РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О. за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76; ідентифікаційний код: 00178353)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 35; ідентифікаційний код: 37317990)

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: Лозовицький М.С. – представник

від відповідача: Максименко О.О. – представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.09.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» про визнання недійсним Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що укладений між Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Л.К.О." 12.04.2016 Договір поставки товару № 2171-ПУ підлягає визнанню недійсним з огляду на те, що при укладенні даного договору сторонами порушено ч. 3, 5 ст. 180 Господарського кодексу України, а також, договір підписаний неуповноваженою особою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишено без руху; встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивачем було усунуті недоліки позовної заяви, з огляду на що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 відкрито провадження у справі №910/12099/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 17.10.2018, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

08.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про проведення засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У підготовчому засіданні 17.10.2018 судом було оголошено перерву до 21.11.2018.

13.11.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява, в якій відповідач просив суд приєднати до матеріалів справи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» про визнання позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 продовжено строк розгляду справи у підготовчому провадженні на 30 днів, оголошено перерву до 19.12.2018.

У підготовчому засіданні 19.12.2018 суд повідомив про те, що заява відповідача, подана до суду 13.11.2018 про визнання позову не розглядається судом по суті, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме, не містить чітко сформованого твердження щодо визнання позову. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання 19.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 19.12.2018 закрито підготовче провадження у справі №910/12099/18; справу призначено до судового розгляду по суті на 30.01.2019.

29.01.2019 до Господарського суду міста Києва позивачем подано додаткові пояснення та докази по справі, які залишені судом без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України.

У судовому засіданні 30.01.2019 судом було оголошено перерву до 13.02.2019.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір.

Представник відповідача підтримав позицію позивача.

У судовому засіданні 13.02.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані учасниками справи докази, заслухавши усні пояснення учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем долучено до позовної заяви копію «Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016», сторонами якого є Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (постачальник).

Відповідно до рішення річних загальних зборів акціонерів від 19.04.2016 було змінено тип акціонерного товариства з публічного та приватне (п. 2.2 Статуту).

Відповідно до п. 1.1 «Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016» за даним договором постачальник зобов’язується передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

У п. 1.2 «Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016» зазначено, що товаром, що поставляється за договором, є сільськогосподарська продукція (товар), яка визначається сторонами у Специфікаціях, що є невід’ємними частинами цього договору. Асортимент, кількість, вимоги до якості товару визначаються сторонами у Специфікаціях.

Відповідно до п. 3.1 «Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016» поставка товару здійснюється однією або кількома партіями. Кількість товару в кожній партії та строк поставки партії товару вказується у відповідній специфікації, що є невід’ємною частиною цього договору. Під партією товару сторони розуміють будь-яку кількість товару однорідної за своїми якісними показниками, що супроводжується одним документом про якість та/або одним товаросупровідним документом.

Згідно з п. 4.1 «Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016» загальна вартість договору визначається шляхом підсумовування вартості товару, яка вказується у Специфікаціях, що є невід’ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 4.2 «Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016» ціна за одиницю товару, загальна вартість партії товару вказуються у відповідних Специфікаціях, що є невід’ємною частиною цього договору.

Судом встановлено, що Договір поставки №2171-ПУ від 12.04.2016 з боку Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» підписаний повіреним – Босенком Сергієм Юрійовичем, який діє на підставі Довіреності №ББУ/ПУ315/15 від 18.12.2015.

Позивачем долучено до позовної заяви копію вказаної довіреності, в якій зазначено, що Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» в особі Генерального директора Вороніна Сергія Анатолійовича, який діє на підставі Статуту, за попередньою досягнутою домовленістю сторін, цією довіреністю уповноважує Босенка Сергія Юрійовича бути представником товариства з правом здійснення від імені товариства всіх або будь-яких із перелічених дій, зокрема, погоджувати умови, укладати та підписувати від імені товариства правочини з третіми особами (договори, контракти, угоди, зовнішньоекономічні контракти, специфікації, додаткові угоди, додатки, тощо) на закупівлю товарів на суму, що не перевищує 1000000 євро (без врахування ПДВ, процентів, комісій0 або еквівалент цієї суми у будь-якій валюті, визначений за офіційним курсом НБУ на дату вчинення правочину на кожну окрему угоду або сукупність специфікацій, додаткових угод або інших документів, що становлять невід’ємну частину рамкової угоди (строк дії довіреності – з 01.01.2016 по 31.12.2016).

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Відповідно до ч. 2 ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що при укладенні Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016 сторонами було порушено норми ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України так як не було конкретно визначено найменування товару, порушено норми ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України так як не визначено ціну договору (ціну товару).

Крім того, позивач вказав на те, що Договір поставки №2171-ПУ від 12.04.2016 підписаний не особисто виконавчим органом позивача, а представником за довіреністю, яка в свою чергу видана під впливом помилки, оскільки Генеральний директор не має права доручати сторонній особі підписувати правочин щодо поставки с/г продукції.

Враховуючи викладені обставини та зазначаючи, що Договір поставки №2171-ПУ від 12.04.2016 є фіктивним, позивач просить суд визнати недійсним Договір поставки №2171-ПУ від 12.04.2016.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 4 ст. 180 Господарського кодексу України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Суд зазначає, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11).

При цьому, у п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11 зазначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Таким чином, обгрунтування позову позивачем (не визначення сторонами предмета договору та ціни договору), по суті, зводяться до наявності обставин, які свідчать про не укладення сторонами Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016, у зв’язку з непогодженням сторонами істотних умов договору (предмету та ціни).

Як встановлено судом, відповідно до п. 1.2 «Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016» зазначено, що товаром, що поставляється за договором, є сільськогосподарська продукція (товар), яка визначається сторонами у Специфікаціях, що є невід’ємними частинами цього договору. Асортимент, кількість, вимоги до якості товару визначаються сторонами у Специфікаціях.

Відповідно до п. 3.1 «Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016» поставка товару здійснюється однією або кількома партіями. Кількість товару в кожній партії та строк поставки партії товару вказується у відповідній специфікації, що є невід’ємною частиною цього договору. Під партією товару сторони розуміють будь-яку кількість товару однорідної за своїми якісними показниками, що супроводжується одним документом про якість та/або одним товаросупровідним документом.

Згідно з п. 4.1 «Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016» загальна вартість договору визначається шляхом підсумовування вартості товару, яка вказується у Специфікаціях, що є невід’ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 4.2 «Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016» ціна за одиницю товару, загальна вартість партії товару вказуються у відповідних Специфікаціях, що є невід’ємною частиною цього договору.

Суд зазначає, що з аналізу «Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016» вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість) кожного окремого зобов'язання з поставки товару повинно здійснюватись шляхом укладення між сторонами відповідних Специфікацій, які є невід’ємними частинами договору поставки.

Позивачем не висловлено будь-яких тверджень щодо неукладення Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016 чи тверджень щодо невиконання його умов сторонами (поставки товару відповідачем та прийняття товару позивачем).

При цьому, судом встановлено, що на розгляді у Господарському суді Дніпропетровської області перебувала справа №904/2423/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення заборгованості за Договором поставки №2171-ПУ від 12.04.2016.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом рішенням у справі №904/2423/18 (а саме, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2018), яке набрало законної сили 05.12.2018, встановлено, що «в матеріали справи (справи №904/2423/18) надано ….. листи позивача (тобто Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.») від 23.02.2018 та від 01.03.2018 про повідомлення відповідача (тобто Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля») про відступлення прав вимоги, відповідь відповідача від 26.02.2018, акт звірки розрахунків між сторонами за Договором поставки № 2171-ПУ від 12.04.2016, додаткова угода до договору про відступлення права вимоги № ЛКО-ПУ-ЮТ від 28.02.2018».

Наведене свідчить, що сторонами виконувався Договір поставки №2171-ПУ від 12.04.2016 (про наявність протилежних обставин позивачем суду не вказано). З огляду на що суд дійшов висновку, що Договір поставки №2171-ПУ від 12.04.2016 є укладеним.

Водночас, суд зазначає, що у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11 зазначено, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов.

При цьому, у п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11 зазначено, сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Водночас, суд зазначає, що непогодження сторонами істотних умов договору не свідчить про те, що зміст договору поставки суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України), так як відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Що стосується тверджень позивача, що Договір поставки №2171-ПУ від 12.04.2016 підписаний не особисто виконавчим органом позивача, а представником за довіреністю, яка в свою чергу видана під впливом помилки, оскільки Генеральний директор не має права доручати сторонній особі підписувати правочин щодо поставки с/г продукції, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, Договір поставки №2171-ПУ від 12.04.2016 з боку Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» підписаний повіреним – Босенком Сергієм Юрійовичем, який діє на підставі Довіреності №ББУ/ПУ315/15 від 18.12.2015.

Позивачем долучено до позовної заяви копію вказаної довіреності, в якій зазначено, що Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» в особі Генерального директора Вороніна Сергія Анатолійовича, який діє на підставі Статуту, за попередньою досягнутою домовленістю сторін, цією довіреністю уповноважує Босенка Сергія Юрійовича бути представником товариства з правом здійснення від імені товариства всіх або будь-яких із перелічених дій, зокрема, погоджувати умови, укладати та підписувати від імені товариства правочини з третіми особами (договори, контракти, угоди, зовнішньоекономічні контракти, специфікації, додаткові угоди, додатки, тощо) на закупівлю товарів на суму, що не перевищує 1000000 євро (без врахування ПДВ, процентів, комісій) або еквівалент цієї суми у будь-якій валюті, визначений за офіційним курсом НБУ на дату вчинення правочину на кожну окрему угоду або сукупність специфікацій, додаткових угод або інших документів, що становлять невід’ємну частину рамкової угоди (строк дії довіреності – з 01.01.2016 по 31.12.2016).

Суд зазначає, що позивачем не долучено до матеріалів справи копії Статуту Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» в редакції, яка була чинною станом на дату укладення оспорюваного договору - Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016, з огляду на що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту відсутності повноважень у генерального директора Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на видачу Довіреності №ББУ/ПУ315/15 від 18.12.2015.

Водночас, позивачем долучено до позовної заяви копію Статуту позивача (в редакції з 20.04.2018), де зазначено, що виконавчий орган приймає рішення щодо вчинення правочинів, предметом яких є придбання рухомого майна (п. 17.1.1 статуту), в межах своєї компетенції представляє інтереси товариства перед юридичними і фізичними особами, державою, державними та громадськими установами, органами та організаціями, вчиняє від імені товариства правочини (п. 17.2 статуту), видає, підписує та відкликає доручення й довіреності працівникам товариства, іншим фізичним та юридичним особам на здійснення від імені товариства юридично значимих дій, зокрема на вчинення правочину (п. 17.7 Статуту).

Таким чином, Статутом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (в редакції з 20.04.2018) передбачено право виконавчого органу доручати вчинення правочинів іншим особам, а не лише особисто вчиняти такі правочини.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження викладених позивачем у позовній заяві обставин, що Генеральний директор Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» не мав права доручати сторонній особі (Босенку Сергію Юрійовичу) підписувати (укладати) Договір поставки №2171-ПУ від 12.04.2016, а може лише самостійно вчиняти такі правочини (в тому числі, враховуючи, що статуту позивача в редакції станом на дату укладення договору матеріали справи не містять).

Відповідно до ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження викладених обставин, що Довіреність №ББУ/ПУ315/15 від 18.12.2015 була видана генеральним директором під впливом помилки.

При цьому, доказів скасування/відкликання/визнання недійсною вказаної довіреності матеріали справи не містять.

Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Водночас, позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами, що відповідач, вчиняючи оспорюваний договір, заздалегідь мав намір, умисел його не виконувати, тобто мав інші цілі, ніж передбачені оспорюваним договором, та відповідно воля відповідача була іншою, ніж об'єктивне волевиявлення.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставою (визначені позивачем у позові) для визнання недійсним Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016.

Таким чином, суд відмовляє у позові Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» про визнання недійсним Договору поставки №2171-ПУ від 12.04.2016.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв’язку з відмовою у позові.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 178, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76; ідентифікаційний код: 00178353) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 35; ідентифікаційний код: 37317990) про визнання недійсним Договору поставки № 2171-ПУ від 12.04.2016.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 18.02.2019

Суддя Д.О. Баранов