П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2019 р.

м.Одеса

Справа № 420/5416/18

Категорія: 10.2.4

Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

П 'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Семенюк Г.В.

- Шляхтицький О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року прийнятого в порядку спрощеного позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій щодо обмеження призначеної та виплачуваної пенсії по інвалідності максимальним розміром протиправними, зобов'язання здійснювати виплату призначеної пенсії без обмеження її максимальним розміром,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та просив визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження призначеної та виплачуваної ОСОБА_2 пенсії по інвалідності максимальним розміром протиправними, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснювати виплату призначеної ОСОБА_2 пенсії без обмеження її максимальним розміром, а також провести доплату різниці в пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 11.08.2018 року по день проведення доплати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач - ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області, з 01.08.2018 року позивачу призначено та виплачується пенсія по інвалідності. Враховуючи те, що позивач є особою з інвалідністю II групи внаслідок війни, розмір пенсії позивача має становити 80 процентів відповідної суми грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії. Тобто з урахуванням загального розміру грошового забезпечення для обчислення пенсії 20121,20 гривень, основний розмір пенсії позивача має становити 16096,96 гривень. З урахуванням доплат та підвищень до пенсії, загальний розмір пенсії позивача має складати 20752,00 гривень. Відповідач, посилаючись на вимоги частини сьомої статті 43 Закон № 2262-ХІІ, обмежив розмір виплачуваної позивачу пенсії десяттю прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та здійснював виплату пенсії позивача з 11.08.2018 року (з дня призначення пенсії) в сумі 14350,00 гривень. Позивач вважає такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства та грубо порушують його право на належний рівень пенсійного забезпечення, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Окрім того, скаржник зазначає, що Конституційний Суд України в пункті 2.3 рішення від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 зазначив, що "Конституційний Суд України, керуючись частиною третьою статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України", вважає, що з підстав, наведених у цьому Рішенні, підлягають визнанню такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, згідно з якими "максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".

Відповідно до абзаців 1 і 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 свідчить про визнання неконституційним положення частини 7 статті 43 Закону № 2262- ХІІ в цілому, в тому числі як другого, так і першого речення. Протягом 2018 року стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. Отже, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року №1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження .

Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Обставини справи.

Позивач - ОСОБА_2 звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я, та йому відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ) з 11.08.2018 року призначено та виплачується пенсія по інвалідності, що підтверджується повідомленням про призначення пенсії за пенсійною справою № 1501022164 від 09.10.2018 року № 6088/03. Органом, який згідно законодавства здійснює призначення, перерахунки та виплату пенсії позивачу, є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Відповідно до пункту "а" статті 21 Закону № 2262-ХІІ пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни І групи - 100 процентів, II групи - 80 процентів, III групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку). Враховуючи те, що позивач є особою з інвалідністю II групи внаслідок війни, що підтверджується випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12ААА №898625, розмір пенсії позивача має становити 80 процентів відповідної суми грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії. Як вбачається з Повідомлення про призначення пенсії від 09.10.2018 року № 6088/03, пенсію позивачу призначено виходячи з загального розміру грошового забезпечення для обчислення пенсії, який становить 20121,20 гривень. Тобто, з урахуванням загального розміру грошового забезпечення для обчислення пенсії 20121,20 гривень, основний розмір пенсії позивача має становити 16096,96 гривень. З урахуванням доплат та підвищень до пенсії, а саме: збільшення основного розміру пенсії (25%) в сумі 4024,24 грн., підвищення пенсії як інваліду війни 2 групи в сумі 580,80 грн. (393,45грн. + 187,35грн. підвищення за місяць), надбавка до пенсії як інваліду війни 2 групи в сумі 50,00 грн., загальний розмір пенсії позивача має складати 20752,00 гривень. Проте відповідач, посилаючись на вимоги частини сьомої статті 43 Закон № 2262-ХІІ, безпідставно обмежив розмір виплачуваної позивачу пенсії десяттю прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та здійснював виплату пенсії позивача з 11.08.2018 року (з дня призначення пенсії) в сумі 14350,00 гривень. Позивач вважає таке обмеження відповідачем пенсії максимальним розміром є протиправним, не відповідає нормам Конституції України та порушує право позивача на належний рівень пенсійного забезпечення.

Не погоджуючись з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що підстав для виплати пенсії позивачу в розмірах більших, ніж передбачено статтею 2 Закону України від 08.07.2011 року №3668 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" у розмірі більшому ніж - 14350,00 грн з 11.08.2018 року позивач не має законного права. Крім того, на момент призначення пенсії позивачу, наведеним положенням Закону встановлюються тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії, які мають імперативний характер, неконституційними не визнавались, є чинними та обов'язковими до виконання органами Пенсійного фонду України.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та таким, що підлягає скасуванню.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262), передбачено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Згідно ч.1 ст. 11 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закону № 2262-XII) законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону,Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Частиною 1 та 2 ст.1 ЗУ № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального звязку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЗУ № 2262-XII пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.

Розміри пенсій по інвалідності передбачені ст. 21 ЗУ № 2262-XII та призначаються в таких розмірах:

а) особам з інвалідністю внаслідок війни I групи - 100 процентів, II групи - 80 процентів, III групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку);

б) іншим особам з інвалідністю I групи - 70 процентів, II групи - 60 процентів, III групи - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).

Згідно ч.7 ст.43 ЗУ №2262-XII (в редакції на час призначення пенсії позивачу) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до ч.4 ст.63 ЗУ №2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Щодо внесення змін та визнання неконституційними положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 у справі №1-38/2016 вирішено, зокрема, визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

В мотивувальній частині вказаного рішення, а саме в п.2.3. Конституційний Суд України, зазначив, що з підстав, наведених у цьому Рішенні, підлягають визнанню такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону №2262, згідно з якими "максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".

Оцінка суду.

Дослідивши матеріали справи,колегія суддів акцентує увагу на те,що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України).

Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер.

Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ (який набув чинності 01.01.2017 року), внесено зміни, зокрема, у ч.7ст.43 ЗУ №2262-XII. У ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-XII слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Виходячи з аналізу вищезазначеного законодавства та обставин справи, суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43 Тобто положення ч.7 ст.43 ЗУ №2262-XII в цілому, не першого речення і не другого, а повністю всієї частини.

Крім того, зміни, які були внесені законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ до ч.7 ст.43 ЗУ №2262-XII стосувались змін визначення періоду щодо максимального розміру пенсії. До того ж, суд звертає увагу що вказані зміни не мають ніякого відношення до пенсії позивача так, як встановлювали конкретний період обмеження, а саме «по 31 грудня 2017 року» в той час, як пенсія позивачу була призначена з 11.08.2018 року. На момент призначення пенсії позивачу (по інвалідності) положення другого речення ч.7 ст.43 ЗУ №2262-XII не діяли, а положення першого речення ч.7 ст.43 ЗУ №2262-XII визнані неконституційними.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи та вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року,).

Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів, вважає, що неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що знайшло своє відображення у неправильному тлумаченні закону, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи - є підставами для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду 1-ої інстанції та ухвалення нової постанови про задоволення позову

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України ,суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Керуючись ст.ст.250,311,315, 317, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року -скасувати.

Прийняти по справі нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2- задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмежень призначеної та виплачуваної ОСОБА_2 пенсії по інвалідності максимальним розміром.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснювати виплату призначеної ОСОБА_2 пенсії без обмеження її максимальним розміром, а також провести доплату різниці в пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 11.08.2018 року по день проведення доплати

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя

Потапчук В.О.

Судді

Шляхтицький О.І. Семенюк Г.В.