ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 810/3635/16 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Степанюка А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Фірма «Простір» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Фірма «Простір» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач в особі Приватного підприємства «Фірма «Простір» звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року в задоволенні позову Приватного підприємства «Фірма «Простір» відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити даний позов у повному обсязі.

Свої вимоги апелянт мотивував тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не повно досліджено обставини, що мають значення для справи та не правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «Простір», скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства «Фірма «Простір» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 07 червня 2016 року №0000362204 та № 0000352204.

Постановою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року частково задоволено касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, а справу направлено на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів даної справи, на підставі наказу №258 від 28.04.2016 та направлень від 11.05.2016 № 112, 113, на виконання ухвали від 09.03.2016 слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва Коваленко В.В., згідно п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.11 ст. 78, ст. 79 ПК України Ірпінською ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Фірма «Простір» (код за ЄДРПОУ 13497114) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД», ТОВ «БК «Седес», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Прод Опт Продукт», ТОВ «Конструктив Компані», ТОВ «Кепіталс Груп», ТОВ «Бігнікс», ТОВ «Блюбері Продакшн», ТОВ «Лерос», ТОВ «Штовар Україна», ТОВ «Автозапчастина Ойл», ТОВ «Апреліус» за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

В ході проведення вказаної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем положень: - п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 116 623 грн. в т.ч. за 2014 рік на суму 101 107 грн. та за 2015 рік на суму 15 516 грн.; - п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 129 581 грн., в тому числі за липень 2014 року на суму 1 785 грн., за вересень 2014 року на суму 52 146 грн., за жовтень 2014 року на суму 58 410 грн., за грудень 2015 року на суму 17 240 грн.

Висновки податкового органу пов'язуються оцінкою господарських операцій позивача з ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД», ТОВ «БК «Седес», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Прод Опт Продукт», ТОВ «Конструктив Компані», ТОВ «Кепіталс Груп», ТОВ «Бігнікс», ТОВ «Блюбері Продакшн», ТОВ «Лерос», ТОВ «Штовар Україна», ТОВ «Автозапчастина Ойл», ТОВ «Апреліус».

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Фірма «Простір» дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Вілс ЛТД», ТОВ «Тарсан ЛТД», ТОВ «БК «Седес», ТОВ «Продінвест ЛТД», ТОВ «Прод Опт Продукт», ТОВ «Конструктив Компані», ТОВ «Кепіталс Груп», ТОВ «Бігнікс», ТОВ «Блюбері Продакшн», ТОВ «Лерос», ТОВ «Штовар Україна», ТОВ «Автозапчастина Ойл», ТОВ «Апреліус» за період з 01.01.2013 по 31.12.2015» №502/22-4/13497114 від 24.05.2016 (далі - Акт перевірки).

В акті перевірки податковим органом зазначено, що на адресу Ірпінської ОДПІ надійшла ухвала від 09.03.2016 слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва Коваленко В.В., згідно якої: «слідчий другого ВКР слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у м. Києві Двигун Р.В., за погодження із прокурором Київської прокуратури №5 Батриним Ю.М., звернувся до слідчого судді з клопотанням про призначення перевірки. В обґрунтування клопотання слідчий посилається на те, що в СУ ФР ДПІ у Оболонському ГУ ДФС у м. Києві знаходяться матеріали кримінального провадження, внесеного до реєстру досудових розслідувань за №32015100050000084 від 28.10.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України.

Позивач, не погодившись з висновками перевірки подав до податкового органу письмові заперечення до акту перевірки на що відповіддю Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 03.06.2016 №2075/10/10-31/22-5 висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000352204 від 07.06.2016, відповідно до якого було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, в розмірі 161 976,25 грн., в тому числі - 129 581 грн. - основного платежу, та 32 395,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення № 0000362204 від 07.06.2016, відповідно до якого було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, в розмірі 141 899,75 грн., в тому числі - 116 623 грн. - основного платежу та 25 276,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач здійснив процедуру його адміністративного оскарження до ГУ Державної фіскальної служби у Київській області та Державної фіскальної служби України.

Рішенням ДФС України від 05.10.2016 №21580/6/9999-11-01-02-25 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги - без задоволення.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу положень п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Згідно з ст. 1, ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у податкових спорах суди встановлюють чи підтверджують документи і розкривають, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов'язання на підставі таких операцій.

Як свідчить судова практика (зокрема, постанова Верховного Суду України від 27 червня 2017 року справі № 2а-6549/11/1470) про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 826/20366/13-а зазначено, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 01.07.2014 ПП «Фірма «Простір» укладено договір поставки з ТОВ «Тарсан ЛТД» №1/07-14 на вугільну продукцію в асортименті та обсязі, які погоджуються сторонами у відповідних специфікаціях. Специфікації, підписані уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 3.1 вказаного договору, постачання продукції здійснюється на умовах СРТ згідно з «Інкотермс-2010», за реквізитами (із зазначенням складу призначення товару), які покупець повідомляє постачальника додатково.

Пунктом 4.1 договору визначено, що покупець здійснює приймання продукції від постачальника за якістю та кількістю.

Розрахунок покупця з постачальником за отриману продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в сумі, що дорівнює вартості отриманої партії узгодженої шляхом підписання видаткової накладної (п. 5.1 договору).

На виконання умов зазначеного договору, сторонами оформлені специфікація №1 на поставку продукції на липень 2014 від 21.07.2014, специфікація №2 на поставку продукції на вересень 2014 року від 10.09.2014, специфікація №3 на поставку продукції від 22.09.2014 та специфікація №4 на поставку продукції від 01.10.2014.

Крім того на виконання договору сторонами оформлені видаткові накладні у кількості 18 шт. та податкові накладні у кількості 18 шт. (т.1 а.с.68-103).

В подальшому позивачем було реалізовано придбану продукцію.

Так, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та КЗ «Запорізька загальноосвітня санаторна школа-інтернат №7 І-ІІ ст. укладено договір №80 про закупівлю товарів за державні кошти від 13.08.2013, згідно якого учасник зобов'язується у 2018 році поставити замовникові товари, зазначені у накладних (код ДК 016-2010:05.10.1 - вугілля кам'яне).

Найменування (номенклатура, асортимент) товару та кількість: марка ДГ25-200-100тн, марка ДГОМ13-50-155тн, марка АКО25-100-250тн (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 5.1 договору, строк поставки товарів: один раз на тиждень протягом 2013 року, за адресою замовника, відповідно заявки (телефоном, поштою, факсом).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що місце поставки товарів: склад - КЗ «ЗЗСШ-І №7 І-ІІ ст.» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ленська, 1а; п.п. 6.1.2. - приймати поставлені товари згідно з накладними та сертифікатом або посвідченням якості з фізично-хімічними властивостями.

До договору сторонами підписано специфікацію.

В подальшому сторонами 01.09.2014 укладено додаткову угоду №1 до договору зберігання від 31.12.2013, у зв'язку з запровадженням АТО на території м. Донецька та неможливістю поставити залишок вугілля, що знаходиться на зберіганні у позивача.

Разом з тим, на підтвердження виконання даного договору сторонами укладено договір збереження б/н від 31.12.2013, акт звірки поставки, копії накладних, копії товарно-транспортних накладних (т.1 а.с.144-176).

Між позивачем та КП «Тепломережа» укладено договір №10/09-тп про придбання товару (вугілля) від 10.09.2014. До договору підписано специфікації №1 та №2. На виконання даного договору сторонами оформлені акт звірки від 08.10.2015 та накладні (т.1 а.с.177-195).

10 грудня 2015 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Конструктив Компані» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №10/12-15, згідно якого, постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію в асортименті та обсязі, які погоджуються сторонами у відповідних специфікаціях. Специфікації, підписані уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 5.1 вказаного договору, розрахунок покупця з постачальником за отриману продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в сумі, що дорівнює вартості отриманої партії узгодженої шляхом підписання видаткової накладної.

Сторонами оформлена специфікація №1 від 10.12.2015 на цемент та гранульований шлак.

Крім того на виконання даного договору сторонами оформлені видаткові накладні у кількості 5 шт. та податкові накладні у кількості 5 шт. з квитанціями про реєстрацію податкових накладних (т.1 а.с.120).

В подальшому позивачем було реалізовано придбану продукцію.

Так, між позивачем та ПАТ «Орендне підприємство «Шахта «Жданівська» укладено договір №2006/2014 на постачання продукції виробничо-технічного призначення від 20.06.2014 та додаткову угоду до договору.

На підтвердження виконання даного договору сторонами оформлено накладні, товарно-транспортні накладні (т.1 а.с.96-245, т.2 а.с.1-8).

На підтвердження наявності у позивача складських приміщень, земельних ділянок, позивачем надано витяг про державну реєстрацію прав від 30.07.2012, договір користування земельною ділянкою від 09.04.2014 укладений між позивачем та Донецькою міською радою, штатний розклад від 05.01.2015 осіб які перебувають на підприємстві позивача на 2015 рік.

Однак, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, з видаткових та податкових накладних оформлених по договору з ТОВ «Конструктив Компані» в графі видаткових накладних «замовлення» та податкових накладних «вид цивільно-правового договору» зазначено договір поставки від 10.12.2015 №10/12-15, в той час як сторонами укладено договір купівлі-продажу №10/12-15 від 10.12.2015.

Крім цього, при дослідженні специфікації та видаткових накладних вбачається, що дані документи не містять адреси куди саме продавець повинен поставити продукцію.

При дослідженні специфікації від 10.09.2014 №2 вбачається відсутність повної адреси місця поставки. Також кожна специфікація в графі "товар" містить різні марки вугілля.

При дослідженні договору №80 про закупівлю товарів за державні кошти від 13.08.2013 укладеного між позивачем та КЗ «Запорізька загальноосвітня санаторна школа-інтернат №7 І-ІІ ст.» судом першої інстанції та колегією суддів встановлено, що учасник (позивач) зобов'язується у 2018 році поставити замовникові товари зазначені у накладних, а замовник - прийняти і оплатити такі товари, проте даний договір набирає чинності з 13 серпня 2013 року і діє до 31 грудня 2013 року, що зазначено в ньому.

Однак, на підтвердження реалізації даного договору на вимогу суду позивачем не було надано оригінали накладних та товарно-транспортних накладних, а до справи долучено лише копії вищезазначених документів.

Крім цього, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність вчинених господарських операцій з ТОВ "Тарсан ЛТД" та ТОВ «Конструктив Компані», крім досліджених судом копій договорів, специфікацій, податкових та видаткових накладних.

При цьому, судом першої інстанції, на виконання положень ч. 5 ст. 11 КАС України, було витребувано від позивача всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність здійснених господарських операцій, а саме: рахунки-фактури, акти приймання вугілля, заявки на товар, товарно-транспортні накладні, відомості щодо перевірки кількості та якості товару, довіреності на осіб, які отримували продукцію, довіреності на осіб, які здійснювали перевезення товару, подорожні листи, відомості щодо розвантаження та завантаження придбаного товару, платіжні доручення, сертифікати якості на товар, реєстрація заїзду та виїзду автомобілів до позивача, документи які підтверджують місце зберігання товару.

Однак, даних документів позивачем на вимогу суду надано не було, у зв'язку з їх відсутністю.

Колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції умов надання та змісту послуг, що надаються тощо.

Таким чином, саме документи, які витребовувалися судом першої інстанції підлягали обов'язковому оформленню. При цьому, окремі з цих документів дійсно могли не складатися за відсутності для цього підстав, тому встановленим обставинам належить надавати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано рахунки-фактури, акти приймання вугілля, заявки на товар, товарно-транспортні накладні, відомості щодо перевірки кількості та якості товару, довіреності на осіб, які отримували продукцію, довіреності на осіб, які здійснювали перевезення товару, подорожні листи, відомості щодо розвантаження та завантаження придбаного товару, платіжні доручення, сертифікати якості на товар, реєстрація заїзду та виїзду автомобілів до позивача, документи які підтверджують місце зберігання товару.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що на перевірку та до суду надано податкові накладні, в яких формально є передбачені чинним законодавством реквізити.

Однак, рішення про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток прийняті податковим органом у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснених господарських операцій та відсутності необхідних первинних бухгалтерських документів, а не у зв'язку з порушенням в оформленні документів.

Таким чином, незважаючи на неодноразові вимоги суду, позивачем не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які обов'язково підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій.

Твердження відповідача про те, що вказане в акті кримінальне провадження є підтвердженням відсутності реального здійснення господарських операцій, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки податковим органом не надано остаточного рішення, яке б набрало законної сили, прийнятого судом у цьому кримінальному провадженні.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентами - ТОВ "Тарсан ЛТД" та ТОВ "Конструктив Компані" не було, оскільки ці операції не підтверджено відповідними документами, обов'язковість складання яких передбачено договорами, відтак відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, збільшення відповідачем сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, що визначені податковими повідомленнями-рішеннями № 0000352204 від 07.06.2016 та № 0000362204 від 07.06.2016 є правомірними і відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак, підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень - відсутні.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Приватного підприємства «Фірма «Простір» та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а відтак підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «Простір» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судя -доповідач Собків Я.М.

Судді : Ісаєнко Ю.А.

Степанюк А.Г.