського кодексу України особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.

Тобто, якщо відповідна інформація була отримана заінтересованою особою, наприклад, шляхом вивчення відкритих відомостей, ознайомлення із публікаціями, тощо, вона не визнається комерційною таємницею.

Відповідно до частини 2 статті 505 ЦК України, комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Закон не встановлює будь-яких вимог до формалізації об'єктивного вираження інформації, яка становить комерційну таємницю. Відтак, нею можуть бути й відомості, повідомлені усно, зафіксовані письмово, виражені графічно тощо.

Не може бути віднесена до комерційної таємниці інформація, яка згідно з Законом України "Про інформацію", підпадає під режим таємної (державна таємниця) або, навпаки, відкритої інформації. Так само не можуть становити комерційної таємниці відомості, які підлягають обов'язковому опублікуванню, наданню на запит необмеженого кола заінтересованих осіб, а також відомості, щодо яких в законодавстві міститься пряма заборона на поширення на них режиму обмеженого доступу.

Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У свою чергу суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Крім того ч.2 ст.13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів наголошує на тому, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлених вимог.

Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовує, так позивачем не надано доказів вступу відповідача у трудові відносини з підприємством, закладом, організацією або фізичною особою-підприємцем, що здійснює господарську діяльність в одній із сфер з ТОВ «НВП «Українська Ізоляція», тобто виробництві та/або реалізації теплоізоляційної продукції промислового призначення.

Вказання на те, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач ОСОБА_1 є засновником ТОВ "ВКП "Укртеплоізоляція", не свідчить про використання ним комерційної таємниці та конфіденційної інформації підприємства позивача.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості позову,не можуть біти прийняті до уваги у зв'язку з їх недоведеністю.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Українська ізоляція" залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 23 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.