П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 675/723/18

Головуючий у 1-й інстанції: Пашкевич Р.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

14 лютого 2019 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2018 року (повний текст виготовлено 19.10.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про відшкодування збитків,

В С Т А Н О В И В :

15.03.2018 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до державної установи "Замкова виправна колонія (58)" (далі ДУ "ЗВК (№58)") в якому просив зобов'язати відповідача відшкодувати завдану шкоду, що полягає у незабезпеченні продуктами харчування та цигарками відповідно до норм, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 року № 336, шляхом видачі продуктів, цигарок та сірників або сплати на особовий рахунок позивача відповідних коштів, а також в подальшому видавати продукти харчування, цигарки та сірники, відповідно до норм чинного законодавства.

26.03.2018 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив зобов'язати відповідача відшкодувати завдану шкоду, сплативши на особовий рахунок кошти в сумі 5320 грн.

Після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, позивачем подано уточнення до позовної заяви, в якому останній просив зобов'язати ДУ "ЗВК (№58)" відшкодувати матеріальну шкоду в розмірі 6425 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення, просив рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2018 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що відповідач, починаючи з 11.08.2017 по 15.03.2018 в порушення постанови №336, ДУ "ЗВК (№58)" не забезпечував ОСОБА_2 цигарками VI класу в кількості 6 штук на добу та 3 коробки сірників на місяць, що було визнано самим же відповідачем.

Також скаржник зазначив, що не має можливості надати офіційні відомості щодо вартості продуктів харчування, а тому останнім зазначено їх мінімальну вартість, що залишено поза увагою судом першої інстанції.

В зв'язку із викладеними обставинами, апелянт вважає, що вищезазначеною бездіяльністю відповідачем заподіяно йому матеріальну шкоду на суму 6425 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., яку останній просить стягнути на його користь.

08.01.2019 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, мотивований тим, що видача цигарок та сірників засудженим не здійснюється в зв'язку із відсутністю фінансування такої статті витрат та поставок відповідної продукції. ДУ "ЗВК (№ 58)" повністю фінансується з державного бюджету відповідно до кошторису, який затверджується Центрально-Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України. Відповідно до кошторису на 2017-2018 роки та плану забезпечення продовольством на ІІ півріччя 2017 року на придбання цигарок та сірників коштів не передбачено. Також не передбачено централізованої поставки вказаних товарів.

Крім того, відповідач вважає, що останнім не допущено неправомірної бездіяльності, а тому вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди є безпідставною.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися та повноважних представників до суду не направили.

З метою забезпечення участі позивача в судовому засіданні, ухвалою суду від 05.02.2019 розгляд справи призначено в режимі відеоконференції та доручено ДУ "ЗВК (№ 58)" проведення відеоконференції за участю учасників процесу. Однак, листом відповідача від 08.02.2019 № 550, направленим на адресу суду, повідомлено про неможливість забезпечити участь ОСОБА_2 у розгляді справи в режимі відеоконференції.

Крім того, ухвалою від 07.02.2019 задоволено заяву відповідача про розгляд справи в режимі відеоконференції через Ізяславський районний суд. Згідно довідки, складеної секретарем судового засідання Сьомого апеляційного адміністративного суду 12.02.2019, представник відповідача для участі у розгляді справи, не з'явився.

У відповідності до вимог ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на строки розгляду справи, визначені статтею 309 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційний розгляд слід здійснити в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 з 11.08.2017 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в ДУ "ЗВК(№58)", яка є установою максимального рівня безпеки.

Позивач вважає, що відповідачем порушено його права шляхом незабезпечення харчування за нормою № 4, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 року №336 "Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції", адже до його харчування замість 40 г мяса на день, надавали 15-20 г курячих кісток з елементами волосистої шкіри; замість 100 г риби - 40-60 г пережареної риби; замість 600 г картоплі на день-тричі на тиждень 200-250 г та в обід у першому по 2-3 кусочки картоплі; замість 40 г огірків, помідорів на день, декілька раз надали огірки, а помідорів взагалі не надавали; 30 г жирів тваринних топлених, маргарин, цукор, 0,3 г чаю, 3 г томатної пасти на день, не надавали взагалі. Загальну вартість недоотриманих продуктів позивач оцінює на суму 5320 грн.

Також не видавались цигарки VI класу в кількості 6 штук на добу та 3 коробки сірників на місяць.

Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до меню-розкладок овочі, м'ясо та риба надавались ОСОБА_2 за нормою №4. Деякі продукти харчування замінювалися на інші, що відповідає вимогам постанови №336.

Відсутність передбаченого відповідним чином фінансування зі сторони центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, виключає існування протиправної бездіяльності зі сторони відповідача та унеможливлює виконання ДУ "ЗВК (№58)" відповідного обов'язку щодо забезпечення позивача цигарками та сірниками відповідно до норми харчування № 4.

Колегія суддів частково погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та надаючи правову оцінку обставинам справи, виходить зі слідуючого.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до ст.1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Статтею 2 КВК України передбачено, що кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У ст.3 КВК України закріплено, що до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).

Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які встановлюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі затвердженими Наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 №2186/5 (далі Правила) вказано, що у дільницях посиленого контролю виправних колоній засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції від інших засуджених, яка поєднується із застосуванням до них обмежень, передбачених режимом відбування покарання, а також заходів виховного впливу. У дільницях посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки засуджені розміщуються у звичайних жилих приміщеннях, а в дільницях посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки - у ПКТ (п.1 розділу ХХХІІ).

Водночас ч.5 ст.115 Кримінально-виконавчого кодексу передбачено, що норми харчування осіб, позбавлених волі, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України №336 від 16.06.1992 "Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках- розподільниках та інших приймальниках Національної поліції" (далі Постанова №336) затверджено:

-норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції, згідно з додатком 1;

-норми заміни продуктів харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції, згідно з додатком 2;

-порядок застосування норм харчування та норм заміни продуктів харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції, згідно з додатком 3.

Статтею 1 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу" закріплено, що на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Додатком 1 Постанови № 336 встановлено, норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках - розподільниках та інших приймальниках Національної поліції. Зокрема, засуджені, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки та арештних домах, забезпечуються харчуванням за нормою №4.

Таким чином, позивач з 11.08.2017 мав право на забезпечення харчуванням за нормою № 4.

Нормою харчування 4 А (загальна норма) передбачено видачу засудженим, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки та арештних домах (на одну особу на добу, грамів), зокрема: м'ясо - 40 г, риба-100г, жири тваринні топлені, маргарин- 30г, цукор -20 г, чай-0,3г, картопля-600 г, овочі, всього-300 г, томатна паста- 3г,

Як слідує з наявних в матеріалах справи меню-розкладок продуктів харчування, що закладаються в котел на одну особу на добу за нормою 4А в ДУ «ЗВК (58)», за період з вересня 2017 року по березень 2018, засудженим, в тому числі позивачу, надавались в належній кількості продукти харчування, як передбачено постановою № 336 для норми харчування 4А.

В той же час, як підтверджується зазначеними меню-розкладками, позивачу не видавались жири тваринні топлені, маргарин.

Разом з тим, постановою №336 (додатки №2) затверджено норми заміни продуктів харчування та порядок застосування такої заміни, відповідно до яких дозволено пряму та зворотну заміну жирів тваринних топлених, маргарину.

Матеріалами справи підтверджено, що за нормою харчування №4А жири тваринні топлені, маргарин замінювались на олію, що відповідає вимогам постанови №336.

Згідно листа Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 16.08.2017 №7348 з додатком, планом забезпечення продовольством установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України на ІІ півріччя 2017 року, ДУ "ЗВК (№58)" велась робота по забезпеченню достатньої кількості продуктів харчування з метою надання належного харчування засудженим, що утримуються в установі.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність порушення прав позивача на належне харчування та відповідність вказаної заміни вимогам чинного законодавства.

Поряд з цим постановою № 336 передбачено видачу засудженим, які палять і забезпечуються продуктами харчування за нормою № 4, цигарок VI класу в кількості 6 штук на добу та 3 коробок сірників на місяць.

Так, представником відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції підтверджено невидачу протягом серпня 2017 року по лютий 2018 року позивачу, який забезпечувався у вказаний період харчуванням за нормою №4, цигарок та сірників.

Відповідно до розрахунку придбання цигарок та сірників для осіб, позбавлених волі, згідно з нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 року № 336, за КЕКВ 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар» по бюджетному запиту на 2017-2018 роки передбачена необхідність у бюджетному фінансуванні установи на вказану статтю витрат за 2017 рік в загальній сумі 144,4 тис. грн., за 2018 рік-824 тис грн.

Крім того розрахунковою потребою, складеною ДУ "ЗВК(№58)", у видатках загального фонду на 2017-2018 роки закладено потребу у фінансуванні витрат за КЕКВ 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар».

Однак відповідно до кошторису на 2017-2018 роки ДУ «ЗВК (58)», затвердженого начальником Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України 10.02.2017 року та 17.01.2018, фінансування видатків за КЕКВ 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар» передбачено за 2017 рік в загальній сумі 312 тис.грн., за 2018 рік-247,5 тис. грн. Тобто дефіцит фінансування за вказаним КЕКВ 2210 складає в 2017 році-4408,8 тис. грн., 2018-8320,4 тис. грн.

Планом забезпечення продовольством установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України на ІІ півріччя 2017 року, затвердженим директором Департаменту ресурсного забезпечення Державної кримінально-виконавчої служби України, який міститься в матеріалах справи, не передбачено як централізованої поставки, так і закупівлі за рахунок спеціального фонду установи виконання покарань цигарок VI класу та сірників.

Таким чином, на підставі зазначених вище доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ДУ «ЗВК (№58)», яка є бюджетною установою, діяла на підставі затверджених кошторисів на 2017-2018 роки, якими не передбачено фінансування видатків на придбання цигарок та сірників для забезпечення засуджених, які палять та забезпечуються харчуванням за нормою №4, не є відповідальною за відсутність відповідних коштів для придбання певних товарів, забезпечення якими засуджених, в тому числі позивача, передбачено постановою №336.

Між тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування видатків на придбання цигарок та сірників для забезпечення засуджених, які палять та забезпечуються харчуванням за нормою №4, не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань щодо забезпечення позивача цигарками та сірниками згідно з постановою №336.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у порушенні прав позивача, передбачених постановою №336 в частині забезпечення цигарками VI класу в кількості 6 штук на добу та сірниками в кількості 3 коробки на місяць.

Водночас, зважаючи на те, що постановою №336 не передбачено виплати коштів замість видачі цигарок та сірників, а також, що ДУ "ЗВК (№58)" є бюджетною установою, яка діє на підставі затверджених кошторисів на 2017-2018 роки, якими не передбачені кошти на виплату компенсації за неотримані цигарки та сірники, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та обрати для позивача інший спосіб захисту порушеного права у цій частині, а саме-визнати протиправною бездіяльності ДУ "ЗВК (№58)", яка полягає у незабезпеченні ОСОБА_2 цигарками та сірниками відповідно до постанови №336 та зобов'язати відповідача вчинити дії, направлені на забезпечення позивача цигарками та сірниками відповідно до Постанови №336.

Стосовно заявленої ОСОБА_2 вимоги про зобов'язання відповідача здійснювати видачу цигарок та сірників в подальшому, колегія суддів вказує на слідуюче.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин. Крім прав є величезна кількість інтересів, як загальних, так і персоніфікованих.

Ознакою спору є мета його учасників - доведення правомірності своїх інтересів, їх захист усупереч інтересам протилежної сторони. Особа-позивач очікує на захист своїх суб'єктивних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Із системного аналізу вищевказаних норм випливає, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій. Вимоги про зобов'язання ДУ "ЗВК(№58)" видавати цигарки та сірники в подальшому є передчасними, з огляду на відсутність порушення прав, свобод та інтересів особи, яка звертається до суду.

Щодо задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. та збільшення розміру матеріальної шкоди до 6425 грн., колегія суддів звертає увагу на наступне.

За правилами ч.1 ст.47 КАС України, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п’ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем збільшено позовні вимоги, після закінчення підготовчого судового засідання, а тому правомірно не прийняті та не розглянуті судом першої інстанції.

Окрім того, відповідно до ч.5 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Отже, зважаючи на те, що вимоги про відшкодування матеріальних збитків на суму 6425 грн. та моральної шкоди на суму 50000 грн., які містяться в доповненні до апеляційної скарги, не були належним чином, заявлені в суді першої інстанції, а також що розмір позовних вимог збільшено після закінчення підготовчого судового засідання в суді першої інстанції, останні не можуть бути предметом апеляційного розгляду.

Сукупність вищенаведених обставин, дає суду підстави для висновку про часткову обгрунтованість позивачем доводів, викладених в апеляційній скарзі, а відтак колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що судом першої інстанції частково порушені норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи колегія суддів вважає, що слід скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2,5,6,47, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про відшкодування збитків скасувати.

Визнати протиправною бездіяльність державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", яка полягає у незабезпеченні ОСОБА_2 цигарками та сірниками відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 року №336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках - розподільниках та інших приймальниках Національної поліції».

Зобов'язати державну установу "Замкова виправна колонія (№58)" вчинити дії, направлені на забезпечення засудженого ОСОБА_2 цигарками та сірниками відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 року №336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках - розподільниках та інших приймальниках Національної поліції».

В решті позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий

ОСОБА_1

Судді

ОСОБА_3 ОСОБА_4