ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

___________________________________________________________

"04" лютого 2019 р.

м. Одеса

Справа № 916/2980/13

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Себовій О.О.

За участю представників сторін:

Від прокуратури: ОСОБА_1, за посвідченням № 047773 від 04.09.2017р.;

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача (ОСОБА_2 міської ради): ОСОБА_3 довіреність №310/вих.-мр від 28.12.2018р.;

Від відповідача (Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради): ОСОБА_3 довіреність №022-20/98 від 29.12.2018р.;

Від відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ель Гальчо"): не з’явився;

Від відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТ ІНВЕСТ"): ОСОБА_4 за договором про надання правової допомоги №01-30/07-18;

Від третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_2 обласної державної адміністрації: не з’явився.

Від третьої особи на стороні позивача - Управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини ОСОБА_2 обласної державної адміністрації (м.Одеса): не з’явився;

Від третьої особи на стороні відповідачів: ОСОБА_5, на підставі довіреністі №01-36/54 від 26.12.2018р.;

розглянувши справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради до відповідачів ОСОБА_2 міської ради, Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ель Гальчо", Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТ ІНВЕСТ"(м.Одеса) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 обласної державної адміністрації, Управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини ОСОБА_2 обласної державної адміністрації (м.Одеса) та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_6 комунальної власності ОСОБА_2 міської ради про визнання недійсними рішень, договору купівлі-продажу, визнати нечинним свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення та витребувати нежитлові приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2013р. до господарського суду Одеської області подано позов заступником прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради до відповідачів:1) ОСОБА_2 міської ради; 2) Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ель Гальчо"; 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТ ІНВЕСТ", в якій просив: визнати недійсним п.1. рішення ОСОБА_2 міської ради від 11.10.04. №3173-1У в частині включення нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській, 12 у м. Одесі до переліку об'єктів, які підлягають приватизації; визнати недійсним рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 28.10.04 №672 щодо оформлення права власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській, 12, у м. Одесі за територіальною громадою м. Одеси в особі ОСОБА_2 міської ради; визнати недійсним договір купівлі продажу зазначених нежитлових приміщень від 03.11.10, укладений між територіальною громадою міста ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ель Гальчо"; витребувати у ТОВ "Міст Інвест" зазначені нежитлові приміщення з чужого незаконного володіння шляхом його виселення із спірного прищення та зобов'язати ТОВ "Міст Інвест" повернути зазначені нежитлові приміщення до територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі ОСОБА_2 обласної ради.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.11.2013р. (суддя Власова С.Г.) було порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду та розгляд справи призначено на "20" листопада 2013 р. о 12:30 год.

15.11.2013р. за вх.№2489/13 до господарського суду Одеської області надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 міської ради на ухвалу господарського суду Одеської області про порушення провадження у справі № 916/2980/13 від 05.11.2013р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2013р. було повернуто ОСОБА_2 міській раді апеляційну скаргу (вх. №2489/13 від 15.11.2013р.) та повернуто ОСОБА_2 міській раді (65004, м. Одеса, Думська площа, 1) судовий збір у сумі 573 /п’ятсот сімдесят три/ грн. 50 коп., сплачений за платіжним дорученням №628 від 01.10.2013р., за подання апеляційної скарги.

Ухвалою суду від 20.11.2013 року було залучено до участі у справі ОСОБА_6 комунальної власності ОСОБА_2 міської ради у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Приймаючи до уваги, що суддя Власова С.Г. знаходиться на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду Одеської області від 29.11.2011 р. (протокол №17-24/11 від 29.11.2011р.), за розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 06.12.2013 року було призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/2980/13 та передано судді Меденцеву П.А.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.12.2013р. було прийнято справу № 916/2980/13 до свого провадження та розгляд справи призначено на "23" грудня 2013 р. о 10:50 год.

Відповідно до розпорядження голови господарського суду Одеської області ОСОБА_7 від 24 січня 2014 року у зв’язку із знаходженням судді Меденцева П.А. у відпустці, справу №916/2980/13 було передано на розгляд судді Зайцеву Ю.О.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.01.2014р. справу № 916/2980/13 було прийнято до свого провадження суддею Зайцевим Ю.О. та розгляд справи призначено на "03" березня 2014 р. о 12:40 год.

У зв’язку із виходом судді Меденцева П.А. з відпустки, розпорядженням голови суду від 03.02.2014 року, справу №916/2980/13 передано на розгляд судді Меденцеву П.А.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.02.2014р. справу № 916/2980/13 було прийнято до свого провадження суддею Меденцевим П.А. та розгляд справи призначено на "03" березня 2014 р. об 12:40 год.

04.03.14. заступником прокурора Одеської області було подано уточненя позовних вимог, згідно якої просив: визнати за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі ОСОБА_2 обласної ради право власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській 12 у м. Одесі; визнати недійсним п.1.1 рішення ОСОБА_2 міської ради від 11.10.04. №3173-1У в частині включення нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській, 12 у м. Одесі до переліку об'єктів, які підлягають приватизації; визнати недійсним рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 28.10.04 №672 щодо оформлення права власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській, 12, у м. Одесі за територіальною громадою м. Одеси в особі ОСОБА_2 міської ради; визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначених нежитлових приміщень від 03.11.10, укладений між територіальною громадою міста ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ель Гальчо" та зобов'язати ТОВ "Міст Інвест" повернути зазначені нежитлові приміщення до територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі ОСОБА_2 обласної ради (117-118, т.3).

Ухвалою суду від 05.05.14. прийнято до розгляду уточнену позовну заяву заступника прокурора Одеської області в частині вимог щодо визнання недійсним п.1.1 рішення ОСОБА_2 міської ради від 11.10.04. №3173-1У в частині включення нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській, 12 у м. Одесі до переліку об'єктів, які підлягають приватизації; визнання недійсним рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 28.10.04 №672 щодо оформлення права власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській, 12, у м. Одесі за територіальною громадою м. Одеси в особі ОСОБА_2 міської ради; визнання недійсним договір купівлі-продажу зазначених нежитлових приміщень від 03.11.10, укладений між територіальною громадою міста ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ель Гальчо" та зобов'язати ТОВ "Міст Інвест" повернути зазначені нежитлові приміщення до територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі ОСОБА_2 обласної ради (117-118, т.3) і відмовлено в прийнятті до розгляду уточненої позовної заяви заступника прокурора Одеської області в частині вимог щодо визнання за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі ОСОБА_2 обласної ради право власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській, 12, у м. Одесі.

05.05.14. за вх. №2-1711/14 до господарського суду Одеської області надійшло від представника ОСОБА_2 міської ради клопотання про зупинення провадження по справі №916/2980/13 до вирішення господарським судом Одеської області справи №916/1036/14 за позовом ОСОБА_2 міської ради до ОСОБА_2 обласної ради про визнання незаконним рішення ОСОБА_2 обласної ради „О мерах по охране и использованию недвижимых памятников истории и культуры в Одесской области” №449-ХХІ від 12.05.1993року.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.05.2014р. було зупинено провадження у справі №916/2980/13 до вирішення пов’язаної з нею справи №916/1036/14.

На підставі розпорядження. керівника апарату господарського суду Одеської області №581 від 20.05.2015р., відповідно до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв’язку із відрахуванням судді Брагіної Я.В. зі штату суддів

Господарського суду Одеської області (наказ голови суду від 20.05.2015р. №8-к) призначено повторний автоматичний розподіл та вказану справу №916/2980/13 передано на розгляду судді Зайцева Ю.О.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.05.2015р. справу №916/2980/13 було прийнято до свого провадження суддею Зайцевим Ю.О.

Судом, згідно комп’ютерної програми „Діловодство спеціалізованого суду” встановлено, що ухвалою суду від 11.11.2014р. по справі №916/1036/14 (головуючий – Власова С.Г., судді Панченко О.Л., Шаратов Ю.А.) позов заступника прокурора області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.06.2015р. було поновлено провадження у справі №916/2980/13 та призначено розгляд справи на „20” липня 2015р. о 10:00 год.

05.08.2015р. за (вх. № 2-4298/15 від 05.08.2015р.) представник Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТ ІНВЕСТ" у судовому засідання надав клопотання про зупинення провадження у справі, згідно з яким, в провадженні Вищого адміністративного суду України знаходиться справа №К/800/12970/14 за касаційною скаргою ТОВ „ВАЛЬКОР" на постанову ОСОБА_2 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі №2-а-412/10/1522 за позовом заступника прокурора міста ОСОБА_5 в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради до виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради, КП „ОСОБА_2 міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості", за участю третьої особи ОСОБА_2 міської ради про визнання дій протиправними. Оскаржуваною постановою ОСОБА_2 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі №2-а-412/10/1522 визнано протиправними дії виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради щодо оформлення за ОСОБА_2 міською радою свідоцтв про право власності на 178 об'єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, серед яких значиться спірна будівля, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 12, визнані протиправними та скасовані свідоцтва про право власності ОСОБА_2 міської ради на 178 об'єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, серед яких і свідоцтво про право власності ОСОБА_2 міської ради на спірну будівлю.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.08.2018р. було зупинено провадження у справі №916/2980/13 до вирішення пов’язаної з нею справи №916/1186/15-г за позовом: заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради (м.Одеса) до відповідачів: ОСОБА_2 міської ради (м.Одеса);Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради (м.Одеса);Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ель Гальчо" (м.Одеса);Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТ ІНВЕСТ"(м.Одеса); третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1.Одеська обласна державна адміністрація (м.Одеса); 2. Управління охорони об’єктів культурної спадщини ОСОБА_2 обласної державної адміністрації (м.Одеса) та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_6 комунальної власності ОСОБА_2 міської ради (м.Одеса) про визнання недійсними рішень, договору купівлі-продажу та повернення майна з чужого незаконного володіння та зобов’язано сторони надати до суду письмове повідомлення про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі №916/2980/13.

У зв’язку з закінченням повноважень судді Зайцева Ю.О. з 19.05.2017р. та відповідно до п. 4.2.7. рішення зборів суддів господарського суду Одеської області (протокол №17-01/2017 від 07.02.2017р.), призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/2980/13.

Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу справи між суддями від 01.06.2017р., справу № 916/2980/13 передано на розгляд судді Оборотовій О.Ю.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2017р. суддею Оборотовою О.Ю. прийнято справу № 916/2980/13 до свого провадження.

02.08.2018р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТ ІНВЕСТ" надійшло повідомлення про усунення обставин, що викликали зупинення провадження по справі справи, таким чином, суд вважає за необхідне поновити провадження по справі та призначити розгляд справи в засіданні суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2017р. було поновлено провадження по справі №916/2980/13, справу прийнято розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні з викликом представників сторін на 16.08.2018р. о 11:30 год.

Ухвалою господарського суду Одеської області від

Приймаючи до уваги перебування судді Оборотової О.Ю. з 01.10.2018р. по 19.10.2018р. у відпустці, з метою дотримання строків, розпорядженням В.о. керівника апарату господарського суду Одеської області №595 від 08.10.2018р. призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/2980/13, за результатами якого справу передано на розгляд судді Гуту С.Ф.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.10.2018р. и справу № 916/2980/13 до свого провадження, справу прийнято розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "15" листопада 2018 р. о 10:00 год.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.12.2018р. було продовжено строк підготовчого провадження по справі №916/2980/13 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на "20" грудня 2018 р. о 11:30 год.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.12.2018р. було закрито підготовче провадження у справі № 916/2980/13 за позовом: заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради (м.Одеса) до відповідачів: ОСОБА_2 міської ради (м.Одеса);Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради (м.Одеса);Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ель Гальчо" (м.Одеса);Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТ ІНВЕСТ"(м.Одеса); третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1.Одеська обласна державна адміністрація (м.Одеса); 2. Управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини ОСОБА_2 обласної державної адміністрації (м.Одеса) та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_6 комунальної власності ОСОБА_2 міської ради (м.Одеса) про визнання недійсними рішень, договору купівлі-продажу, визнати нечинним свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення та витребувати нежитлові приміщення та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "04" січня 2019 р. о 11:30 год.

04.02.2019р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення, суд встановив:

Постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 «Про розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» встановлено перелік державного майна, яке передавалось до власності адміністративно-територіальних одиниць України.

На виконання вказаної постанови рішенням ОСОБА_2 обласної ОСОБА_7 народних депутатів № 266-ХХІ від 25.11.1991 «Про розмежування державного майна між власністю обласної ОСОБА_7, міст обласного підпорядкування і районів області» затверджено переліки державного майна, що передавалося у власність ОСОБА_2 обласної ради народних депутатів та міст обласного підпорядкування, зокрема, міста ОСОБА_5.

Рішенням ОСОБА_2 обласної ОСОБА_7 народних депутатів №449-ХХІ від 12.05.1993 «Про заходи охорони та використання нерухомих пам’яток історії і культури в Одеській області» у комунальну власність області обласна рада прийняла нерухомі пам’ятки історії і культури.

Рішенням ОСОБА_2 обласної ради №154-ХХІУ від 24.04.2003 «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» закріплено перелік пам’яток культурної спадщини, що належать до спільної власності територіальних громад Одеської області.

Рішенням ОСОБА_2 обласної ради від 22.09.2006 № 73-У затверджено нову редакцію переліку об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада. Пункт 8 вказаного Переліку «об’єкти культурної спадщини» діє в редакції п. 11 рішення обласної ради від 24.04.2003 № 154 - XXIV «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада».

Відповідно до п. 11.1.75 вказаного рішення до цього Переліку включено пам’ятку архітектури - будинок Новікова, 1912-1913 рр., розташований по вул. Дерибасівська, 12 у місті Одесі, управління яким здійснює ОСОБА_2 обласна рада.

Проте, як зазначає прокурор, всупереч наведених рішень ОСОБА_2 обласної ради, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 28.10.2004 № 672 оформлено право власності на нежитлові приміщенні першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівська, 12 у м. Одесі за територіальною громадою міста ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 міської ради та 20.10.2008р. виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради видано свідоцтво про право власності на вказаний об’єкт нерухомого майна серії САС №193142.

Пунктом 1 рішення ОСОБА_2 міської ради від 11.10.2004 № 3173-IV «Про внесення змін та доповнень до переліку об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2004 році, та внесення змін до рішень ОСОБА_2 міської ради» у перелік майна, яке підлягає приватизації, включено нежитлові приміщенні першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул.Дерибасівська, 12 у м. Одесі.

На підставі цих рішень територіальною громадою міста ОСОБА_5 03.11.2010 в особі ОСОБА_2 міської ради цей об’єкт відчужено за договором купівлі-продажу на користь ТОВ «Виробничо-комерційна фірма ОСОБА_8», яким у подальшому за договором купівлі-продажу від 21.03.2011 зазначені нежитлові приміщення відчужено на користь ТОВ «Міст Інвест».

Таким чином, на думку прокурора, оскільки спірний об’єкт нерухомого майна відноситься до спільної власності територіальних громад області, розпоряджатися яким уповноважена виключно ОСОБА_2 обласна рада, підстави для його відчуження у ОСОБА_2 міської ради відсутні. За таких обставин укладення ОСОБА_2 міською радою договору купівлі-продажу майна з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма ОСОБА_8» суперечить вимогам закону та він є недійсним відповідно до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Постановою ОСОБА_2 апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 у справі №2-а-412/10/1522, було визнано протиправними дії виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради щодо оформлення за ОСОБА_2 міською радою свідоцтв на 178 об’єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у т.ч. щодо вищевказаного об’єкта по вул, Дерибасівська, 12 у м. Одесі, свідоцтва про право власності ОСОБА_2 міської ради на ці об’єкти скасовано. Зазначений об’єкт нерухомості не передавався у комунальну власність територіальної громади м. Одеси в особі ОСОБА_2 міської ради, повноважень щодо оформлення цього майна у комунальну власність ОСОБА_2 міської ради, видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_2 обласна рада ОСОБА_2 міській раді не надавала, а тому також у ОСОБА_2 міської ради не було підстав рішенням від 11.10.2004 № 3173-IV включати його у перелік майна, що підлягає приватизації.

З наведених підстав, заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою та уточненнями до неї до відповідачів ОСОБА_2 міської ради, Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ель Гальчо", Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТ ІНВЕСТ"(м.Одеса) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 обласної державної адміністрації, Управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини ОСОБА_2 обласної державної адміністрації (м.Одеса) та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_6 комунальної власності ОСОБА_2 міської ради про визнаня за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі ОСОБА_2 обласної ради права власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській 12 у м. Одесі, визнання недійсним п.1.1 рішення ОСОБА_2 міської ради від 11.10.04. №3173-1У в частині включення нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській, 12 у м. Одесі до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, визнання недійсним рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 28.10.04 №672 щодо оформлення права власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу №505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській, 12, у м. Одесі за територіальною громадою м. Одеси в особі ОСОБА_2 міської ради, визнаня недійсним договору купівлі-продажу зазначених нежитлових приміщень від 03.11.2010р., укладений між територіальною громадою міста ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ель Гальчо" та зобов'язання ТОВ "Міст Інвест" повернути зазначені нежитлові приміщення до територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі ОСОБА_2 обласної ради.

Відповідачі проти позовних вимог заперечують, просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, про що надали відповідні відзиви на позовну заяву.

Дослідивши матеріли справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею першою Закону Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури» від 13 липня 1978 року (в редакції від 30 січня 1984 року, яка діяла на момент прийняття рішення ОСОБА_2 обласної ради народних депутатів від 17 вересня 1991 року № 323 «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області») встановлено, що пам’ятками історії та культури є споруди, пам’ятні місця і предмети, зв’язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам’ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури» від 13 липня 1978 року (в редакції від 30 січня 1984 року) пам’ятки історії та культури перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян.

Статтею шостою Закону Української РСР «Про охорону і використання пам’яток історії та культури» від 13 липня 1978 року (в редакції від 30 січня 1984 року) встановлено, що до пам’яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам’ятки історії - будинки, споруди, пам’ятні місця і предмети, зв’язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, революційним рухом, з Великою Жовтневою соціалістичною революцією, громадянською і Великою Вітчизняною війнами, соціалістичним і комуністичним будівництвом, зміцненням міжнародної солідарності, а також з розвитком науки і техніки, культури і побуту народів, з життям видатних політичних, державних, військових діячів, народних героїв, діячів науки, літератури і мистецтва; пам’ятки містобудування і архітектури - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв'язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти. До пам’яток історії та культури можуть бути віднесені й інші об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.

У відповідності частини першої статті 7 Закону Української РСР «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07 грудня 1990 року комунальна власність становить основу місцевого господарства.

Частиною третьою статті 7 Закону Української РСР «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07 грудня 1990 року встановлено що до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом про власність.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону Української РСР «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07 грудня 1990 року перелік майна, що перебуває у комунальній власності, порядок передачі, купівлі, продажу, а також перелік державного майна, що безоплатно передається у власність відповідних адміністративно-територіальних одиниць, порядок розгляду спорів, які виникають при цьому, визначаються законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» відповідно до постанов Верховної ОСОБА_7 УРСР від 8 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві ОСОБА_7 народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», від 26 березня 1991 року «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» було затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Вказаною постановою було також встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих ОСОБА_7 народних депутатів.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року, який діяв на час розмежування між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць, було встановлено що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до частини четвертої цієї статті власність в Українській РСР виступала в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна.

Згідно із статтею 31 Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року до державної власності в Українській РСР належали загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Статтею 35 Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року було встановлено що об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних ОСОБА_7 і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебувало також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Рішенням ОСОБА_2 обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державної власності між власністю обласної ОСОБА_7, міст обласного підпорядкування і районів області» затверджено перелік майна, що передається у власність обласної ОСОБА_7 народних депутатів, міст обласного підпорядкування і районів області згідно із додатками 1-3.

Додатком №1 до рішення ОСОБА_2 обласної ради від 25 листопада 1991 року № 266-XXI визначено чіткий перелік об'єктів культури, які передані у власність обласної ради народних депутатів по галузі культури, до якого спірне майно не включено.

Додатком №2 до рішення ОСОБА_2 обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-XXI визначено чіткий перелік об'єктів культури, які передані у власність м. Одеси по галузі культури, до якого спірне майно не включено.

Разом з тим, згідно з додатком № 2 до рішення ОСОБА_2 обласної ради від 25 листопада 1991 року № 266-XXI до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування (міста ОСОБА_5) по галузі житлово-комунального господарства, включено житловий та нежитловий фонд місцевих ОСОБА_7 народних депутатів, без зазначення конкретних адрес.

При цьому слід відзначити, що об’єктом спору у даній справі є нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вулиці Дерибасівська, 12 у місті Одеса.

За таких обставин, не видається можливим встановити до складу якої саме власності – Одеської області або міста ОСОБА_5 увійшло спірне майно за результатами розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю.

Відповідно до частини другої статті 33 Закону України «Про власність» державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Рішенням ОСОБА_2 обласної ради від 12 травня 1993 року № 449-XXI "Про заходи для охорони і використання нерухомих пам'яток історії і культури в Одеській області", серед іншого:

- до прийняття Верховною ОСОБА_7 та Кабінетом Міністрів України законодавчих та нормативних актів, які розмежовують право власності на нерухомі пам'ятки історії та культури, прийнято в комунальну власність ОСОБА_2 обласної ради нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, які є державною власністю;

- заявлено прохання до Верховної ОСОБА_7, Кабінету Міністрів України прийняти відповідні нормативні акти, які забезпечують закріплення права власності на об'єкти національної культурної спадщини за суб'єктами власності, а також акти, які забезпечують створення відповідних державних органів охорони національної культурної спадщини, передбачені Міжнародною конвенцією про охорону культурної та природної спадщини;

- рекомендовано ОСОБА_2 обласній державній адміністрації, міським, селищним та сільським радам народних депутатів за участі спеціально уповноважених органів охорони пам'яток сформувати єдину систему державних органів охорони об'єктів національної культурної спадщини, розробити узгоджену концепцію охорони історичної спадщини в Одеській області, а також підготувати обласній раді народних депутатів пропозиції зі створення ринкових механізмів охорони, відновлення та використання культурної спадщини;

- доручено секретаріату обласної ради народних депутатів разом з ОСОБА_2 обласною державною адміністрацією та міськрайвиконкомами до 01.09.1993 здійснити комплексну інвентаризацію нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області з метою визначення суб'єктів власності на ці об'єкти та оформлення відповідних документів, що закріплюють їх права та обов'язки із забезпечення схоронності пам'яток, податкові та адміністративні пільги, а також підготовки пропозицій з передачі нерухомих пам'яток історії та культури в комунальну власність ради народних депутатів базового рівня.

Проте, жодних заходів щодо пам'яток історії та культури, визначених рішенням ОСОБА_2 обласної ради від 12 травня 1993 року № 449-XXI, державними органами з моменту прийняття цього рішення і до 2003 року вжито не було.

ОСОБА_2 обласною радою не доведено, що нею здійснювалось утримання будівлі, у якій розташоване спірне майно. Право власності на нерухомі пам'ятки історії та культури, у тому числі будівлю, у якій розташоване спірне майно, не було оформлено за ОСОБА_2 обласною радою.

Отже, ОСОБА_2 обласною радою не здійснювались правомочності власника (управління) щодо нерухомого майна, що є об’єктом спору.

28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної ОСОБА_7 України прийнято Конституцію України, статтею 140 якої встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Відповідно до пункту 10 розділу 5 перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в України» з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об’єктів спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад. Правовий режим майна спільної власності територіальних громад визначається законом.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як встановлено частиною другою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

24 квітня 2003 року ОСОБА_2 обласною радою було прийнято рішення № 154-ХХІV «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада».

Цим рішенням було затверджено нову редакцію переліку об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада, станом на 1 квітня 2003 року згідно з додатком.

У пункті 11.1.75 цього переліку зазначено будівлю, у якій знаходиться спірне майна, - будинок Новікова, 1912-1913, вул. Дерибасівська 12, ріг вул. Рішельєвської, 4.

Однак 04 травня 2005 року рішенням ОСОБА_2 обласної ради № 640-ІV задоволено протест прокуратури Одеської області та скасовано рішення ОСОБА_2 обласної ради від 24 квітня 2003 року № 154-XXIV «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада».

22 вересня 2006 року рішенням ОСОБА_2 обласної ради № 73-V «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада станом на 01 вересня 2006, згідно з додатком 1.

У пункті 8 додатку 1 до рішення ОСОБА_2 обласної ради від 22 вересня 2006 року № 73-V вказано об'єкти культурної спадщини у редакції пункту 11 рішення ОСОБА_2 обласної ради від 24 квітня 2003 року № 154-XXIV «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада», у тому числі будівлю, у якій розташовані спірні нежитлові приміщення.

Тобто, ОСОБА_2 обласною радою лише 22 вересня 2006 року будівля № 12 по вулиці Дерибасівська у місті Одеса була включена до переліку майна, управління яким здійснює ОСОБА_2 обласна рада.

Разом з тим, 11 жовтня 2004 року ОСОБА_2 міська рада прийняла рішення № 3173-ІV «Про внесення змін та доповнень до переліку об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2004 році, та внесення змін до рішень ОСОБА_2 міської ради» до якого було внесено приміщення 1-го поверху площею 279,5 кв.м., антресолі 79,6 кв.м. та підвалу площею 269,0 кв.м. по вулиці Дерибасівська, 12, що підлягало викупу орендарем, який поліпшив орендоване майно.

Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Як було встановлено частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення від 11 жовтня 2004 року, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

На момент прийняття рішення ОСОБА_2 міської ради № 3173-ІV від 11 жовтня 2004 року «Про внесення змін та доповнень до переліку об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2004 році, та внесення змін до рішень ОСОБА_2 міської ради» нежитлові приміщення, що є об’єктом спору, не входили до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад Одеської області, управління якими могла здійснювати ОСОБА_2 обласна рада, а право власності на вказані приміщення не було зареєстроване за будь-якими іншими особами, у тому числі ОСОБА_2 обласною радою.

Частиною другою статті 327 Цивільного кодексу України визначено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини п’ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення від 11 жовтня 2004 року) органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Отже, станом на день прийняття оскаржуваного рішення № 3173-ІV від 11 жовтня 2004 року ОСОБА_2 міська рада жодним чином не була обмежена у повноваженнях розпоряджатися належним їй комунальним майном.

Виходячи із цього, рішення ОСОБА_2 міської ради № 3173-ІV від 11 жовтня 2004 року було прийнято у відповідності до чинного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, у даному випадку відсутні підстави для визнання рішення ОСОБА_2 міської ради № 3173-ІV від 11 жовтня 2004 року, у тому числі в частині, незаконним та його скасування.

Позовні вимоги прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради щодо визнання недійсним пункту 1 рішення ОСОБА_2 міської ради від 11 жовтня 2004 року № 3173-ІV у частині включення нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вулиці Дерибасівська, 12 у місті Одесі до переліку об’єктів, які підлягають приватизації не підлягають задоволенню.

Разом з цим, є безпідставними посилання позивача на висновки судів, яких ті дійшли при розгляді справи № 15/290-06-7734А (а також інших справ), як на факти, що є прюдиційними та є обов’язковими при розгляді даної справи.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, згідно з частиною сьомою статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для господарського суду.

Отже, вказаними положеннями Господарського процесуального кодексу України чітко розмежовано преюдиціальні факти та правову оцінку, надану судом певному факту при розгляді іншої справи.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Не надається преюдиціального значення також обставинам, зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням.

28 жовтня 2004 року виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради було прийнято рішення № 672 щодо оформлення права власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вулиці Дерибасівська, 12 у місті Одесі за територіальною громадою міста ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 міської ради.

Дане рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради № 672 від 28 жовтня 2004 року було прийнято на підставі рішення ОСОБА_2 міської ради № 3173-ІV від 11 жовтня 2004 року, яке на момент його прийняття було чинним.

Відтак, відсутні підстави для визнання недійсним рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради № 672 від 28 жовтня 2004 року.

20 жовтня 2008 року, на підставі рішення ОСОБА_2 міської ради № 3173-ІV від 11 жовтня 2004 року та рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради № 672 від 28 жовтня 2004 року, було видане свідоцтво серії САС № 193142 про право власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вулиці Дерибасівська, 12 у місті Одесі за територіальною громадою міста ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 міської ради.

На момент видачі даного свідоцтва вищенаведені рішення ОСОБА_2 міської ради та виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради були чинними, право власності на спірні приміщення не було зареєстроване за іншими особами, були відсутні порушення процедури реєстрації права власності, отже свідоцтво серії САС № 193142 від 20 жовтня 2008 року було видано у відповідності до законодавства України.

Відтак, позовні вимоги прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради щодо визнання недійсним рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради № 672 від 28 жовтня 2004 року щодо оформлення права власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вулиці Дерибасівська, 12 у місті Одесі за територіальною громадою міста ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 міської ради, визнання нечинним свідоцтва серії САС № 193142, виданого 20 жовтня 2008 року виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради, про право власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі, та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. за адресою: місто Одеса, вулиця Дерибасівська, 12 не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою та другою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Як встановлено частинами першою та другою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.). (правова позиція викладена Верховим Судом України за результатами аналізу деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ у листі від 01.07.2013р.).

Отже, ОСОБА_2 міська рада, якій належало право власності на спірне майно відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно серії САС № 193142 від 20 жовтня 2008 року, мала правомочність розпорядження цим майном, тобто можливість вирішувати його юридичну долю в межах повноважень наданих їй законодавством України.

За змістом пункту 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», у редакції від 30 жовтня 2010 року, до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

03 листопада 2010 року між територіальною громадою міста ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «ЕЛЬ-ГАЛЬЧО» було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень шляхом викупу щодо нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу № 505, розташованих за адресою: місто Одеса, вулиця Дерибасівська, будинок 12, загальною площею 628,1 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованим в реєстрі за № 4082.

Зі змісту п. 1.2 цього договору вбачається що даний договір було укладено на підставі рішення ОСОБА_2 міської ради від 11 жовтня 2004 року № 31-73 IV «Про внесення змін та доповнень до переліку об’єктів комунальної власності територіальної громади міста ОСОБА_5, що підлягають приватизації та відчуженню в 2004 році, та внесення змін до рішень ОСОБА_2 міської ради», рішення ОСОБА_2 міської ради від 09 квітня 2009 року № 4122-V «Про перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади міста ОСОБА_5, що підлягають приватизації та відчуженню у 2009 році, та внесення змін до рішень ОСОБА_2 міської ради».

Із тексту договору також вбачається, що на момент укладення вказаного договору спірне майно належало продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення серії САС № 193142, виданого 20 жовтня 2008 року.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Згідно із статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач у якості підстави неправомірності договору купівлі-продажу нежилих приміщень шляхом викупу від 03 листопада 2010 року зазначає перевищення повноважень ОСОБА_2 міською радою щодо користування, володіння та розпорядження спірним приміщенням, проте такі твердження спростовуються вищевикладеними висновками.

Крім того, спірне майно було відчужене Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «ЕЛЬ-ГАЛЬЧО» шляхом викупу у межах процедури приватизації.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Інших підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу об'єкта приватизації приватизаційне законодавство не передбачає. Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов і порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, порушуючи право власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

За таких обставин, позивачем не доведено існування обставин, що свідчили б про недійсність договору купівлі-продажу нежилих приміщень шляхом викупу від 03 листопада 2010 року або були б підставою для визнання такого договору недійсним.

Відтак, позовні вимоги прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вулиці Дерибасівська, 12 у місті Одесі від 03 листопада 2010 року, укладеного між територіальною громадою міста ОСОБА_5 в особі ОСОБА_2 міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «ЕЛЬ-ГАЛЬЧО» не підлягають задоволенню.

21 березня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «ЕЛЬ-ГАЛЬЧО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІСТ ІНВЕСТ» було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «ЕЛЬ-ГАЛЬЧО» продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «МІСТ ІНВЕСТ» купило нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу № 505, що знаходяться за адресою: місто Одеса, вулиця Дерибасівська, будинок 12, загальною площею 628,1 кв.м.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого Протоколу від 20 березня 1952 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, суд приходить до висновку що обов’язковими критеріями правомірності позбавлення права власності особи є:

- наявність передбачених законом підстав для примусового позбавлення права власності;

- наявність суспільного інтересу у позбавленні особи її права власності;

- дотримання справедливого балансу між інтересами особи і суспільства в цілому.

У рішенні від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції". Тобто визнання недійсними рішення публічного органу та договору, згідно яких майно отримане у власність від держави, та подальше позбавлення цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним.

У рішенні від 24 червня 2003 року у справі "Столяров проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив, що помилки або похибки органів влади Держави повинні служити на користь потерпілих, особливо коли на кону відсутні інші приватні інтереси. Інакше кажучи, ризик будь-якої помилки зробленої органами влади Держави повинен нестись Державою і помилки не повинні виправлятись за рахунок причетної особи.

Згідно з частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу визначено що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем не було наведено обставин, що свідчили б про дотримання справедливого балансу між інтересом територіальних громад Одеської області та інтересами Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТ ІНВЕСТ».

Відтак, позовні вимоги прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради щодо витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТ ІНВЕСТ» нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вулиці Дерибасівська, 12 у місті Одесі з чужого незаконного володіння щляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСТ ІНВЕСТ» з цього приміщення не підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України позивача витрати по сплаті судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 130, 175, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 обласної ради до відповідачів ОСОБА_2 міської ради, Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ель Гальчо", Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТ ІНВЕСТ"(м.Одеса) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 обласної державної адміністрації, Управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини ОСОБА_2 обласної державної адміністрації (м.Одеса) та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_6 комунальної власності ОСОБА_2 міської ради про визнання недійсними рішень, договору купівлі-продажу, визнати нечинним свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення та витребувати нежитлові приміщення – відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14 лютого 2019 р.

Суддя С.Ф. Гут