ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/7150/18 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Цюпка Б.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України, Державної регуляторної служби України, третя особа Комунальне некомерційне підприємство консультативно-діагностичний центр Деснянського району м.Києва про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Міністерства охорони здоров'я України, Державної регуляторної служби України, в якому просила визнати незаконним рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва в протоколі №05-18 від 03 квітня 2018 року в частині задоволення скарги від 12 березня 2018 року вх.№499 директора ОСОБА_3 КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва та скасування наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01 березня 2018 року №383 «Про ліцензування медичної практики» в частині, визнати незаконним розпорядження від 05 квітня 2018 року №27 Державної регуляторної служби України «Про задоволення апеляції», зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України привести ліцензійну справу КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва у відповідність до діючого законодавства України.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 жовтня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що Державна регуляторна служба проігнорувала надані позивачем докази наявності недостовірних відомостей у документах КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва, які подавались до органу ліцензування, та неправомірно скасувала наказ Міністерства охорони здоров'я України від 01 березня 2018 року №383 «Про ліцензування медичної практики», яким анульовано ліцензію КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва.

Міністерство охорони здоров'я України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, зазначаючи, що вимоги позивача до МОЗ України задоволенню не підлягають, оскільки у міністерства відсутні повноваження для внесення будь-яких змін до документів поданих суб'єктом господарювання для отримання ліцензії.

Державна регуляторна служба України також подала відзив на апеляційну скаргу, в якій просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, зазначаючи, що протокольне рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, та жодним чином не впливає на права позивача, а розпорядження №27 є актом індивідуальної дії та стосується визначеного кола осіб і його дія вичерпується його виконанням, а тому дії та рішення Державної регуляторної служби України не породжують прав та обов'язків для позивача, тобто відсутні підстави для звернення його до адміністративного суду із адміністративним позовом.

КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва також подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що у документах, які подавались ним до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики були наявні технічні помилки опису приміщень в п.7.5 Відомості суб'єкта господарювання від 08 вересня 2014 року №1197 про стан матеріально-технічної бази, необхідної для провадження медичної практики, були виправлені шляхом надання відповідних відомостей в новій редакції, які були прийняті Міністерством охорони здоров'я України, та такі помилки не можуть розглядатись як надання підприємством недостовірних даних при поданні документів на отримання ліцензії.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що на підставі рішення МОЗ України від 18 вересня 2014 року №650 КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва видано ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

За наслідком проведення з 22 лютого 2018 року по 23 лютого 2018 року заходу державного нагляду (контролю) МОЗ України складено акт від 23 лютого 2018 року про виявлення недостовірних відомостей у документах, які подавались до органу ліцензування для отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики (а.с.22 т.2) в якому зафіксовано порушення КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва вимог п.6, пп.3 п.13 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №285 та п.7 ч.2 ст.16 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та подання ліцензіатом недостовірних відомостей для отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики.

01 березня 2018 року Міністерством охорони здоров'я України видано наказ №383 (а.с.20 т.2) «Про ліцензування медичної практики», пунктом 6 якого анульовано ліцензію Міністерства охорони здоров'я України на провадження господарської діяльності з медичної практики за результатами позапланової перевірки додержання ліцензійних умов господарської діяльності з медичної практики, видану КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва (дата та номер рішення про отримання ліцензії від 18 вересня 2014 року №650), на підставі акта про виявлення недостовірних даних у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії.

КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва подало скаргу (апеляцію) від 12 березня 2018 року №499 (а.с.13 т.2) до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування відповідно Державної регуляторної служби України на акт МОЗ України від 23 лютого 2018 року про виявлення недостовірних відомостей у документах, які подавались до органу ліцензування для отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, в якому просила скасувати зазначений акт МОЗ України. До вказаної скарги було подано доповнення і додатки від 14 березня 2018 року №524 (а.с.17 т.2), в яких скаржник просив скасувати п.6 наказу МОЗ України від 01 березня 2018 року №383 «Про ліцензування медичної практики.

Відповідно до витягу з протоколу №05-18 засідання Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування від 03 квітня 2018 року (а.с.38 т.2) до порядку денного (плану) засідання винесено розгляд скарги (апеляції) КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва від 12 березня 2018 року №499 щодо прийняття Міністерством охорони здоров'я України наказу від 01 березня 2018 року №383 «Про ліцензування медичної практики» в частині анулювання ліцензії КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва на право провадження господарської діяльності з медичної практики, за результатами розгляду якої прийнято рішення №8.1 від 03 квітня 2018 року яким зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України усунути порушення вимог Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», скасувавши наказ від 01 березня 2018 року №383 «Про ліцензування медичної практики» в частині анулювання ліцензії КНП «КДЦ» на право провадження господарської діяльності з медичної практики.

На підставі вказаного рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, Державна регуляторна служба України 05 квітня 2018 року видала розпорядження №27 (а.с.43 т.2) «Про задоволення апеляції», яким зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України усунути порушення вимог Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», скасувавши наказ від 01 березня 2018 року №383 «Про ліцензування медичної практики» в частині анулювання ліцензії КНП «КДЦ» на право провадження господарської діяльності з медичної практики.

Вважаючи вказане розпорядження незаконним та таким, що порушує права позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», який регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» визначено, що орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або уповноважений законом державний колегіальний орган.

Відповідно до ч.3 ст.2 наведеного Закону суб'єкт господарювання може здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, після внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії.

Згідно з п.п.6, 8 ч.1 ст.4 цього Закону спеціально уповноважений орган з питань ліцензування утворює Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування та забезпечує її діяльність, видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задовільнення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року №724 затверджено Положення про Державну регуляторну службу України, відповідно до п.1 якого Державна регуляторна служба України (ДРС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності.

ДРС є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

Підпунктами 25, 29 п.4 наведеного Порядку ДРС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, формує експертно-апеляційну раду та здійснює її організаційне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення, видає відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування є постійно діючим колегіальним органом при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування та діє за регламентом, що затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Згідно з п.1 ч.2 наведеної статті обов'язками Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування є, поміж іншого, розгляд апеляцій та інших скарг здобувачів ліцензії, ліцензіатів на дії органу ліцензування або інших заявників щодо порушення законодавства у сфері ліцензування.

Частинами 7, 8, 11 ст.5 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено, що у разі надходження апеляції до спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування він протягом трьох робочих днів з дня одержання ним апеляції: 1) повідомляє здобувача ліцензії чи ліцензіата і орган ліцензування про прийняття апеляції до розгляду; 2) запрошує відповідного здобувача ліцензії чи ліцензіата і орган ліцензування до участі в засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування; 3) запитує в органу ліцензування копії (фотокопії) документів, що стосуються прийняття оскаржуваного рішення; 4) передає заяву (скаргу), проект нормативно-правового акта та інші документи (в міру надходження) до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування відповідно до її повноважень згідно з частинами другою та третьою цієї статті.

У разі потреби спеціально уповноважений орган з питань ліцензування може запитати в органу ліцензування додаткові документи, що стосуються прийняття органом ліцензування оскаржуваного рішення. З метою оперативного опрацювання відповідні запити можуть передаватися за допомогою телекомунікаційних засобів.

Форма подачі апеляції є довільною.

До апеляції додаються документи, що підтверджують її обґрунтованість.

Апеляції розглядаються на засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування у строк, що не перевищує десяти календарних днів з дня одержання від органу ліцензування запитуваних документів стосовно оскаржуваного рішення.

Ліцензія, стосовно якої орган ліцензування прийняв рішення про анулювання і щодо якої Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування розглядається апеляція на рішення органу ліцензування, є чинною до дня прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування приймається більшістю голосів її членів і оформлюється протокольним рішенням, що підписується особою, яка головувала на засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, та секретарем ради, який призначається головою ради з числа її членів.

Рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування щодо розгляду апеляцій або інших скарг здобувачів ліцензії чи ліцензіатів, проектів нормативно-правових актів та/або пропозицій про запровадження чи скасування ліцензування виду господарської діяльності є обов'язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування у триденний строк з дня ухвалення відповідного рішення Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування і є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про задоволення апеляції або про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Розпорядження про задоволення апеляції чи про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування надсилаються відповідному органу ліцензування та здобувачеві ліцензії, ліцензіату чи заявнику протягом трьох робочих днів з дня їх прийняття.

Таким чином, за наслідком надходження апеляції ліцензіата на рішення органу ліцензування про анулювання ліцензії, вона передається до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, де розглядається на її засіданні, за наслідком чого більшістю голосів приймається рішення, яке оформлюється протокольно, та є обов'язковим для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, на підставі чого видається розпорядження про задоволення апеляції або про відхилення апеляції, яке надсилається відповідному органу ліцензування та ліцензіату і є обов'язковим для виконання.

Отже, рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування №8.1 прийняте на засіданні від 03 квітня 2018 року згідно з витягом з протоколу №05-18 (а.с.38 т.2) породжує відповідний обов'язок для спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, яким є Державна регуляторна служба України, щодо його розгляду та видачі відповідного розпорядження, а тому таке рішення створює юридичні наслідки виключно для Державної регуляторної служби України.

Разом з тим, розпорядження ДРС України від 05 квітня 2018 року №27 (а.с.43 т.2) має наслідком виникнення у органу ліцензування, яким в даному випадку виступає Міністерство охорони здоров'я України, обов'язку щодо виконання такого розпорядження щодо усунення порушень вимог Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», шляхом скасування наказ від 01 березня 2018 року №383 «Про ліцензування медичної практики» в частині анулювання ліцензії КНП «КДЦ» на право провадження господарської діяльності з медичної практики.

Таким чином, оскаржуване розпорядження ДРС України створює відповідний обов'язок виключно для МОЗ України щодо скасування власного наказу від 01 березня 2018 року №383 в частині анулювання ліцензії КНП «КДЦ» на право провадження господарської діяльності з медичної практики, та має наслідком вирішення питань, порушених КНП «КДЦ» у його скарзі (апеляції) від 12 березня 2018 року №499 (а.с.13 т.2) та доповненнях і додатках до цієї скарги від 14 березня 2018 року №524 (а.с.17 т.2).

Частиною 2 ст.55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст.5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, нормативно-правові акти чи індивідуальні акти, прийняті суб'єктом владних повноважень з порушенням закону, підлягають визнанню нечинними чи скасуванню лише у разі порушення прав, свобод чи інтересів фізичної особи і необхідності судового захисту з метою поновлення порушеного права.

Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Також, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

На підставі викладеного та з урахуванням приписів ст.ст.2, 5 КАС України колегія суддів доходить висновку, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №504/4148/16-а, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які виникають за наслідком розгляду Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування скарги або апеляції ліцензіата стосуються виключно спеціального уповноваженого органу з питань ліцензування, рішення якого розповсюджується саме на здобувачів ліцензії, ліцензіатів та орган ліцензування.

В той же час, позивач не належить до жодної особи, права та інтереси якої зачіпає рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, або розпорядження Державної регуляторної служби України, прийняте на підставі такого рішення.

Апелянт стверджує, що внаслідок скасування п.6 наказу МОЗ України від 03 березня 2018 року №383 поновлюється дія ліцензії КНП «КДЦ» на провадження господарської діяльності з медичної практики (яка, на думку позивача, видана незаконно), та при зверненні ОСОБА_2 за медичною допомогою, він буде змушений звернутись саме до КНП «КДЦ», що обслуговує Деснянський район м.Києва (де проживає позивач), в якому працюють співробітники, кваліфікація яких не відповідає законодавчо встановленим вимогам, прийом пацієнтів ведеться у приміщеннях, які належним чином не обліковані, а медичне обладнання та устаткування є неналежної якості.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що відповідачами порушено його права та інтереси. ОСОБА_2 не підтверджено, що йому було надано некваліфіковану медичну допомогу, або відмовлено у медичному обслуговуванні в інших медичних закладах (що не належать до КНП «КДЦ» Деснянського району м.Києва), внаслідок прийняття Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування рішення №8.1 від 03 квітня 2018 року та Державною регуляторною службою України розпорядження №27 від 05 квітня 2018 року.

З огляду на викладені, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування викладене в протоколі №05-18 від 03 квітня 2018 року в частині задоволення скарги КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва від 12 березня 2018 року вх.№499 та скасування п.6 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01 березня 2018 року №383 та визнання незаконним розпорядження Державної регуляторної служби України від 05 квітня 2018 року №27, з огляду на відсутність порушення прав, свобод та інтересів позивача зазначеними рішеннями, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для зобов'язання Міністерства охорони здоров'я України привести ліцензійну справу КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м.Києва у відповідність до діючого законодавства України, оскільки така вимога є похідна та залежить від задоволення позовних вимог до Державної регуляторної служби України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правомірність та законність розпорядження Державної регуляторної служби України від 05 квітня 2018 року №27 є предметом дослідження у справі №826/10320/18 за позовом Міністерства охорони здоров'я України до Державної регуляторної служби України про скасування вказаного розпорядження, за результатами розгляду якої по суті, судом буде надано належну оцінку діям Державної регуляторної служби України при видачі такого розпорядження та встановлено відповідність чи невідповідність такого розпорядження вимогам законодавства України, що регулює спірні правовідносини.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 11 лютого 2018 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

А.Ю.Кучма