УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 415/2414/17

провадження № 51-10578ск18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу цивільного відповідача в особі виконуючого обов`язки генерального директора Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (далі ПАТ «Лисичанськвугілля») ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 11 вересня 2018року в межах кримінального провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Лисичанська Луганської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 272 Кримінального кодексу України (даліКК);

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Лисичанська Луганської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 272 КК.

Суть питання

За вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 11вересня 2018року засуджено:

- ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 272 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки. На підставі пункту «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_5 звільнено від відбування основного і додаткового покарань.

- ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 272 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки. На підставі пункту «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_6 звільнено від відбування основного і додаткового покарань.

Постановлено стягнути:

- з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частинах на користь Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи ЦМЛ імені Титова, витрати на стаціонарне лікування потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у сумі 13385 грн;

- з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частинах на користь держави, процесуальні витрати за проведення гірничотехнічної експертизи у сумі 9688,80грн;

з ПАТ «Лисичанськвугілля» в якості відшкодування: на користь ОСОБА_11 матеріальної шкоди 50590 грн, моральної шкоди 1321500 грн, на користь ОСОБА_8 моральної шкоди 704800 грн, на користь ОСОБА_9 моральної шкоди 500000 грн, на користь ОСОБА_10 моральної шкоди 123340 грн.

За вироком суду ОСОБА_6 , який займав посаду начальника дільниці з ремонту забійного обладнання (далі - РЗО) ВП «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» ПАТ«Лисичанськвугілля» (наказ №1210к директора ВП «Шахта ім. Д.Ф.Мельникова» ПАТ «Лисичанськвугілля», 02 вересня 2012 року), та ОСОБА_5 , який займав посаду виконуючого обов`язки заступника начальника дільниці з ремонту забійного обладнання (далі - РЗО) ВП «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» ПАТ «Лисичанськвугілля» (наказ № 234к директора ВП «Шахта ім. Д.Ф.Мельникова» ПАТ «Лисичанськвугілля», від 04 березня 2014 року) визнано винними і засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

12 березня 2014 року приблизно о 09 годині 00 хвилин ОСОБА_6 , не розробивши технічної документації на виконання робіт з монтажу пульта управління гідравлічною системою на секціях механізованого комплексу ZY-4000/08/15 на поверхні, неознайомивши робітників під підпис з технічною документацією, всупереч вимогам правил безпеки на роботи, які виконувалися вперше без розробленої технічної документації працівниками, які не мають на це відповідної кваліфікації, недбало ставлячись до безпеки оточуючих людей, видав ОСОБА_5 та підпорядкованим йому робітникам дільниці РЗО гірникам 3-го розряду ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , учням електрослюсарям ОСОБА_7 і ОСОБА_8 наряд у першу зміну на виконання робіт з підвищеною небезпекою з ремонту, встановлення та підключення устаткування підвищеної небезпеки, а саме вузлу кріплення пульту керування секції механізованого кріплення ZY-4000/08/15 на поверхневому промисловому майданчику ВП «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» ПАТ «Лисичанськвугілля», що знаходиться за адресою: вул.Первомайська, 217, м.Лисичанськ, Луганська область.

У свою чергу, ОСОБА_5 , не провівши позаплановий інструктаж гірникам 3го розряду дільниці РЗО ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та учням електрослюсарів підземних ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , допустив до роботи вказаних учнів без закріплення за ними робочихінструкторів ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , при цьому, недотримавшись вимог правил безпеки, недбало ставлячись до безпеки оточуючих людей, не відмовився від виконання вказаних робіт за відсутності розробленої технічної документації, без кваліфікованих робітників, які мають право на проведення робіт з монтажу гідравліки механізованого комплексу ZY-4000 і без можливості забезпечити жорстку та надійну фіксацію кріплення перекриття секції механізованого комплексу ZY- 4000.

Приблизно о 09 годині 10 хвилин ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під керівництвом ОСОБА_5 розпочали виконання вищевказаного наряду.

Приблизно о 09 годині 55 хвилин ОСОБА_5 прийняв рішення зняти скобу кріплення гідравлічного рукава, який був приєднаний до домкратів балансування перекриттям, у свою чергу ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , використовуючи молоток та викрутку, стали роз`єднувати скобу кріплення гідравлічного рукава, який заважав. Однак піддією залишкового тиску рукав вирвало з кріплення, виприснуло емульсію та трапилось горизонтальне зміщення перекриття, що призвело до падіння дерев`яних стойок тараптового опускання верхнього перекриття секції.

Внаслідок цього, ОСОБА_7 були заподіяні тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності у момент їх заподіяння, а ОСОБА_10 тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вищенаведена подія була наслідком порушення ОСОБА_6 п. п. 2.1.IV, 5.1.IV, 14.1.IV, 19.1. IV «Правил безпеки у вугільних шахтах», п. п. 9.34.1, 9.34.10 «Системи управління виробництвом і охороною праці у вугільній промисловості», а ОСОБА_5 п. п. 2.1.IV, 5.1.IV, 14.1.IV, 19.1. IV «Правил безпеки у вугільних шахтах», п. 9.34.1 «Системи управління виробництвом і охороною праці у вугільній промисловості».

Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 11 вересня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 змінив. Виключив з мотивувальної частини вироку посилання суду на постанову Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, а також постановив стягнути:

- з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частинах на користь Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи ЦМЛ імені Титова витрати на стаціонарне лікування потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у сумі 13385,68 грн, тобто по 6692,84 грн з кожного;

- з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частинах на користь держави, процесуальні витрати за проведення гірничотехнічної експертизи у сумі 9688,80грн, тобто по 4884,40 з кожного;

з ПАТ «Лисичанськвугілля» в якості відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_11 2000000 грн, ОСОБА_8 1000000 грн, ОСОБА_10 150000 грн.

У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі цивільний відповідач в особі в.о. генерального директора ПАТ«Лисичанськвугілля» ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_4 указує на те, що апеляційний суд не обґрунтував свого рішення про збільшення суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь потерпілої ОСОБА_11 . Також, на думку ОСОБА_4 , апеляційний суд не дослідив, яким джерелом була спричинена смерть потерпілого ОСОБА_7 .

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Таким чином, відповідно до положень статей 433, 438 КПК Верховний Суд перевіряє в межах касаційної скарги, доводи ОСОБА_4 щодо необґрунтованого, на його думку, стягнення апеляційним судом з цивільного відповідача ПАТ «Лисичанськвугілля» на користь потерпілої ОСОБА_11 суми відшкодування моральної шкоди, та відхиляє його доводи в частині неповноти судового розгляду та його незгоди з наданою судом оцінкою доказам при вирішені цивільного позову, оскільки перевірка цих обставин не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 129, абз. 7 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі ЦК) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При цьому моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

При цьому згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Розглядаючи вимоги цивільного позову ОСОБА_11 в частині стягнення моральної шкоди, місцевий суд врахував, що в результаті встановлених судом подій загинув її син, що призвело до потрясінь та страждань ОСОБА_11 як матері, а тому виходячи із роз`яснень що містять в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (не майнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, та приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) таспеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», дійшов висновку, що заявлена ОСОБА_11 сума моральної шкоди в розмірі 2000000 грн, є завищеною і підлягає зменшенню до 1321500грн. При цьому місцевий суд правильно встановив, що як майнова так і моральна шкода завдана потерпілій ОСОБА_11 підлягає стягненню з цивільного відповідача ПАТ«Лисичанськвугілля».

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого суду щодо вирішення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди потерпіла ОСОБА_11 подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просила вирок місцевого суду в цій частині скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги і стягнути з ПАТ «Лисичанськвугілля» на її користь 2000000 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_11 зазначала, що з лютого 2014 року її син ОСОБА_7 , 1995 року народження, проходив платну практику на державному підприємстві ВП «Шахта ім. Мельникова ПАТ «Лисичанськвугілля», де загинув 12березня 2014 року через службову недбалість цілої низки посадових осіб шахти. Також зазначала, що вже після цієї трагедії, відповідач не тільки не надав своєчасно всі передбачені законом документи, але й не повідомив інформацію про її права (права родини загиблого), які передбачені законодавством України. Розрахунки по заробітку її загиблого сина таінформація про розрахунки компенсацій у зв`язку з його загибеллю були надані їй тільки через чотири роки боротьби за свої права, після трагедії та тільки після подачі нею скарги до Міністерства вугільної промисловості, Генерального прокурора України, Міністра юстиції України, Голови адміністрації Президента України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини й після звернення до Європейського суду з прав людини. Звертала увагу, що за чотири роки від тривалого стресу та у зв`язку з тим, що підпорядковані відповідачу посадові особи державного підприємства змусили її своєю протиправною бездіяльністю захищати вже порушені ними права в цілій низці державних інституцій, вона перенесла хірургічну операцію онкологічного типу та цілу низку інших хвороб, які стали наслідком зниження її імунітету від зазначених вище стресів, що додатково вказує на глибину та тривалість фізичних та моральних страждань. Вказувала, що від тривалої депресії, вона потрапила на лікування в психіатричну клініку, делікувалася від тривалого стресу, та депресії (що підтверджено відповідними довідками та висновками лікарів, які приєднані до матеріалів справи) і що в сукупністю з іншими доказами, вказує на великі моральні та фізичні страждання у продовж чотирьох років.

Апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційних скарг, врахувавши зазначені моральні страждання потерпілої ОСОБА_11 , які наведені у вироку місцевого суду й зазначені потерпілою в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що розмір стягнень у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_11 підлягає збільшенню. В результаті цього апеляційний суд змінив вирок місцевого суду, у цій частині й постановив стягнути з ПАТ«Лисичанськвугілля» на користь ОСОБА_11 в якості відшкодування моральної шкоди 2000000 грн.

При цьому апеляційний суд правильно виключив з мотивувальної частині вироку посилання місцевого суду на Постанову Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) таспеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», оскільки відповідна постанова затверджує виплати грошових коштів у разі загибелі (смерті), інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, тоді якправові відношення у цьому кримінальному провадженню регулюються положеннями статей 1167, 1168 ЦК і не стосуються військовослужбовців.

Верховний Суд вважає, що з урахуванням глибини, моральних страждань та переживань потерпілої, тяжкості вимушених змін у її життєвих стосунках внаслідок смерті її сина, висновок суду апеляційної інстанцій в частині збільшення розміру суми морального відшкодування на користь потерпілої ОСОБА_11 є обґрунтованим. Цейвисновок відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а тому з урахуванням конкретних обставин справи, Верховний Суд не вбачає підстав вважати суму, яка підлягає відшкодуванню необґрунтовано завищеною.

З огляду на викладене переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду, обґрунтованість висновків цього суду з питань правильності вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_11 , ОСОБА_4 у касаційній скарзі не навів.

Верховний Суд відхиляє посилання ОСОБА_4 на невмотивованість ухвали апеляційного суду, оскільки висновок цього суду щодо необхідності збільшення розміру морального відшкодування на користь ОСОБА_11 , ґрунтується на засадах розумності й справедливості, як того вимагає ст. 23 ЦК, з урахуванням моральних страждань наведених у вироку, в апеляційній скарзі потерпілої та, відповідно, в ухвалі апеляційного суду. Сама по собі незгода з судовим рішенням не свідчить про його невмотивованість.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу провідмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд, керуючись п.2 ч. 2 ст.428КПК, вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цивільного відповідача в особі виконуючого обов`язки генерального директора Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 11 вересня 2018року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2