РІШЕННЯ

Іменем України

13 лютого 2019 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Бондаренко О.І.

секретаря судового засідання Нагірняк Т.А.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України до публічного акціонерного товариства «Вінницяобленерго», ОСОБА_5 – ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області про усунення перешкод в користуванні майном, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Вінницяобленерго», ОСОБА_5 – ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області про усунення перешкод в користуванні майном.

Ухвалою суду від 03.04.2018 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача залучено ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України.

Позовна заява мотивована тим, що згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА №238893 від 30.03.2009 року позивач є власником земельної ділянки площею 0,0869 га за адресою: Вінницька область Вінницький район, с. Вінницькі Хутори, вул. Ватутіна, 15. Після смерті сина позивача, ОСОБА_7 у 2006 році, позивач успадкувала також частину його земельної ділянки площею 0,0412 га.

У 2001 році, без погодження з позивачем, була встановлена Повітряна лінія електропередачі (ПЛ) напругою 10 кВ.

Частина земельної ділянки позивача знаходиться в межах охоронної зони ПЛ-10 кВ, а опора №60 встановлена напроти заїзду до земельної ділянки позивача, що перешкоджає реалізації права вільного володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

ПЛ-10 кВ з 2002 року знаходиться на балансі ПАТ «Вінницяобленерго». Опора ПЛ-10 кВ розміщується на землях Вінницько-Хутірської сільської ради. Розміри охоронних зон лінії електропередачі, трансформаторних підстанцій, трансформаторних та розподільних пунктів встановлено Правилами охорони електричних мереж, затверджених постановою КМУ від 04.03.1997 року №209 (ПОЕМ).

У відповідності до вимог п.5 ПОЕМ, охоронні зони електричних мереж напругою до 20 кВ встановлюються уздовж повітряних ліній електропередачі - у вигляді земельної ділянки і повітряного простору обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхильного їх положення на відстань 10 метрів.

Встановлення будь-яких обмежень та обтяжень на користування власником земельною ділянкою, пов'язаних з проходженням траси ПЛ-10 кВ по межі позивача, а також внесення відповідних змін до державного акту на зазначену земельну ділянку, встановлення земельного сервітуту на зону обмеження, необхідну для ремонту, обслуговування та експлуатації ліній електропередачі, Вінницько-Хутірською сільською радою під час відведення землі на проходження ПЛ-10 кВ, ініційовано не було. Крім того, Вінницько-Хутірською сільською радою не було отримано згоду власника земельної ділянки, що підпадає в охоронну зону ПЛ-10 кВ та щодо якої будуть встановлені відповідні обмеження та обтяження.

Позивач вважає, що зазначене підтверджує порушення Вінницько-Хутірською сільською радою встановленої процедури відведення землі, що надавалась державною з запасу земель на потреби електроенергетичної галузі.

З 2014 року позивач почала звертатись до відповідачів із заявами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

На своє звернення до Управління з питань функціонування та реформування електроенергетичного сектору ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України, позивач отримала лист від 30.04.2015 року №32-01/01-884, згідно якого було підтверджено наявність вищевказаних порушень та рекомендовано ПАТ «Вінницяобленерго» спільно з Вінницько-Хутірською сільською радою ініціювати зміну ділянки траси проходження ПЛ-10 кВ або змінити частину цієї ПЛ на кабельну вставку з метою відновлення порушеного права позивача на вільне користування та розпорядження земельною ділянкою.

На звернення позивача до ПАТ «Вінницяобленерго», останнє 21.03.2017 року надало відповідь за номером №46-2479, згідно якої фактично відмовило у виконанні вищевказаних рекомендацій, посилаючись на необхідність фінансування таких дій.

За наведених обставин позивач змушена звернутися до суду з позовом, в якому просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ПАТ «Вінницяобленерго» та Вінницько-Хутірську сільську раду демонтувати опору №60 ПЛ-10 кВ та трансформаторну підстанцію з забезпеченням можливості вільного доступу до заїзду на її земельну ділянку з дотримання відстані охоронюваних зон передбачених Правилами охорони електричних мереж, затверджених постановою КМУ від 04.03.1997 року №209.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, мотивуючи їх обставинами, викладеними в позовній заяві, просили позов задоволити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України – ОСОБА_8 в судове засідання не з’явився, надіслав суду письмові пояснення щодо пред’явленого позову, згідно яких враховуючи інформацію, викладену у листі від 30.04.2015 року № 32-01/01-884 Міненерговугілля з Держенергонаглядом за участі уповноважених представників ПАТ «Вінницяобленерго» було перевірено факти, викладені в позовній заяві, та встановлено, що повітряна лінія електропередачі напругою 10 кВ л-114 від трансформаторної підстанції напругою 110/10 кВ «Нова», про яку йдеться у позовній заяві, знаходиться на балансі та технічному обслуговуванні ПАТ «Вінницяобленерго». Зазначена ПЛ-10 кВ побудована у 2001 році, на відведеній землі, що видавалась державою з запасу земель на потреби електроенергетичної галузі. При цьому, норми статті 76 Земельного кодексу України дають визначення поняттю «землі енергетичної системи», тобто це - землі, надані під енергогенеруючі об'єкти, під об'єкти транспортування електроенергії до користувача. У зв'язку з відсутністю власника ПЛ-10 кВ, розпорядженням голови ОСОБА_5 районної державної адміністрації від 16.09.2002 року за № 561 зазначену ПЛ було безкоштовно передано на баланс та технічне обслуговування ПАТ «Вінницяобленерго», як безгосподарську. Згідно листа голови Вінницько-Хутірської сільської ради від 03.04.2015 року за № 129 та земельно-кадастрової документації, зазначена земельна ділянка площею 0,1236 га належала ОСОБА_7 на підставі виданого у 1997 році державного акту серії ВН № 6624. Після смерті ОСОБА_7 у 2006 році ОСОБА_1 успадкувала частину його земельної ділянки площею 0,0412 та письмово звернулась 10.06.2014 року до енергопостачальника з вимогою щодо перенесення опори № 60 ПЛ-10 кВ від межі земельної ділянки у зв'язку з тим, що зазначена опора знаходиться навпроти заїзду до неї. Зазначена опора ПЛ-10 кВ розміщується на землях Вінницько-Хутірської сільської ради поза межами земельної ділянки ОСОБА_1 В охоронній зоні ПЛ об'єкти, будівлі та споруди відсутні. Проте, під час розгляду звернення інспекцією Держенергонагляду у Вінницькій області встановлено, що частина земельної ділянки ОСОБА_1 знаходиться в межах охоронної зони ПЛ-10 кВ, а опора № 60 дійсно встановлена напроти заїду до неї. Встановлення будь-яких обмежень та обтяжень на користування власником земельною ділянкою, пов'язаних з проходженням траси ПЛ-10 кВ по її межі, а також внесення відповідних змін до державного акту на зазначену земельну ділянку, встановлення земельного сервітуту на зону обмеження, необхідну для ремонту, обслуговування та експлуатацію повітряної лінії електропередачі, Вінницько-Хутірською сільською радою під час відведення землі на проходження ПЛ-10 кВ, ініційовано не було. Крім того, Вінницько-Хутірською сільською радою не було отримано відповідної згоди на це власника земельної ділянки, яка потрапляє в охоронну зону ПЛ, та щодо якої після введення в експлуатацію ПЛ-10 кВ будуть встановлені відповідні обмеження та обтяження.

Враховуючи надіслані пояснення, представник ОСОБА_8 просить суд винести законне та обгрунтоване рішення.

Представник відповідача публічного акціонерного товариства «Вінницяобленерго» - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував щодо їх задоволення, зазначивши, що земельна ділянка площею 0,0412 га за адресою с. Вінницькі Хутори, вул. Ватутіна, за твердженням позивачки, перейшла їй у власність після смерті її сина, ОСОБА_7 та поділу його земельної ділянки на частини. Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. До позовної заяви позивачем не надано підтвердження права власності на земельну ділянку площею 0,412 га в с. Вінницькі Хутори, а надано лише підтвердження права власності на земельну ділянку площею 0,0869 га, що не має жодного відношення до розгляду справи, що беручи до уваги пункту 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику справах про захист права власності та інших речових прав», є підставою для відмови в задоволенні позову. Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Опора № 60 анкерного типу, на якій змонтовані підстанційний роз'єднувач трансформаторної підстанції ТП-712 відноситься до повітряних ліній електропередач ПЛ-10 кВ. Будівництво електричних мереж та встановлення ТП по вул. Українська, с Вінницькі Хутори, на землях загального користування поза межами земельної ділянки ОСОБА_7, здійснювалося підрядною організацією в 2001 році за кошти забудовників даної вулиці. 16.09.2002 року на підставі розпорядження голови ОСОБА_5 районної державної адміністрації № 561 дана ТП та ПЛ в зв'язку з відсутністю персоналу для їх обслуговування, безкоштовно передані на баланс СО «Замостянські ЕМ», як безгоспні. З огляду на те, що дані ТП та ПЛ будувалися не СО «Замостянські ЕМ», не на їх замовлення і навіть без їх участі, СО «Замостянські ЕМ» не можуть нести відповідальності за результати роботи підрядної організації під час будівництва даних ПЛ та ТП. ТП та опора встановлені до ймовірного набуття позивачем права власності на земельну ділянку. Станом на дату, коли відбувся поділ земельної ділянки, належної ОСОБА_7, жодних перешкод у її використанні не було, що підтверджується листом ОСОБА_5 -ОСОБА_6 сільської ради № 189 від 03.04.2015 року, відповідно до якого, згідно земельно-кадастрової документації заїзд до земельної ділянки площею 0,412 га, яка належала ОСОБА_7, фактично існував. Обмеження, на які вказує позивач, виникли лише після поділу її на частини. За умови, що земельна ділянка не підлягала поділу позивачкою жодних перешкод ТП та опора їй не створювали. Тобто, станом на дату виникнення права власності на дану земельну ділянку позивачці було відомо про охоронну зону ПЛ та ТП. Земельна ділянка на праві власності перейшла до позивачки з обмеженнями, передбаченими чинним законодавством, а тому й порушення її прав у даному випадку відсутні. Відповідно до ст. 110 ЗК України, на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень. Поділ чи об'єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки. Відповідно до ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до частини 2 пункту 4 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 року № у межах охоронних зон землі у їх власників та користувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, передбаченими цими силами. Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надано у власність, постійне або тимчасове користування земельні ділянки, де знаходяться об'єкти електричних мереж, зобов'язані вживати належних заходів до збереження зазначених об'єктів. Тобто, під час набуття права власності на земельну ділянку в 2006 році, позивач, відповідно до ст. 110 ЗК України вже була обмежена у правах землекористувача, оскільки добровільно погодилася на отримання земельної ділянки із облаштованою трансформаторною станцією та опорою поряд, встановленою і прийнятою в експлуатацію з дотримання правил чинного законодавства. З позовної заяви вбачається, що спірна ТП та опора були побудовані з дотриманням Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 року № 209. Зауважень та приписів зі сторони Держенергонагляду та інших уповноважених органів влади щодо технічного її стану позовна заява не містить. ОСОБА_7 з претензіями до СО «Замостянські ЕМ» не звертався. Діючим законодавством передбачено уздовж ПЛ, яка проходить через земельну ділянку, якою користується позивач, охоронну зону, в межах якої власник зобов'язаний використовувати її з обмеженнями, передбаченими Правилами охорони електричних мереж, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання ПАТ «Вінницяобленерго» перенести ПЛ та ТП є безпідставними. Позивач набула земельну ділянку з обмеженнями, передбаченими чинним законодавством, а тому й порушення її прав у даному випадку немає. До тотожного висновку прийшов Вищий спеціалізований суду України розгляду цивільних і кримінальних справ в рішенні від 14.03.2012 року у справі № 6-1272св12. Відповідно до пункту 8 Правил охорони електричних мереж, забороняється в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме: перебувати стороннім особам на території і в приміщеннях трансформаторних підстанцій розподільних пунктів і пристроїв, відчиняти двері і люки цих споруд здійснювати самовільне переключення електричних апаратів та підмикання до електричних, будувати житлові, громадські та дачні будинки; влаштовувати будь - які звалища; складати добрива, корми, торф, солому, дрова, інші матеріали, розпалювати вогнища; розташовувати автозаправні станції або інші сховища пально-мастильних матеріалів; накидати на струмопровідні частини об'єктів електричних мереж і наближати до них сторонні предмети, підніматися на опори повітряних ліній електропередачі, електрообладнання трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв, демонтувати їх елементи; саджати дерева та інші багаторічні насадження, крім випадків створення плантації новорічних ялинок; влаштовувати спортивні майданчики для ігор, стадіони, ринки, зупинки громадського транспорту, проводити будь-які заходи, пов'язані з великим скупченням людей, не зайнятих виконанням дозволених у встановленому порядку робіт; запускати спортивні моделі літальних апаратів повітряних зміїв; здійснювати зупинки усіх видів транспорту (крім залізничного) в охоронних зонах повітряних ліній електропередачі напругою 330 кВ і вище, виконувати роботи із застосуванням ударних механізмів, скидати вантажі масою понад 5 тонн, скидати і зливати їдкі і ті, що спричиняють корозію речовини, пально-мастильні матеріали (в охоронних зонах підземних кабельних лінії електропередачі); кидати якорі, проходити із закинутими якорями, ланцюгами, лотами, волокушами і тралами (в охоронних зонах підводних кабельних ліній електропередачі). Жодного з вище перелічених порушень у охоронній зоні ПЛ та ТП не виявлено. Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка волоідє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. З позовної заяви та матеріалів цивільної справи не встановлено, які права позивача, як власника земельної ділянки, порушено СО «Замостянські ЕМ», які саме чинні санітарні норми та правила порушуються. Відповідно до ст. 257 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові. Враховуючи те, що право власності на земельну ділянку у позивача виникло в 2006 році, відповідно до ст. 110 ЗК України вона була обмежена у правах землекористувача, оскільки добровільно погодилася на отримання земельної ділянки із облаштованою трансформаторною станцією та опорою поряд, встановленою і прийнятою в експлуатацію з дотриманням усіх правил чинного законодавства, строк позовної давності для звернення за захистом порушених прав минув в 2009 році. З огляду на зазначене, представник відповідача просив в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області – ОСОБА_9 будучи присутньою в попередніх судових засіданнях, щодо задоволення позову ОСОБА_1 заперечувала, зазначивши, що згідно інформації з Державного земельного кадастру від 10.01.2018 року позивач є власником двох суміжних земельних ділянок в с. Вінницькі Хутори, Вінницького району Вінницької області, а саме: земельної ділянки кадастровий номер 0520681000:02:004:0727, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,0412 га та земельної ділянки кадастровий номер 0520681003:02:004:0098, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,0869 га. Навпроти земельної ділянки з кадастровим номером 0520681000:02:004:0727, розташована опора лінії електропередачі. Дану земельну ділянку, відповідно до поземельної книги, позивач отримала у власність 26.05.2009 року, а саме: успадкувала від сина ОСОБА_7. Позивач зазначає, що опора електропередачі була встановлена в 2001 році. Відповідно до Розпорядження ОСОБА_5 районної державної адміністрації №561 від 16.09.2002 року на баланс Замостянських електромереж передано повітряні лінії та трансформаторні підстанції, які були побудовані за рахунок коштів населення в с. Вінницькі Хутори. Син позивача став власником земельної ділянки площею 0,1236 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ВН №6624 від 25.11.2002 року. Після смерті сина частину земельної ділянки, виділену в натурі з окремим кадастровим номером 0520681000:02:004:0727, площею 0,0412 га, успадкувала позивач, а інша частина земельної ділянки наразі перебуває в процесі оформлення спадщини за невісткою та онукою позивача. Право власності на земельну ділянку, навпроти якої у 2001 році було встановлено опору електропередачі, виникло у ОСОБА_7 25.11.2002 року, а у позивача у 26.05.2009 року, тобто після того, як було встановлено лінії електропередачі. Таким чином, дані особи не могли надати чи відмовити у наданні будь-яких дозволів на встановлення цієї опори електропередачі. У власність позивач отримала земельну ділянку біля якої вже було встановлено опору електропередачі. Тому, питання щодо порушення її прав, у зв'язку із відсутності її згоди на її встановлення, відпадає. Ст. 110 ЗК України встановлено, що на використання власником земельної ділянки може бути встановлено обмеження. Перехід права власності не припиняє встановлених обмежень, обтяжень. Позивач вказує на те, що опора електропередач встановлена навпроти заїзду до її земельної ділянки, що перешкоджає реалізації права вільного володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Невідомо з яких причин, на думку позивача, має бути розташований заїзд саме в тому місці, адже заїзду, проходу на навпроти розташування опори електропередач ніколи не було, оскільки, в тому місці знаходяться багаторічні насадження - фруктові дерева. На земельну ділянку позивача можливий заїзд, прохід не лише біля розташування опори електропередач. Позивач у позові вказує на те, що з боку відповідачів порушується її законне право на користування, володіння та розпорядження земельною ділянкою. Однак, в позовній заяві не вказано жодної законної підстави, яким чином збоку ОСОБА_5 -ОСОБА_6 сільської ради порушено права та законні інтереси позивача. Відповідно до ч. 5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Демонтування та перенесення опори електропередач може порушити права та законні інтереси інших власників суміжних земельних ділянок. З огляду на вищевикладене, можна зробити висновок, що з боку Вінницько-Хутірської сільської ради жодним чином не порушено законних прав та інтересів позивача, як власника земельної ділянки. Жодним законодавчим актом не передбачена можливість органом місцевого самоврядування фінансування або проведення демонтажних робіт з перенесення ліній та опор електропередач, які в будь-якому випадку пов'язані з їх фінансуванням, за рахунок коштів територіальної громади, лише за однією вимогою власника земельної ділянки, який вважає, що розташування таких об'єктів обмежують їх у використанні. Ч. 5 ст. 18 Закону України «Про електроенергетику» визначено, що у разі спорудження або реконструкції будівель, доріг, мостів, інших об'єктів архітектури роботи з перенесення повітряних і підземних електричних мереж, теплових мереж та інших об'єктів електроенергетики виконуються власником цих об'єктів електроенергетики за рахунок замовників будівництва або реконструкції будівель, доріг, мостів, інших об'єктів архітектури відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації. Враховуючи ст. 319 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про електроенергетику», позивач має виступити замовником реконструкції лінії електропередач та відповідно до проектно-кошторисної документації провести роботи з реконструкції опори, яка була встановлена навпроти земельної ділянки, яка їй належить, ще до отримання цієї земельної ділянки у власність. Позивач отримала у власність земельну ділянку в 2009 році, опора електропередач була встановлена в 2001 році. При отриманні земельної ділянки у власність позивачу було відомо, що навпроти її земельної ділянки розташована опора лінії електропередач, адже про ймовірне порушення її прав та законних інтересів позивач дізналась 9 років тому. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Отже термін, за яким позивач могла звернутись до суду з вимогами про захист свого цивільного права або інтересу, сплив. За наведених обставин представник просила в задоволенні позову відмовити.

В послідуючому, сільським головою ОСОБА_5 – ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області ОСОБА_10 надано суду заяву, в якій він зазначив, що просить справу розглянути у відсутність представника сільської ради, при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

В свою чергу представником позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надано відзив на заперечення проти позову, які були надані представником відповідача публічного акціонерного товариства «Вінницяобленерго», в яких він зазначив, що обставина щодо належності позивачу права власності на земельну ділянку площею 0,412 га в с.Вінницькі Хутори є відомою відповідачу інформацією, крім того така інформація знаходиться у вільному доступі в відповідному державному реєстрі речових прав на нерухому майно та ДЗК. Відповідно до п.11 постанови Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», саме суд повинен встановите чи були порушені права та інтереси позивача та чи відповідальний відповідач за це, що і має бути зроблено в даному судовому засіданні, а крім того саме під час прийняття на баланс ТП та ПЛ, ПАТ «Вінницяобленерго» прийняло на себе всі зобов'язання та відповідальність, пов'язану з об'єктами, прийнятими на баланс в порядку визначеному чинним законодавством. Спростовуючи наявність перешкод у користуванні земельною ділянкою відповідач посилається на лист Вінницько-Хутірської сільської ради від 03.04.2015 року №189 згідно якого зазначено, що «... згідно земельно-кадастрової документації заїзд до земельної ділянки площею 0,412 га, яка належала ОСОБА_7 фактично існував». Таке твердження є припущенням, оскільки з контексту листа не зрозуміло, що означає вислів «фактично існував». Такі посилання відповідача не підтверджені жодними доказами по справі, а лист сам по собі без документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом по справі. Крім того згідно листа Вінницько-Хутірської сільської ради від 22.04.2016 року №30, відсутність під'їзду до земельної ділянки по вул. Українська в с. Вінницькі Хутори, Вінницького району, зумовлена наявністю опори електропередач. Також відповідач вказує, що позивачу було відомо про охоронну зону ПЛ та ТП на час виникнення в неї прав власності на земельну ділянку та вона добровільно погодилась на отримання земельної ділянки із наявними обмеженнями. В даному випадку відповідач оперує виключно припущеннями, не надає жодних доказів обставин, на які посилається та не наводить норм чинного законодавства, якими передбачено «автоматичне» повідомлення та погодження з обмеженнями у випадку прийняття спадщини на земельну ділянку. Крім того, позивач ставить питання, що будь-яких обмежень на час встановлення ПЛ-10 не встановлювалось, зміни до державного акту на земельну ділянку не вносились, земельний сервітут на зону електропередачі не встановлювався, згода власника земельної ділянки ОСОБА_5 – ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області не отримувалась, що і є порушеннями прав позивача, на які відповідач не надав жодних відзивів. У позові є посилання на недотримання п.5 ПОЕМ, а також є посилання на лист Управління з питань функціонування та реформування електроенергетичного сектора ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України від 30.04.2015 року №32-01/01-884, яким було встановлено ряд порушень норм чинного законодавства, що призвели до обмеження права власності позивача, чому не було надано жодної оцінки в запереченні відповідача. Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. В даному випадку перебіг строку позовної давності починається з моменту отримання листа Управління з питань функціонування та реформування електроенергетичного сектора ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України від 30.04.2015 року №32-01/01-884, саме зі змісту якого позивач дізналась, як про факти порушення своїх прав, так і про осіб, причетних до даного порушення. Враховуючі специфіку відносин, відсутність у позивача юридичної освіти та неочевидність встановлення винуватої особи, саме вказаним листом позивачу стали відомі обставини, що стали підставою для звернення до суду до відповідачів. Рішенням по справі «Іліан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Також, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Белле проти Франції) § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Белле проти Франції).

На вказаний відзив представником відповідача публічного акціонерного товариства «Вінницяобленерго» було надано відповідні заперечення, в яких зазначено, що будівництво електричних мереж та встановлення ТП по вул. Українська в с. Вінницькі Хутори здійснювалося на землях загального користування поза межами земельної ділянки, що з 25.11.2002 року перейшла у власність ОСОБА_7 16.09.2002 року дана ТП та ПЛ були у встановленому законодавством порядку, з врахуванням Правил охорони електричних мереж, затверджених постаново Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 року № 209, передані на баланс СО «Замостянські ЕМ». Ні до, ні після передачі їх на баланс СО «Замостянські ЕМ» зауважень та приписів зі сторони Держенергонагляду, інших уповноважених органів влади щодо технічного їх стану та порушення охоронних зон не було. ОСОБА_7 з претензіями до СО «Замостянські ЕМ» не звертався, що підтверджує, що жодних прав свобод позивача порушено не було, оскільки охоронна зона ТП та опора існувала раніше, ніж земельна ділянка була набута у власність ОСОБА_7, в подальшому позивачкою. Позивач зазначає, що вважає твердження, наведені у листі Віницько-Хутірської сільської ради від 03.04.2015 року № про те, що згідно «... земельно-кадастрової документації заїзд до земель ділянки площею 0,1236 га, яка належала ОСОБА_7 фактично існував» припущенням і, що дане твердження не підтверджується жодними доказами. Дана позиція позивача не відповідає дійсності та спростовується Державним актом на право власності на землю серії ВН № 6624 від 25.11.2002 року, що був долучений Вінницько-Хутірською сільською радою до матеріалів справи. З плану зовнішніх меж земельної ділянки та їх опису, наведених у Державному акті видно, що вздовж межі «А» «Д» проходить вул. ОСОБА_5, що надавало необмежений доступ до земельної ділянки ОСОБА_7 Твердження позивача, що будь-яких обмежень на час встановлення ПЛ-10 кВ не встановлювалося, не відповідає дійсності, оскільки охоронна зона ТП опори виникли відразу після їх будівництва, що сталося раніше, ніж виникло право власності у позивачки. Станом на дату, коли відбувся поділ земельної ділянки, належної ОСОБА_7, незважаючи на охоронну зону, жодних перешкод у її використанні не було, що підтверджується листом Вінницько-Хутірської сільської ради № 189 від 03.04.2015 року та Державним актом на право власності на землю серії ВН № 6624 від 25.11.2002 року. Обмеження, на які вказує позивач, виникли лише після поділу її на частини. За умови, що земельна ділянка не підлягала поділу позивачкою жодних перешкод ТП та опора їй не створювали. Станом на дату виникнення права власності на дану земельну ділянку охорона зона вже існувала, і позивачці було відомо про неї. Земельна ділянка на праві власності перейшла до позивачки з обмеженнями, передбаченими чинним законодавством, а тому й порушення її прав у даному випадку відсутні. Відповідно до ст. 110 ЗК України, на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень. Відповідно до частини 2 пункту 4 ПОЕМ, у межах охоронних зон землі у їх власників та користувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, передбаченими цими Правилами. Земельна ділянка позивачки передбачає обмеження, що зумовлені охоронною зоною та правами СО «Замостянські ЕМ». Тобто, під час набуття права власності на земельну ділянку в 2009 році, позивач відповідно до ст. 110 ЗК України вже була обмежена у правах землекористувача, оскільки добровільно погодилася на отримання земельної ділянки із облаштованою трансформаторною підстанцією та опорою поряд, встановленою і прийнятою в експлуатацію з дотриманням усіх правил чинного законодавства. Відповідно до ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Діючим законодавством передбачено уздовж ПЛ, яка проходить через земельну ділянку, якою користується позивач, охоронну зону, в межах якої власник зобов'язаний використовувати її з обмеженнями, передбаченими ПОЕМ, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання ПАТ «Вінницяобленерго» перенести ПЛ та ТП є безпідставними. Позивачка набула земельну ділянку з обмеженнями, передбаченими чинним законодавством, а тому й порушення її прав у даному випадку немає. Відповідно до пункту 5 ПОЕМ, уздовж повітряних ліній електропередачі 20 кВ встановлюється охоронна зона у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань. Пункт 8 ПОЕМ встановлює вичерпний перелік дій, що забороняється вчиняти в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв. Жодного з вказаних у пункті 8 ПОЕМ порушень у охоронній зоні ПЛ та ТП не виявлено. Крім того, позивач у відповіді на відзив назвав такими, що не заслуговують увагу та не навів спростування доводів з приводу того, що із позовної заяви матеріалів цивільної справи не встановлено, які саме права позивача, як власника земельної ділянки, порушено СО «Замостянські ЕМ», які саме чинні санітарні норми та правила порушуються. Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 ку «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень ст. ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Твердження позивача, що строк позовної давності, передбачений статтею 261 ЦК України починається з отримання листа № 32-01/01-884 від 30.04.2015 року, оскільки начебто саме з дати отримання останнього позивачка дізналася про факт порушення своїх прав і про осіб, причетних до даного порушення, не відповідає дійсності, оскільки позивачка неодноразово зверталася до СО «Замостянські ЕМ» з листами з вимогами тотожними до наведених у позовній заяві до отримання листа № 32-01/01-884 від 30.04.2015 року. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи те, що право власності на земельну ділянку у позивачки виникло в 2009 році, відповідно до статті 110 ЗК України вона вже була обмежена у правах землекористувача, оскільки добровільно погодилася на отримання земельної ділянки із облаштованою трансформаторною підстанцією та опорою поряд з встановленою і прийнятою в експлуатацію з дотриманням усіх правил чинного законодавства, строк позовної давності для звернення для захисту порушених прав, минув.

Також, представником позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надано відзив на заперечення проти позову, які були надані представником відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області, в яких він зазначив, що посилання відповідача на те, що питання порушення прав позивача через відсутність її згоди на встановленні опори електропередачі відпадає через те, що така опора була встановлена за часів, коли власником був її син, є не логічним та не базується на нормах закону. Крім того, позивачем не ставилось виключно питання відсутності її згоди на встановлення опори електропередачі, а ставилось питання відсутності згоди власника. Позивач ставить питання, що будь-яких обмежень на час встановлення ПЛ-10 не встановлювалось, зміни до державного акту на земельну ділянку не вносились, земельний сервітут на зону електропередачі не встановлювався, згода власника земельної ділянки відповідачем не отримувалась, що і є порушеннями прав позивача, на які відповідач не надав жодних відзивів. Відсутність згоди власника на час встановлення опори електропередач встановлена листом Управління з питань функціонування та реформування електроенергетичного сектора ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України від 30.04.2015 року №32-01/01-884, яким було встановлено ряд порушень норм чинного законодавства, що призвели до обмеження права власності позивача, чому не було надано жодної оцінки в запереченнях. За умови відсутності дозволу власника на час встановлення опори електропередач були порушені права колишнього власника земельної ділянки, навіть після успадкування земельної ділянки продовжують порушуватись права позивача, як спадкоємця колишнього власника та особи, якій не було відомо про наявність обмежень на час прийняття спадщини. Посилання відповідача на час встановлення опори електропередач та виникнення права власності у сина позивача не підтверджено доказами, крім того відповідач посилається на час документального оформлення права власності, не враховуючи фактичний період володіння та користування та права особи в такий період та не надаючи оцінку відсутності дозволу на встановлення опори електропередач будь-якого власника земельної ділянки. Посилання відповідача на те, що заїзду навпроти розташування опори електропередач ніколи не було та не має такої можливості, є безпідставним та не підтвердженим доказами, крім того спростовується листом Вінницько-Хутірської сільської ради від 22.04.2016 року №30, згідно якого відсутність під'їзду до земельної ділянки по вул. Українська в с. Вінницькі Хутори Вінницького району, зумовлена наявністю опори електропередач. Крім того, доводи відповідача щодо того, що позивач може розташувати проїзд в іншому місці, прямо суперечать вимогам закону щодо забезпечення права вільного користування майном на свій розсуд. Посилання відповідача на відсутність жодної підстави, чим порушено права позивача є безпідставними, оскільки у позові є посилання на недотримання п.5 ПОЕМ, а також є посилання на лист Управління з питань функціонування та реформування електроенергетичного сектора ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України від 30.04.2015 року №32-01/01-884, яким було встановлено ряд порушень норм чинного законодавства, що призвели до обмеження права власності позивача, чому не було надано жодної оцінки в запереченнях відповідача. Посилання відповідача на те, що демонтування та перенесення опори електропередачі може порушити права та законні інтереси інших власників суміжних земельних ділянок є неспроможним, оскільки відповідач не надав жодних доказів спроб такого перенесення та відмов інших власників земельних ділянок, не надав доказів неможливості переміщення опори вздовж земельної ділянки позивача, що є технічно можливим, не врахував рекомендації листа Управління з питань функціонування та реформування електроенергетичного сектора ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України від 30.04.2015 року №32-01/01-884, яким було запропоновано замінити частину ПЛ на кабельну вставку. Такі посилання відповідача є припущеннями. Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. В даному випадку перебіг строку позовної давності починається з моменту отримання листа Управління з питань функціонування та реформування електроенергетичного сектора ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України від 30.04.2015 року №32-01/01-884, саме зі змісту якого позивач дізналась, як про факти порушення своїх прав, так і про осіб, причетних до даного порушення. Враховуючі специфіку відносин, відсутність у позивача юридичної освіти та неочевидність встановлення винуватої особи, саме вказаним листом позивачу стали відомі обставини, що стали підставою для звернення до суду до відповідачів. Рішенням по справі «Іліан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Також, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Белле проти Франції) § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Белле проти Франції).

Заслухавши пояснення позивача та його представника, врахувавши пояснення третьої особи, заперечення відповідачів, відзив позивача на заперечення відповідачів, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Такого висновку суд дійшов з наступного.

Судом встановлено, що згідно державних актів на право власності на земельну ділянку, позивач є власником двох суміжних земельних ділянок в с. Вінницькі Хутори по вул. Ватутіна, 15, Вінницького району Вінницької області, а саме: земельної ділянки кадастровий номер 0520681000:02:004:0727, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,0412 га та земельної ділянки кадастровий номер 0520681003:02:004:0098, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,0869 га (а.с. 10 – 11, 70 - 71). Даний факт також підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру від 10.01.2018 року (а.с.55 - 59).

Відповідно до Розпорядження ОСОБА_5 районної державної адміністрації №561 від 16.09.2002 року на баланс Замостянських електромереж передано повітряні лінії та трансформаторні підстанції, які були побудовані за рахунок коштів населення в с. Вінницькі Хутори (а.с.37).

Згідно повідомлення ОСОБА_5 – ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області № 189 від 03.04.2015 року, відповідно до земельно – кадастрової документації заїзд до земельної ділянки площею 0,1236 га, яка належала ОСОБА_7 на підставі державного акту серії ВН № 6624 від 1997 року, фактично існував. Після смерті у 2006 році ОСОБА_7 частину земельної ділянки площею 0,0412 га успадкувала його мати – ОСОБА_1, фактично наявний заїзд до якої на сьогоднішній день не перешкоджає опора електропередач. Даних про оформлення частини земельної ділянки площею 0,0824 га після смерті ОСОБА_7 в сільській раді немає (а.с. 38).

ОСОБА_1 14.05.2014 року, 20.06.2014 року, 26.09.2014 року зверталася з листами на ім’я директора СО «Замостянські ЕМ», в яких просила, в зв’язку з відсутністю проїзду на город, переставити опору, яка знаходиться по вул. Українській в с. Вінницькі Хутори (а.с. 90 - 92).

Згідно повідомлення Управління з питань функціонування та реформування електроенергетичного сектору ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України №32-01/01-884 від 30.04.2015 року у зв’язку з порушенням ОСОБА_5 – ОСОБА_6 сільською радою встановленої нормативної нормативними документами процедури відведення землі, що надавалась державою з запасу земель на потреби електроенергетичної галузі, ПАТ «Вінницяобленерго» спільно з ОСОБА_5 – ОСОБА_6 сільською радою рекомендовано ініціювати зміну ділянки траси проходження ПЛ-10 кВ або замінити частину цієї П,Л на кабельну вставку з метою відновлення порушеного права ОСОБА_1 на вільне користування та розпорядження її земельною ділянкою (а.с. 5 – 8, 84 - 87).

Як вбачається з повідомлення ПАТ «Вінницяобленерго» від 21.03.2017 року №46-2479 роботи з перенесення трансформаторної підстанції та опори можуть бути виконані власником цих об’єктів електроенергетики за рахунок замовника, відповідно до затвердженої проектно – кошторисної документації (а.с. 9).

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень. Поділ чи об'єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

З огляду на вищевикладене, враховуючи той факт, що позивач під час набуття права власності на земельну ділянку вже була обмежена в правах землекористувача, оскільки добровільно погодилася на отримання земельної ділянки із облаштованою трансформаторною підстанцією та опорою, встановленою і прийнятою в експлуатацію з дотриманням усіх правил чинного законодавства, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 не доведено в чому саме полягає порушення її законних прав з боку відповідачів, з огляду на що в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 319, 321, 386, 391 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 76, 141, 133, 212, 247, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 енергетики та вугільної промисловості України до публічного акціонерного товариства «Вінницяобленерго», ОСОБА_5 – ОСОБА_6 сільської ради Вінницького району Вінницької області про усунення перешкод в користуванні майном - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя О.І. Бондаренко