КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/824/2573/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 753/23508/17

14 лютого 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Левенця Б.Б.

- Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» Кржевіна Владислава Михайловича на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року, ухвалене під головуванням судді Галагана В.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини», третя особа: ОСОБА_5 про захист прав споживачів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

14 грудня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини», третя особа: ОСОБА_5 про захист прав споживачів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що в серпні 2013 року її дочка ОСОБА_5 (прізвище після одруження - ОСОБА_5) вступила до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» на факультет «лікувальна справа», освітньо-кваліфікаційний рівень - молодший спеціаліст, спеціальність 5.12010101 Лікувальна справа, кваліфікація - фельдшер, денна форма навчання. Під час вступу до навчального закладу позивача було повідомлено, що у навчального закладу наявні всі передбачені чинним законодавством України дозвільні документи Міністерства освіти України на право надання освітніх послуг та акредитації закладу.

01 вересня 2013 року вона, діючи в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5, уклала договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 96, відповідно до п. 1.3 якого термін навчання складає 3 роки. Згідно умов п. 4.2 договору плата за навчання складає: 1 курс - 9 500 грн., 2 курс - 11 000 грн., 3 курс - 11 000 грн. Оплата за навчання була здійснена у відповідності до укладеного договору на банківські рахунки відповідача.

У 2016 році, відповідачем її було повідомлено, що навчання за спеціальністю «Лікувальна справа» триває 4 роки, тому необхідно укласти додаткову угоду про навчання на 4-й курс, у зв'язку з чим, 01 вересня 2016 року між нею та відповідачем було укладено договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 255, строком на 1 рік, по 30.06.2017 року. Вартість навчання за вказаним договором складала 11 000 грн., з яких нею було сплачено 3 300,00 грн.

Вказувала на те, що на початку 2017 року директор Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» Пенчукова ЛесяОлексіївна повідомила їй, що у навчального закладу відсутні дозвільні документи та акредитація, у зв'язку з чим ОСОБА_5 не буде допущена до складення кваліфікаційного державного іспиту «КРОК-М». Також було повідомлено, що у зв'язку з вищевикладеними обставинами, навчальний заклад не видасть диплом молодшого спеціаліста та ОСОБА_5 не внесено до реєстру ЄДЕБО, що, на її думку, свідчить про незаконне надання відповідачем послуг щодо підготовки фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст, за спеціальністю 5.12010101 «Лікувальна справа», кваліфікацією фельдшер та порушення її прав, як споживача вказаних послуг.

Вважала, що такими протиправними діями відповідача їй та її доньці завдано не тільки матеріальної, але й моральної шкоди, оскільки внаслідок приховування відповідачем тієї обставини, що у нього відсутні ліцензії та інші необхідні дозвільні документи, а також укладення в подальшому договорів, у неї та її доньки змінився нормальний спосіб життя, вона зазнала душевних страждань, оскільки було втрачено 4 роки життя дитини, яка так і не отримала належної освіти з вини відповідача. У зв'язку з чим оцінює завдану їй моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Посилаючись на вищезазначене, позивачка просила визнати недійсним договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 96 від 01.09.2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та Приватним вищим навчальним закладом «Міжнародний коледж медицини»; визнати недійсним договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 255 від 01.09.2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та Приватним вищим навчальним закладом «Міжнародний коледж медицини»; застосувати наслідки недійсності правочинів та стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» на її користь сплачені за навчання кошти у сумі 36 484,90 грн.; стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року заяву позивача ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на грошові кошти в сумі 36 484,90 грн., які знаходяться на рахунках Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» № 2600130613101, № 2600130613102, відкритих в Публічному акціонерному товаристві «Банк Кредит Дніпро».

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини», третя особа: ОСОБА_5 про захист прав споживача, стягнення коштів, стягнення моральної шкоди передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Дніпровського районного суду м. Києва.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року позов ОСОБА_4 до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини», третя особа: ОСОБА_5 про захист прав споживачів, стягнення коштів, стягнення моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано недійсним договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 96 від 01 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та Приватним вищим навчальним закладом «Міжнародний коледж медицини».

Визнано недійсним договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 255 від 01 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та Приватним вищим навчальним закладом «Міжнародний коледж медицини».

Застосовано наслідки недійсності правочинів та стягнуто з приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» на користь позивача ОСОБА_4 сплачені кошти вартості навчання у сумі 34 800,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 4 000,00 грн., а всього на загальну суму 38 800,00 грн.

Стягнуто з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» в дохід держави судовий збір у розмірі 2 560,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» Кржевін Владислав Михайлович подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав що, задовольняючи позовні вимоги, суд не врахував, що відповідач має ліцензію у сфері загальної середньої освіти серії АЕ № 298589, виданої Департаментом освіти і науки, молоді та спорту Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 06 червня 2015 року. Згідно витягу із Єдиної державної електронної бази з питань освіти відповідач має право надавати послуги у сфері освіти за наступними спеціальностями: «(226) фармація, промислова фармація», «(226) фармація, та підготовка молодшої медичної сестри з догляду за хворими». Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров"я № 199-л від 19 вересня 2017 року та Протоколу засідання Ліцензійної комісії МОН України № 69/2 від 19 вересня 2017 року ліцензований обсяг здобувачів по цих спеціальностях становить 40 осіб.

Вказував на те, що в укладеному між сторонами договорі № 255 не зазначено, що відсутність у відповідача ліцензії станом на період навчання третьої особи ОСОБА_5 запобігає наданню ним послуг у сфері освіти та видачі документу державного зразка після отримання ним ліцензії. Станом на дату звернення позивача до суду з позовом відповідач був і є ліцензованим навчальним закладом, уповноваженим на надання послуг у сфері освіти за спеціальностями в галузі охорони здоров'я та на видачу документів про вищу освіту, тому підстави для визнання договорів недійсними відсутні.

Посилався на те, що відповідач виконав свої обов'язки за договором № 96 та надав третій особі в повному обсязі та належної якості освітні послуги. З метою виконання зобов'язань щодо видачі документу про освіту державного зразку позивачу було запропоновано укласти договір про навчання третьої особи на четвертий рік, однак, під час навчання остання сама виявила бажання припини своє навчання, у зв'язку з чим була відрахована з навчального закладу за власним бажанням, що підпадає під дію п. 6.1 договору 255/1, а саме розірвання договору за згодою сторін.

12 лютого 2019 року надійшов відзив представника позивача ОСОБА_4 адвоката Москаленка Антона Сергійовича на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» відхилити, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року залишити без змін. Зазначав, що суд першої інстанції, надавши оцінку всім доказам, що наявні в матеріалах справи, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними договорів та вірно застосував наслідки недійсності правочинів, стягнувши з відповідача на користь позивача кошти, що були сплачені останньою за навчання доньки, оскільки судом було встановлено, що відповідач не мав ліцензії Міністерства освіти і науки України на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа», що підтверджено листом МОН України від 04.10.2017 року та не спростовано відповідачем. При цьому судом було вірно враховано, що отримання відповідачем ліцензії на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем зі спеціальності 226 «фармація» не давало право відповідачу на укладення договорів з надання освітніх послуг за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа», щодо якої має бути отримано окрему ліцензію встановленого зразка у встановленому законом порядку, та не надавало право відповідачу на укладення договорів з надання освітніх послуг з надання освітніх послуг отримання ліцензії у сфері загальної середньої освіти АЕ № 298589, виданої Департаментом освіти і науки, молоді та спорту Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 06.06.2015 року, тобто через два роки після укладення спірних договорів.

В судове засідання представник відповідача Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» не з"явився, про день та час слухання справи відповідач повідомлений у встановленому законом порядку, причину неявки представника в судове засідання не повідомив, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності.

Представник позивача ОСОБА_4 адвокат Москаленко Антон Сергійович заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник третьої особи ОСОБА_5 ОСОБА_6 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги також заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 вересня 2013 року між Приватним вищим навчальним закладом «Міжнародний коледж медицини»таОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 було укладено договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 96.

Відповідно до умов п. 1.2 вказаного договору виконавець взяв на себе зобов'язання за рахунок коштів замовника здійснити навчання студента (надати освітню послугу) за денною формою навчання, освітньо-кваліфікаційним рівнем молодший спеціаліст, за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа», кваліфікацією фельдшер (а.с. 11-13).

Навчання проводиться на навчальних базах виконавця строком 3 роки. Строк дії договору з 01 вересня 2013 року по 30 травня 2016 року (п. 1.3, 1.4 договору)

Відповідно до п. 1.1 договору студентом є фізична особа, який за цим договором є замовником або третьою особою, в інтересах якого укладено договір та є отримувачем послуг для здобуття вищої освіти, з подальшою видачею відповідного документа про вищу освіту.

Згідно умов п. 2.1.1, п. 2.1.4 договору, виконавець зобов'язався надати студенту в повному обсязі та в належній якості освітні послуги в частині підготовки фахівця вищої спеціальної освіти в межах навчальних планів і програм виконавця, розроблених у відповідності до державних стандартів загальної середньої та вищої, включаючи медичну, освіти з урахуванням особливостей застосування ефективних методів сучасної вітчизняної і міжнародної науки та медицини. Видати студенту документ про освіту державного зразка, за умови виконання вимог, передбачених цим договором, в тому числі, відсутності заборгованості замовника за надані послуги з навчання та додаткові освітні послуги перед виконавцем.

Плата за надання освітніх послуг встановлена п. 4.1 та п. 4.2 та складає: 1 курс - 9 500,00 грн., 2 курс - 11 000,00 грн. та 3 курс 11 000,00 грн. Загальна вартість на момент укладення договору освітньої послуги за термін навчання відповідно до п. 1.3 договору становить 31 500 грн., які сплачені позивачем в повному обсязі згідно з квитанціями, які наявні в матеріалах справи (а.с. 19-32)

Згідно ліцензії серії АН № 298539, виданої Департаментом освіти і науки, молоді та спорту Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 2015 року Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний коледж медицини» має право надання послуги у сфері загальної середньої освіти (повної загальної середньої освіти) (а.с. 97).

01.09.2016 року між Приватним вищим навчальним закладом «Міжнародний коледж медицини» та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 було укладено договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 255, за умовами якого, виконавець взяв на себе зобов'язання за рахунок коштів замовника здійснити навчання студента (надати освітню послугу) на тих же умовах додатково строком на 1 рік з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2017 року зі сплатою за 4-й курс навчання 11 000, грн., з яких позивач сплатила 3 300,00 грн., що підтверджено квитанціями № 129 від 17.01.2017 року та № 43 від 16.11.2016 року. (п. 1.2.- 1.4, 4.2 договору) (а.с. 8-13; 33).

Відповідно до п. 1.1 договору студентом є фізична особа, який за цим договором є замовником або третьою особою, в інтересах якого укладено договір та є отримувачем послуг для здобуття вищої освіти, з подальшою видачею відповідного документа про вищу освіту.

Відповідно до п. 2.1.1, п. 2.1.4 договору, виконавець зобов'язався надати студенту в повному обсязі та в належній якості освітні послуги в частині підготовки фахівця вищої спеціальної освіти в межах навчальних планів і програм виконавця, розроблених у відповідності до державних стандартів загальної середньої та вищої, включаючи медичну, освіти з урахуванням особливостей застосування ефективних методів сучасної вітчизняної і міжнародної науки та медицини. Видати студенту документ про освіту державного зразка, за умови виконання вимог, передбачених цим договором, в тому числі відсутності заборгованості замовника за надані послуги з навчання та додаткові освітні послуги перед виконавцем.

За даними свідоцтва про шлюб, виданого Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області від 09.09.2016 року, актовий запис № 405, після укладення шлюбу ОСОБА_5 змінено прізвище на «ОСОБА_5». (а.с. 18)

Згідно Листа Міністерства освіти і науки України № 1/11-10102 від 04.10.2017 року за наявною інформацією у період з 2013 року до 18.09.2017 року Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний коледж медицини» не мав ліцензій Міністерства освіти і науки України на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої та/або професійної освіти та свідоцтв про акредитацію напрямів підготовки, спеціальностей.

Крім того у листі зазначено, що відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 19.09.2017 року № 199л (з урахуванням рішення Ліцензійної комісії від 19.09.2017 року (протокол № 69/2) Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний коледж медицини» отримав ліцензію на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем зі спеціальності 226 «Фармація» (а.с. 34; 98; 99-100; 101-106).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для визнання недійсними договорів про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України, № 96 від 01.09.2013 року та № 255 від 01.09.2016 року та застосування наслідків недійсності правочинів і стягнення з відповідача на користь позивача сплачених нею та документально підтверджених коштів по оплаті вартості навчання у сумі 34 800,00 грн., оскільки судом встановлено, що спірні договори від 01.09.2013 року та від 01.09.2016 року своїми умовами (предметом) передбачали надання послуг для здобуття освіти ОСОБА_5 за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа», кваліфікацією фельдшер, освітньо-кваліфікаційним рівнем - молодший спеціаліст, денна форма навчання, з подальшою видачею відповідного документа про освіту (п. 1.1) за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа», однак ні станом на день укладення спірних договорів, ні станом на день звернення позивача з даним позовом до суду, ні станом на день ухвалення даного рішення суду відповідачу не було видано ліцензії Міністерства освіти і науки України на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа», що підтверджено Листом МОН України від 04.10.2017 року (а.с. 34) та не спростовано відповідачем. Отримання відповідачем згідно наказу МОН України від 19.09.2017 року № 199л ліцензії на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем зі спеціальності 226 «фармація» не давало та не дає відповідачу право на укладення договорів з надання освітніх послуг за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа», щодо якої має бути отримано окрему ліцензію встановленого зразка у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих доказів, із дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності як освітня діяльність, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених спеціальними законами у сфері освіти.

Згідно з ч. 7 статті 1 Закону України «Про вищу освіту» вищий навчальний заклад - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів, здібностей.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Відповідно до ч. 15 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» ліцензування - процедура визнання спроможності юридичної особи провадити освітню діяльність за певною спеціальністю на певному рівні вищої освіти відповідно до стандартів освітньої діяльності.

Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», передбачено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як діяльність у сфері освіти.(п. 7 ч. 1 ст. 9 цього Закону)

Відповідно до ч. 1 ст. 25, ч. 5 ст. 73 Закону України «Про вищу освіту» вищий навчальний заклад, який бажає акредитувати освітню програму, подає Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти письмову заяву та документи, що підтверджують відповідність його освітньої діяльності стандарту вищої освіти за відповідною спеціальністю. Платні та інші послуги надаються вищими навчальними закладами за умови відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства, а у разі встановлення законодавством вимог щодо необхідності ліцензування або отримання дозволів для надання платної послуги - після отримання таких дозвільних документів.

Згідно листа Міністерства освіти і науки України від 04.10.2017 року № 1/11-10102 у період з 2013 року до 18.09.2017 року Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний коледж медицини» не мав ліцензій Міністерства освіти і науки України на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої та/або професійної освіти, та свідоцтв про акредитацію напрямів підготовки, спеціальностей. Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 19.09.2017 № 199л (з урахуванням рішення Ліцензійної комісії від 19.09.2017 (протокол № 69/2) Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний коледж медицини» отримав ліцензію на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем зі спеціальності 226 «фармація».

06 червня 2015 року Приватному вищому навчальному закладу «Міжнародний коледж медицини» Департаментом освіти і науки, молоді та спорту Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано ліцензію серії АЕ № 298589 у сфері загальної середньої освіти (надання повної загальної середньої освіти).

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 19.09.2017 № 199л (з урахуванням рішення Ліцензійної комісії від 19.09.2017 (протокол № 69/2) Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний коледж медицини» отримав ліцензію на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем зі спеціальності 226 «Фармація».

З огляду на вищезазначене, враховуючи, що договори від 01.09.2013 року та від 01.09.2016 року, укладені між позивачем та відповідачем передбачали надання послуг для здобуття вищої та/або професійної освіти, з подальшою видачею відповідного документа про освіту за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа», проте відповідач не мав ліцензії Міністерства освіти і науки України на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої та/або професійної освіти за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для визнання договорів від 01.09.2013 року № 96 та від 01.09.2016 року № 255 недійсними та правильно застосував наслідки недійсності правочинів, стягнувши з відповідача на користь позивача сплачені нею на виконання зазначених договорів кошти за навчання ОСОБА_5.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність у відповідача ліцензії на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем зі спеціальності 226 «Фармація» не давало йому права на укладення договорів з надання освітніх послуг за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа», щодо якої має бути отримано окрему ліцензію встановленого зразка у встановленому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач має ліцензію у сфері загальної середньої освіти серії АЕ № 298589, виданої Департаментом освіти і науки, молоді та спорту Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 06 червня 2015 року та згідно даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти відповідач має право надавати послуги у сфері освіти за наступними спеціальностями: «(226) Фармація, промислова фармація», «(226) Фармація, та підготовка молодшої медичної сестри з догляду за хворими», правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, так як вказані ліцензії не поширюють свою дію на освітні послуги за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа» щодо надання якої було укладено оспорювані договори між сторонами.

Доводи апеляційної скарги про те, що в укладеному між сторонами договорі № 255 від 01.09.2016 року не зазначено такою умови, що відсутність у відповідача ліцензії станом на період навчання третьої особи ОСОБА_5 перешкоджає наданню навчальним закладом послуг у сфері освіти та видачі документу державного зразка після отримання ним ліцензії, колегія суддів відхиляє, так як обов"язкова наявність ліцензії на надання освітніх послуг у сфері вищої освіти визначена Законом України «Про вищу освіту» та Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» і відсутність такої умови безпосередньо у договорі не звільняє відповідача від виконання вимог закону.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. (ч. 1 ст. 69, ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказів на підтвердження того, що на момент укладення спірних договорів від 01.09.2013 року та від 01.09.2016 року про надання освітніх послуг Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний коледж медицини» мав ліцензію з надання освітніх послуг за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа», матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Згідно положення ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, укладення договорів з позивачем про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 96 від 01.09.2013 року, № 225 від 01.09.2016 року, якими передбачено обов'язок виконавця здійснити навчання студента за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа» без ліцензії з надання таких освітніх послуг є підставою для визнання вказаних договорів недійсними.

Доводи скарги про те, що відповідач виконав свої обов'язки за договором № 96 від 01.09.2013 року та надав третій особі в повному обсязі та належної якості освітні послуги, а з метою виконання зобов'язань щодо видачі документу про освіту державного зразку, позивачу було запропоновано укласти договір про навчання третьої особи четвертий рік, однак, остання сама виявила бажання припини своє навчання, у зв'язку з чим була відрахована з навчального закладу за власним бажанням, колегія суддів вважає безпідставними, так як відповідач надавав вказані послуги при відсутності ліцензії на здійснення такої діяльності, що стало підставою для визнання таких договорів недійсними через невідповідність їх вимогам закону, а тому надані за такими правочинами послуги є не тільки неякісними, а і незаконними.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 4 000,00 грн., з огляду на наступне.

Так, на обґрунтування своїх позовних вимог про відшкодування їй відповідачем моральної шкоди ОСОБА_4 посилалася на те, що внаслідок приховування відповідачем факту відсутності у нього ліцензії та інші необхідних дозвільних документів для надання освітніх послуг за спеціальністю 5.12010101 «лікувальна справа» її донька ОСОБА_5 витратила чотири роки життя на навчання і не отримала належної освіти, що призвело до порушення нормального способу життя її та її доньки. Внаслідок неправомірних дій відповідача погіршилось її самопочуття, вона зазначала душевних страждань.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Згідно умов п. 1.1, п. 1.2 договорів про навчання та надання освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України, що були укладені між Приватним вищим навчальним закладом «Міжнародний коледж медицини» (Виконавець) та ОСОБА_4 (Замовник) в інтересах ОСОБА_5, саме ОСОБА_5 є отримувачем послуг для здобуття вищої освіти з подальшою видачею відповідного документа про вищу освіту.

Оскільки позивачка ОСОБА_4 не була споживачем освітніх послуг Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини», споживачем вказаних послуг згідно укладених між сторонами договорів була ОСОБА_5, яка є третьою особою у справі, колегія суддів вважає, що визначені ст. ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року в частині стягнення з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» на користь позивача ОСОБА_4 сплачених коштів по оплаті вартості навчання у сумі 34 800,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 4 000,00 грн., а всього на загальну суму 38 800,00 грн. підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» на користь позивача ОСОБА_4 сплачених коштів по оплаті вартості навчання у сумі 34 800,00 грн. та про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» про відшкодування моральної . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. 23 ЦК України, Законом України " Про захист прав споживачів", ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» КржевінаВладислава Михайловича задовольнити частково.

Рішення Дніпровськогорайонного суду м. Києва від 08 листопада 2018року в частині стягнення з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» на користь позивача ОСОБА_4 сплачених коштів по оплаті вартості навчання у сумі 34 800,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 4 000,00 грн., а всього на загальну суму 38 800,00 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» (код ЄДРПОУ 37788298) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) сплачені кошти по оплаті вартості навчання у сумі 34 800,00 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний коледж медицини» про відшкодування моральної шкоди відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 лютого 2019 року.

Головуючий: Судді: