Справа № 761/28949/17

Провадження № 2/761/2513/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.

при секретарі Голопич Н.Р.,

за участі

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Дворніченко Л.В.,,

розглянувши у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом,мотивуючи свої вимоги наступним. 22 травня 2015 року мiж ПАТ «Банк Михайлівський» та позивачем було укладено договiр вкладу з виплатою процентів кожні 14 днів «Супердохідний тиждень+» № 980-020-000084778 на суму 200 001,00 грн. строком на 182 дні до 20 листопада 2015 року. Зі спливом строку договору 20.11.2015 вклад було автоматично пролонговано відповідно до пп. 12 п. 2.1 договору, на новий строк 182 дні до 20 травня 2016 року включно. З закінченням цього строку, вклад разом із залишком нарахованих за ним відсотків у розмірі 200 066,99 грн. було повернуто банком на поточний рахунок вкладника № НОМЕР_2. 23 травня 2016 року, за заявою вкладника, всю суму вкладу з нарахованими за ним відсотками було перераховано з поточного рахунку Вкладника № НОМЕР_2 на інший поточний рахунок вкладника № НОМЕР_3 відповідно до платіжного доручення № 5356553. В той же день частину цих коштів у розмірі 20 066,99 грн. було перераховано вкладником через касу банку на інший поточний (картковий) рахунок вкладника № НОМЕР_4. За наслідками цих операцій, станом на кінець операційного дня 23 травня 2016 року на поточному рахунку вкладника № НОМЕР_3 залишок коштів складав 180 000,00 грн., а на поточному (картковому) рахунку Вкладника № НОМЕР_4 Ї залишок коштів складав 20 066,99 грн. 23 травня 2016 року о 18 год. 07 хв. Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову від 23.05.2016 № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних». В подальшому в зв»язку з відкликанням банківської ліцензії Банку відповідно до рішення Правління НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш та з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення від 12 липня 2016 року № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з 13 липня 2016 року розпочав процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський», а з 15 липня 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочав виплати відшкодування всім вкладникам ПАТ «Банк Михайлівський». Проте, всі неодноразові звернення Позивача до банку-агенту щодо отримання передбаченого законом гарантованого відшкодування за вкладом залишились безрезультатними. Банк-агент протягом червня, липня, серпня 2016 року відмовляв у виплаті відшкодування з мотивів відсутності даних про рахунки Позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» в базі даних Банку та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб . Всі звернення до банку, Фонду, Уповноваженої особи виявились марними. 12 серпня 2016 року Позивач отримав лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від

09.08.2016 № 21-036-34107/16 за підписом директора-розпорядника Фонду Ворушиліна К. М. зі змісту якого вбачається, що у задоволенні вимоги вкладника відмовлено. 01 вересня 2016 року позивач отримав лист від імені ПАТ «Банк Михайлівський» від 26.08.2016 за

вих. № 3Г2 / 880 підписаний «представником ПАТ «Банк Михайлівський» за довіреністю» Васильчишиним О. М. За змістом цього листа, особа, що назвала себе представником банка за довіреністю, повідомила Позивачеві, що виплати коштів з поточних рахунків Позивача

№ НОМЕР_3, № НОМЕР_4, на яких обліковуються кошти у розмірі понад 200 тис. грн. Ї «тимчасово обмежені» з метою перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації. Також повідомлено про строк такого обмеження, а саме до шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку (13.07.2016), тобто до 13.01.2017 року. 05 вересня 2016 рокупПозивач повторно звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зі скаргою, а 14 вересня 2016 року Ї з претензійною заявою та просив відповідача негайно припинити порушення цих прав та невідкладно вчинити дії на їх поновлення. А саме, невідкладно виплатити належні Позивачеві кошти з його поточних рахунків № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 в ПАТ «Банк Михайлівський» в межах гарантованої законом суми 200 тис. грн. 14 вересня 2016 року Позивачем було отримано через банк-агент (ПАТ «Альфа-Банк») кошти у розмірі 180 000,00 грн. (які обліковувались за рахунком Позивача № НОМЕР_3 в ПАТ «Банк Михайлівський»). Одночасно ці кошти було зараховано Позивачем на його вкладний ощадний рахунок № НОМЕР_5 в ПАТ «Альфа-Банк». Таким чином, Відповідач (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) в день 14 вересня 2016 року частково та зі значним простроченням виконав своє зобов»язання перед Позивачем з виплати коштів відшкодування у розмірі 180 000,00 грн. за рахунком Позивача № НОМЕР_3 в Банку. В подальшому, залишок коштів у розмірі 20 000 грн., що обліковувались за рахунком позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_4 Ї було отримано останнім 07.11.2016 року через банк-агент (ПАТ «Альфа-Банк») і одночасно зараховано Позивачем на його вкладний ощадний рахунок № НОМЕР_5 в ПАТ «Альфа-Банк». З огляду на викладене, відповідачем було порушено право вкладника на своєчасне і належне отримання гарантованих законом виплат вкладів з поточних рахунків в ПАТ «Банк Михайлівський», чим спричинено Позивачеві майнову шкоду, а також завдано моральної (немайнової) шкоди у зв'язку з неналежним розглядом його заяв та скарг та несвоєчасним виконанням відповідачем цивільного обов»язку, покладеного на нього законом та договорами. Позивач вважає свої цивільні права порушеними з дня 21 червня 2016 року (21-й робочий день з дня початку процедури виведення Фондом Банку з ринку) у зв»язку з невиплатою відповідачем відшкодування в сумі 200 000,00 грн. за поточними рахунками вкладника. Також, ОСОБА_1 вважає лист відповідача від 09.08.2016 № 21-036-34107/16 та лист від 26.08.2016 № 3Г2/880 Ї проявами зневаги та знущання, спрямованими на приниження гідності позивача та на ухилення від виплати позивачеві належних йому коштів. Зважаючи на вищенаведене, з огляду на положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , вимог ст.ст. 22, 625 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_1 просить стягнути на його користь суму майнової вiдповiдальностi (три відсотки річних з урахуванням інфляції, згідно наведеного розрахунку) у загальному розмірі 2 432,55 грн.;6 510,68 грн. у відшкодування упущеної вигоди; 548 400,00 грн. пені за прострочення зобов'язання; 10 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Від представника Фонду гарантування вкладів надходили заперечення на позов де зазначено наступне. Позивачем обрано не вірний суб»єктний склад позову, оскільки Фонд не укладав з позивачем жодних договорів. Безпосередній порядок відшкодування вкладникам передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і здійснюється Фондом, як суб»єктом владних повноважень. Судом же проігноровано це і не закрито провадження у справі, яка має розглядатися за положеннями КАС України. Крім того, будь - яким іншим чином стягнення коштів, тим більше примусове, не можливе з огляду на спеціальне законодавство України, яке має застосовуватись до даних правовідносин. Крім того, Фонд здійснює виплати гарантованої суми вкладу після формування переліку вкладників Уповноваженою особою. Свої обов»язки відповідач виконав та позивач отримав належні йому кошти, гарантовані державою - 14.09.2016 року 180 000,00 грн. та 07.11.2016 р. - 20 000,00 грн. Таким чином позов задоволенню не підлягає.

Також від представника відповідача надходили додаткові заперечення. Зазначено, що процедура виведення банку з ринку регулюється виключно Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним для правовідносин сторін. Отже положення ЦК України, зокрема і ст. 625 ЦК України не можуть бути застосовані. В період тимчасової адміністрації, яка запроваджена в банку, не здійснюються нарахування і стягнення неустойки (штрафів, пені) та інших штрафних санкцій.

05.03.2018 року у зв»язку із набранням чинності змін до ЦПК України, в судовому засіданні з урахуванням думки сторін, вирішено питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заву. Представник Фонду наголосив, що ч. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Обраний позивачем спосіб захисту шляхом стягнення з відповідача грошових коштів порушує порядок виведення Фондом банку з ринку. Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд України в своїх постановах, прийнятих у 2016, 2017 роках.

Позивачем надано суду та іншим учасникам справи відповідь на відзив де зазначено наступне. Відповідач в своєму відзиві не заперечує фактичних обставин справи. Міркування Відповідача, наведені в цьому Відзиві, мають абстрактний та загальний характер, містять рясне цитування норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте не заперечують викладених у позові фактичних обставин справи, і також не містять посилань на докази, які б спростовували фактичні обставини справи. Суб»єктний склад сторін і правова природа спірних правовідносин у даній справі принципово відрізняється від тих, що є у справах на які посилається Фонд у відзиві не може бути взятий до уваги при розгляді цієї справи. Крім того, відповідач заперечує проти застосування до спірних правовідносин норм законодавства про захист прав споживачів Проте, це прямо суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (№ 14-57цс18) за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг. Порушення прав Позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання гарантованого відшкодування за його вкладами в неплатоспроможному банку Ї є порушенням прав споживача в розумінні законодавства про захист прав споживачів, незалежно від того, який суб'єкт права ці права порушив (банк чи Фонд гарантування вкладів), і ці порушені права споживачів підлягають судовому захисту на підставі норм Цивільного Кодексу України, Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закону України «Про захист прав споживачів», інших положень законодавства про захист прав споживачів, і безпосередньо на підставі норми прямої дії частини четвертої статті 42 Конституції України.Аналогічні висновки про те, що вкладник банку є споживачем фінансових послуг, містяться в постановах Верховного Суду: від 13.09.2017 № 6-1881цс17, від 13.03.2017 № 6-2128цс16, від 28.09.2016 № 6-1699цс16, від 01.06.2016 № 6-2558цс15, від 11.05.2016 № 6-37цс16.

У запереченні на відповідь на відзив представник Фонду гарантування вкладів зазначив, що вже неодноразово зазначалась та обставина, що Фонд є установою, яка виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, ліквідації банків в випадках, встановлених спеціальним Законом. Водночас Фонд делегує свої повноваження уповноваженій особі на здійснення тимчасової адміністрації/ліквідації банку. Інформація щодо позивача була подана до Фонду лише 02.09.016 року у зв»язку з чим, розглянувши подані доповнення до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Михайлівський», Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО від 12.09.2016 року № 1797 та від 02.11.2016 року № 2312 до реєстру були включені вимоги позивача у розмірі 180 000,00 грн. та 20 000,00 грн. відповідно. Тобто,твердження позивача стосовно того, що з 21 червня 2016 року у відповідача виникло зобов»язання з виплати коштів вкладнику не відповідає нормам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, ст. 27 Закону.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити.

Представник відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заперечував щодо задоволення вимог та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надавши їм належну оцінку, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Встановлено і не заперечується учасниками процесу, що 22 травня 2015 року мiж ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено договiр вкладу з виплатою процентів кожні 14 днів «Супердохідний тиждень+» № 980-020-000084778 на суму 200 001,00 грн. строком на 182 дні до 20 листопада 2015 року.

Також не заперечувалась у судовому засіданні, як позивачем так і представником відповідача, що вклад було автоматично пролонговано відповідно до пп. 12 п. 2.1 договору, на новий строк 182 дні до 20 травня 2016 року включно та по закінченню строку дії договору, вклад разом із залишком нарахованих за ним відсотків у розмірі 200 066,99 грн. було повернуто Банком на поточний рахунок Вкладника № НОМЕР_2.

Як свідчать матеріали справи, 23 травня 2016 року, за заявою позивача, всю суму вкладу з нарахованими за ним відсотками було перераховано з поточного рахунку вкладника № НОМЕР_2 на поточний рахунок вкладника № НОМЕР_3 відповідно до платіжного доручення № 5356553 та цей же день частину цих коштів у розмірі 20 066,99 грн. було перераховано вкладником через касу банку на інший поточний (картковий) рахунок Вкладника № НОМЕР_4.

Також встановлено, що Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову від 23.05.2016 № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних».

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням постанови НБУ, прийнято рішення від 23.05.2016 № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський», згідно з яким в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію з 23 травня 2016 року по 22 липня 2016 року включно.

Рішенням Правління НБУ № 124-рш від 12.07.2016 р. оголошено про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Михайлівський»

На підставі зазначеного рішення НБК № 124-рш виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено рішення № 1213 від 12.07.2016 р., згідно з яким з 13.07.2016 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Михайлівський» та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк «Михайлівський» Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 року по 12.07.2018 року.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1702 від 01.09.2016 р. уповноваженою особою на ліквідацію банку призначено та надано повноваження ліквідатора Волкову О.Ю. з 05.09.2016 року.

Як свідчить витяг з інтернет ресурсу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 14.07.2016 р. на сайті Фонду було розміщено наступну інформацію: у зв»язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення від 12 липня 2016 року № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Михайлівський» та делегування ліквідатора банку», Фонд з 15 липня 2016 р. розпочинає виплати коштів вкладникам зазначеного банку.

Також вказано, що для отримання кошів вкладники Публічного акціонерного товариства «Банк «Михайлівський» з 15 липня 2016 року до 26 серпня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків -агентів.

Як вбачається з наданих позивачем доказів, і дана обставина не заперечується представником відповідача, у відповідь на звернення позивача щодо виплати гарантованої суми вкладу, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб підтвердив про те, що з 15 липня 2016 року розпочато виплати гарантованих сум відшкодування вкладникам ПАТ «Банк «Михайлівський».

26.08.2016 р. ПАТ «Банк «Михайлівський» повідомив позивача. щ виплати коштів за рахунками № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 тимчасово обмежені на строк до шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку у зв»язку із необхідністю перевірки правочинів (в тому числі і договорів) на предмет виявлення правочинів (в тому числі і договорів), що є нікчемними відповідно до вимог ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Натомість, і це підтверджується матеріалами справи, 14 вересня 2016 року позивачем було отримано через банк-агент (ПАТ «Альфа-Банк») кошти у розмірі 180 000,00 грн., які обліковувались за рахунком Позивача № НОМЕР_3 в ПАТ «Банк Михайлівський» та залишок коштів у розмірі 20 000 грн., що обліковувались за рахунком Позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_4 було отримано Позивачем 07 листопада 2016 року через банк-агент ПАТ «Альфа-Банк».

Так, за приписами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті.

За ч. 3 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду.

В свою чергу ч. 1 ст. 28 цього Закону визначено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків Ї не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Позивач зазначає, що Фонд порушив грошове зобов»язання, визначене законом, а тому має нести відповідальність у встановленому законом порядку.

В свою чергу представник фонду вказує на те, що до правовідносин сторін необхідно застосовувати виключно спеціальний Закон - Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та наголошує,що грошові кошти були виплачені позивачу з огляду на те, що вимоги позивача включені до реєстру відповідно 12.09.2016 р. та 02.11.2016 р.

Так, суд цілком погоджується з твердженнями представника відповідача про можливість отримання як гарантованої суми відшкодування, яке не може перевищувати 200 000,00 грн. так і суми вкладу яка перевищує зазначену суму виключно на підставах вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

Проте, зазначене не свідчить про неможливість застосувати до правовідносин сторін положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, з огляду на наступне.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже, встановлено спеціальну майнову відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов»язання.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, згідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України.

В свою чергу ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

В судовому засіданні представником відповідача не заперечувалась та обставина, що саме нормативно - правовим актом - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено обов»язок Фонду здійснити виплату вкладнику гарантованої суми у відповідний строк.

За змістом статті 530 ЦК України - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, спеціальною нормою ч. 1 ст. 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, Ї не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

З цього приводу слід наголосити на висновках, зроблених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 758/1303/15-ц в постанові від 11 квітня 2018 року.

За змістом цього правового висновку, Ї дія цієї норми поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 26). Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (пункт 28).

В постановах Верховного Суду вiд 30.03.2016 у справі № 6-2168цс15, від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14 зазначено, що грошовим зобов'язанням слід вважати будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, незалежно від правових підстав його виникнення.

В постановах Верховного Суду України вiд 06.07.2016 у справі № 6-1946цс15, від 14.11.2011 у справі № 6-40цс11, від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12 Верховним Судом України окремо зазначено, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в Розділі І Книги П'ятої «Загальні положення про зобов'язання», то її норми поширюють свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

При цьому положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутнє застереження щодо неможливості застосування положень ст. 625 ЦК України.

З огляду на викладене, в розумінні статті 509 ЦК України, позивач у правовідносинах, які виникли між сторонами, є кредитором, а відповідач - боржником.

Слід зазначити, що суд не може погодитись з твердженнями представника відповідача щодо прийняття рішення про виплату коштів позивачу відповідно 12.09.2016 р. та 02.11.2016 р. як підставу вважати відсутнім прострочення зобов»язання, оскільки положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначають терміни початку виплати Фондом гарантованих сум.

Так, з огляду на вищезазначене, суд погоджується з доводами позивача щодо порушення його прав з 21 червня 2016 року (21-й робочий день з дня початку процедури виведення Фондом Банку з ринку) у зв»язку з невиплатою Фондом відшкодування в сумі 200 000,00 грн., зважаючи на розмір грошових коштів, які перебували на поточних рахунках ОСОБА_1.

Так, на рахунку позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_3 обліковувались кошти у розмірі 180 000,00 грн. і були виплачені Позивачеві 14.09.2016 року. Отже період прострочення боржника становить 86 днiв.

За розрахунком позивача, що його було перевірено в судовому засідання, р три проценти річних становлять - 1272,33 грн. (180 000,00 ? 3% ? 86/365), інфляційні за цей період позивачем не нараховувались.

На рахунку пахунком Позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_4 обліковувались кошти у розмірі 20 000,00 грн. і були виплачені Позивачеві 07 листопада 2016 року. Отже період прострочення боржника складає 140 днiв.

Наданий розрахунок,також перевірений у судовому засіданні свідчить про те, що три проценти річних за цей період становить 230,14 грн. (20 000,00 ? 3% ? 140/3650), інфляційні - 930,08 грн. (20 000,00 ? 1,018 ? 1,028) - 20 000,00 )

За встановлених обставин, суд вважає за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення сум відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 2 432,55 грн.

Також враховуючи докази та доводи учасників справи, частковому задоволенню підлягають вимоги щодо стягнення пені за прострочення виконання зобов»язань, зважаючи на таке.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема Ї сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до статті 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом пункту 7 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Ї надання гарантій є фінансовою послугою.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом.

Відповідно до ч. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

З огляду на зазначене, норми Закону України «Про захист прав споживачів» регулюють правовiдносини мiж вкладниками як споживачами та банками як надавачами фiнансових послуг, а також між вкладниками неплатоспроможних банків та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб як надавачем фінансових послуг з фінансового гарантування вкладів відповідно до закону.

За приписами частини п»ятої статтi 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги), за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Суд погоджується з доводами позивача, що іншого розміру неустойки як форми майнової відповідальності за прострочення Фондом виконання послуги з фінансового гарантування вкладів Ї законодавством не передбачено.

Пленум Верховного Суду України від 12.04.1996 № 5 у п. 2 постанови від 12.04.1996 № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», зазначив, оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать зокрема ті, що виникають із договорів про надання фінансових послуг для задоволення власних потреб громадян.

За розрахунком позивача пеня за прострочення виконання з складає, виходячи з періоду прострочення 86 та 140 днів складає 548 400,00 ( 180 000,00 ? 3% ? 86 =464 400,00 та 20 000,00 ? 3% ? 140 = 84 000,00 ).

За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Загальними засадами цивільного законодавства, в розумінні с. 3 ЦК України, є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Верховного Суду України, викладений у постанові від 4 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14), згідно з яким ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Зважаючи на обставини встановлені в судовому засіданні з огляду на засади цивільного законодавства та зважаючи на розмір грошового зобов»язання, суд приходить до висновку про можливість зменшення розміру пені до суми у розмірі 100 000,00 грн.

Приписами ч. 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вказує позивач, за умовами угоди від 06.11.2015 № TDRC000013711, укладеної між ним та ПАТ «Альфа-Банк»), за щадним рахунком № НОМЕР_5 банк щомісячно нараховує та виплачує (капіталізує) відсотки на залишок за цим рахунком, за ставкою 13,0% річних (відповідно до п.п. 5, 6 зазначеної Угоди від 06.11.2015 № TDRC000013711). Отже, отримавши вчасно кошти позивач би отримав дохід у 13% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 зазначеної норми процесуального права доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами, згідно до положень ст. ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, відповідно до ст. 79 ЦПК України.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, згідно до ст. 80 ЦПК України.

При цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зважаючи на те, що позивачем в розумінні зазначених норм матеріального права не доведено належним чином як самого існування упущеної вигоди так і її розміру, суд вважає за можливе відповідати позивачу у задоволенні вимог у цій частини.

Крім того, позивач просить на відшкодування моральної шкоди, з огляду на положення ст.23 та ст. 1167 ЦК України та вказує, що відшкодування моральної шкоди також передбачено і пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 23 ЦК України Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і полягає : 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

ОСОБА_1 вказує, що як випливає з роз»яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в пункті 3 Постанови від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав.

Вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв»язку із порушення (неналежним виконанням) вiдповiдачем зобов»язання з виплати гарантованої законом суми відшкодування за вкладом в неплатоспроможному банку, він був змушений протягом місяців вести з Відповідачем тривале і виснажливе претензійне листування, і таким чином вiдповiдачем була заподiяна позивачевi немайнова (моральна) шкода.

Слід зазначити, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди. Суд, з огляду на положення ст. 76,79 ЦПК України не може покласти в основу рішення виключно твердження позивача та з огляду на положення ст. 81 ЦПК України не вбачає підстав для задоволення вимог в цій частині.

За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому за положеннями ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на все вищенаведене, беручи до уваги вимоги чинного законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню та вважає за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб три відсотки річних з урахуванням інфляції у розмірі у розмірі 2 432 грн. 55 коп., пеню за прострочення зобов»язання у розмірі 100 000 грн. 00 коп. та відмовити у задоволенні іншої частини заявлених вимог.

Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11,13,141,197,223,258,259,263,268,315,352,354 ЦПК України, ст.ст. 22,23, 625,1167 ЦК України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) три відсотки річних з урахуванням інфляції у розмірі у розмірі 2 432 грн. 55 коп., пеню за прострочення зобов»язання у розмірі 100 000 грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) в дохід держави 1 024 грн. 32 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.) протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення через Шевченківський районний суд м. Києва.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: