ПОСТАНОВА

Іменем України

17 лютого 2019 року

м.Київ

справа №855/36/19

адміністративне провадження №А/9901/30/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Вітковської К.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Краснощока А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року (судді: Чаку Є.В., Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі №855/36/19 за позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії про визнання бездіяльності протиправною,

В С Т А Н О В И В:

12 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК або Комісія), в якому просив:

- визнати незаконною та скасувати постанову ЦВК № 184 від 01.02.2019;

- визнати такою, що не відповідає нормам чинного законодавства, бездіяльність Центральної виборчої комісії в період з 00год. 01 хв. по 23 год. 59 хв. 08.02.2019 стосовно ОСОБА_1;

- зобов'язати ЦВК вчинити дії, пов'язані з переглядом власного рішення, оформленого Постановою № 184 від 01.02.2019.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року адміністративний позов у частині вимог про визнання незаконною та скасування постанови ЦВК № 184 від 01.02.2019, а також про зобов'язання Комісії переглянути таку постанову було залишено без розгляду.

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шостого апеляційного адміністративного суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку відсутність порушення його прав та наголошує, що оскаржувана бездіяльність відповідача порушує його як активне, так і пасивне виборче право обирати та бути обраним, закріплене статтею 38 Конституції України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. У відзиві відповідач наполягає, що подані ОСОБА_1 до Комісії заяви від 4 та 6 лютого 2019 року було розглянуто відповідно до вимог законодавства України. При цьому зауважує, що ОСОБА_1 не наведено жодних обставин, які б вказували на допущення Комісією будь-якої протиправної бездіяльності, у тому числі такої, що порушила його виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі. Також, до відзиву відповідач додав додаткові докази на підтвердження своєї правової позиції.

У судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, просив її задовольнити. Уточнив, що днем бездіяльності відповідача він визначив 08 лютого 2019 року саме тому, що цей день - останній, коли відповідач мав повноваження зареєструвати його кандидатом у Президенти України. Суть допущеної відповідачем бездіяльності він убачає саме у не перегляді відповідачем постанови від 01.02.2019 і, відповідно, не реєстрації його кандидатом.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, за змістом аналогічні тим, які викладені у відзиві, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Наполягав, що законних підстав до перегляду Комісією постанови № 184 від 01.02.2019 не було, внаслідок чого 07 лютого 2019 року позивачеві надано розгорнуту відповідь на його заяви від 04 та 06 лютого 2019 року, яку направлено поштою за місцем його проживання.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 30.01.2019 позивач звернувся до ЦВК із заявою про самовисунення на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року.

1 лютого 2019 року ЦВК прийнято постанову №184 «Про відмову ОСОБА_1 в реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року».

04 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ЦВК із заявою про уточнення відомостей та повторний розгляд заяви про самовисунення, поданої ним до Комісії 30 січня 2019 року, до якої додав виправлені декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, автобіографію, диск з цифровими копіями матеріалів у форматі PDF та копію паспорта.

Також, 06.02.2019 о 19 год. 52 хв. позивач направив до ЦВК заяву з проханням забезпечити його особисту присутність при повторному розгляді поданої ним заяви про самовисунення на пост Президента України та видати йому перепустку до приміщення Комісії на 07.02.2019 та на 08.02.2019.

07 лютого 2019 року о 08 год. 29 хв., за твердженням позивача, він зателефонував до особи, яка відповідає за реєстрацію електронних поштових звернень ЦВК на ім'я ОСОБА_3, котра усно підтвердила отримання означених вище заяв і повідомила, що перепустки будуть виготовлені до 10 години.

Однак, коли 07.02.2019 об 11 год. 00 хв. позивач прибув до ЦВК перепустки виготовлені не були, а працівник канцелярії повідомила, що його заява від 30.01.2019 не може бути розглянута повторно, а відповідь на його заяви від 04.02.2019 та від 06.02.2019 буде надана у відповідності до Закону України «Про звернення громадян».

Станом на час звернення до суду з даним адміністративним позовом, за твердженням позивача, вказані заяви всупереч приписам частини 2 статті 15 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» (далі - Закон 1932-IV) відповідачем не розглянуті по суті, а Постанова № 184 від 01.02.2019 не переглянута.

Вважаючи таку бездіяльність ЦВК, яка відбувалася 08.02.2019, протиправною, а свої виборчі права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не навів жодних доказів порушення його особистих виборчих прав або інтересів щодо участі у виборчому процесі як виборця бездіяльністю Комісії в період з 00:01 по 23:59 08.02.2019.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовано Конституцією України, Законами України «Про вибори Президента України» від 05.03.1999 року №474-XIV (далі - Закон №474-XIV) та «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 року №1932-IV (далі - Закон №1932-IV), Регламентом ЦВК, затвердженим постановою від 26 квітня 2005 року №72 зі змінами, внесеними постановою ЦВК від 29 липня 2016 року №350 (далі - Регламент).

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1932-IV Центральна виборча комісія (далі - Комісія) є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

Основні засади, організацію та порядок проведення виборів Президента України визначено Законом №474-XIV.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 48 Закону №474-XIV громадянин України, який відповідно до статті 9 цього Закону може бути обраним Президентом України, особисто подає до Центральної виборчої комісії засвідчену в установленому законом порядку заяву про самовисунення кандидатом на пост Президента України.

Центральна виборча комісія приймає рішення про реєстрацію кандидата на пост Президента України або відмову у реєстрації кандидата на пост Президента України протягом п'яти днів з дня прийняття документів, передбачених цією статтею (ч.9 ст. 51 Закону №474-XIV).

Як убачається з матеріалів справи, заява позивача про самовисунення на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року була розглянута ЦВК, за результатами її розгляду відповідачем 1 лютого 2019 року прийнято постанову №184 «Про відмову ОСОБА_1 в реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року».

Оскарження постанови ЦВК № 184 від 01.02.2019 року та протиправність дій ЦВК у період з 02 по 03 лютого 2019 року щодо неповідомлення про прийняте рішення за наслідками розгляду заяви позивача вже було предметом судового спору, за наслідком розгляду якого таким, що набрало законної сили, рішенням Верховного суду від 15 лютого 2019 року у справі № 855/32/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року про залишення позову ОСОБА_1 до ЦВК без розгляду, - без змін.

Аналізуючи доводи позивача щодо обов'язку відповідача переглянути по суті його заяву від 30.01.2019 за наслідками наданих ним заяв від 04 та 06 лютого 2019 року з додатками, колегія суддів виходить з такого.

Дійсно, частиною 7 статті 12 Закону № 1932 визначено, що рішення, прийняті Комісією, можуть бути змінені самою Комісією з власної ініціативи або на підставі рішення суду.

Водночас, частиною 5 статті 51 Закону № 474-XIV визначено, що подання документів до ЦВК для реєстрації кандидатів закінчується за 55 днів до дня виборів.

Подана позивачем 30.01.2019 заява про самовисунення з додатками була розглянута Комісією в порядку і строки, визначені законодавством. Постановою № 184 від 01.02.2019 року цим документами надана правова оцінка, і за наслідками розгляду у реєстрації позивача кандидатом у Президенти України відмовлено.

При цьому можливість подання додаткових документів та виправлення недоліків поза межами строку, встановленого статтею 51 Закону № 474-XIV не передбачена.

А законні підстави для повторного розгляду тієї ж заяви про самовисунення громадянина України кандидатом на пост Президента України з тим самим пакетом документів, за якою Комісією вже прийнято рішення, - відсутні.

За вказаних обставин, колегія суддів зауважує, що у ЦВК не було правових підстав до перегляду постанови №184 «Про відмову ОСОБА_1 в реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року», а тому, відповідно, відсутні підстави вважати бездіяльність відповідача в цій частині протиправною.

Щодо посилань позивача на нерозгляд поданих ним 04 та 06 лютого 2019 року до ЦВК заяв щодо уточнення відомостей та повторного розгляду заяви про самовисунення, поданої до Комісії 30 січня 2019 року, а також забезпечення його участі на засіданні Комісії під час такого перегляду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону №1932-IV виборці, виборчі комісії, комісії з референдумів, інші суб'єкти виборчого і референдумного процесів, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, іноземці та особи без громадянства, а також органи влади іноземних держав, міжнародні організації мають право звернутися до Комісії із зверненнями з питань, що належать до повноважень Комісії, в порядку, встановленому цим Законом, Законом України «Про звернення громадян» та іншими законами України.

Під зверненням відповідно до Закону №1932-IV слід розуміти, зокрема, заяву, в якій міститься прохання сприяти реалізації виборчих прав, права на участь у референдумі, надати консультативно-методичну допомогу чи рекомендації щодо підготовки та проведення виборів і референдумів, роз'яснення з питань застосування законодавства України про вибори і референдуми, тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону №1932-IV заяви та скарги, які подані до Комісії під час виборчого процесу чи процесу референдуму та стосуються цього процесу, розглядаються Комісією протягом п'яти днів з дня надходження заяви або скарги, якщо інший строк не встановлено відповідним законом України про вибори або референдуми. Днем подачі такої заяви чи скарги вважається день фактичного отримання скарги Комісією.

Відповідно до положень статті 21 Регламенту одержані Комісією звернення в день реєстрації подаються Голові Комісії, який дає відповідні доручення членам Комісії та працівникам Секретаріату Комісії, Служби розпорядника Реєстру щодо їх попереднього розгляду та надання відповіді.

Якщо звернення не потребує прийняття рішення Комісії, член Комісії за дорученням Голови Комісії або у випадках, передбачених законом, заступник Голови Комісії може надати відповідь заявнику від свого імені (ч.2 ст.23 Регламенту).

Залежно від характеру і терміновості документи відправляються адресату поштою, фельдзв'язком, спецзв'язком, передаються телеграфним чи факсимільним зв'язком, електронною поштою або нарочним. Терміновість відправлення документа визначається особою, яка його підписала (п.4.6 Інструкції з діловодства Центральної виборчої комісії, затвердженої постановою ЦВК від 13.02.1998 №70).

Як вбачається з документів, доданих відповідачем до відзиву, відповідачем виконано обов'язок щодо своєчасного розгляду заяви позивача та повідомлення його про її розгляд у порядку та строки, визначені Законом.

Так, Листом ЦВК від 07 лютого 2019 року №21-30-742 було надано відповідь на заяву позивача від 04 лютого 2019 року за підписом секретаря ЦВК Бернацької Н.

Вказаний лист не містить жодних застережень особи, яка його підписала, щодо його терміновості, з огляду на що був направлений на адресу, зазначену ОСОБА_1 у заяві про реєстрацію його кандидатом на пост Президента України, наступного дня, що підтверджується реєстром згрупованих рекомендованих поштових відправлень від 08.02.2019 (а.с.146).

Таким чином, Комісією не допущено будь-якої протиправної бездіяльності, у тому числі такої, що порушила виборчі права або інтереси позивача щодо участі у виборчому процесі, як під час розгляду означених звернень, так і під час оскаржуваного проміжку часу, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та, як наслідок, відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

Водночас, колегія суддів ураховує, що суд першої інстанції не повною мірою з'ясував обставини, що мають значення для справи та не надав оцінки аргументам позивача в частині не перегляду його заяви від 30.01.2019 та нерозгляду його заяв від 04.02.2019 та 06.02.2019 у відповідності до вимог Законів № 474-XIV та №1932-IV, наслідком чого стала невідповідність підстав та мотивів до відмови у задоволенні позовних вимог фактичним обставинам справи.

Верховний Суд зауважує, що в адміністративному судочинстві, на відміну від цивільного та господарського судочинства, діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі. Ця особливість випливає із специфіки завдань адміністративного судочинства і, зокрема, покладає на адміністративний суд обов'язок самому вживати заходи щодо встановлення реального змісту спірних правовідносин, з'ясування питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, визначення предмету та засобів доказування, встановлення належного способу захисту порушеного права чи встановлення компетенції.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною четвертою цієї статті, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції не допустив порушень процесуального права, які б слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та дійшов обґрунтованих висновків про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, суд першої інстанції не повною мірою з'ясував обставини, що мають значення для справи та не надав оцінки всім аргументам позивача, з огляду на що мають місце підстави для часткового задоволення апеляційної скарги позивача, та, відповідно, зміни рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року шляхом доповнення і зміни його мотивувальної частини.

Керуючись статями 271, 272, 273, 278, 310, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії про визнання бездіяльності протиправною - змінити в частині мотивів до відмови у задоволенні позову.

В решті оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В.Білоус

Т.Г. Стрелець