№ 201/8396/17

провадження 2/201/238/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення і судових витрат, –

ВСТАНОВИВ:

КП «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради 13 червня 2017 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення збитків в вигляді заборгованості за спожиті послуги водопостачання і водовідведення та судових витрат. Позивач в своєму позові, а його представники в ході судового засідання посилаються на те, що з відповідачами не укладено договір на водопостачання і водовідведення, але на ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок і встановлені фактичні відносини з приводу надання послуг до їх об’єкту нерухомості: АДРЕСА_1, під час планової перевірки стану виконання умов цього договору за вказаною адресою, абонентом по якій зараз є відповідач ОСОБА_1, було виявлено, що поставлена відповідачам вода і водовідведення належним чином не обліковується, оплати за спожиті послуги водопостачання і водовідведення немає, внаслідок чого водопостачальнику завдано матеріальної шкоди, про що був складений акт, надсилалися попередження, є заборгованість по сплаті спожитого водопостачання і водовідведення. Відповідальність за завдання збитків, скоєння цієї шкоди і заборгованість згідно з умов договору та закону повинні нести відповідачі. Вартість збитків позивача з урахуванням часу користування водопостачанням і водовідведенням відповідачами, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за тривалий період станом на 31 березня 2017 року складає 25 935 грн. 20 коп.. Позовну давність не пропустили, оскільки зверталися раніше з заявою про видачу судового наказу, правовідносини триваючі, була досудова вимога. Представник позивача просив суд стягнути з відповідачів вказану суму збитків з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, а також витрати на оплату судового збору, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні представляє інтереси інших відповідачів, позовні вимоги не визнав і заперечував проти їх задоволення, дійсно позивач з відповідачем мають правовідносини з питань водопостачання за вказаною адресою, на відповідача відкрито особовий рахунок і вони сплачують вказані послуги, але по заявленим вимогам сам позивач допустив значні порушення закону стосовно відповідачів, не відповідач на їх звернення, не перевіряв лічильник, не проводив інших заходів по обслуговуванню лічильника і наданню належної послуги з водопостачання та інш., зверталися до правоохоронних органів стосовно дій позивача, пропущено трирічний строк позовної давності, тому відповідачі заперечують сплачувати вказаний борг, заперечують проти позову та просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилися, про день та час слухання справи повідомлялися, про причини неявки суду не повідомили, відповідачі вимоги фактично не визнали і заперечували проти їх задоволення, заперечують проти позову та вважають за можливе розгляд справи за їх відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних відповідачів згідно ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, з’ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню за наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що КП «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надає фізичній особі – споживачу житлово-комунальні послуги, що полягають у водопостачанні і водовідведенні за його місцем проживання. Зазначені правовідносини є складовою частиною правочину найму житлового приміщення, передбаченого нормами ЖК України, що виникли з дій боржника та КП «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради, спрямованих на набуття цивільних прав та обов’язків щодо водопостачання і водовідведення та їх оплати. Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зареєстровані і мешкають за адресою АДРЕСА_1, де абонентом послуг позивача зараз є саме ці відповідачі, що користуються послугами водопостачання і водовідведення до їх будинку і квартири, з ними не укладено договір, але встановилися фактичні відносини з приводу послуг водопостачання та водовідведення шляхом відкриття особового рахунку та видана розрахункова книжка, ці відповідачі частково виконували умови водопостачання та водовідведення про надання цих послуг щодо їх оплати (до завдання збитків в вигляді боргу і після цього). При цьому позивачем відповідачам роз’яснено порядок користування та оплати за спожиту послугу водопостачання і водовідведення, відповідачі зобов’язалися споживати водопостачання і водовідведення у вказаному ним об’єкті нерухомості.

Але за спожиту послугу водопостачання і водовідведення відповідачі повністю не розраховувалися з позивачем, мається заборгованість. Під час планової перевірки представниками КП Дніпроводоканал міськради виявлена заборгованість: ця заборгованість була з урахуванням часу користування водопостачанням і водовідведенням відповідачами, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за тривалий період станом на 31 березня 2017 року, на думку сторони позивача, складає 25 935 грн. 20 коп., внаслідок чого водопостачальнику завдано збитки, про що був складений акт і розрахунок боргу.

В добровільному порядку питання вирішене не було, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду. Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до умов встановлених фактичних відносин з приводу послуг водопостачання та водовідведення шляхом відкриття особового рахунку, виданої розрахункової книжки та рішення № 526 Дніпропетровської міської ради від 20 квітня 1995 року про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування КП «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради, абоненту відкрито особовий рахунок, споживач зобов’язаний вносити своєчасно і в повному розмірі плату за надані послуги по водопостачанню і водовідведенню.

Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають в частині власності квартиру користуються нею для особистого мешкання і мешкання членів їх сімей.

Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно до ч. 1 ст. 68 ЖК України наймач зобов’язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

З договору та пояснень причетних осіб встановлено, що водопостачання і водовідведення відповідачами використовується без обліково, відповідальність за це несуть відповідачі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма права і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно ст. 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням.

Отже, виходячи із наведених норм закону, можна зробити висновок про те, що споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Сам по собі факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.

Судом з’ясовано, що позивачем у квартирі відповідачів встановлений та опломбований лічильник холодної води, про що складений акт, де вказано, коли повинна відбутися наступна повірка лічильника. У встановлений строк повірка лічильника не була здійснена. У зв’язку з цим КП «Дніпроводоканал», починаючи з 2001 року по 31 березня 2017 року нараховувало відповідачам плату за послуги згідно із діючими нормативами споживання відповідно до кількості зареєстрованих осіб, а не за показаннями лічильника, внаслідок чого у них виникла заборгованість, яка за розрахунком позивача станом на 31 березня 2017 року склала 25 935 грн. 20 коп..

Відповідачі посилались на відсутність їх вини, стверджуючи, що обов’язок здійснити повірку лічильника лежить на підприємстві. З цієї підстави відповідач ОСОБА_1 неодноразово на протязі тривалого часу (декілька років) звертався з письмовими заявами до позивача з письмовою заявою, в якій просив останнього як виконавця послуг водопостачання забезпечити повірку лічильника. Лише в серпні 2013 року, один раз за весь цей час проведена перевірка, складено акт про опломбування лічильника в помешканні відповідачів та допуску його до експлуатації

Твердження відповідачів про обов’язок саме позивача забезпечити повірку лічильника (демонтаж, транспортування і монтаж) ґрунтується на вимогах закону.

Так, згідно п. 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі Правила № 630), плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Згідно з пунктом 10 Правил № 630 справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без врахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 16 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Статтею 28 ЗУ «Про метрологію та метрологічну діяльність» встановлений порядок повірки вимірювальної техніки. Підприємства, організації та фізичні особи зобовязані своєчасно (з врахуванням установлених міжповірочних інтервалів) подавати засоби вимірювальної техніки на повірку. Порядок подання фізичними особами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов'язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Періодична повірка,обслуговування таремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються зарахунок підприємстві організацій,які надаютьпослуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Грунтуючи свої висновки на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 869, якою встановлено, що витрати з проведення періодичної повірки засобів обліку води (демонтаж, транспортування, монтаж) після повірки визначаються відповідно до укладених договорів між виконавцем та субпідрядником, який виконує зазначені послуги і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки лічильників до загальної вартості, бере до уваги і те, що постанови є підзаконними актами, а Закони мають вищу юридичну силу і що дана постанова знаходиться не у відповідності до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», який передбачає здійснення періодичних повірок за рахунок підприємства, а не споживача включенням даної послуги до тарифу. За таких обставин застосування до спірних правовідносин зазначеної Постанови є безпідставним, оскільки Законом чітко врегульовано, хто несе видатки на періодичну повірку (демонтаж, транспортування, монтаж) засобів вимірювальної техніки, а підзаконні нормативно-правові акти не можуть по-іншому регулювати це питання.

В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» передбачено, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку проводяться за рахуноквиконавця (п. 9). Виконавець зобов’язаний контролювати установлені міжповіркові інтервали, проводити періодичну повірку квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж (п. 32).

Враховуючи зазначені норми закону, проведення повірки побутових лічильників, в тому числі, демонтаж транспортування і монтаж покладається на власника, з підстав, що відповідач як споживач, не укладав договір з виконавцем послуг, - є такими, що не ґрунтуються, більш того, суперечать вимогам закону.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що лічильник в помешканні відповідачів знаходиться, договір на послуги водопостачання і водовідведення до житла відповідачів відсутній, особовий рахунок відкрито і плата за користування спожитим водопостачанням і водовідведенням відповідачем раніше була і зараз частково є.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин суд вважає, що позивач не довів вину відповідачів в завданні збитків згідно наданого розрахунку кількості спожитої послуги з водопостачання та водовідведення і наступною не сплатою витрат (заборгованості) за користування цією послугою з урахуванням часу користування нею, сезонності та наявних показників.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже позивачем не доведено, що саме неправомірними діями відповідачів, пов’язаними з незаконним і неправильним використанням наданої їм послуги позивачем останньому було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв’язку зі вказаними діями відповідачів і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, позивач повинен довести, що його дiями не було порушено їх права або права відповідачів. Однак, жодних доказiв про це позивачем суду не надано.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Не може суд прийняти до уваги наполягання представника позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не базуються на фактичних даних та об’єктивно нічим не підтверджені. Сама по собі відсутність договору на водопостачання чи його лонгація з відповідачем (на думку відповідача), відсутність зареєстрованої власності на житло мешкання чи інше (наявність боргу і інш.) не можуть бути підставою для задоволення позову в даному випадку, оскільки відповідачі мають у власності вказаний об’єкт нерухомості, вважають його своїм і тривалий час претендують на нього, на цю адресу відкрито особовий рахунок з відповідачем, які користуються послугами водопостачання та водовідведення і частково виконували умови договору про надання цих послуг щодо їх оплати (до завдання збитків).

При таких обставинах суд вважає можливим КП «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення і судових витрат відмовити.

Таким чином обставини позовних вимог не знайшли своє об’єктивне підтвердження в ході судового засідання, не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 22, 202, 526, 527, 530, 533, 543, 611, 1166 ЦК України, ст. 61, 64, 65, 67, 68 ЖК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Комунальному підприємству «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення і судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 12 лютого 2019 року.

Суддя -