ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 лютого 2019 року

м. Дніпро

справа № 0840/2884/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.,

секретарі судового засідання Сколишеві О.О.,

за участі представника позивача Кравченко Я.І.,

представника відповідача Мигаленко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізького комунального автотранспортного підприємства 082801 «Комунсантрансекологія» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року в адміністративній справі №0840/2884/18 (головуючий суддя 1-ї інстанції Конишев О.В., повний текст рішення виготовлений 19.10.2018 року) за позовом Запорізького комунального автотранспортного підприємства 082801 «Комунсантрансекологія» до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 12.07.2018 року (згідно штампу на поштовому конверті) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 25.06.2018 року:

- №0082054901 про застосування штрафних санкцій у розмірі 4157,93 грн., що становить 20 % від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання в розмірі 20789,65 грн.;

- №0082064901 про застосування штрафних санкцій у розмірі 11697,98 грн., що становить 10 % від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання в розмірі 116979,80 грн..

В обгрунтування позову заначено, що оскільки позивач не є власником майнового комплексу (нежитлових приміщень), що знаходиться на земельній ділянці, яка відповідно до державного акту серія ЯЯ №120511 від 09.10.2007 року перебуває у постійному користуванні позивача, та виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, обов'язок зі сплати земельного податку за вказану земельну ділянку не виникає у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» ( на теперішній час «ВЕЛЬТУМ - Запоріжжя»), а тому нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку за вказану земельну ділянку є неправомірними.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив скасувати таке рішення та прийняти постанову про відмову задоволення позовних вимог.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.

Позивач - Запорізьке комунальне автотранспортне підприємство 082801 «Комунсантрансекологія» (код ЄДРІЮУ03345685) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в органах ДФС з 1992 року.

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

Судом першої інстанції встановлено, що контролюючим органом 12.06.2018 року проведено камеральну перевірку з питання своєчасності сплати земельного податку з юридичних осіб за звітній податковий період - 2018 рік, за результатами якої 12.06.2018 року складено акт №0839/08-01-49-01/03345685 (а.с.15).

За висновками акту перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання зі сплати земельного податку протягом строків, визначених п.287.3 ст.287 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом 25.06.2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0082054901, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 4157,93 грн., що становить 20 % від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання в розмірі 20789, 65 грн.(а.с.17);

- № 0082064901, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 11697,98 грн., що становить 10 % від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання в розмірі 116979, 80 грн. (а.с.16).

Не погодившись із висновками акту перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що норма ст.287.6 статті 287 ПК України не узгоджується з нормами п.п.14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, пункту 287.1 статті пункту 286.1 статті 286 ПК України та жодним нормативно-правовим актом не передбачено внесення відомостей про нового власника земельної ділянки на підставі договору купівлі - продажу нерухомості, на якій вона розташована. Тому до моменту оформлення набувачем нерухомості права на земельну ділянку в державному земельному кадастрі, не буде відомостей про цю особу як власника земельної ділянки, відповідно і не буде у даної особи ознак платника земельного податку. Таким чином, у податкового органу відсутня підстава для нарахування земельного податку особі, яка набула право власності на будівлю, але не оформила право на земельну ділянку. Суд першої інстанції зазначив, що Податковий кодекс набрав чинності лише 01.01.2011 року, тобто дія його положень на правовідносини щодо сплати земельного податку, які виникли до 01.01.2011 року не поширюються, так як дія нормативно-правового акту поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ним законної сили. Враховуючи, що ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» (на теперішній час «ВЕЛЬТУМ- Запоріжжя») отримало свідоцтво про право власності на вказаний майнових комплекс, у 09.09.2009 року, тобто до 01.01.2011 року, відповідно на дані правовідносини поширюється законодавство, яке діяло на момент їх виникнення, а саме Закон України «Про плату за землю», відповідно до норм якого, земельний податок сплачували виключно власники землі та землекористувачі, з дня виникнення права власності або користування (ст.ст. 2,5,13,15 Закону). З огляду на те, що доказів перереєстрації земельної ділянки при переході права власності на будівлю від позивача до ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» (на теперішній час «ВЕЛЬТУМ-Запоріжжя») на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення суду надані не були, і власником земельної ділянки залишається позивач, тому суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Позивачем в апеляційній скарзі не оскаржуються та не спростовуються висновки суду першої інстанції щодо порядку проведення податковим органом камеральної перевірки Запорізького комунального автотранспортного підприємства 082801 «Комунсантрансекологія» з питань своєчасності сплати самостійно узгодженої суми земельного податку.

Підпунктом 14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст.16 ПКУ).

Згідно п.31.1 ст.31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених ПК України (пункт 36.5 статті 36 ПКУ).

Платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового- зобов'язання та/або пені вважається узгодженою(п.54.1 ст.54 ПКУ).

Пунктом 286.2 ПК України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПКУ). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1ст. 286 ПКУ).

У разі зміни протягом року об'єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни (п.п286.4.ПКУ).

Із зазначеного вбачається, якщо платник податку на поточний рік подав звітну декларацію за земельні ділянки, що перебувають у його власності (користуванні), а протягом року отримав право власності (користування) на іншу земельну ділянку у тому ж населеному пункті чи при зміні протягом року функціонального використання землі, зміні розміру орендної плати, настання інших факторів, що впливають на розмір податкового зобов'язання з плати за землю, виявленні помилок, то такий платник має надати уточнюючу декларацію за місцезнаходженням таких земельних ділянок з урахуванням показників останньої поданої декларації за рік, що уточнюється.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - Запорізьке комунальне автотранспортне підприємство 082801 «Комунсантрансекологія» є постійним користувачем земельної ділянки, яка розташована в місті Запоріжжя, вул.Іванова, 99, загальною площею 3.3383 га, кадастровий номер 2310100000:07:075:0053, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №120511 від 09.10.2007 року, виданого на підставі рішення Запорізької міської ради (а.с.56).

Судом встановлено, що Запорізьким комунальним автотранспортним підприємством 082801 «Комунсантрансекологія» на 2018 рік засобами електронного зв'язку надано податкову звітність з плати за землю (земельний податок) № 9010321961 від 01.02.2018. Згідно наданої податкової звітності підприємством задекларовано податкове зобов'язання земельного податку:

- земельна ділянка площею 47,0707га., кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:07:052:0016. Документ, що підтверджує право користування земельною ділянкою - державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ 121664, зареєстрований 04.06.2007 за №030726100034;

- земельна ділянка площею 3,3383га., кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:07:075:0053. Документ, що підтверджує право користування земельною ділянкою - державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ 120511, зареєстрований 09.10.2007 за №030726100058.

Річна сума земельного податку - 852596,49грн .(727854,23 грн. та 124742,26 грн. відповідно). Щомісячна сума зобов'язання, що підлягає сплаті за даними платника 71049,71 грн..

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця(п. 287.3 ст.287 ПКУ).

Відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків передбачена п.126.1 ст.126 ПКУ.

Відповідно п.126.1 ст.126 ПК України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

В адміністративному позові та апеляційній скарзі позивач, як на підставу неправоміності податкових-повідомлень рішень, посилається на ту обставину, що податковим органом при прийнятті вказаних рішень невірно визначено суб'єкта, який повинен сплачувати земельний податок, оскільки він (позивач) не є власном майнового комплексу, який розташований на земельній ділянці в місті Запоріжжя, вул.Іванова, 99, загальною площею 3.3383 га, кадастровий номер 2310100000:07:075:0053.

Як зазначалось вище, позивач - Запорізьке комунальне автотранспортне підприємство 082801 «Комунсантрансекологія» є постійним користувачем земельної ділянки, яка розташована в місті Запоріжжя, вул.Іванова, 99, загальною площею 3.3383 га, кадастровий номер 2310100000:07:075:0053, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №120511 від 09.10.2007 року, виданого на підставі рішення Запорізької міської ради (а.с.56).

На зазначеній земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомості (будівлі та споруди), які на підставі рішення Запорізької міської ради №229 від 26.05.2008 року «Про передачу цілісного майнового комплексу» та акту №1 прийому-передачі майна, що входить до цілісною майнового комплексу ЗКАТП 082801 «Комунсантрансекологія», що вноситься до Статутного фонду ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» (на теперішній час «ВЕЛЬТУМ- Запоріжжя») від 28.05.2008 року позивачем передані, як внесок свого майна ЗКАТП 082801 «Комунсантрансекологія» до статутного фонду ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» (а.с.21, 22-41).

В подальшому 09.09.2009 року ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» (на теперішній час «ВЕЛЬТУМ- Запоріжжя») отримало свідоцтво про право власності серія САС №373003 виданий Виконавчим комітетом Запорізької міської радою на вказаний майнових комплекс та на підставі свідоцтва про право власності 04.08.2016 року зареєструвало право власності на майновий комплекс (будівлі та споруди), який знаходиться на земельній ділянці серія ЯЯ №120511 від 09.10.2007 року, що розташована в місті Запоріжжя, вул.Іванова,99, загальною площею 3,3383 га, кадастровий номер 2310100000:07:075:0053 в Державному реєстрі речових прав (а.с.57).

Позивач вважає, що оскільки з 04.08.2016 року ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» (на теперішній час «ВЕЛЬТУМ-Запоріжжя») є власником майнового комплексу (нежитлового приміщення), а позивач перестав бути власником вказаного майнового комплексу (нежитлових приміщень), який розтащований на земельній ділянці, що відповідно до державного акту серія ЯЯ №120511 від 09.10.2007 року знаходиться в постійному користуванні у позивача, то обов'язок зі сплати земельного податку за вказану земельну ділянку не виникає у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» ( на теперішній час ВЕЛЬТУМ- Запоріжжя»), а тому нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку за вказану земельну ділянку є неправомірним.

Колегія суддів не приймає до уваги таке посилання апелянта з огляду на наступне.

За підпунктами 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник податкового органу пояснила, що за даними державного земельного кадастру земельна ділянка, що розташована в місті Запоріжжя, вул.Іванова,99, загальною площею 3,3383 га, кадастровий номер 2310100000:07:075:005, знаходиться у постійному користуванні позивач - Запорізьке комунальне автотранспортне підприємство 082801 «Комунсантрансекологія» на підставі Державного акту серії ЯЯ №120511 від 09.10.2007 року. Представник пояснив, що іншого способу, як отримання даних державного земельного кадастру для нарахування земельного податку, законодавством не встановлено.

В апеляційній скарзі позивач посилається на статтю 120 Земельного кодексу України та статтю 377 Цивільного кодексу України, згідно яких у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Проте, таке посилання є хибним, оскільки вказане не звільняє нового власника (користувача, орендатора) від оформлення права власності на земельну ділянку (право постійного користування та право оренди земельної ділянки) та державної реєстрації таких прав відповідно до статті 125, 126 Земельного кодексу України, статті 210 Цивільного кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суб'єкти, об'єкти та порядок сплати земельного податку встановлені Податковим кодексом України, який регулює саме податкові відносини.

Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК України).

Вказана норма ст. 287.6 статті 287 ПК України не узгоджується з нормами п.п.14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 статті 14, пункту 287.1 статті 287, пункту 286.1 статті 286 ПК України. Слід зазначити, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено внесення відомостей про нового власника земельної ділянки на підстав договору купівлі - продажу нерухомості, на якій вона розташована.

Таким чином, на думку колегії суддів платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду та у відповідний законом спосіб оформила та зареєструвала право власності (постійного користування, оренди) на земельну ділянку.

Крім того, Наказом міністерства фінансів України від 06.07.2018 року №602 затвержено узагальнюючу податкову консультацію щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені.

Згідно вказаної консультації «Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287).

Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІI, зі змінами та доповненнями (далі - ЗКУ).

Відповідно до статті 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗКУ, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (стаття 124 ЗКУ).

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗКУ). При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об'єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо…

З огляду на вказане, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок».

Зазначений Наказ Мінфіна від 06.07.2018 року №602 із узагальнюючою податковою консультаціею на теперішній час не скасований та є чинним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до моменту оформлення набувачем нерухомості права на земельну ділянку в державному земельному кадастрі, не буде відомостей про цю особу як власника земельної ділянки, відповідно і не буде у даної особи ознак платника земельного податку. Таким чином, у податкового органу буде відсутня підстава для нарахування земельного податку особі, яка набула право власності на будівлю, але не оформила право на земельну ділянку.

З огляду на те, що доказів перереєстрації земельної ділянки при переході права власності на будівлю від позивача до ТОВ «Ремондіс Запоріжжя» (на теперішній час «ВЕЛЬТУМ- Запоріжжя») на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення -рішення судам першої та апеляційної інстанції не надано, і власником земельної ділянки залишається позивач, а тому суд першої інстанції вірно зазначив, що посилання позивача щодо припинення у нього права користування земельною ділянкою, є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками контролюючого органу та вважає, що у Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області були всі законні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

За приписами пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня 2019 року становить 1921 гривню, тобто до незначних у 2019 році відносяться справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 192100 гривень.

Позивач оскаржує рішення відповідача на суму, яка не перевищує 192100 гривень, у зв'язку з чим справа, що розглядається, на час прийняття постанови суду апеляційної інстанції є справою незначної складності, а тому постанова суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Запорізького комунального автотранспортного підприємства 082801 «Комунсантрансекологія» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року в адміністративній справі №0840/2884/18 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року в адміністративній справі №0840/2884/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складений 19 лютого 2019 року.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак