ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 лютого 2019 року № 826/7058/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини-польова пошта НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини-польова пошта НОМЕР_1 (далі відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 2), Військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач 3), в якому просить суд: зобов`язати Військову частину-польова пошта НОМЕР_1 включити його у списки військовослужбовців з 24.06.2014 по 20.10.2016; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на його користь заборгованість з грошового забезпечення в сумі: 428250 грн. та одноразову грошову допомогу за два поранення в сумі 235760 грн.; зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України видати йому посвідчення учасника бойових дій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 24.06.2014 в якості добровольця він перебував у складі військової частини-польова пошта НОМЕР_3 (з 28.01.2015 в/ч п/п НОМЕР_1 , батальйон Айдар) Збройних Сил України, виконуючи обов`язки радіотелефоніста 4 відділення зенітного ракетного артилерійського взводу роти вогневої підтримки. З 27.07.2015 його офіційно зараховано до складу ЗСУ на ту ж посаду і демобілізовано 20.10.2016. Під час бойових дій двічі 13.08.2014 та 15.11.2014 отримав поранення. Однак, посвідчення учасника бойових дій до дати звернення до суду із даним позовом йому так і не було видано, жодного грошового забезпечення, передбаченого Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та одноразової грошової допомоги за поранення виплачено не було.

На думку позивача, така бездіяльність відповідачів є протиправною, внаслідок чого позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2017 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження з призначенням справи до розгляду в судовому засіданні.

05.10.2017 позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, зокрема, в частині вимоги до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України про зобов`язання видати йому посвідчення учасника бойових дій, у зв`язку з виконанням цього обов`язку, шляхом видання посвідчення серії НОМЕР_4 від 14.09.2017 Б. В іншій частині позовні вимоги позивач підтримав у повному обсязі.

Відповідач 2 у запереченнях на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України лише з 10.08.2015 до 20.10.2016. До цього часу він служив як доброволець. Водночас, на думку відповідача 2, вимога позивача включити його до списків військової частини в період з 24.06.2014 є безпідставною з огляду на те, що позивач не є громадянином України, а є громадянином Російської Федерації. Зміни до ч. 1 ст. 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та інших актів законодавства щодо проходження військової служби не тільки громадянами України, а також іноземцями та особами без громадянства, були внесені лише Законом України №716-VIII від 06.10.2015, тому вимога позивача визнати його військовослужбовцем ЗСУ до прийнятя цього Закону не відповідає чинному законодавству України. Щодо позовної вимоги в частині стягнення з комісаріату заборгованості з грошового забезпечення відповідач 2 зазначив, що до отримання наказів і роздавальних відомостей з військової частини така вимога є передчасною, оскільки за таких обставин він не є належним відповідачем у справі. Разом з тим, в частині вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги за поранення відповідач 2 також є неналежним відповідачем, оскільки рішення про призначення допомоги приймає Міністерство оборони України.

Відповідач 1 (В2950, з 27.04.2017 А3488) у запереченнях на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що період проходження позивачем служби у військовій частині починається лише з 10.08.2015 і тривав до 20.10.2016, тобто з дня зарахування до списків частини і по день виключення з них. До 10.08.2015 позивач військову службу у військовій частині НОМЕР_5 (військова частина-польова пошта НОМЕР_1 ) не проходив, до списків частини зарахований не був (відсутні підстави), на жодні посади не призначався. До цього часу він служив в частині в якості добровольця. Водночас відповідач 1 зазначає, що у зв`язку з тим, що у позивача відсутні документи громадянина України, командування військової частини не має можливості здійснити виплату належних позивачу сум грошового забезпечення за період з 10.08.2015 по 20.10.2016. Після надання позивачем до військової частини НОМЕР_5 завірених встановленим порядком копій документів громадянина України заявнику буде здійснено виплату належних йому за вказаний період сум грошового забезпечення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2019 закрито провадження в адміністративній справі в частині позовної вимоги до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України про зобов`язання видати позивачу посвідчення учасника бойових дій у зв`язку з прийняттям судом часткової відмови позивача від позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Кривий Ріг УССР, що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно 14.03.1988 V-КИ №441421.

У правовому статусі громадянина України станом на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи в суді позивач не перебуває.

З 2006 року позивачу, як громадянину Російської Федерації, надано статус закордонного українця, що підтверджується копією виданого Міністерством закордонних справ України посвідчення закордонного українця від 27.04.2006 серії НОМЕР_6 (перереєстровано 09.12.2016) (а.с. ).

З 24.06.2014 по 13.08.2014 позивач був задіяний добровольцем (волонтером) у складі сил антитерористичної операції при Військовій частині-польова пошта НОМЕР_1 (окремий 24 штурмовий батальйон Айдар). 13.08.2014 позивач під час виконання бойового завдання в районі с. Хрящувате Луганської області в зоні АТО, захищаючи Батьківщину, одержав вогнепальне осколкове сліпе поранення м`яких тканин лівої гомілки, після чого був евакуйований на лікування 13.08.2014. Після лікування та одужання 07.03.2015 повернувся до лав 24 окремого штурмового батальйону (а.с.97). Наведені обставини підтверджуються копіями довідки від 05.07.2014 №0624 (а.с.91), довідки про обставини травми, виданої 13.08.2017 №03/68 (а.с.92), довідки від 17.03.2015 №922, виданої Військовою частиною-польова пошта НОМЕР_1 (код НОМЕР_7 ) Міністерства оборони України (а.с.94), довідки від 10.07.2015 №2497 (а.с.95).

27.07.2015 Новоайдарським військовим комісаріатом Луганської області позивачу видано військовий квиток серії НОМЕР_8 .

З 10.08.2015 на підставі наказу командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 від 10.08.2015 №239 позивача, солдата ОСОБА_1 , було призначено на посаду водія 2 відділення 1 взводу протитанкової артилерійської батареї, ВОС-837037А та зараховано до списків особового складу військової частини і на всі види забезпечення.

Під час проходження військової служби у період з 19.10.2015 по 17.03.2016 та з 22.05.2016 по 20.10.2016 позивач приймав безпосередню участь в антитерористичній операції (бойових діях), забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції у Донецькій області, що підтверджується копією довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції від 19.10.2016 №02/1401, виданої військовою частиною-польова пошта НОМЕР_1 (а.с.22).

20.10.2016 на підставі наказу командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 від 20.10.2016 №349 солдата ОСОБА_1 , номер обслуги радіотелефоніста 4 відділення 1 зенітного артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини-польова пошта НОМЕР_1 , було звільнено з військової служби у запас за підпунктом є та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

За час проходження військової служби жодного грошового забезпечення, ні щомісячного, ні у зв`язку зі звільненням, позивачу виплачено не було через відсутність ідентифікаційного коду.

За період з вересня по грудень 2015 року, що підтверджується розрахунковими листами, наявними в матеріалах справи (а.с.68-69), на підставі роздавальних відомостей Полтавський обласний військовий комісаріат здійснив нарахування позивачу грошового забезпечення у наступних розмірах: за вересень 2015 р. 1706,06 грн.; за жовтень 2015 р. 2964 грн.; за листопад 2015 р. 3870,60 грн.; за грудень 2015 р. 9969,67 грн.

За період з січня по жовтень 2016 року (по день звільнення) жодне грошове забезпечення позивачу не нараховувалось.

З 27.04.2017 військову частину-польова пошта НОМЕР_1 перейменовано на військова частина НОМЕР_5 с.Боровське, Луганська область.

З 01.06.2017 Військову частину НОМЕР_5 знято з фінанового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 та зараховано до військової частини НОМЕР_9 (а.с.70).

З 14.09.2017 позивачу надано статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим Солом`янським районним у м. Києві військовим комісаріатом, згідно з яким позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с.87).

Згідно з Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 27.03.2018 серії АВ № 0968350, виданою Центральною МСЕК №1, за результатом первинного огляду позивачу з 12.03.2018 встановлено 3 групу інвалідності з причини: захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини.

З 03.04.2018 позивачу встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, що підтверджується копією тимчасової довідки (взамін посвідчення) від 03.04.2018 №36, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, яка дає право на користування пільгами, передбаченими ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (довідка дійсна до 27.05.2018) (а.с.131).

Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо невиплати йому грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги за поранення протиправною, позивач з даним адміністративним позовом звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ).

05.11.2015 набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства від 06.10.2015 №716-VIII, яким визначено загальні засади проходження в Україні військової служби іноземцями та особами без громадянства.

Відповідно до положень Закону №2232-ХІІ в редакції Закону № 716-VIII від 06.10.2015 у випадках, передбачених законом, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних Силах України (абз.2 ч.6 ст.1).

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України (абз.7 ч.9 ст.1).

Одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6 ст.2).

Відповідно до положень ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається, зокрема: день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу (п.4 ч.1 ст.24).

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч.2 ст.24).

Указом Президента України від 10.06.2016 №248/2016 затверджено Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства (далі Положення №248/2016).

За змістом п.п.7, 9 та 10 цього Положення №248/2016 іноземці, які відповідно до закону проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Належність іноземців до військовослужбовців підтверджується військовими квитками рядового, сержантського і старшинського складу, форма та порядок видачі яких встановлюються Міністерством оборони України (п.7). Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначається Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" (п.9). Військова служба закінчується, зокрема, в разі звільнення військовослужбовця з військової служби (п.10).

Наказом Міністра оборони України від 26.05.2014 №333 затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу Збройних Сил України (далі Інструкція №333), відповідно до положень пункту 2.7 якої зарахування особового складу до списків військової частини і виключення зі списків, а також внесення в облікові документи змін, які відбулися в персональних облікових даних військовослужбовців і працівників, крім освіти, реєстрації (розірвання) шлюбу, народження дітей, здійснюються тільки на підставі наказів по стройовій частині. Наказ по стройовій частині на офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу видається тільки після видачі наказу по особовому складу в порядку, установленому пунктом 11.3 глави 11 цього розділу. Відповідно до п.2.8 цієї Інструкції зарахування до списків військової частини прибулого особового складу (прийом на роботу працівників) проводиться наказом по стройовій частині, у день прибуття особового складу до військової частини.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що зарахування особового складу, зокрема офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, до списків військової частини здійснюєтья у день прибуття особового складу до військової частини тільки на підставі наказу по стройовій частині.

Згідно зі ст.5 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці з військовим званням «солдат» відносяться до рядового складу.

За змістом позовної заяви позивач звернувся до суду із вимогою зобов`язати військову частину-польова пошта НОМЕР_1 включити його у списки військовослужбовців з 24.06.2014 по 20.10.2016.

Так, згідно з наявними в матеріалах справи копіями витягів з наказу командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 від 10.08.2015 №239 (по стройовій частині) солдат ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини-польова пошта НОМЕР_1 і на всі види забезпечення. Наказом командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 від 20.10.2016 №349 (по стройовій частині) солдат ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за підпунктом є (призвані на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, визначені рішенням Президента України) і виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Отже, з 10.08.2015 по 20.10.2016 позивач проходив військову службу в Збройних Силах України як військовослужбовець за призовом під час мобілізації, на особливий період, при військовій частині-польова пошта НОМЕР_1 .

Відповідно у вказаний період з 10.08.2015 по 20.10.2016 (по день звільнення) позивач уже був зарахований до списків особового складу військової частини-польова пошта НОМЕР_1 на підставі відповідних наказів по стройовій частині (наказ від 10.08.2015 №239, наказ від 20.10.2016 №349), а тому в цій частині обумовленого в позовній вимозі періоду вимога позивача є необґрунтованою, оскільки спір в цій частині фактично відсутній.

За період з 24.06.2014 і до 10.08.2015 (до початку проходження військової служби), як вбачається з матеріалів справи, накази по стройовій частині щодо позивача не приймались.

Відповідача 1, в обґрунтування заперечень проти задоволення зазначеної позовної вимоги, посилається на те, що до 10.08.2015 ОСОБА_1 військову службу у військовій частині НОМЕР_5 ( НОМЕР_1 ) не проходив, до списків частини зрахований не був (відсутні підстави), на жодні посади не призначався. Жодні приписи або поіменні списки з військових комісаріатів стосовно призову позивача для подальшого зарахування до списків особового складу частини не надходили.

Докази, які б спростовували доводи відповідача 1 і доводили протилежне в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд вважає, що за відсутності відповідних наказів по стройовій частині правові підстави для включення позивача до списків військовослужбовців в частині обумовленого в позовній вимозі періоду, а саме з 24.06.2014 по 09.08.2015, відсутні.

Водночас, судом враховано наступне.

Відповідно до положень Закону України «Про закордонних українців» від 04.03.2004 №1582-IV закордонний українець - це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України (ст.1). Посвідчення закордонного українця є документом, що засвідчує цей статус, але не замінює паспорт. Посвідчення закордонного українця видається на 10 років з подальшою його перереєстрацією (ст.5).

Закордонний українець, який перебуває в Україні на законних підставах, користується такими самими правами і свободами, а також несе такі самі обов`язки, як громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Особа, яка набула статусу закордонного українця, має право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або провадити іншу трудову діяльність на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Особи, які набули статусу закордонного українця, мають право на набуття громадянства України в порядку, встановленому Законом України "Про громадянство України" ( 2235-14 ) (ст.9).

За змістом положень Закону №2232-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних відносин і до внесення змін Законом України № 716-VIII від 06.10.2015) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає в себе, зокрема, прийнятття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби. Військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні (ст.2).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ч.19 ст. 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується військовим квитком рядового, сержантського і старшинського складу.

З аналізу наведених положень вбачається, що в розумінні Закону №2232-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (до внесення змін Законом №716-VIII), військовий обов`язок, як і право бути військовослужбовцем та проходити військову службу в Україні, поширювалися виключно на громадян України.

Іноземці, в тому числі особи в статусі закордонного українця, користуватись цим правом у добровільному порядку та нести відповідний обов`язок на рівні з громадянами України до внесення відповідних змін Законом №716-VIII не могли.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 24.06.2014 і до 10.08.2015 (до початку військової служби) був задіяний добровольцем (волонтером) у складі сил антитерористичної операції при військовій частині-польова пошта НОМЕР_1 (окремий 24 штурмовий батальйон Айдар).

При цьому, як встановлено судом і не заперечується сторонами, на час виникнення спірних правовідносин позивач громадянином України не був, а перебував у правовому статусі іноземця і закордонного українця. Проте, жоден з цих статусів, які дозволяють користуватися такій особі правами та нести обов`язки на рівні з громадянами України, на військовий обов`язок не поширювалися.

У зв`язку з цим, суд бере до уваги доводи відповідача 2 про те, що включення позивача до списків військовослужбовців у період з 24.06.2014 до 09.08.2015, тобто до внесення відповідних змін у законодавство Законом №716-VIII і за відсутності відповідних наказів по стройовій частині, фактично свідчитиме про визнання позивача військовослужбовцем на вказаний період і суперечитиме вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про зобов`язання військової частини-польова пошта НОМЕР_1 включити позивача у списки військовослужбовців з 24.06.2014 по 20.10.2016 в цілому є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості з грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги за два поранення, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, з 24.06.2014 позивач був задіяний добровольцем (волонтером) у складі сил антитерористичної операції при військовій частині-польова пошта НОМЕР_1 (окремий 24 штурмовий батальйон Айдар).

Згідно з копією довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), виданої 13.08.2017 №03/68 (а.с.92), солдат ОСОБА_1 1964 р.н. 13 серпня 2014 року під час виконання бойового завдання в районі с. Хрящувате Луганської області в зоні АТО, захищаючи Батьківщину, одержав вогнепальне осколкове сліпе поранення м`яких тканин лівої гомілки, інородне тіло м`яких тканин лівої гомілки.

Відповідно до положень ч.6 ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 №638-IV (далі Закон №638-IV) до участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону й інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою.

Відповідно до ст.21 Закону №638-IV особи, які беруть участь у боротьбі з тероризмом, перебувають під захистом держави. Правовому і соціальному захисту підлягають: 1) військовослужбовці, працівники і службовці центральних та місцевих органів виконавчої влади, які беруть (брали) безпосередню участь в антитерористичних операціях; 2) особи, які на постійній чи тимчасовій основі сприяють органам, що здійснюють боротьбу з тероризмом, у запобіганні, виявленні, припиненні терористичної діяльності та мінімізації її наслідків; 3) члени сімей осіб, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї частини, якщо потреба в забезпеченні їх захисту викликана участю зазначених осіб у боротьбі з тероризмом.

Соціальний захист осіб, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснюється у порядку, який визначається законом.

Преамбулою Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі Закон №3551-ХІІ) передбачено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ст.4 Закону №3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Положеннями ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також деякі категорії осіб, інвалідність яких настала, зокрема, внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення тощо (п.п.11-14 ч.2 ст.7).

Як встановлено судом, позивачу надано статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 14.09.2017 серії НОМЕР_4 (а.с.87), відповідно до якого позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

Згідно з Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 27.03.2018 серії АВ № 0968350, виданою Центральною МСЕК №1, за результатом первинного огляду позивачу з 12.03.2018 встановлено 3 групу інвалідності з причини: захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини.

Згідно з копією тимчасової довідки (взамін посвідчення) від 03.04.2018 №36 (а.с.131), позивачу встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та надано право користуватися пільгами відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Положеннями ст.13 Закону №3551-ХІІ визначено пільги, які надаються особам з інвалідністю внаслідок війни. Відповідно до ч.7 цієї статті особам, зазначеним у пунктах 11-14 частини другої статті 7 цього Закону, за рахунок коштів державного бюджету призначається і виплачується одноразова грошова допомога у зв`язку з встановленням інвалідності у розмірі, визначеному підпунктом "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Якщо особа у зв`язку з встановленням інвалідності одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією частиною, та одноразової грошової допомоги відповідно до інших законів України, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором такої особи. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, у зв`язку зі встановленням інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, позивач, як учасник бойових дій та особа з інвалідністю внаслідок війни, має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ч.7 ст.13 Закону №3551-ХІІ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 №336 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей», відповідно до частини сьомої статей 13 та 15 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, затверджено Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності деяких категорій осіб відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі Порядок №336), який визначає механізм призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час участі в антитерористичній операції, деяких категорій осіб (далі - одноразова грошова допомога) (п.1 Порядку №336).

Положеннями абз. 2-5 п. 2 Порядку №336 визначено, що одержувачами одноразової грошової допомоги є, зокрема, особи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення тощо. Визначені в абз.2-5 п.2 Порядку №336 категорії осіб аналогічні визначеним п.п.11-14 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ.

Згідно з пп.2 п.3 Порядку №336 одноразова грошова допомога призначається та виплачується у разі встановлення інвалідності особам, зазначеним в абзацах другому, третьому, четвертому та п`ятому пункту 2 цього Порядку, - з дати, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з п.6 Порядку №336 одноразова грошова допомога в разі встановлення інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання призначається та виплачується особам, зазначеним в абзацах другому, третьому, четвертому та п`ятому пункту 2 цього Порядку, залежно від групи інвалідності в таких розмірах: 400 прожиткових мінімумів, установлених законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи; 300 прожиткових мінімумів, установлених законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи; 250 прожиткових мінімумів, установлених законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Відповідно до п.8 Порядку №336 особи, зазначені в абзацах другому, третьому, четвертому та п`ятому пункту 2 цього Порядку, подають міжвідомчій комісії заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності.

До заяви додаються копії таких документів: посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я, по батькові та місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів і має відповідну відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно з п.14 Порядку №336 одноразова грошова допомога виплачується на підставі рішення міжвідомчої комісії щодо призначення одноразової грошової допомоги органами соціального захисту населення за місцем реєстрації проживання або перебування осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, четвертому та п`ятому пункту 2 цього Порядку, - у разі настання інвалідності.

Відповідно до положень п.15 Порядку №336 одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування органом соціального захисту населення на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем одноразової грошової допомоги, не пізніше ніж через три робочих дні після надходження коштів на рахунок органу соціального захисту населення.

Відповідно до п.18 Порядку №336 рішення міжвідомчої комісії про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги може бути оскаржене в судовому порядку.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що виникнення у особи права на отримання одноразової грошової допомоги на підставі Закону №3551-ХІІ законодавець пов`язує зі встановленням цій особі інвалідності, що настала із зазначених в ньому причин, зокрема внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщини, в тому числі отриманих під час участі в антитерористичній операції.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання згідно із Законом №3551-ХІІ, здійснюється відповідно до Порядку №336.

Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі встановлення інвалідності особам, зазначеним в абз.2-5 п.2 Порядку №336 є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Органом, уповноваженим на прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги особам, зазначеним в абз.2-5 п.2 Поярдку №336, є Міжвідомча комісія, утворена Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

Розгляд питання і прийняття рішення про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги здійснюється за відповідною заявою такої особи про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності, поданою до уповноваженого органу із копіями документів, перелік яких визначено п.8 Порядку №336.

Виплата одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності здійснюється на підставі відповідного рішення міжвідомчої комісії щодо її призначення органами соціального захисту населення за місцем реєстрації проживання або перебування осіб, зазначених в абз.2-5 п.2 Порядку №336.

Отже, відповідно до встановленої чинним законодавством процедури розгляд питання про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності здійснюється уповноваженим органом за ініціативою особи, яка має право на її отримання (за відповідною заявою). За результатом розгляду відповідної заяви уповноваженим органом приймається одне з можливих рішень: про призначення одноразової грошової допомоги, яке відповідно є підставою для її виплати, чи при відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, яке може бути предметом оскарження у суді у разі незгоди з ним.

Як вбачається з матеріалів справи, розгляд питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги відповідно до встановленої чинним законодавством процедури позивачем ініційовано не було. Із відповідною заявою про виплату одноразової грошової допомоги до Міжвідомчої комісії позивач не звертався.

Рішення Міжвідомчою комісією про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги щодо позивача не приймалось.

Докази, які б доводили протилежне, в матеріалах справи відсутні.

Наведені обставини свідчать про те, що встановлений чинним законодавством порядок звернення за виплатою одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності позивачем дотримано не було, а відтак протиправна бездіяльність у суб`єкта владних повноважень відсутня, а тому звернення із вимогою про стягнення одноразової грошової допомоги є передчасним.

Крім того, згідно з даними Довідки Центральної МСЕК №1 від 27.03.2018 серії АВ № 0968350, позивачу встановлено 3 групу інвалідності з 12.03.2018, отже право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановлення інвалідності відповідно до Закону №3551-ХІІ виникло у позивача тільки з 27.03.2018.

Суд звертає увагу, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає не у зв`язку із фактом поранення, як помилково вважає позивач, а у зв`язку зі встановленням у визначеному чинним законодавством порядку щодо цієї особи факту настання інвалідності, спричиненої, зокрема, наслідками отриманих травм чи захворюваннями, одержаними під час участі в АТО.

Позивач звернувся до адміністративного суду із вимогою про стягнення одноразової грошової допомоги за поранення у травні 2017 року, тобто до моменту виникнення у нього права на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеної норми випливає, що захист прав судом здійснюється виключно у разі їх порушення. Передчасне задоволення такої вимоги позивача суперечитиме основним засадам та завданню адміністративного судочинства, сенс якого насамперед полягає у здійсненні судового контролю за правомірністю рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

Таким чином, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення заборгованості з грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до положень гл.ІІІ Закону №2232-ХІІ в редакції Закону № 716-VIII від 06.10.2015 розмір грошового забезпечення іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України, визначається на рівні, встановленому для військовослужбовців - громадян України, які проходять службу за контрактом (ст.213).

Відповідно до положень ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9).

На час виникнення спірних правовідносин порядок виплати грошового забезпечення регулювався Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 (далі Інструкція №260).

Відповідно до положень п.1.3 Інструкції №260 грошове забезпечення згідно з цією Інструкцією виплачується військовослужбовцям, які займають посади, передбачені штатами та штатними розписами у апараті Міністерства оборони України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) (пп.1.3.1).

Відповідно до п.1.9 Інструкції №260 (в редакції станом на 20.11.2015) грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

З 11.08.2016 положення п.1.9 Інструкції №260 (в редакції, чинній на час звільнення позивача) доповнено наступними абзацами: грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.

Згідно з п.1.10 Інструкції №260 грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Відповідно до п. 138 Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства №248/2016 (чинним на час звільнення позивача з військової служби) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (п.138).

Положеннями ст.59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, передбачено, що командир (начальник) військової частини зобов`язаний, зокрема: організовувати своєчасну видачу всіх видів забезпечення та перевіряти його повноту.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а відтак військовослужбовець, в тому числі в статусі іноземця, має гарантоване державою право на отримання грошового забезпечення (винагороди за працю) за час проходження військової служби, як щомісячного, так у зв`язку зі звільненням. Право військовослужбовця на своєчасне одержання грошового забезпечення (винагороди за працю) захищається законом.

Праву військовослужбовця на належне грошове забезпечення (заробітну плату) кореспондує обов`язок військової частини (роботодавця), в якій він проходить службу, нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх.

Пунктом 138 Положення №248/2016 регламентовано обов`язок забезпечення особи, звільненої з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

При цьому, до виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини з ним повинні бути проведені усі необхідні розрахунки.

Як встановлено судом, з 10.08.2015 по 20.10.2016 (по день звільнення) позивач проходив військову службу в Збройних Силах України при військовій частині-польова пошта НОМЕР_1 .

Згідно з п.18 копії витягу з наказу командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 від 20.10.2016 №349 відповідно до п.1 ч.8 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу солдата ОСОБА_1 , номера обслуги радіотелефоніста 4 відділення 1 зенітного артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини-польова пошта НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира 24 окремого штурмового батальйону (по особовому складу) від 20.10.2016 №105-РС було звільнено з військової служби у запас за підпунктом є. Наказано з 20 жовтня 2016 року виключити його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і провести виплатиту належного йому грошового забезпечення, встановленого цим наказом.

З 20.10.2016 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини, що підтверджується відповідачами.

Таким чином, ОСОБА_1 , який проходив військову службу відповідно до закону, має право на отримання грошового забезпечення за період з 10.08.2015 по 20.10.2016 у порядку, встановленому чинним законодавством.

Однак, всупереч вимогам чинного законодавства жодного грошового забезпечення, ні щомісячного, ні у зв`язку зі звільненням, позивачу за час проходження військової служби виплачено не було. Розрахунку при звільненні відповідно до вимог п.138 Положення 248/2016 на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з позивачем не проведено.

Наведені обставини свідчать про наявність факту невиконання військовою частиною покладеного на неї обов`язку щодо своєчасної виплати військовослужбвцю належного йому грошового забезпечення за час проходження військової служби.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та заперечень відповідачів, підставою для невиплати позивачу належного йому грошового забезпечення стала відсутність у позивача ідентифікаційного коду.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України (далі ПК України) одним із принципів податкового законодавства України є загальність оподаткування - кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

Відповідно до положень п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний, зокрема, стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України (пп.16.1.1).

За змістом положень абз. «є» пп.14.1.54 п.14.1 ст.14, ст.22 ПК України заробітна плата, інші виплати та винагороди, виплачені відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору є доходом фізичної особи (з джерелом походження з України), який підлягає оподаткуванню (оподатковуваний дохід).

За змістом положень ст.162 ПК України фізична особа, як резидент, так і нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, є платником податку на доходи фізичних осіб.

Отже, позивач, як фізична особа, яка отримує дохід у вигляді грошового забезпечення (заробітної плати) у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, є платником податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до положень ст. 63 ПК України всі платники податків підлягають взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах (п.63.2).

Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом (п.63.5).

Облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п.63.6).

Відповідно до п.70.5 ст.70 ПК України фізична особа - платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов`язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному контролюючому органу облікову картку фізичної особи - платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред`явити документ, що посвідчує особу.

Фізична особа - платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов`язана особисто подати відповідному контролюючому органу повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред`явити паспорт.

Фізична особа подає облікову картку фізичної особи - платника податків або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) до контролюючого органу за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, - контролюючого органу за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об`єкта оподаткування.

Згідно з п.70.12 ст.70 ПК України реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) використовуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм, включаючи установи Національного банку України, банки та інші фінансові установи, біржі, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичними особами - підприємцями, а також фізичними особами в усіх документах, які містять інформацію про об`єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, зокрема у разі виплати доходів, з яких утримуються податки згідно із законодавством України. Фізичні особи зобов`язані подавати інформацію про реєстраційний номер облікової картки юридичним та фізичним особам, що виплачують їм доходи (пп.70.12.1).

Відповідно до п.70.13 ст.70 ПК України документи, пов`язані з проведенням операцій, передбачених пунктом 70.12 цієї статті, які не мають реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), вважаються оформленими з порушенням вимог законодавства України.

За змістом пп.14.1.222 п.14.1 ст.14 ПК України роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами.

Відповідно до п.171.1 ст.171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

З аналізу наведених норм вбачається, що разом із обов`язком виплатити військовослужбовцю належне йому грошове забезпечення (заробітну плату) у військової частини, як роботодавця, який виплачує дохід на користь цієї особи, виникає податковий обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати до бюджету податку на доходи цієї фізичної особи.

Разом з тим, на військовослужбовця, якому виплачується дохід у вигляді грошового забезпечення (заробітної плати), відповідно до пп.70.12.1 п.70.12 ст.70 ПК України покладено обов`язок подати військовій частині, як роботодавцю, інформацію про присвоєний реєстраційний номер облікової картки платника податків.

При цьому, виконанню вимог пп.70.12.1 ПК України передує виконання фізичною особою-платником податків покладеного на неї обов`язку стати на облік платників податків у контролюючих органах відповідно до вимог ст.63 ПК України, за наслідком виконання якого фізичній особі присвоюється податковй номер.

Невиконання наведених обов`язків фізичною особою-платником податків позбавляє можливості роботодавця здійснити виплату належної цій особі заробітної плати (грошового забезпечення) через неможливість утримання із цієї суми доходу передбачених чинним законодавством України податків та зборів.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, на обліку платників податків у контролюючих органах України позивач не перебуває, податковий номер у нього як фізичної особи-платника податку відсутній, у зв`язку з чим передбачений пп.70.12.1 п.70.12 ст.70 ПК України обов`язок позивач не виконав.

Наведені обставини свідчать про те, що невиплата належного грошового забезпечення (заробітної плати) позивачу зумовлена його ж бездіяльністю. Всупереч вимогам податкового законодавства позивач на облік платників податків у контролюючих органах України не став, інформацію про присвоєний реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідачу 1 не подав, що відповідно унеможливило виплату йому належного грошового забезпечення відповідачами у встановленому чинним законодавством порядку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вини відповідачів у несвоєчасній виплаті належного позивачу грошового забезпечення (винагороди за працю) немає, що виключає протиправний характер їхніх дій (бездіяльності).

За відсутності податкового номера позивача відповідачі позбавлені можливості здійснити нарахування та виплату належного йому грошового забезпечення, оскільки оформлення документів про виплату позивачу доходу у вигляді грошового забезпечення (заробітної плати) без реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта свідчитиме про порушення вимог законодавства України.

Водночас, слід зазначити, що військова частина не заперечує проти права позивача на отримання належного йому грошового забезпечення і зазначає, що після подання ідентифікаційного коду позивачу буде виплачено належне йому грошове забезпечення за період військової служби з 10.08.2015 по 20.10.2016.

У зв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що позовна вимога в цій частині є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У ході розгляду даної справи доводи позивача не знайшли свого підтвердження та обґрунтування, натоміть відповідачі обґрунтованість своїх заперечень довели.

За результатом розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини-польова пошта НОМЕР_1 (військова частина НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення грошового забезпечення та зобов`язання вчинити дії.

Від сплати судового збору позивач звільнений згідно з п.п.1, 13, 16 ст. 5 Закону України Про судовий збір, у зв`язку з чим підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур