ПОСТАНОВА

Іменем України

11 лютого 2019 року

Київ

справа №826/7940/16

адміністративне провадження №К/9901/28245/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є.В., суддів Шелест С.Б., Мамчура Т.В. від 09 листопада 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергосервіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергосервіс» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 15 березня 2016 року №7239-16; 2) визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 15 березня 2016 року №7239-16; 3) зобов'язати Інспекцію внести до зворотнього боку картки особового рахунку Товариства відомості про сплату позивачем суми 46337,00 грн. за податковою декларацією з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за грудень 2014 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що Товариство вжило всіх заходів по своєчасному перерахуванню податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2014 року, але з незалежних від нього причин (з вини банку) платіжне доручення виконано не було та відповідні кошти своєчасно не поступили до бюджету, що виключає підстави для покладення відповідальності на Товариство за несплату податку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що за даними ІС «Податковий блок» в інтегрованих картках Товариства рахується податковий борг в сумі 63327,12 грн., а тому, за висновком суду, податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу прийняті відповідачем у відповідності до чинного законодавства.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову; визнано протиправними та скасовано податкову вимогу від 15 березня 2016 року №7239-16 та рішення про опис майна у податкову заставу від 15 березня 2016 року №7239-16; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що платіжне доручення по сплаті зобов'язання з ПДВ за грудень 2014 року подано позивачем для перерахування коштів до бюджету у строки, встановлені пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України), але з вини банку останнє виконано не було, а тому обов'язок позивача щодо сплати таких грошових зобов'язань припинився з моменту прийняття банком платіжного доручення й, відповідно, податкова заборгованість у Товариства відсутня, що виключає правові підстави для прийняття оскаржуваних вимоги та рішення.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати в частині задоволених позовних вимог й залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й надання ним невірної юридичної оцінки обставинам справи, оскільки за даними ІС «Податковий блок» в інтегрованих картках Товариства рахується податковий борг в сумі 63327,12 грн., а тому вважає, що відсутні підстави для відкликання оскаржуваної вимоги й задоволення позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно податкової декларації з ПДВ за грудень 2014 року (реєстраційний №9078063847 від 17 січня 2015 року) позивачем нараховано суму 46337 грн., яку погашено 30 січня 2015 року у розмірі 6087,42 грн. за рахунок переплати; 26 лютого 21015 року сплачено у сумі 1988 грн. платіжним дорученням №42; 26 березня 2015 року сплачено у сумі 14308 грн. платіжним дорученням №12033Е4Б5А; 28 квітня 2015 року сплачено у сумі 7131 грн. платіжним дорученням №14В09С309С; 28 травня 2015 року сплачено у сумі 16822, 58 грн. платіжним дорученням №1664В148В0.

Згідно податкової декларації з ПДВ за січень 2015 року (реєстраційний №9015452737 від 15 лютого 2015 року) нараховано суму 1988 грн., яку погашено позивачем 28 травня 2015 року, що підтверджується платіжним дорученням №1664В148В0.

Згідно податкової декларації з ПДВ за лютий 2015 року (реєстраційний №9039602803 від 16 березня 2015 року) нараховано суму 14308 грн., яку погашено позивачем 28 травня 2015 року у розмірі 7966, 23 грн. платіжним дорученням від №1664В148В0; 26 червня 2015 року погашено у сумі 3441 грн. платіжним дорученням від №1278112 та 27 липня 2015 року у сумі 2900, 77 грн. платіжним дорученням №1705942.

Водночас встановлено, що 17 січня 2015 року позивачем надано до ПАТ «Енергобанк» платіжне доручення №1179 для сплати зобов'язань з ПДВ за грудень 2014 року у розмірі 46337,00 грн., яке одержано банком у день його подання, проте банк не здійснив перерахування коштів до бюджету.

В подальшому відповідачем 10 червня 2015 року проведено камеральну перевірку своєчасності сплати Товариством податків до бюджету, за результатами якої складено акт №32/26-55-15-06, згідно якого встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання за грудень 2014 року протягом строків, передбачених пунктом 57.1 статті 57 ПК України.

10 червня 2015 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000271506, яким застосовано до Товариства штраф у розмірі 198,80 грн., що складає 10 % від суми боргу у розмірі 1988,00 грн.; №0000261506, яким застосовано до Товариства штраф у розмірі 9643,17 грн., що складає 20 % від суми боргу у розмірі 48215,85 грн.

У податкових повідомленнях-рішення зазначено, що станом на 10 червня 2015 року сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями з ПДВ становить 1988 грн. та 48215,85 грн. відповідно.

16 березня 2016 року Інспекцією прийнято податкову вимогу №7239-16, в якій зазначено, що станом на 14 березня 2016 року за позивачем рахується податковий борг у розмірі 63327 12 грн. Цього ж дня Інспекцією прийнято рішення №7239-16 про опис майна Товариства у податкову заставу.

Касаційний суд погоджується із висновком апеляційного суду про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу з огляду на наступне.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

У відповідності з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1статті 59 ПК України).

Як визначено у пункті 59.4 статті 59 ПК України, податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За змістом підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичною підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу слугували обставини непроведення банком платежу згідно поданого Товариством платіжного доручення від 17 січня 2015 року №1179 на сплату зобов'язань з ПДВ за грудень 2014 року, що в подальшому призвело до утворення податкового боргу та спрямування контролюючим органом сплачених позивачем на погашення грошових зобов'язань за наступні податкові періоди коштів в рахунок погашення такого боргу згідно з черговістю його виникнення.

Порядок визначення сум податкових та грошових зобов'язань встановлений статтею 54 ПК України, пунктом 54.1 якої установлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України).

Пунктом 35.2 статті 35 ПК України визначено, що сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346-III) переказ коштів (далі - переказ) - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатором переказу у розумінні пункту 1.15 цієї ж статті Закону вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону №2346-III ініціювання переказу вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. При цьому банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Отже виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання та його сплати пов'язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань.

Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (пункт 1.29 статті 1 Закону №2346-III). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 зазначеного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Відповідно до пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом №2346-III, з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення чи невнесення податку до бюджету. У разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Враховуючи, що позивачем своєчасно, в межах встановлених законодавством термінів сплати податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2014 року, направлено платіжне доручення на перерахування коштів до бюджету, яке, в свою чергу, прийнято банком, правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що, у даному випадку, невнесення податку до бюджету відбулося з вини банку, у зв'язку з чим відсутні підстави для покладення на Товариство відповідальності за несплату податку й, як наслідок, для прийняття оскаржуваних податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

Таким чином Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а тому прийняв рішення за правильного застосування норм матеріального права.

Щодо позовних вимог, рішення про відмову у задоволенні яких прийнято апеляційним судом, то в цій частині останнє відповідачем не оскаржується, а тому, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядається.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при вирішенні даного спору.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду