ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 695/883/18

номер провадження 2-к/695/1/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року

м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Середи Л.В.

за участю секретаря Оніщенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Інспекції Міністерства по податках і зборах Республіки Білорусь по м. Мінську про надання дозволу на виконання на території України рішення білоруського суду в частині стягнення державного мита з ОСОБА_1, -

ВСТАНОВИВ:

До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області надійшло клопотання Інспекції Міністерства по податках і зборах Республіки Білорусь по м. Мінську про надання дозволу на виконання на території України рішення білоруського суду в частині стягнення державного мита з ОСОБА_1.

Вказане подання мотивоване тим, що рішенням економічного суду м. Мінська від 31.10.2017 року по справі №58-98/2017 з ОСОБА_1 стягнуто в дохід республіканського бюджету Республіки Білорусь, державне мито в сумі 1803 білоруських рублів 87 копійок за розгляд справи в суді.

Рішення суду ОСОБА_1 добровільно не виконується, а тому Інспекція Міністерства по податках і зборах Республіки Білорусь по м. Мінську звернулася до суду із відповідним проханням про надання дозволу на виконання на території України рішення білоруського суду в частині стягнення державного мита з ОСОБА_1.

Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області було направлено ОСОБА_1 лист про необхідність надання письмових заперечень в місячний термін, відповідно до приписів ч. 1 ст. 467 ЦПК України.

Як вбачається із заперечення, наданого представником ОСОБА_1 адвокатом ОСОБА_2, останній заперечував проти задоволення вказаного клопотання посилаючись на те, що сторона заявника повинна всіх учасників процесу забезпечити доказами, на які вона посилається, не на російській мові, а на мові, якою буде проводитись судочинство, тобто українською мовою. Окрім того, представник ОСОБА_1 зазначає, що останній не брав участі в судовому процесі економічного суду м. Мінська, бо його не було належним чином повідомлено про розгляд справи та він не міг захистити свої права в судовому процесі. Також ОСОБА_1 не має ніякого відношення до засновництва юридичної особи, ніколи не займався підприємницькою діяльністю та не перебував на керівних посадах, а тому не погоджується із обставинами викладеними у вказаному рішенні білоруського суду.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання для розгляду матеріалів справи не з’явились.

Відповідно до ч. 5 ст. 467 ЦПК України, неявка без поважних причин у судове засідання будь-якої із сторін або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши вказане клопотання, докази надані в його обґрунтування, дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи з такого.

Як вбачається з рішення економічного суду м. Мінська від 31.10.2017 року по справі №58-98/2017 з ОСОБА_1 стягнуто в дохід республіканського бюджету Республіки Білорусь державне мито в сумі 1803 білоруських рублів 87 копійок за розгляд справи в суді.

Згідно з даними довідки судді економічного суду м. Мінська Кобець Ю.В. від 07.12.2017 № 58-9/2017 вказане рішення суду від 30.10.2017 року не оскаржувалось та вступило в законну силу 22.11.2017 року. ОСОБА_1, який був відповідачем по справі, не брав участі у судовому процесі, однак був своєчасно та в належній формі повідомлений про час та місце судового розгляду справи.

Згідно довідки Управління примусового виконання Головного управління юстиції Мінського міського виконавчого комітету від 18.01.2018 року №6-3/7365, виконавчий документ виданий на основі рішення економічного суду м. Мінська по справі №58-9/2017 від 30.10.2017 про стягнення з ОСОБА_1 в дохід республіканського бюджету 1803 білоруських рублів 87 копійок державного мита до виконання не пред’являлось та виконавче провадження не порушувалось.

Приписами ч. 1 ст. 462 ЦПК України встановлено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Частиною 1 ст. 463 ЦПК України встановлено, що рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконанні в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили.

Правове регулювання порядку розгляду зазначеного клопотання здійснюється нормами Європейської конвенції про визнання та приведення до виконання рішень іноземних арбітражів від 10 червня 1958 року, багатосторонньої угоди " Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності ратифікованою 19 грудня 1992 року та підписаною Україною 20 березня 1992 року, Конвенції "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах",ратифікованої 10 листопада 1994 року та підписаної Україною 22 січня 1995 року, а також нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ст. 53 Конвенції "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах", клопотання про вирішення примусового виконання рішення подається в компетентний суд сторони, що домовляється, де рішення підлягає виконанню. Воно може бути подано до суду, який виніс рішення по справі у першій інстанції. Цей суд направляє клопотання суду, компетентному винести рішення по клопотанню.

Відповідно до ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

На даний час між Україною та Республікою Білорусь діє Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року( Дата набуття чинності для України: 19 грудня 1992 р.)

Згідно із ст.7 цієї Угоди Держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав взаємно визнають і виконують рішення компетентних судів, що набули законної чинності. Рішення, винесені компетентними судами однієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, мають бути виконаними на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав. Рішення, винесені компетентним судом однієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав у частині звернення стягнення на майно відповідача, підлягають виконанню на території іншої держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав органами, призначеними судом або визначеними законодавством цієї держави.

Згідно із ст. 8 вказаної Угоди виконання рішення відбувається за клопотанням заінтересованої Сторони. До клопотання додаються: належним чином завірена копія рішення, про примусове виконання якого порушене клопотання; офіційний документ про те, що рішення набуло чинності, якщо це не випливає з тексту самого рішення;докази про повідомлення іншої Сторони про процес; виконавчий документ.

Згідно із ст. 9 вказаної Угоди у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання Сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця Сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що: а) судом держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, що запитується, раніше винесене рішення, яке набуло законної чинності у справі між тими самими Сторонами, про той самий предмет і на тій самій підставі; б) є визнане рішення компетентного суду третьої держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав або держави, що не є членом Співдружності, по спору між тими ж Сторонами, про той же предмет і на тій же підставі; в) спір згідно з цією Угодою вирішений некомпетентним судом; г) інша Сторона не була повідомлена про процес; д) закінчився трирічний термін давності подання рішення щодо примусового виконання.

Також, згідно п. 5.1 Розділу "Питання визнання і виконання іноземних судових рішень в Україні" Наказу Міністерства юстиції України від 27 червня 2008 року N 1092/5/54 "Про затвердження Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень" (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 липня 2008 року за N 573/15264), рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародним договором України або за принципом взаємності у відносинах з іноземною державною, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Згідно з п. 5.2. даної Інструкції... клопотання заінтересованої особи про визнання і виконання рішення іноземного суду чи іншого компетентного органу (іноземне клопотання) подається безпосередньо до суду України з урахуванням пункту 5.3 цієї Інструкції. Іноземне клопотання, якщо це передбачено міжнародним договором України, може бути подано до іноземного суду, який розглянув справу і ухвалив рішення у першій інстанції і який надсилає іноземне клопотання на розгляд компетентного суду України через Мін'юст.

Відповідно до п. 5.3. Інструкції... іноземне клопотання розглядається судом України за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження не відоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом України за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

Згідно з п. 5.4. Інструкції... Мін'юст, отримавши іноземне клопотання відповідно до абзацу другого пункту 5.2, перевіряє наявність та чинність міжнародного договору України у відносинах із запитуючою державою, а також наявність документів, необхідних відповідно до міжнародного договору для визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні.

Якщо клопотання відповідає міжнародному договору України, Мін'юст через головне територіальне управління юстиції направляє іноземне клопотання до суду України за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника чи його майна.

Відповідно до п. 5.5. Інструкції, Розгляд іноземного клопотання здійснюється згідно з Цивільним процесуальним кодексом України, а стосовно рішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу із Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж". У разі, якщо міжнародний договір містить інші норми, застосовуються положення міжнародного договору.

У своїх запереченнях щодо задоволення вказаного клопотання представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 не брав участі в судовому процесі економічного суду м. Мінськ, належним чином про час та місце розгляду справи повідомлений не був, а тому йому не було належним чином повідомлено про розгляд справи та він не міг захистити свої права в судовому процесі. Окрім того, ОСОБА_1 не має ніякого відношення до засновництва юридичної особи, ніколи не займався підприємницькою діяльністю та не перебував на керівних посадах.

Разом з тим суд не може погодитися із вказаними доводами представника ОСОБА_1, оскільки суд не досліджує суті рішення, прийнятого іноземним судом і не перевіряє дотримання останніми норм матеріального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 12 постанови від 24 грудня 1999 року N 12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України", клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.

Таким чином питання про відношення ОСОБА_1 до засновників юридичної особи чи здійснення ним підприємницької діяльності, а так само порушення ним норм права, що призвело до виникнення у останнього певного зобов’язання та прийняття рішення судом про примусове його виконання не може досліджуватися судом при розгляді клопотання про надання дозволу на виконання на території України рішення білоруського суду.

Що стосується посилання представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 на те, що останній не приймав участі в процесах економічного суду міста Мінськ та належно повідомлений про такий процес не був, а також мову документів наданих до суду, суд вваж є за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із роз’яснень, які надав Пленум Верховного Суду України в п. 12 постанови від 24 грудня 1999 року N 12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України" виклик у судове засідання може підтверджуватись оригіналом або засвідченою копією документа, за допомогою якого мав здійснюватися виклик згідно з міжнародним договором або законодавством держави, де розглядалася справа.

З матеріалів подання вбачається, що на підставі доручення економічного суду м. Мінська про вручення документів ОСОБА_1, господарським судом Черкаської області були вчиненні дії, спрямовані на виклик ОСОБА_1 до суду та вручення йому відповідних документів.

Згідно з ухвалою господарського суду Черкаської області від 09.10.2017 року №925/1050/17 вказане вище судове доручення економічного суду м. Мінська про вручення документів вважається виконаним та повідомлено економічний суд м. Мінська про виконання судового доручення.

Таким чином факт належного повідомлення ОСОБА_1 встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У відповідності до п. 12 Постанови ВСУ Пунктом 10 вищевказаної Постанови Верховного Суду України визначено, що під визначеним міжнародними договорами України судовим порядком розгляду клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) розуміється порядок провадження в цивільних справах, встановлений ЦПК. Тому при розгляді зазначених клопотань повинні застосовуватися відповідні інститути ЦПК, які згідно із засадами цивільного судочинства забезпечили б права стягувала та боржника, об'єктивне, правильне і своєчасне вирішення питання.

Згідно із ст. 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду не підлягають доказуванню.

Тим більше, що нормами ст. 466 ЦПК України встановлені вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, та відповідно до ч. 3 якої визначено, що до клопотання, якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, додаються документи, серед яких документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

Таким чином факт належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи стверджується як вказаним вище рішенням суду, так і зазначеною довідкою економічного суду м. Мінська від 07.12.2017 року №58-9/

Пунктом 7 вказаної вище Постанови ВСУ від 24 грудня 1999 року N 12 визначено, що відповідно до Мінської Конвенції клопотання і додані до нього документи надсилаються разом із засвідченим їх перекладом мовою запитуваної Договірної Сторони або російською мовою.

Такі самі в основному вимоги щодо додатків до клопотань та перекладу тих і інших передбачають і чинні двосторонні міжнародні договори України.

Дійсно, із деякими країнами визначені уточнення стосовно мови клопотання та доданих до неї документів, однак вони не стосуються клопотань із Республіки Білорусь.

Вказане клопотання, як і усі додатки до нього складені російською мовою, а тому додатковий переклад останніх на українську мову нормами міжнародних угод не передбачений.

Отже, суд приходить до висновку, що рішення підлягає виконанню на території України.

Враховуючи наведене вище, а саме, що рішення суду набрало законної сили, відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи іноземним судом, відповідно до норм міжнародного права. Підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду у відповідності до ст. 468 ЦПК України не встановлено.

Із ч. 8 ст. 467 ЦПК України слідує, якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.

Станом на 19 лютого 2019 року офіційний курс гривні щодо білоруських рублів становить 126.0121 грн. за 10 білоруських рублів, таким чином сума в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановления ухвали відповідно становить: 1803,87 білоруських рублів = 22728,76 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. 81 Закону України "Про міжнародне приватне право", п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 12 від 24.12.99 року "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражі і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України", нормами Європейської конвенції про визнання та приведення до виконання рішень іноземних арбітражів від 10 червня 1958 року, багатосторонньої угоди " Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності ратифікованою 19 грудня 1992 року та підписаною Україною 20 березня 1992 року, Конвенції "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах", ратифікованої 10 листопада 1994 року та підписаної Україною 22 січня 1993 року, ст.,ст. 462, 463, 467, 468 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Клопотання Інспекції Міністерства по податках і зборах Республіки Білорусь по м. Мінську про надання дозволу на виконання на території України рішення білоруського суду в частині стягнення державного мита з ОСОБА_1 – задовольнити.

Дозволити примусове виконання на території України рішення економічного суду м. Мінська від 30.10.2017 року по справі №58-9/2017 в частині стягнення з ОСОБА_1 державного мита за розгляд справи в суді.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (АДРЕСА_1, НОМЕР_1, виданий Золотоніським МРРВ УМВС України в Черкаській області) в дохід республіканського бюджету (стягувач інспекція Міністерства з податків та зборів Республіки Білорусь по м. Мінську (220030, м. Мінськ, вул. Мясникова, 29, УПН 100061550)) кошти в сумі 1803,87 білоруських рублів, що станом на день постановлення ухвали за курсом Національного Банку України становить 22728 (двадцять дві тисячі сімсот двадцять вісім) гривень 76 коп..

Розрахунковий рахунок: ВY04АКВВ36029110100040000000 (код валюти 933) в ОАО «Сберегательный банк «Беларусбанк». SWIFT/БИК: АКВВВY2Х, УПН 100325912, ОКПО: 37387991, г. Минск, РБ.

Отримувач: Головне управління Міністерства фінансів Республіки Білорусь по м. Мінську. УНП отримувача: 100061550, код платежу: 3002.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів.

Суддя Середа Л.В.