ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.01.2019

Справа № 910/23228/17

За первісним позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (м. Київ)

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» (м. Київ)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Дим Компані» (м. Київ)

Про визнання договорів купівлі-продажу недійсними

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак»

До Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (м. Київ)

Про визнання виконаними в повному обсязі умов договору

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники:

від позивача: Гармашов Б.С.

від відповідача-1: Косенко А.П.

від відповідача-2: Тичина С.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (м. Київ) (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Дим Компані» (далі - Відповідач-2) про визнання договорів купівлі-продажу №270, №2 71 від 13.06.14. недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.01.14 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (продавцем) та ТОВ «Аргамак» (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі комунальної власності шляхом продажу на аукціоні № 1319, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежитлову будівлю (літ. «Д»), загальною площею 381,30 кв.м, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25.

Позивачем 31.03.16. складено акт поточної перевірки виконання умов договору, яким встановлено факт неналежного виконання відповідачем-1 умов договору від 20.01.14.

Між ТОВ «Аргамак» та ТОВ «Рент Дим Компані» 13.06.14. були укладені договори купівлі-продажу №270, №271, які, на думку позивача, є недійсними, оскільки укладені без погодження з регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву.

09.02.18 ТОВ «Аргамак» звернулося до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просило суд визнати виконаним ТОВ «Аргамак» договір купівлі-продажу нежитлової будівлі комунальної власності шляхом продажу на аукціоні №1319 від 20.01.14., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за реєстровим № 249.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що ТОВ «Аргамак» виконав свої зобов'язання за договором № 1319 від 20.01.14., що підтверджується належними доказами і таке виконання було визнано Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, який здійснює контроль за виконанням такого договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.18. у справі № 910/23228/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.18., в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.

Постановою Верховного суду від 15.08.18. з врахуванням ухвали Верховного суду від 15.08.18. про виправлення описки, вказані постанову та рішення скасовано в частині вирішення первісного позову, в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В частині зустрічного позову рішення господарських судів ніким не оскаржувалися, а тому судом касаційної інстанції не переглядалося.

Розпорядженням від 23.10.18. було призначено повторний автоматичний розподіл справи, відповідно до якого справу № 910/23228/17 передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.18. прийнято справу № 910/23228/17 до провадження, призначено підготовче провадження на 20.11.18.

16.11.18. відповідачем-1 подано письмові пояснення на позовну заяву, в яких він проти позову заперечує, зазначивши, що з його боку були виконані належним чином всі зобов'язання, визначені умовами договору купівлі-продажу нежитлової будівлі комунальної власності шляхом продажу на аукціоні № 1319 від 20.01.14.

16.11.18 відповідачем-2 подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що право власності територіальної громади міста Києва на об'єкт приватизації припинилось, ТОВ «Аргамак» виконало всі зобов'язання за договором, об'єкт приватизації був відчужений позивачем на користь відповідача-1 з дотриманням процедури, а відповідач-2 набув право власності на законних підставах.

16.11.18. відповідачем-2 була подана заява про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій він просить суд застосувати до позовних вимог насідки пропуску строків позовної давності, та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судових засіданнях оголошувались перерви з 22.01.19. по 29.01.19., та з 29.01.19. по 31.01.19.

Відповідачем-1 в судовому засіданні 29.01.19. була подана заява про застосування позовної давності та наслідки її спливу.

В судовому засіданні 31.01.19. суд прийняв дану заяву до розгляду.

Крім того відповідачем-1 в судовому засіданні були подані письмові тези (виступ) у судових дебатах, які його представником були проголошені.

Під час розгляду справи, сторони надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю, а відповідач-1 та відповідач-2 проти позовних вимог заперечують та просять відмовити у задоволенні позову.

При розгляді справи по суті судом було заслухано вступне слово, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 31.01.19. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.14. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (Продавцем) та ТОВ «Аргамак» (Покупцем) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі комунальної власності шляхом продажу на аукціоні № 1319 (далі -Договір), за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує нежитлову будівлю (літ. «Д»), загальною площею 381,30 кв.м, яка розташована за адресою: м.Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за реєстровим № 249.

Об'єкт приватизації належав територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради на праві комунальної власності згідно з свідоцтва про право власності серії САК № 352157, виданого реєстраційною службою Головного управління юстиції у м.Києві 23.09.13. та зареєстровано реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, про що видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 1.3. Договору право власності на об'єкт приватизації переходить до Покупця після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об'єкт, яке здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об'єкта приватизації.

Пунктом 1.6. Договору визначено, що у результаті продажу на аукціоні вказаний в цьому договорі об'єкт приватизації продано за 1 840 764,00 грн.

Згідно з п. 2.1. Договору Покупець зобов'язаний внести 1 840 764,00 грн за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Розрахунки за придбаний об'єкт приватизації здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування всієї суми зі свого рахунку 2600.0.093742.001 в Публічному акціонерному товаристві «БАНК КІПРУ», МФО 320940, код ЄДРПОУ 36272560 на рахунок Продавця 37119500002715 в Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку 820019, для РВ ФДМУ по м. Києву, код ЄДРПОУ 19030825 (п.2.2 Договору).

Судом встановлено, що ТОВ «Аргамак» - від подач-1 здійснило оплату за Договором на загальну суму 1 840 764, 00 грн, про що свідчить квитанція № 55-34006 від 09.01.14. та витяг з рахунку відповідача-1.

Згідно з п.3.2 Договору передача об'єкта приватизації Продавцем і прийняття об'єкта приватизації Покупцем посвідчується актом передачі, який підписується сторонами.

Відповідно до п.5.1 Договору Покупець зобов'язаний:

- у встановлений цим Договором термін сплатити ціну продажу об'єкта приватизації;-

- у встановлений цим Договором термін прийняти об'єкт приватизації;

- здійснити державну реєстрацію нерухомого майна в установленому законом порядку;

- утримувати об'єкт та прилеглу територію в належному санітарна - технічному стані;

- Покупець протягом 5 днів після підписання договору купівлі-продажу відшкодовувати ТОВ «Юридична компанія «Експерт-Груп» витрати пов'язані, із здійсненням оцінки об'єкта відповідно до договору від 28.08.13 № 3-К, укладеного між Регіональним відділенням ФДМУ по м. Києву та ТОВ «Юридична компанія «Експерт - Груп»;

- надавати Продавцю необхідні матеріали, відомості, документи тощо про виконання умов цього Договору;

- не перешкоджати Продавцю у здійсненні контролю за виконанням умов цього Договору.

Відповідно до п. 5.2 Договору подальше відчуження об'єкта приватизації можливе лише за умови збереження для нового власника зобов'язань, визначених у п.5.1. Договору, виключно за згодою державного органу приватизації, який здійснює контроль, за їх виконанням, у порядку, що затверджується Фондом державного майна України.

У разі подальшого відчуження приватизованого майна новий власник об'єкта приватизації зобов'язаний у двотижневий строк з дня переходу до нього права власності на об'єкт приватизації подати державному органу приватизації копії документів, що підтверджують його право власності (п. 5.3. Договору).

Згідно п.5.5 Договору відсутність погодження державним органом приватизації подальшого відчуження об'єкта приватизації є підставою для визнання правочинів щодо такого відчуження недійсними.

На виконання умов Договору Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву передало, а ТОВ «Аргамак» прийняло нежитлову будівлю (літ. «Д») загальною площею 381,30 кв. м, яка розташована за адресою: м.Київ, вул.Сагайдачного Петра, 25, що підтверджується актом передачі нежитлової будівлі комунальної власності № 1382 від 20.02.14.

27.02.14. реєстраційною службою Головного управління юстиції у м.Києві здійснено державну реєстрацію на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю (літ. «Д») загальною площею 381,30 кв.м, яка розташована за адресою: м.Київ, вул.Сагайдачного Петра, 25, за ТОВ «Аргамак», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 18384691.

13.06.14. між ТОВ «Аргамак» (Продавцем) та ТОВ «Рент Дим Компані» (Покупцем) були укладені договори купівлі-продажу № 270, № 271 (далі - Договори), за умовами яких продавець зобов'язувався передати у власність покупцю (за кожним з договорів) частину нежитлової будівлі (літ. «Д») загальною площею 381,30 кв.м, яка розташована за адресою: м.Київ, вул.Сагайдачного Петра, 25, а Покупець - прийняти нерухоме майно та сплатити за нього грошову суму вказану у договорі.

Позивач зазначає, що відповідач-1 не погодив з ним укладання Договорів, що має наслідком їх недійсність.

31.03.16. органом приватизації було складено акт № 2 поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, загальної площею 381,30 кв.м, яким встановлено, що умови Договору станом на 31.03.16. не виконані.

При цьому в даному акті встановлено, що відповідач-1 виконав умови договору, зокрема, про відшкодування ТОВ «Юридична компанія «Експерт-Груп» витрат пов'язаних із здійсненням оцінки об'єкта відповідно до договору від 28.08.13. № 3-К, укладеного між позивачем та ТОВ «Юридична компанія «Експерт-Груп».

В акті перевірки позивача від 31.03.16. вказано про невиконання умов договору про державну реєстрацію відповідачем-1 придбаного нерухомого майна.

Однак, як встановлено судом вище, це не відповідає дійсності, державна реєстрація відбулася, що не спростовано позивачем при розгляді даної справи.

Також в акті перевірки позивача від 31.03.16. визначено про невиконання відповідачем-1 умов договору про надання Регіональному відділенню фонду державного майна України, як Продавцю, необхідних матеріалів, відомостей, документів, тощо про виконання умов договору.

Це твердження позивача належними засобами доказування не обґрунтовано і при розгляді справи не доведено.

Слід зазначити, що договором не передбачено конкретного строку та способу виконання цього обов'язку. При цьому з самого акту вбачається що позивач мав у своєму розпорядженні документи та відомості, що підтверджують виконання відповідачем-1 умов договору. Крім того, в акті перевірки позивача від 31.03.16. зазначено, що відповідачем-1 виконано умову договору про не перешкоджання йому здійснювати контроль за виконанням умов договору.

Суд врахував правову позицію суду касаційної інстанції в даній справі, згідно якої акт поточної перевірки виконання умов Договору та допущені при його складанні порушення ніяким чином не впливають на вирішення питання щодо недійсності оспорюваних Договорів. Тому суд відхиляє усі доводи сторін по суті спору, що ґрунтуються на даному акті перевірки, як такі, що не відносяться до предмету спору. До предмету спору в даній справі з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції відноситься виключно наявність чи відсутність підстав для визнання оспорюваних Договорів недійсними з урахуванням вимог закону та положень Договору. Тому суд відхиляє усі доводи сторін про недійсність чи дійсність договорів, що ґрунтуються на даному акті перевірки.

В той же час суд бере до уваги акт перевірки позивача від 31.03.16. як письмовий доказ, що підтверджує певні факти та обставини, що прямо чи опосередковано стосуються предмету спору, у взаємозв'язку з іншими доказами.

Зазначення позивачем в акті перевірки та позові про невиконання відповідачем-1 зобов'язання щодо погодження подальшого відчуження придбаного в нього нерухомого майна суд вважає помилковим, оскільки ця умова договору по своїй суті та формальному змісту не є власне зобов'язання, яким обтяжено право відповідача-1 на вільне розпорядження придбаним за договором майном. Ця умова зазначена окремо в п.5.2 договору, а зобов'язання відповідача-1 перелічені в п.5.1 договору.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на вищевикладене судом встановлено виконання відповідачем-1 усіх зобов'язань за договором. Обов'язок відповідача-1 погоджувати з позивачем подальше відчуження спірного нерухомого майна, як прямо зазначено у п.5.2 договору, встановлено виключено з метою збереження для нового власника зобов'язань, передбачених п.5.1 договору. Відтак з урахуванням виконання відповідачем-1 станом на момент укладення договорів усіх зобов'язань, передбачених п.5.1 договору, відповідача-1 не повинен був погоджувати укладення договорів із позивачем.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Позовні вимоги про визнання Договорів недійсним обґрунтовані саме дефектом волі.

На виконання вказівок, які містяться у постанові суду касаційної інстанції в даній справі, судом досліджено положення Договорів і встановлено, що за формою та змістом вони відповідають законодавству, чинному на час їх укладання. В свою чергу позивач обґрунтовує недійсність Договорів відсутністю у відповідачів права на їх укладання в силу закону та умов Договору.

На виконання вказівок Верховного Суду в даній справі суд при вирішенні питання про те, чи суперечать оспорювані Договори вимогам закону, враховує п. 5.5. Договору та інші його умови в сукупності, а також вимоги чинного на час укладання оспорюваних правочинів законодавства, і приходить до наступних висновків.

З урахуванням того, що приватизований об'єкт нерухомості відноситься до об'єктів малої приватизації на нього безпосередньо поширює свою дію Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (далі - ЗУ «Про малу приватизацію»).

Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про малу приватизацію» об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

Спірний об'єкт приватизації з огляду на умови Договору та інші наявні в матеріалах справи документи приватизувався саме як індивідуально визначене майно, а не як єдиний майновий комплекс підприємства. Ця обставина є важливою для розуміння суті правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем-1 на підставі Договору.

Згідно абзацу 1 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про малу приватизацію» право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про малу приватизацію» договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов'язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів. Усі вищенаведені істотні умови в Договорі передбачені.

Згідно абзацу 1 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про малу приватизацію» до договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Абзацом 4 ч.3 ст.23 ЗУ «Про малу приватизацію» подальше відчуження такого об'єкта можливе лише за умови збереження для нового власника зобов'язань, визначених договором купівлі-продажу, виключно за згодою державного органу приватизації, який здійснює контроль за їх виконанням. Це положення закону кореспондується із п.5.2. Договору.

Згідно абзацу 5 ч.3 ст.23 ЗУ «Про малу приватизацію» у разі подальшого відчуження приватизованого об'єкта новий власник об'єкта зобов'язаний у двотижневий строк з дня переходу до нього права власності на об'єкт подати державному органу приватизації копії документів, що підтверджують його право власності. Це положення закону кореспондується із п. 5.3. Договору.

Згідно абзацу 7 ч.3 ст.23 ЗУ «Про малу приватизацію» договори про подальше відчуження об'єкта, обтяженого зобов'язаннями, що визначені у договорі купівлі-продажу такого об'єкта, підлягають нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законодавством, - державній реєстрації. Це положення закону кореспондується із п. 5.4. Договору.

Згідно абзацу 7 ч.3 ст. 23 ЗУ «Про малу приватизацію» відсутність погодження державним органом приватизації подальшого відчуження об'єкта приватизації є підставою для визнання правочинів щодо такого відчуження недійсними. Це положення закону кореспондується із п. 5.5. Договору.

Таким чином, якщо ч.2 ст.23 ЗУ «Про малу приватизацію» говорить загалом про зобов'язання, то ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про малу приватизацію» вказує на особливі зобов'язання, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, і саме за невиконання цих зобов'язань ч.3 ст.23 ЗУ «Про малу приватизацію» передбачено правові наслідки у вигляді визнання недійсними договорів про відчуження приватизованого майна. Які саме зобов'язання можуть визначатися умовами аукціону, конкурсу чи викупу у ч.3 ст. 23 ЗУ «Про малу приватизацію» не вказано.

Згідно ч.2 ст.1 ЗУ «Про малу приватизацію» до відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України «Про приватизацію державного майна» (далі - ЗУ «Про приватизацію»). Таким чином, ЗУ «Про приватизацію» та ЗУ «Про малу приватизацію» співвідносяться як загальний та спеціальний, а отже коли ч.3 ст.23 ЗУ «Про малу приватизацію» не врегульовано перелік зобов'язань, що визначаються умовами аукціону, конкурсу чи викупу, слід звертатися до відповідних положень ЗУ «Про приватизацію».

Згідно ч.1 ст.27 ЗУ «Про приватизацію» при приватизації об'єкта державної власності шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

Згідно ч.2 ст.27 ЗУ «Про приватизацію» до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, щодо:

- збереження основних видів діяльності підприємства; технічного переозброєння, модернізації виробництва;

- виконання встановлених мобілізаційних завдань;

- погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, простроченої кредиторської заборгованості підприємства;

- забезпечення соціальних гарантій працівникам згідно з вимогами трудового законодавства;

- вимоги та додаткові обмеження природоохоронного законодавства до користування об'єктом.

При цьому ч.2 ст.27 Закону України «Про приватизацію» не містить характерних для неповного чи примірного переліку слів та словосполучень «тощо», «і так далі», «та інші» або подібні ним. Таким чином, перелік зобов'язань, що можуть бути передбачені умовами аукціону, конкурсу чи викупу і невиконання яких тягне недійсність укладеного договору про відчуження приватизованого майна, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. В той же час п. 5.1 та іншими умовами Договору не передбачено жодного із зобов'язань, невиконання якого може мати наслідком недійсність договору про подальше відчуження приватизованого об'єкту.

Згідно п. 5.1 Договору покупець зобов'язаний:

- у встановлений цим Договором термін сплатити ціну продажу об'єкта приватизації;

- у встановлений цим Договором термін прийняти об'єкт приватизації;

- здійснити державну реєстрацію нерухомого майна в установленому законом порядку;

- утримувати об'єкт та прилеглу територію в належному санітарна - технічному стані;

- покупець протягом 5 днів після підписання договору купівлі - продажу відшкодовувати ТОВ «Юридична компанія «Експерт-Груп» витрати пов'язані, із здійсненням оцінки об'єкта відповідно до договору від 28.08.13. № 3-К, укладеного між Регіональним відділенням ФДМУ по м.Києву та ТОВ «Юридична компанія «Експерт-Груп»;

- надавати Продавцю необхідні матеріали, відомості, документи тощо про виконання умов цього Договору;

- не перешкоджати Продавцю у здійсненні контролю за виконанням умов цього Договору.

Жодне із перелічених зобов'язань ні по суті, ні по змісту та правовій природі не відноситься до зобов'язань, визначених ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про приватизацію». З огляду на характер останніх вони мають місце у випадках, коли об'єктом приватизації є працююче підприємство, а умовами приватизації передбачено його підтримання у робочому стані та розвиток. Однак спірний об'єкт приватизації з огляду на зміст Договору продавався як окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а не як працюючий об'єкт виробництва. Доказів зворотного позивачем не надано, рівно як і не доведено, що умовами аукціону, конкурсу чи викупу було передбачено будь-які зобов'язання, зазначені у ч.2 ст.27 ЗУ «Про приватизацію», які не зазначені у Договорі.

Таке розуміння спірних правовідносин відповідає не лише букві, а й духу закону.

Власник приватизованого майна, який сплатив за об'єкт приватизації обумовлену за наслідками проведеного аукціону суму коштів не повинен обмежуватися у праві вільно розпоряджатися власним майном, крім випадків, коли він має перед державою конкретні соціально-економічні зобов'язання, перелік яких чітко визначений ч.2 ст.27 ЗУ «Про приватизацію».

Крім того, ці зобов'язання повинні бути чітко визначеними у часі.

Так, згідно абзацу 17 ч.2 ст.27 ЗУ «Про приватизацію» строк виконання зобов'язань, визначених у договорі купівлі-продажу, крім мобілізаційних завдань, не повинен перевищувати п'яти років. Натомість жодне із перелічених у п.5.1 Договору зобов'язань, що залишаються після сплати за об'єкт приватизації та його прийняття покупцем не мають ніяких часових меж. Ця обставина є додатковим підтвердженням того, що на відповідача-1 Договором не покладалося виконання зобов'язань, невиконання яких може стати підставою для визнання Договорів недійсними з огляду на положення ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про приватизацію» та ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про малу приватизацію».

Як зазначено Верховним судом в постанові від 15.08.18. у даній справі, судами не було надано належної оцінки тому, чи може виконання ТОВ "Аргамак" умов договору № 1319 від 20.01.14. бути достатньою підставою для подальшого відчуження ним такого об'єкта (нежитлової будівлі) всупереч вимогам закону та умовам укладеного з позивачем договору купівлі-продажу, без згоди державного органу приватизації.

Судом встановлено, що якщо б умовами Договору були передбачені відповідні зобов'язання, перелік яких передбачено ч.2 ст. 27 ЗУ «Про приватизацію», то їх виконання відповідачем-1 не знімало б з нього обов'язків погоджувати з органом приватизації подальший продаж відповідно до Порядку надання державними органами приватизації згоди на подальше відчуження та передачу в заставу об'єктів, обтяжених зобов'язаннями їх власників перед державою, який затверджено наказом Фонду державного майна України від 03.05.12. № 606, до моменту зняття Договору з контролю у Фонді державного майна України.

Згідно п.1 вказаного порядку його розроблено відповідно до статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», статей 7 та 27 ЗУ «Про приватизацію», статті 23 ЗУ «Про малу приватизацію» та статті 19 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва». Отже, цей підзаконний нормативний акт не може по іншому, ніж вищенаведені положення законів, регламентувати спірні правовідносини та встановлювати додаткові зобов'язання, якими може бути обтяжено придбані об'єкти приватизації.

При попередньому розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції питання відповідності зобов'язань відповідача-1 за Договором вимогам ч.2 ст.27 ЗУ «Про приватизацію» не вивчалося. А як визначено в постанові Верховного суду від 15.08.18. у даній справі, оскільки передбачені процесуальним законом (ст.300 ГПК України) межі перегляду справи у суді касаційної інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення судів попередніх інстанцій (в частині вирішення первісного позову) були скасовані, а справа в цій частині - була передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надалі суд касаційної інстанції дав підсумкову обов'язкову для виконання при новому розгляді справи вказівку, зазначивши, що при новому розгляді справи (в частині вирішення первісного позову) суду слід врахувати наведене, ст.23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на момент укладення спірних правочинів), належним чином дослідити чи відповідають договори купівлі - продажу № 270, № 271 від 13.06.14. вимогам чинного законодавств, а отже належним чином встановити відсутність чи наявність підстав для визнання спірних договорів недійсними та ухвалити рішення (в частині первісного позову), яке відповідає вимогам ст. 236-238 ГПК України.

Виконавши вказану вказівку, повно та всебічно розглянувши усі матеріали та обставини справи у їх сукупності суд прийшов до висновку про те, що позивачем не доведено і матеріалами справи не підтверджено наявності у договорі зобов'язань, з якими закон пов'язує обтяження права власника приватизованого майна на розпорядження ним. Крім того, судом встановлено виконання відповідачем-1 усіх зобов'язань за Договором.

За таких обставин у суду відсутні підстави для визнання договорів купівлі-продажу № 270, № 271 від 13.06.14. недійсними.

Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

З урахуванням того, що позивачем у даній справі є орган державної влади, який має усі необхідні владні повноваження, у суду немає жодного сумніву у добросовісному здійсненні позивачем його процесуальних прав та виконанні обов'язків щодо доказів.

Відтак у суду відсутні правові підстави для витребування будь-яких додаткових доказів, а наявні у справі докази не лише не доводять, а й прямо спростовують заявлені позовні вимоги.

Слід також зазначити, що з позовом звернувся орган державної влади відносно майна, яке раніше перебувало в комунальній власності. У разі задоволення позовних вимог спірне майно вибуде з власності законного набувача. Тож звернення Регіонального відділення фонду державного майна по місту Києву з позовом про визнання договорів недійсними слід розглядати як втручання з боку держави у мирне володіння майном.

А тому суд вважає необхідним звернути увагу, що втручання держави в право на мирне володіння майном є предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Перший протокол ратифікований1 Законом України від 17.07.97. № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Европейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.06. № 3477-ІY «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно з практики Европейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЕСПЛ у справах «Споронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, напрацьовано три критерії, які варто оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», хід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорцій ним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правого акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЕСПЛ надає державам право користування «Значною свободою (полем) розсуду», Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням та інтересам особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним з елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Евпропейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У справі, що розглядається, суд констатує недодержання одразу трьох критеріїв.

Судом не встановлено такого «суспільного», «публічного» інтересу для звернення позивача з позовними вимогами, задоволення яких призведе до вибуття майна з мирного володіння відповідача-2, як добросовісного набувача.

Таким чином, з вищенаведених підстав первісний позов задоволенню не підлягає.

Щодо зустрічного позову суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначалося вище суд касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови від 15 серпня 2018 року зазначив про те, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню лише в частині вирішення первісного позову, а надалі у вказаній постанові визначено, що в частині зустрічного позову рішення господарських судів ніким не оскаржувалися, а тому судом касаційної інстанції не переглядалися. Сторони при новому розгляді справи про розгляд чи перегляд зустрічного позову відповідних клопотань чи пояснень не надавали.

За таких обставин при новому розгляді справі суд вимоги зустрічного позову не розглядав.

Як відзначалось судом, відповідачами було подано заяви про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачами не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті у зв'язку з недоведеністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача. Враховуючи результати апеляційного та касаційного оскарження судових рішень по справі, враховуючи кінцеві висновки суду, судові витрати за оскарження судових актів залишаються за кожною зі сторін, яка їх понесла.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.02.19.

Суддя Т.М. Ващенко