ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-9957/12/2670 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів Земляної Г. В., Мельничука В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправними дій, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.07.2018, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся з позовом до Міністерства закордонних справ України про визнання незаконним відкликання з довгострокового відрядження та звільнення, визнання незаконними та скасування наказів № 3196-oc від 16.12.2010 року, № 69-ос від 19.01.2011 року, зобов'язання працевлаштувати на посаді радника в штаті Міністерства закордонних справ України з присвоєнням відповідного дипломатичного рангу, визнання періоду часу від дати незаконного звільнення до дати прийняття рішення по справі вимушеним прогулом, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 537 255,37 грн., зобов'язання зарахувати час вимушеного прогулу до дипломатичного стажу, зобов'язання оформити у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, скерувати для роботи на посаді радника Посольства України в Канаді у довгострокове відрядження після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Вказує, що дії відповідача щодо відкликання її з довгострокового відрядження, а також не вчинення дій, які відповідач мав вчинити, дотримуючись трудових прав працівника, є протиправними, оскільки на думку позивача, відсутні правові підстави для звільнення її з посади, відтак, відповідач був зобов'язаний надати їй можливість працювати на тій посаді, за якою її було зараховано до штату МЗС.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.12.2014 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2015 у позові ОСОБА_3 відмовлено повністю. Вказана постанова суду першої інстанції залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2015.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2016 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційний суд дійшов висновків, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що з позивачем укладено строковий трудовий договір, оскільки він не пов'язаний з виконанням певної роботи в обумовлений строк, фактично позивач є працівником, який займає штатну дипломатичну посаду на постійній основі, що перебувала у довгостроковому відрядженні на підставі ст. 21 Закону України «Про дипломатичну службу» № 2728-III. Звільнення позивача відбулося не на підставі норм Закону 2728-III, а у зв'язку із завершенням довгострокового закордонного відрядження, що не передбачено ні цим Законом, а ні нормами законодавства про працю. Тому за нормами чинного законодавства підстав для припинення дипломатичної служби позивача не було.

10.03.2017 ухвалою Верховного Суду України від 27.02.2017 відмовлено у допуску до провадження справи для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.11.2016.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.07.2018 позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення в позову в повному обсязі.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, відсутні клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, висновки судів касаційної інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до Положення про торговельно-економічну місію у складі закордонної дипломатичної установи України затвердженого Указом Президента України від 30.04.1994, № 200/94 (чинне на момент виникнення спірних правовідносин) Торговельно-економічна місія у складі закордонної дипломатичної установи України представляє та захищає у державі перебування інтереси України у галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Торговельно-економічна місія підпорядковується главі закордонної дипломатичної установи України, який здійснює контроль за її роботою.

Міністерство економіки України організовує роботу торговельно-економічної місії у державі перебування відповідно до пунктів 4 - 5 цього Положення.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Міністра економіки України від 08.05.2008 №100-м «Про призначення ОСОБА_3» ОСОБА_3 була призначена на час довготермінового відрядження з 1 липня 2008 року на посаду заступника керівника торговельно-економічної місії Посольства України в Канаді при Генеральному консульстві в м. Торонто.

Наказом Міністра закордонних справ України від 01.07.2008 № 1066-ос «Про призначення ОСОБА_3.» ОСОБА_3 була призначена з 09.09.2008 на посаду заступника керівника торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Канаді при Генеральному консульстві в Торонто на час довготермінового відрядження.

Наказом Міністра економіки України від 02.09.2009 № 186-м «Про призначення ОСОБА_3.» на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 № 908-р, ОСОБА_3 вважалась такою, що переведена на посаду керівника торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Канаді на час довготермінового відрядження з 01 жовтня 2009 року.

Наказом Міністра закордонних справ України від 18.09.2009 № 2256-ос «Про відрядження ОСОБА_3.» ОСОБА_3 була відряджена 01.10.2009 на час довготермінового відрядження до Посольства України в Канаді за маршрутом Торонто-Оттава.

Указом Президента України «Про деякі питання представництва економічних інтересів України за кордоном» від 08.04.2010 № 522/2010, з метою забезпечення цілісності та узгодженого проведення зовнішньополітичного курсу України, вдосконалення механізму захисту за кордоном інтересів держави в економічній сфері, подальшого розвитку економічних зв'язків з іноземними державами і міжнародними організаціями та відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Міністерству закордонних справ України було доручено забезпечити утворення у складі дипломатичних представництв України за кордоном відділів з економічних питань у межах визначеної в установленому порядку граничної чисельності працівників закордонних дипломатичних установ. У зв'язку з цим ліквідувати торговельно-економічні місії у складі закордонних дипломатичних установ України.

На виконання зазначеного Указу Президента України, відповідач звернувся до Міністра економіки України (вих. № 201/14-913/2-2277 від 16.07.2010 року) з проханням звільнити шляхом переведення до МЗС України на час довготермінового відрядження працівників торговельно-економічних місій у складі закордонних дипломатичних установ України, зокрема, і ОСОБА_3 Посада, на яку пропонувалось перевести позивача - радник.

Листом Міністерства закордонних справ України від 20.07.2010 № 201/10-020-2339 «Щодо практичної реалізації Указу Президента України від 08.04.2010 № 522» керівникам закордонних дипломатичних установ України було доручено довести до працівників торговельно-економічних місій вказану інформацію та забезпечити до 23 липня ц.р. направлення до МЗС України заяв працівників за списком, який додається, в тому числі і ОСОБА_3, про їх призначення шляхом переведення до МЗС України на час довготермінового відрядження.

22.07.2010 на ім'я Прем'єр-міністра України ОСОБА_3 була подана заява на звільнення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 1536-р «Про звільнення ОСОБА_3 з посади керівника торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Канаді» позивача було звільнено.

Наказом Міністра економіки України від 10.08.2010 № 219-м, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 1536-р, ОСОБА_3 вважалась звільненою 16.08.2010 з посади керівника торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Канаді за переведенням для подальшої роботи в Міністерстві закордонних справ України.

У зв'язку з тим, що призначення на посаду радника, яка була запропонована позивачу при переведенні до МЗС України, здійснюється за погодженням Президентом України, наказом Міністра закордонних справ України від 29.07.2010 ОСОБА_3 була призначена на посаду в.о. керівника торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Канаді з 17.08.2010 на час довготермінового відрядження.

Листом від 11.08.2010 № 201/11-913/1-2741 «Щодо погодження кандидатур для призначення на посаду заступника Постійного представника України, радників-посланників та радників закордонних дипломатичних установ України» Міністерство закордонних справ України зверталось до Президента України за погодженням кандидатур для призначення на посади заступника Постійного представника України, радників-посланників та радників закордонних дипломатичних установ України, в тому числі, за погодженням кандидатури ОСОБА_3 для призначення на посаду радника Посольства України в Канаді.

Супровідним листом Адміністрації Президента України від 27.09.2010 № 02-01/1983 подання на ОСОБА_3 та деяких інших кандидатів було повернуто відповідачу, тобто кандидатура позивача для призначення на посаду радника Посольства України в Канаді погоджена не була.

12.10.2010 відповідачем було направлено Надзвичайному і Повноважному Послу України в Канаді лист № 201/6144-914-3622 про завершення довготермінового закордонного відрядження виконуючого обов'язки керівника торговельно-економічної місії у складі ПУ в Канаді ОСОБА_3 та її повернення в Україну до кінця жовтня цього року 2010 року.

Листом від 15.10.2010 № 6144/201-914-905 Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді просив відповідача розглянути можливість відтермінувати дострокове відкликання з довготермінового відрядження ОСОБА_3 до вирішення питання з приїздом відповідного працівника на заміну або щонайменше до кінця року.

Наказом Міністра закордонних справ України від 04.11.2010 № 2707-oc «Про відкликання ОСОБА_3.» ОСОБА_3 була відкликана в Україну 02.11.2010 у зв'язку із закінченням довготермінового відрядження. Після повернення в Україну їй була надана щорічна відпустка з 03.11.2010 року.

Наказом Міністра закордонних справ України від 16.12.2010 № 3196-oc «Про відпустку та звільнення ОСОБА_3.» ОСОБА_3 була надана відпустка за відпрацьований в Посольстві час на 51 календарний день з 03.11.2010 року по 23.12.2010 року та звільнено із займаної посади 23.12.2010 у зв'язку із завершенням закордонного відрядження. Про необхідність ознайомлення з відповідним наказом про звільнення та отримання трудової книжки, відповідач надсилав позивачу листа від 23.12.2010 № 201/36-091-4516.

У зв'язку з пред'явленням позивачем листка непрацездатності серії АБР № 037877 від 30.11.2010, що підтверджує її перебування на лікарняному під час щорічної відпустки, наказом Міністра закордонних справ України від 10.01.2011 № 17-oc «Про продовження відпустки та звільнення ОСОБА_3.» позивачу була продовжена відпустка на 14 календарних днів до 07.01.2011 та змінено дату звільнення з 23.12.2010 на 10.01.2011.

У зв'язку з повторним пред'явленням позивачкою листка непрацездатності серії АБР № 286110 від 21.12.2010, що підтверджує її перебування на лікарняному під час продовженої щорічної відпустки, наказом Міністра закордонних справ України від 19.01.2011 № 69-oc «Про продовження відпустки та звільнення ОСОБА_3.» позивачу була продовжена відпустка на 11 календарних днів до 19.01.2011 та змінено дату звільнення з 10.01.2011 на 19.01.2011.

Не погодившись з такими діями відповідача, вважаючи накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки вони прийняті з порушенням діючих законодавчих норм, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося в законний спосіб, за наявності підтверджених підстав, у зв'язку з чим суд не вбачає протиправності оскаржуваних наказів та підстав для їх скасування.

При цьому, виходив крім іншого, з того, що відкликання позивача з довгострокового відрядження є законним так як відбулося на виконання Указів Президента України від 08.04.2010 № 522/2010 та від 04.06.2008 № 513. Оскільки термін довгострокового закордонного відрядження завершився 02.11.2010 та зважаючи на те, що позивач відкликана з цього відрядження, вона не може бути поновлена на посаді радника Посольства України в Канаді.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу працівників дипломатичної служби України регулюється Законом України від 20.09.2001 № 2728-III «Про дипломатичну службу» ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який є спеціальний нормативно-правовим актом у цих відносинах.

Статтею 6 Закону України «Про дипломатичну службу» визначено, що у системі органів дипломатичної служби України можуть утворюватися спеціальні місії, а також делегації на сесії міжнародних організацій, статус, завдання та функції яких залежно від рівня місії визначаються Президентом України або Міністром закордонних справ України.

Спеціальні місії є тимчасовими місіями, що за своїм характером представляють Україну і направляються Україною до іншої держави за її згодою для розгляду з цією державою певних питань або для виконання щодо неї певного завдання.

Безпосереднє керівництво органами дипломатичної служби здійснює Міністр закордонних справ України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про дипломатичну службу» дипломатичний працівник - це державний службовець, який виконує дипломатичні або консульські функції в Україні чи за кордоном та має відповідний дипломатичний ранг.

Працівники дипломатичної служби - це : дипломатичні працівники та адміністративно-технічні працівники системи органів дипломатичної служби.

Згідно із ч. 3 ст. 12 Закону України «Про дипломатичну службу» кадри дипломатичної служби складають:

1) працівники, які займають штатні дипломатичні посади на постійній основі;

2) працівники, які займають штатні адміністративно-технічні посади на постійній основі;

3) працівники, які займають штатні дипломатичні та адміністративно-технічні посади на визначений термін (строковий трудовий договір).

Закон розмежовує категорії працівник іншого органу, штатний дипломатичний працівник і штатний адміністративно-технічний працівник, які зараховані до штату МЗС на постійній основі.

Статтею 20 Закону України «Про дипломатичну службу» встановлено, що дипломатичну службу її працівники проходять у Міністерстві закордонних справ України, представництвах Міністерства закордонних справ України на території України, закордонних дипломатичних установах України, а також у структурних підрозділах Адміністрації Президента України, що забезпечують здійснення Президентом України повноважень у зовнішньополітичній сфері, структурних підрозділах Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, що забезпечують представництво Голови Верховної Ради України і Прем'єр-міністра України у зносинах з органами влади інших держав та здійснення заходів з міжнародного співробітництва Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.

У системі органів дипломатичної служби здійснюється ротація працівників дипломатичної служби.

Працівники дипломатичної служби підлягають ротації і направляються у довготермінове відрядження з урахуванням їхньої професійної підготовки, спеціалізації та досвіду роботи, а також службової необхідності. Порядок ротації працівників дипломатичної служби в системі органів дипломатичної служби визначається Міністром закордонних справ України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про дипломатичну службу», довготермінове відрядження дипломатичних працівників триває, як правило, до чотирьох років у державах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до трьох років у державах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією.

Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Як зазначено в ухвалі ВАСУ від 24.11.2016 року та прийнято до уваги судом першої інстанції, перебування працівників дипломатичної служби за принципом ротації в закордонних дипломатичних установах України у строки, передбачені цим Законом, за своїм характером та змістом не є строковим трудовим договором, визначеним КЗпП України.

Разом з тим, як встановлено, позивач відноситься до працівників Міністерства економіки України, які можуть відряджатися для виконання службових обов'язків до органів дипломатичної служби і становлять окрему групу працівників, які не перебувають у штаті МЗС України на постійній основі.

Положення статті 22 Закону України «Про дипломатичну службу» вказують на те, що працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження, можуть бути достроково відкликані до України у випадку, зокрема, службової необхідності.

Проходження дипломатичної служби працівниками інших органів державної влади, у даному випадку працівником Міністерства економіки України, регулюється положеннями статті 24 Закону України «Про дипломатичну службу», згідно якої працівники інших органів державної влади можуть бути тимчасово відряджені до органів дипломатичної служби для виконання службових обов'язків. На час такого відрядження на них не поширюється дія розділу ІІІ цього Закону.

Після завершення тимчасового відрядження працівники інших органів державної влади направляються у розпорядження органів, з яких вони були відряджені, для вирішення питання подальшого працевлаштування.

Проходження дипломатичної служби працівниками інших органів державної влади регулюється Положенням про особливості проходження дипломатичної служби працівниками інших органів державної влади, яке затверджується Президентом України.

Позивач віднесена до категорії «працівники інших органів», які можуть відряджатись для виконання службових обов'язків до органів дипломатичної служби і становлять окрему групу працівників, які не перебувають в штаті МЗС і працюють не на постійній основі, а тимчасово.

Як зазначалося, у зв'язку з виконанням Указів Президента України від 08.04.2010 № 522/2010 та від 04.06.2008 №513 виникла службова необхідність відкликання ОСОБА_3 з довготермінового відрядження, що спростовує доводи апелянта про незаконні дії відповідача стосовно такого відкликання.

При цьому, колегія суддів враховує, що позивача на штатну посаду до Міністерства закордонних справ прийнято не було. Відтак, після закінчення терміну довготермінового відрядження, яке триває як правило (але не обов'язково) строком до 4-ох років повинна повернутися на попереднє місце роботи.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 04.06.2008 № 513/2008 «Про деякі питання керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави» кандидатури на посади першого радника дипломатичного представництва України в іноземній державі попередньо погоджуються в установленому порядку з Президентом України.

Наказом МЗС України від 29.07.2010 № 1468/1-ос позивача було призначено на посаду в.о. керівника торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Канаді з 17.08.2010 до видання окремого наказу про переведення на відповідні посади у відділах з економічних питань.

Вказаний наказ Міністра закордонних справ України від 29.07.2010 про призначення ОСОБА_3. керівника торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Канаді з 17.08.2010 на час довготермінового відрядження позивач не оскаржувала, у зв'язку із чим погодилася з таким призначенням.

Оскільки торгівельно-економічні місії у складі закордонних дипломатичних установ України ліквідовані та виконання роботи на посаді в.о. керівника торгівельно-економічної місії у складі Посольства України в Канаді унеможливлювалося, а кандидатуру позивача, як це передбачено Указом Президента України від 04.06.2008 № 513, не було погоджено Президентом України для призначення на посаду радника Посольства України в Канаді, відповідно, припинилися трудові відносини.

Колегія суддів погоджується з вказівкою суду першої інстанції на те, що МЗС України намагався сприяти позивачу та вирішити питання щодо продовження терміну її перебування в Канаді, покладаючи на неї тимчасово обов'язки економічного радника до погодження її кандидатури на вакантне місце. При цьому, відповідно до статті 21 Закону України «Про дипломатичну службу» після закінчення довготермінового відрядження працівникам дипломатичної служби надається попередня посада або посада, не нижча тієї, яку обіймав працівник у довготерміновому відрядженні, а в разі неможливості надання такої посади - рівноцінна їй посада в системі органів дипломатичної служби.

Надання після відрядження попередньої або рівноцінної посади передбачено для працівників дипломатичної служби, в свою чергу, позивача на штатну посаду до Міністерства закордонних справ прийнято не було, відтак у відповідача відсутній вказаний обов'язок.

Як убачається із матеріалів справи МЗС України, після закінчення періоду непрацездатності позивача, за наявності підстав для звільнення, обґрунтовано змінено дату звільнення позивачу зв'язку з пред'явленням позивачем листка непрацездатності серії АБР № 037877 від 30.11.2010, що підтверджує її перебування на лікарняному під час щорічної відпустки, наказом МЗС України № 17-ос від 10.01.2011 «Про продовження відпустки та звільнення ОСОБА_3.» позивачу була продовжена відпустка на 14 календарних днів до 07.01.2011 та змінено дату звільнення з 23.12.2010 на 10.01.2011.

Відповідно до положень статті 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року», ратифікованої Україною 04 лютого 1994 року, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаних із здібностями чи поведінкою працівника або викликаних виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, врахувавши позицію суду касаційної інстанції при скасуванні рішень судів при попередньому розгляді справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.07.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправними дій, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.07.2018 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя -доповідач: В. В. Кузьменко

Судді : Г. В. Земляна

В. П. Мельничук

Повний текст постанови виготовлено 12.02.2019