КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2018 року 810/1963/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА _1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.06.2018, просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 03.04.2018 №0007471304, від 03.04.2018 №0007511304, від 03.04.2018 №0007451304 та від 03.04.2018 №0007461304;

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій від 03.04.2018 №0007481304 та від 03.04.2018 №0007491304.

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 03.04.2018 №Ф-0007501304.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства, оскільки відповідачем порушено порядок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та проведено її без законних підстав, оскільки перевірка була розпочата до отримання позивачем наказу та повідомлення на перевірку платнику податку. Позивач зазначає, що відповідачем для призначення перевірки використана неподаткова інформація, зокрема, зазначено абсолютно інший Реєстраційний номер облікової картки платника податків. Також позивач вважає, що відповідач дійшов помилкових висновків щодо ведення ним господарської діяльності та несплати у зв'язку з цим податків, що підлягають обов'язковій сплаті до бюджету. Звертав увагу на те, що об'єкти, відчужені ОСОБА_1, належали останньому як фізичній особі на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно. При цьому, кожна угода з продажу вказаних об'єктів нерухомого майна затверджена нотаріально і перед їх укладенням ОСОБА_1 сплачував податок на доходи фізичних осіб та інші збори і платежі встановлені законодавством, чинним на момент укладені таких правочинів. Разом з тим, позивач вважає, що податковим законодавством на нотаріуса був покладений обов'язок на нарахування йому податку з доходів фізичних осіб та перевірки сплати останнім такого податку, перед нотаріальним засвідченням договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що оскаржувані рішення є правомірними та винесені з урахуванням норм чинного законодавства, а тому підстави для їх скасування відсутні. Наполягає на тому, що позивачем здійснювалась господарська діяльність, оскільки будівництво та систематичний продаж фізичним особам нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю. Крім того, зазначає, що позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб за 2014-2017 роки всього в сумі 6113175,00 грн.

Під час проведення підготовчого провадження представником позивача подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи копії висновку судово-економічної експертизи №2-16/07/2018-се від 16.07.2018, яка проведена в кримінальному провадженні №42017110000000202, згідно якої висновки, викладені в акті №125/10-36-13-09/2803505187 від 23.02.2018 "Про результати документальної позапланової перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) щодо своєчасності,достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при не облікованій реалізації нерухомого майна за період з 01.01.2014 по 31.12.2017" з урахуванням матеріалів кримінального провадження в частині, зазначеній в п. 3 висновку цього акту, а саме щодо заниження податку на доходи фізичних осіб за 2014-2017 роки, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 6113175 грн., не підтверджуються експертом документально.

Крім того, представником позивача заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 10.08.2018 у справі №363/2880/18, відповідно до якої задоволено клопотання прокурора та звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 212 КК України на підстав ч. 4 ст. 212 КК України у зв'язку з відшкодуванням державі збитків, а кримінальне провадження, внесене в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань №42017110000000202 від 05.04.2017 - закрито.

Відповідач проти задоволення даних клопотань не заперечував.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання на 14.05.2018 о 10:30 год. та витребувано докази по справі від відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 витребувано докази по справі від позивача та відповідача, а також відкладено підготовче засідання на 29.05.2018.

Підготовче засідання, яке було призначено на 29.05.2018, було відкладено за клопотанням представника відповідача на 07.06.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2018 продовжено строк проведення підготовчого провадження по справі на 30 календарних днів, відкладено підготовче засідання на 02.07.2018 та повторно витребувано докази по справі від відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 застосовано до Головного управління ДФС у Київській області та його структурного підрозділу - Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Київській області заходи процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 зупинено провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 поновлено провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.10.2018.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, з 28.08.2015 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується відомостями паспорту громадянина України серії НОМЕР_4, виданого Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві 04.09.2001.

Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 23.01.2018 у справі №760/1520/18 в рамках кримінального провадження №42017110000000202 від 27.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, призначено позапланову документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства України громадянином ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2), що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 за період діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2017. Проведення перевірки доручено співробітникам ГУ ДФС у Київській області у строки, встановлені Податковим кодексом України. Визначено строк проведення перевірки тривалістю 10 (десять) робочих днів, починаючи з 30 січня 2018 року.

На виконання вимог ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 23.01.2018 у справі №760/1520/18 Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято наказ від 01.02.2018 №219 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) з 05 лютого 2018 року тривалістю 10 робочих днів з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2017.

На підставі вказаного наказу Головним управління ДФС у Київській області було оформлено повідомлення від 01.02.2018 №59/10-36-13-09, в якому зазначено, що з 05.02.2018 буде проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1.

Вказане повідомлення та копія наказу були направлені на адресу позивача засобами поштового зв'язку 01.02.2018 та вручені позивачу 07.02.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення НОМЕР_5.

Водночас, згідно наданого представником позивача відстеження щодо поштового відправлення НОМЕР_5, розміщеного на офіційному сайті "Укрпошта", вказане поштове відправлення вручено позивачу 09.02.2018.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 23.01.2018 у справі №760/1520/18 щодо призначення позапланової перевірки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) в межах кримінального провадження №42017110000000202 від 27.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, на підставі п.п.78.1.11 п.78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", наказу ГУ ДФС у Київській області №219 від 01.02.2018, головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Київській області Черниш Наталією Миколаївною у період з 05.02.2018 по 16.02.2018 була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності платника податків - фізичної особи (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2017.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 23.02.2018 №125/10-36-13-09/НОМЕР_1 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2017" (далі - Акт перевірки).

У вказаному акті посадова особа контролюючого органу зазначила про те, що що відповідно до зібраної в рамках кримінального провадження №42017110000000202 інформації, яка отримана для проведення перевірки, платник податків - фізична особа ОСОБА_1 отримував доходи від провадження господарської діяльності, які згідно з Податковим кодексом України підлягають включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи, а саме платник податків ОСОБА_1 здійснював протягом 01.01.2014 - 31.12.2014 особисто та через своїх законних представників (довірених осіб) систематичне будівництво та продаж об'єктів нерухомого майна (квартири та нежитлові приміщення) фізичним особам.

Актом перевірки встановлено, що платник податків ОСОБА_1 у періоді, що перевіряється, здійснював господарську діяльність без державної реєстрації фізичною особо-підприємцем за КВЕД 41.10 - організація будівництва будівель, що згідно національного класифікатора включає розроблення проектів з будівництва житлових і нежитлових будівель шляхом об'єднання фінансових, технічних і фізичних засобів для їх реалізації з метою подальшого продажу. Згідно декларацій про початок виконання будівельних робіт позивач являвся замовником цих робіт.

Перевіркою дотримання встановленого порядку подання до контролюючих органів податкових декларацій встановлено неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2014-2017 роки, чим порушено п.п.49.18.5 п. 49.18 ст. 49, п. 177.5, п. 177.11 ст. 177 ПК України.

Згідно отриманих копій договорів купівлі-продажу та копії договорів дарування об'єктів нерухомого майна у приватного нотаріуса Кравцової О.В., ОСОБА_1 у період з 01.01.2014 по 31.12.2017 здійснював безпосередньо або через довірених осіб продаж об'єктів нерухомого майна (квартири, нежитлові приміщення, земельні ділянки) фізичним особам та отримав дохід в сумі 39079285,00 грн.

Проте, у відомостях ЦБД ДРФО ДФС України про отримані ОСОБА_1 доходи за період з 01.01.2014 по 31.12.2017 наявна інформація про отримання доходу у сумі 46567111,92 грн., в т.ч. за продаж (обмін) нерухомого майна в сумі 43229785,00 грн. та дохід (у вигляді спадщини (дарування)) отриманий у спадщину (дарування) від фізичної особи, що не є членом сім'ї першого ступеня споріднення в сумі 4227326,92 грн.

Співставленням копій договорів купівлі-продажу та відомостей з ЦБД ДРФО ДФС України про отримані ОСОБА_1 доходи податковим органом встановлено відображення приватними нотаріусами інформації про посвідчені договори у квартальних податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також суми утриманого з них податку.

В ході перевірки було встановлено заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу, з якого утримується податок на доходи фізичних осіб, на загальну суму 46567111,92 грн., у т.ч. за 2014 рік - 6451922,39 грн., за 2015 рік - 27005081,53 грн., за 2016 рік - 7259800,00 грн., за 2017 рік - 5850308,00 грн.

Згідно податкової інформації ОСОБА_1 під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу сплатив до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 2116988,75 грн., в т.ч. за 2014 рік - 294630,40 грн., за 2015 рік - 1166983,45 грн., за 2016 рік - 362990,00 грн., за 2017 рік - 292384,90 грн.

Посадова особа контролюючого органу в акті перевірки зазначила про те, що позивачем було занижено суму податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 6113175,00 грн., в т.ч. за 2014 рік - 732155,48 грн., за 2015 рік - 3676912,98 грн., за 2016 рік - 943774,00 грн., за 2017 рік - 760332,54 грн.

Також відповідач зазначив про те, що ОСОБА_1 не нараховано, не обчислено та не сплачено єдиний внесок на загальну суму 382615,20 грн., в т.ч. за 2014 рік - 87954,08 грн., за 2015 рік - 89995,12 грн., за 2016 рік - 94941,00 грн., за 2017 рік - 109725,00 грн.

Крім того, в акті перевірки зазначено про те, що враховуючи наявну при проведенні перевірки податкову інформацію, фізична особа - платник податків ОСОБА_1 повинен був зареєструватись платником податку на додану вартість з 01.01.2015.

В акті перевірки вказано про заниження позивачем в період з 01.01.2015 по 31.12.2017 податкових зобов'язань по податку на додану вартість, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету в сумі 8407957,00 грн., в т.ч. за 2015 рік - 5786455,40 грн., за 2016 рік - 1451960,00 грн., за 2017 рік - 1169541,60 грн.

Також відповідач зазначив про те, що заниження ОСОБА_1 оподатковуваного доходу за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 на суму 40115189,53 грн. призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 601727,84 грн., в т.ч. за 2015 рік - 405076,22 грн., за 2016 рік - 108897,00 грн., за 2017 рік - 87754,62 грн.

З урахуванням викладеного, контролюючий орган в Акті перевірки дійшов висновку про порушення платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 вимог чинного законодавства, а саме:

- статті 58, частини 6 статті 128 Господарського кодексу України шляхом здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

- статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- п.п.168.2.1 п. 168.2 ст. 168, п.п.174.2.2 п. 174.2 ст. 174, п. 177.1, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2014-2017 роки, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 6113175,00 грн., в т.ч. за 2014 рік - 732155,48 грн., за 2015 рік - 3676912,98 грн., за 2016 рік - 943774,00 грн., за 2017 рік - 760332,54 грн.;

- п. 177.5, п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2014-2017 роки;

- пункту 4 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014-2017 роки;

- абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 382615,20 грн., в т.ч. за 2014 рік - 87954,08 грн., за 2015 рік - 89995,12 грн., за 2016 рік - 94941,00 грн., за 2017 рік - 109725,00 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету всього в сумі 8407957,00 грн., в т.ч. за 2015 рік в сумі 5786455,40 грн., за 2016 рік - 1451960,00 грн., за 2017 рік - 1169541,60 грн.;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету в сумі 601727,84 грн., в т.ч. за 2015 рік - 405076,22 грн., за 2016 рік - 108897,00 грн., за 2017 рік - 87754,62 грн.

Не погоджуючись із висновками Акта перевірки, представником позивача - адвокатом Куц Я.О. 16.03.2018 за вих. №274 в порядку п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України на адресу відповідача направлено заперечення на вказаний Акт перевірки.

За результатами розгляду зазначених заперечень відповідачем надано відповідь за №1452/ФОП/10-36-13-04 від 29.03.2018, якою висновки Акту перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області були прийняті наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0007451304, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 7641468,75 грн., з яких за податковими зобов'язаннями у сумі 6113175,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1528293,75 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0007461304, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 680,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0007471304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на загальну суму 752159,80 грн., з яких за податковими зобов'язаннями у сумі 601727,84 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 150431,96 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 03.04.2018 №0007481304, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 680,00 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 03.04.2018 №0007491304, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 92140,87 грн.;

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 03.04.2018 №Ф-0007501304, яка містить вимогу сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 382615,20 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0007511304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 9509946,25 грн., з яких за податковими зобов'язаннями у сумі 8407957,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2101989,25 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) (тут і надалі в редакції, чинній на момент проведення перевірки).

Згідно з п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Так, відповідно до ст. 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Зокрема, відповідно до п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.

При цьому, пунктом 78.4.ст. 78 ПК визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В силу вимог п. 42.2. ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У відповідності до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Пунктом 79.3 статті 79 ПК України передбачено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому особисто чи його уповноваженому представнику копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення.

Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Про обґрунтованість такого висновку також свідчить п.п.17.1.6 п. 17.1 ст. 17 ПК України, який встановлює, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

З'ясовуючи, чи були дотримані контролюючим органом вимоги, з якими Податковий кодекс України пов'язує виникнення у контролюючого органу права приступити до здійснення перевірки платника податків, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наказу ГУ ДФС у Київській області від 01.02.2018 №219, датою початку перевірки позивача визначене 05 лютого 2018 року, тривалість перевірки становить десять робочих днів (тобто період з 05.02.2018 по 16.02.2018).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що копію наказу ГУ ДФС у Київській області від 01.02.2018 №219 та повідомлення від 01.02.2018 №59/10-36-13-09 були направлені позивачу засобами поштового зв'язку 01.02.2018 та вручені позивачу 07.02.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення НОМЕР_5.

Водночас, згідно наданого представником позивача відстеження щодо поштового відправлення НОМЕР_5, розміщеного на офіційному сайті "Укрпошта", вказане поштове відправлення вручено позивачу 09.02.2018.

Таким чином, з урахуванням вимог п. 78.4 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 ПК України, відповідач міг приступити до перевірки не раніше або 07.02.2018 або 09.02.2018.

Разом з цим, як вбачається з акту перевірки від 23.02.2018 №125/10-36-13-09/2803505187, перевірку позивача контролюючий орган розпочав 05 лютого 2018 року.

Отже, наведене свідчить про порушення контролюючим органом процедури повідомлення позивача про призначення та початок проведення перевірки, оскільки копію наказу про її призначення та повідомлення були вручені позивачу або 07.02.2018 або 09.02.2018, тобто вже після розпочатої перевірки (термін проведення перевірки з 05.02.2018).

Таким чином, фактично перевірку розпочато раніше дати отримання позивачем копії наказу про її призначення та повідомлення.

Вказане також випливає зі змісту листа ГУ ДФС у Київській області від 02.02.2018 №494/ФОП/10-36-13-09, наданого відповідачем у підготовчому судовому засіданні, відповідно до якого Головне управління ДФС у Київській області повідомляє, що проводить документальну позапланову невиїзну перевірку і для повного та об'єктивного дослідження питання дотримання податкового, валютного та іншого законодавства просить надати відповідну інформацію та її документальне підтвердження.

При цьому, вказаний лист був направлений на адресу позивача лише 05.02.2018, що підтверджується копією фіскального чека "Укрпошта" від 05.02.2018 із штрих-кодовим ідентифікатором НОМЕР_6.

Суд зазначає, що право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки виникає у контролюючого органу виключно за умови дотримання вимог п. 78.4 ст. 78 та п.79.2 ст. 79 ПК України, якими передбачено, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог п. 79.2 ст. 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічну правову позицію в тотожних правовідносинах висловив Верховний Суд України у рішеннях №21-425а14, №826/12651/14 та Верховний Суд у рішенні №К/9901/31185/18, №К/9901/1427/17.

Щодо зауважень відповідача про те, що відповідно п. 42.2 ст. 42 ПК України наказ на перевірку вважається належним чином врученими, якщо він надісланий за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням, суд зазначає, що одним з принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, є принцип презумпції правомірності рішень платника податку.

Зміст вказаного принципу розкритий у п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та в п. 56.21 ст. 56 ПК України, відповідного до якого, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд зазначає, що встановлені Главою 8 розділу II ПК України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в розумінні Податкового кодексу України в процесі адміністрування податків і зборів. Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

За відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення платник податків був би позбавлений права на оскарження наказу, бути присутнім під час проведення перевірки, реалізувати інші права та обов'язки, пов'язані з перевіркою.

Крім того, тлумачення вимог п. 79.2 ст. 79 ПК України, яке наводить відповідач, не відповідає меті перевірки, суттєво звужує (в окремих випадках взагалі позбавляє) права платника податків надати контролюючому органу пояснення та документи, які пов'язані з предметом перевірки, що допускає можливість недосягнення перевіркою її мети, викривлення її результатів.

Відтак, суд повністю відхиляє доводи відповідача з приводу того, що достатньою умовою для виникнення у контролюючого органу права на проведення невиїзної перевірки є факт надсилання копії відповідного наказу, позаяк такі висновки відповідача спростовуються буквальним змістом вимог п. 78.4 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 ПК України.

Таким чином, суд вважає помилковим тлумачення відповідачем п. 79.2 ст. 79 ПК України як такого, що не містить жодної вимоги про необхідність отримання платником податків наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце її проведення саме виключно до початку перевірки.

Як зазначено в п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника (п. 86.10 ст. 86 ПК України).

У свою чергу, положеннями п. 86.8 ст. 86 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12).

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Враховуючи те, що наказ про проведення перевірки та повідомлення про її проведення отримано позивачем після початку проведення такої перевірки або 07.02.2018 або 09.02.2018 (розпочалася 05 лютого 2018 року), що не спростовано відповідачем, суд зазначає, що визнання незаконними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є безумовною підставою для визнання незаконним і прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 17.03.2018 (справа №1570/7146/12), від 06.03.2018 (справа №805/2307/17-а), від 23.08.2018 (справа №812/1283/17) та від 05.06.2018 (справа №826/4156/14), висновки яких, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.

Крім того, суд бере до уваги висновки судово-економічної експертизи від 16.07.2018 №2-16/07/2018-се, зроблених в результаті проведення судово-економічної експертизи по кримінальному провадженню №42017110000000202, в рамках якої було призначено перевірку позивача та прийняті до уваги Вишгородським районним судом Київської області у справі №363/2880/18.

Як встановлено у судовому засіданні Вишгородського районного суду Київської області у справі №363/2880/18, ОСОБА_1 підозрювався у тому, що будучи не зареєстрованим як платник податків фізична особа-підприємець чи службова особа будь-якої іншої юридичної особи, впродовж 2014-2017 років, систематично займався господарською діяльністю, а саме здійснював будівництво багатоповерхових житлових будинків на території м. Вишгород та с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, які у подальшому реалізував для фізичних осіб, в результаті чого отримав прибуток, про який не звітував до податкових органів та як наслідок умисно ухилився від сплати податків у великих розмірах, а саме на загальну суму 3117324,62 грн., з них: 1222522,86 грн. податок з ПДВ, штрафні санкції з ПДВ 305630,72 грн., військовий збір 1271336,83 грн., штрафні санкції з військового збору 317834,21 грн.

Отже, зі змісту ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 10.08.2018 у справі №363/2880/18 вбачається, що позивач завдав шкоди у вигляді ненадходження до бюджету коштів на загальну суму 3117324,62 грн. Водночас, актом перевірки від 23.02.2018 №125/10-36-13-09/2803505187 та оскаржуваними рішеннями позивачу нараховано більше суму, ніж визначено в рамках кримінального провадження №42017110000000202.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що згідно висновку судово-економічної експертизи від 16.07.2018 №2-16/07/2018-се, проведеної в рамках кримінального провадження №42017110000000202 та яка була призначена постановою заступника начальника ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Київській області від 10.07.2018, тобто структурним підрозділом ГУ ДФС у Київській області, висновки, викладені у акті №125/10-36-13-09/2803505187 від 23.02.2018 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при не облікованій реалізації нерухомого майна за період з 01.01.2014 по 31.12.2017" не підтверджуються або підтверджуються частково, а саме:

- висновки акту перевірки щодо заниження податку на доходи фізичних осіб за 2014-2017 роки, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 6113175,00 грн., не підтверджуються документально;

- висновки акту перевірки щодо заниження податку на додану вартість за 2014-2017 роки, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 8407957,00 грн., підтверджуються частково у сумі 679350,98 грн.;

- висновки акту перевірки щодо заниження військового збору від підприємницької діяльності, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету сумі 601727,84 грн., підтверджуються частково у сумі 586189,28 грн.;

- висновки щодо нарахування штрафних санкцій у разі визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та військового збору підтверджуються частково у сумі 316385,07 грн., в т.ч. ПДВ 169837,75 грн. та військовий збір 146547,32 грн.

Отже, з наведеного слідує, що висновки судово-економічної експертизи від 16.07.2018 №2-16/07/2018-се, проведеної в рамках кримінального провадження №42017110000000202 та призначеної структурним підрозділом ГУ ДФС у Київській області, ставлять під сумнів висновки акту перевірки №125/10-36-13-09/2803505187 від 23.02.2018, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1.

Відтак, з наданих до суду вказаних вище документів вбачається, що загальна заборгованість ОСОБА_1 перед державним бюджетом, згідно висновкам експерта, які прийнято органом досудового розслідування і Вишгородським районним судом Київської області, становить 1581925,33 грн.

Так, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 10.08.2018 у справі №363/2880/18 задоволено клопотання прокурора та звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 212 КК України, на підстав ч. 4 ст. 212 КК України у зв'язку з відшкодуванням державі збитків, а кримінальне провадження, внесене в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань №42017110000000202 від 05.04.2017 - закрито.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи викладене, суд критично ставиться до висновків, викладених в акті перевірки від 23.02.2018 №125/10-36-13-09/2803505187 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2017" в частині визначення розміру податкових зобов'язань ОСОБА_1 перед державним бюджетом.

Проте, слід зазначити, що суд не наділений повноваженнями замість податкового органу проводити перевірку показників бухгалтерської та податкової звітності суб'єктів господарської діяльності та в ході судового розгляду фактично проводити перевірку. Такі функції належать виключно відповідачу як суб'єкту владних повноважень та фіскальному органу.

Крім того, нормами Податкового кодексу України виключно податкові органи наділені повноваженнями визначення розміру грошових зобов'язань та штрафних санкцій, що підлягають накладенню на платників податків.

Як передбачено п. 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд звертає увагу на те, що повноваження щодо визначення суми грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження щодо визначення грошового зобов'язання та застосування штрафу в іншому розмірі.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.10.2018 у справі №804/3230/17 та від 06.11.2018 у справі №813/3274/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню.

Разом з тим, оцінюючи правомірність висновків акта перевірки щодо підприємницького характеру операцій з продажу позивачем нерухомого майна, відсутності реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця у встановленому порядку, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право- та дієздатності.

Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.

Стаття 50 Цивільного кодексу України передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Так, відповідно до п. 172.2 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 167.2 ст. 167 ПК України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

Аналіз загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Податковим Кодексом України, якими встановлювались засади податкових відносин в Україні на час виникнення спірних відносин, та наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що оподаткування доходів суб'єкта господарювання - фізичної особи, має здійснюватися із застосуванням встановлених Податковим кодексом України правил загальної системи оподаткування для платників податків, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Порядок оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна у період з 2014 року по 2017 рік включно регламентувався статтею 172 ПК Укарїни.

Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Положеннями п. 172.2 ст. 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 %.

У відповідності до п. 172.3 ст. 172 ПК України дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Згідно з п.п.14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;

Отже, відповідальність за порушення норм Кодексу в разі здійснення особою функцій податкового агента покладається саме на цю особу.

Нормами п. 18.1 ст. 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до п. 172.4 ст. 172 ПК України (в редакціх чинній на момент проведення операцій) під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку

Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до абз. "а" п. 172.5 ст. 172 ПК України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.

Таким чином, законодавство, що діяло у момент продажу позивачем нерухомого майна, покладало обов'язок щодо сплати податку на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов'язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

У розглядуваних правовідносинах податковим агентом позивача є приватний нотаріус Кравцова О.В., якою посвідчено договори купівлі-продажу спірної нерухомості.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставин, які б слугували підставою для оподаткування доходу, отриманого позивачем за результатами спірних операцій із продажу нерухомості, за правилами Податкового кодексу України, та зобов'язували б позивача подавати декларацію про доходи, одержані як суб'єктом підприємницької діяльності, а тому висновки акту перевірки про порушення позивачем п.п.168.2.1 п. 168.2 ст. 168, п.п.174.2.2 п. 174.2 ст. 174, п. 177.1, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2014-2017 роки, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 6113175,00 грн., не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Крім того, судом враховано, що згідно висновку судово-економічної експертизи від 16.07.2018 №2-16/07/2018-се, проведеної в рамках кримінального провадження №42017110000000202 та яка була призначена постановою заступника начальника ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Київській області від 10.07.2018, тобто структурним підрозділом ГУ ДФС у Київській області, висновки, викладені у акті №125/10-36-13-09/2803505187 від 23.02.2018 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при не облікованій реалізації нерухомого майна за період з 01.01.2014 по 31.12.2017", щодо заниження податку на доходи фізичних осіб за 2014-2017 роки, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 6113175,00 грн., не підтверджуються документально.

Відтак, податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 03.04.2018 №0007451304 та від 03.04.2018 №0007461304 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про неутримання та неперерахування в рахунок бюджету суми єдиного соціального внеску в сумі 382615,20 грн., суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до ч. 11 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Як встановлено вище, в акті перевірки від 23.02.2018 №125/10-36-13-09/2803505187 відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 було порушено вимоги абз 3 ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 382615,20 грн., в т.ч. за 2014 рік - 87954,08 грн., за 2015 рік - 89995,12 грн., за 2016 рік - 94941,00 грн., за 2017 рік - 109725,00 грн.

Такий висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що позивачем було занижено суму податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 6113175,00 грн.

На підставі такого висновку відповідачем було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.04.2018 №Ф-0007501304 зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 382615,20 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій від 03.04.2018 №0007481304 на суму 680,00 грн., від 03.04.2018 №0007491304 на суму 92140,87 грн.

Отже, підставою для прийняття вказаних вимоги про сплату боргу та рішень слугували твердження податкового органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2017 на загальну суму 6113175,00 грн., і на основі яких було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0007451304.

Враховуючи спростування судом правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача за період з 01.01.2014 по 31.12.2017 за результатом перевірки, яка була оформлена актом від 23.02.2018 №125/10-36-13-09/2803505187, неправомірним є також донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.04.2018 №Ф-0007501304 та рішень про застосування штрафних санкцій від 03.04.2018 №0007481304, від 03.04.2018 №0007491304.

Відносно податкового повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0007471304, яке прийнято відповідачем у зв'язку з висновком про заниження військового збору, суд зазначає наступне.

З 1 січня 2015 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" до Податкового кодексу України, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.

Так, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, а саме:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

При цьому, об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Податкового кодексу України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п.п.164.1.3 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Отже, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Як встановлено вище, в акті перевірки від 23.02.2018 №125/10-36-13-09/2803505187 відповідачем зазначено, що позивачем порушено пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету в сумі 601727,84 грн., в т.ч. за 2015 рік - 405076,22 грн., за 2016 рік - 108897,00 грн., за 2017 рік - 87754,62 грн.

Так, зокрема, податковим органом зауважено, що заниження ОСОБА_1 оподатковуваного доходу за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 на суму 40115189,53 грн. призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 601727,84 грн., в т.ч. за 2015 рік - 405076,22 грн., за 2016 рік - 108897,00 грн., за 2017 рік - 87754,62 грн.

На підставі такого висновку відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0007471304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на загальну суму 752159,80 грн., з яких за податковими зобов'язаннями у сумі 601727,84 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 150431,96 грн.

Отже, підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слугували твердження податкового органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2014 по 31.12.2017 в сумі 40115189,53 грн., і на основі яких було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0007451304.

Враховуючи спростування судом правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача, зокрема, за період з 01.01.2014 по 31.12.2017, яка була оформлена актом від 23.02.2018 №125/10-36-13-09/2803505187, неправомірним є також донарахування позивачу суми військового збору на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0007471304.

Відносно висновків відповідача щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість та, відповідно, нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 180.1 ст. 180 ПК України для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб'єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього Кодексу;

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 243 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

7) особа, що уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

8) особа - інвестор (оператор), який веде окремий податковий облік, пов'язаний з виконанням угоди про розподіл продукції.

Положенням п. 181.1 ст. 181 ПК України передбачено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Як визначено у п. 183.2 ст. 183 ПК України у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Одночасно з цим, п. 183.10 ст. 183 ПК України визначено, що будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Водночас, відповідно до п.п. 197.1.14 п. 197.1 ст. 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.

У цьому підпункті перше постачання житла (об'єкта житлового фонду) означає:

а) першу передачу готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.

Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об'єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд).

Операції з першого постачання доступного житла та житла, що будується із залученням державних коштів, звільняються від оподаткування.

Враховуючи вищезазначене, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва, чи за кошти держателів облігацій. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

У свою чергу операції з подальшого постачання житла (об'єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування.

Таким чином, у випадку, коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на підприємство-замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир з фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла буде вважатись операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, в розумінні норм Податкового кодексу України, не буде вважатись операцією з першого постачання житла, а тому дана операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до статті 197 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №826/1513/17.

Оскільки, в даному випадку правовстановлюючі документи на новозбудоване житло та землю під ним оформлені на замовника-позивача, то подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу, не вважається операцією з першого постачання житла, та, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

З огляду на наведене, а також на не доведення відповідачем підстав для кваліфікації спірних операцій як підприємницьких, висновки акта перевірки про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету всього в сумі 8407957,00 грн., є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, а винесене на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0007511304 є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, при прийнятті рішення у даній справі судом враховано, що згідно з п. 113.1 ст. 113 ПК України строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.

Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу. (п. 114.1 ст. 114 ПК України).

Контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. (п. 102.1 ст. 102 ПК України).

Відповідно до п. 102.2 ст. 102 ПК України грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Таким чином, суд зазначає, що контролюючий орган має право нарахувати штрафні санкції за порушення термінів сплати грошового зобов'язання у межах строку 1095 днів та відлік строку давності починається за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов'язань, адже приписи п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України пов'язують відлік строку давності саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.05.2018 у справі № 820/3544/17 та від 02.10.2018 у справі № 820/3543/17.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій до акту перевірки від 23.02.2018 №125/10-36-13-09/2803505187, контролюючим органом до податкового повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0007451304, рішення про застосування штрафних санкцій від 03.04.2018 №0007491304 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.04.2018 №Ф-0007501304 включено штрафні санкції за 2014 рік, тобто поза межами строку, визначеного п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України.

Оскільки у силу приписів ст. 102 ПК України контролюючий орган позбавлений можливості застосовувати штрафні санкції поза межами строків, то відповідно міра відповідальності у формі штрафу застосована до позивача більш ніж через 3 роки - в квітні 2018 року саме за 2014 рік, не узгоджується з положеннями податкового законодавства, з огляду на що, суд дійшов висновку про невідповідність оскаржуваних рішень вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, наслідком чого є скасування таких актів індивідуальної дії.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 8810,00 грн., що підтверджується квитанцією від 17.04.2018 №0.0.1013236065.1. Доказів понесення інших витрат суду не надано.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 03.04.2018 №0007451304, від 03.04.2018 №0007461304, від 03.04.2018 №0007471304 та від 03.04.2018 №0007511304.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 03.04.2018 №Ф-0007501304.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 03.04.2018 №0007481304.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 03.04.2018 №0007491304.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) сплачений судовий збір у розмірі 8810,00 грн.(вісім тисяч вісімсот десять грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.