Провадження № 2/417/89/19

РІШЕННЯ

Іменем україни

"20" лютого 2019 р. с. Марківка Луганської області

Марківський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Дідоренко А.Е.

при секретарі Колеснік В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с.Марківка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Лисичанської міської ради про надання дозволу на виїзд неповнолітнього за межі України без згоди та супроводу батька,-

ВСТАНОВИВ:

27.11.2018 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Лисичанської міської ради про надання дозволу на виїзд неповнолітнього за межі України без згоди та супроводу батька.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 08.12.2012 року вона з ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Артемівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції Луганської області, актовий запис №761. Шлюб розірвано рішенням Старобільського районного суду від 15.07.2016 року. Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Фактично шлюбні відносини між сторонами припинені в грудні 2015 року. Діти залишилися проживати з матір'ю та знаходяться на її утриманні. Позивач разом з дітьми мешкає в м.Лисичанськ Луганської області, але має намір виїжджати на територію, тимчасово непідконтрольну українській владі до міста постійної реєстрації в м.Луганську з метою перевірки стану квартири, зміни дитячих речей, іграшок, тощо. Крім того, в Ростовській області РФ в неї проживають близькі родичі до яких вона періодично виїжджає з дітьми на відпочинок.

Раніше відповідач надавав нотаріально посвідчений дозвіл на виїзд дітей як до Російської Федерації, так і до м.Луганська, але на даний час у них склалися неприязні відносини, відповідач не спілкується з нею та дітьми, його місце знаходження не відоме. Взв'язку з чим позивач звернулася до суду з даним позовом.

Позивач ОСОБА_1 до судового розгляду справи надала заяву про розгляд справи без її участі, наполягала на задоволенні позовних вимог (а.с.46).

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з'являвся, про час і місце судового засідання повідомлявся - через оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада України" на веб-сайті Марківського районного суду в розділі "Громадянам, що мешкають в зоні АТО", оскільки відповідач зареєстрований на тимчасовоокупованій території куди підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" не здійснюється доставка поштової кореспонденції. Клопотань чи заперечень суду не надав (а.с.40,51).

Третя особа: Орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Лисичанської міської ради до судового розгляду справи надав заяву про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Тому зі згоди позивача суд вважає можливим провести заочний розгляд справи у відсутність відповідача та ухвалити заочне рішення у справі, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

20.02.2019 року згідно ст.281 ЦПК України, без виходу суду до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про заочний розгляд справи з занесенням до журналу судового засідання.

Суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини, та відповідно до них визначив такі правовідносини.

Судом встановлено, відповідно до копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Артемівським РВ в м.Луганську УДМСУ в Луганській області 01.01.2013 року ОСОБА_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.12.2012 року та відповідно копії рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15.07.2016 року шлюб між сторонами було розірвано. Рішення набрало законної сили (а.с.7).

У період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.5-6).

Отже, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли сімейні правовідносини, в межах яких між ними, як батьками малолітніх дітей, виник спір щодо реалізації права дитини на свободу пересування та належне батьківське піклування.

Враховуючи визначені судом правовідносини, для вирішення спору, суд застосовує наступні норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів.

Правовідносини, які виникли між сторонами по справі регулюються Сімейним кодексом України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57, Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Право на свободу пересування закріплене і у статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке включає в себе гарантію кожного вільно залишати будь-яку країну, у тому числі і свою власну.

Згідно зі статтею 141 СК України, батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, батьки, відповідно до положень ст. 151 СК України, вправі обирати самі.

Згідно з вимогами ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Стаття 154 СК України надає батькам право звернутися до суду за захистом прав та інтересів дитини.

Відповідно до вимог статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до Конвенції «Про права дитини» батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з вимогами частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 4 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску або без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків за рішенням суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Крім того в ст. 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначено, що громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду-виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Поряд з цим, відповідно до п. 3 Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою КМУ від 04.06.2015 року № 367 визначено, що в'їзд на тимчасово окуповану територію України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред'явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб пунктами 3-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57.

Виїзд з тимчасово окупованої території України громадян України, які не досягли 16- річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред'явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини у супроводі одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників чи в супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 5.1.1. Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, в'їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, якими, зокрема п.п. 2 п. 4, передбачено, що підставою для виїзду з України громадян України, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, є рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків - батька і матері - у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей. Зокрема, стаття 155 СК України визначає, що здійснення батьками своїх прав по виконанню обов`язків мають ґрунтуватися на повній повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Також необхідно зазначити, що згідно із Конвенцією про права дитини (ратифікована Постановою Верховної Ради № 789 від 27.02.1991) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-15цс17, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Чинним законодавством передбачено можливість ухвалення судом рішення на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав. Такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі та передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дітей за кордон без згоди одного із батьків (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення. Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість неодноразових виїздів дитини за кордон без згоди одного з батьків на підставі одного рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні.

З огляду на викладене, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду дітей через лінію зіткнення, а лише встановлено певний порядок їх в'їзду/виїзду за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 Сімейного кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Таким чином, оскільки діти позивача і відповідача не досягли 16 років, для реалізації ними свого права на свободу пересування, зокрема на виїзд за межі України, необхідна згода на це і позивача, і відповідача, як обох батьків, а також їх супровід.

Судом встановлено, що отримати згоду на виїзд дітей від батька ОСОБА_2, не є можливим, як і супровід ним дітей, оскільки місце знаходження відповідача невідоме, після припинення шлюбних відносин він взагалі уникає спілкування з позивачкою.

Однак у таких випадках, реалізація права дитини, яка не досягла 16 років, на свободу пересування, у тому числі право на виїзд за межі України, можлива на підставі дозволу суду.

Отже, виходячи з аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що предметом розгляду при вирішенні вказаної категорії справ є: відповідність такої поїздки до іншої країни інтересам дитини (відпочинок, оздоровлення, розвиток, відвідування родичів тощо), ухилення батьком від надання згоди на таку поїздку, зазначення конкретної країни та конкретного періоду часу перебування у цій державі, тобто разову поїздку.

Позивач зазначила, що діти проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, в той час як відповідач самоусунувся від будь-якого спілкування з ними, їх виховання та утримання, що суперечить інтересам дітей, які мають конституційне право на освіту, здоровий образ життя та право вільно залишити територію України, а відсутність письмової згоди батька позбавляє їх цих прав.

Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_2 не підтримує зв'язку з родиною і протилежного ним не доведено, не може або не бажає дати згоди на виїзд за кордон України його малолітнім дітям, а такий тимчасовий виїзд дітей за кордон надасть можливість спілкування з родичами, що буде здійснений в інтересах дітей, буде сприяти її всебічному розвитку і не буде суперечити діючому законодавству, а також не позбавить дитину права та можливості спілкуватися з батьком ОСОБА_2

Суд вважає безсумнівним те, що виїзд дітей за межі України для спілкування з родичами, відпочинку буде забезпечувати їм найкращі та найвищі інтереси.

Тож, оскільки мета виїзду за межі України ОСОБА_1 є реалізація її права на батьківське піклування, надання дозволу судом на це за відсутності згоди, і без супроводу батька, буде якнайкраще забезпечувати інтереси цих дітей, суд вважає за можливе дати дозвіл на виїзд малолітніх дітей, за межі України, без згоди та супроводу батька, строком на один рік з набранням рішення законної сили.

Поряд з цим, суд не може залишити поза своєї уваги те, що в силу положень частини 1 статті 11 Конвенції про права дитини, держави-учасниці Конвенції (а тому і Україна теж) вживають заходів для боротьби з неповерненням дитини із-за кордону.

Тому дозвіл суду на виїзд та в'їзд дітей, за межі України, слід обтяжити супроводом матері та її обов'язком повернути дітей в Україну до закінчення строку наданого судом. Що також, буде заходом суду щодо забезпечення практичної реалізації права батька на контакт з дитиною.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що понесення позивачем судових витрат підтверджується квитанцією №193 від 21.11.2018 року про сплату судового збору у сумі 704 грн. 80 коп., але позивач не ставить питання про стягнення судових витрат з відповідача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 7, 141, 150, 151, 154, 155,

157 СК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Лисичанської міської ради про надання дозволу на виїзд неповнолітнього за межі України без згоди та супроводу батька,- задовольнити.

Надати дозвіл на перетин лінії зіткнення та виїзд за межі України малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, на місце їх постійного проживання у м.Луганську, що знаходиться на території, яка тимчасово непідконтрольна українській владі, та на територію Російської Федерації, у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, без згоди батька ОСОБА_2, під зобов'язання зворотного повернення в Україну строком на один рік з дня набрання рішення суду законної сили.

Надати дозвіл на виготовлення проїздного документу для малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 без згоди батька ОСОБА_2.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може також бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Луганського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15 Розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України).

Суддя : А.Е. Дідоренко