Провадження №11-кп/801/152/2019

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: Спринчук В. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2019 року

. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого – судді Спринчука В.В.,

суддів Кривошеї А.І., Дедик В.П.,

при секретарі Табачук В.О.,

за участю прокурора Тучика А.А.,

потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4,

обвинуваченого ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження №12016020010000618 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5, потерпілої ОСОБА_2, прокурора, який брав участь у розгляді провадження в суді першої інстанції ОСОБА_6 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року, яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, Російської Федерації, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, працюючого лікарем Вінницької міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, раніше не судимого,

визнаного винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 2 роки,

в с т а н о в и в :

ОСОБА _5, відповідно до наказу №94-к головного лікаря станції швидкої медичної допомоги м. Вінниці від 30.05.2008 року прийнятий на посаду лікаря- стажиста виїзної бригади із 06.06.2008 року. В подальшому ОСОБА_5, на підставі наказу №23-к головного лікаря станції швидкої та невідкладної медичної допомоги від 01.04.2009 року переведений на вакантну посаду лікаря виїзної загально-профільної бригади підстанції №1. Відповідно до наказу №212 головного лікаря станції швидкої та невідкладної медичної допомоги від 28.09.2010 року ОСОБА_5, у зв’язку зі зміною, переведений на посаду лікаря виїзної загально-профільної бригади (інтенсивної терапії) підстанції №1. Наказом №168 головного лікаря станції швидкої та невідкладної медичної допомоги від 18.06.2014 року ОСОБА_5, у зв’язку зі зміною, перепризначений на посаду лікаря підстанції №1, а наказом №78 від 15.02.2016 року, у зв’язку з перейменуванням, перепризначений на посаду лікаря з медицини невідкладних станів підстанції №1 Комунальної Установи «Вінницька міська станція швидкої медичної допомоги Вінницької обласної ради». В подальшому, наказом №113-к від 05.07.2016 року Комунальної Установи «Вінницька міська станція швидкої медичної допомоги Вінницької обласної ради» лікаря ОСОБА_5 звільнено із займаної посади.

16 січня 2014 року затверджено посадову інструкцію №2221 лікаря станції швидкої медичної допомоги м. Вінниці, з якою лікар ОСОБА_5 ознайомлений під розпис. Відповідно до вказаної посадової інструкції одними із завдань та обов’язків лікаря ОСОБА_5 (розділ №3 та №4) є керування діями членів виїзної бригади швидкої медичної допомоги при наданні екстреної медичної допомоги; проведення обстежень та надання необхідної медичної допомоги пацієнтам на догоспітальному етапі; ведення встановленої медичної документації; надання в повному обсязі спеціальної медичної допомоги, включаючи комплекс реанімаційних заходів та інтенсивної терапії хворим на гострі форми ішемічної хвороби серця, гостру недостатність кровообігу, що викликана, у першу чергу, первинними хворобами серця, гострими порушеннями ритму серцевої діяльності та іншою патологією; на місці виклику зобов’язаний провести обстеження хворого (потерпілого), встановити діагноз, визначити вид і обсяг діагностичних і лікувальних процедур, надати йому потрібну медичну допомогу згідно з прийнятими стандартами якості. Також лікар несе відповідальність (розділ №7) за; організацію та якість надання екстреної медичної допомоги згідно з затвердженими протоколами (стандартами), виконання завдань і функцій, що передбачені цією посадовою інструкцією; неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, помилкові дії чи бездіяльність, неприйняття рішень, що входять у сферу його компетенції, а також за невикористання або неповне використання своїх функціональних прав, що передбачені цією посадовою інструкцією, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку, - в межах, визначених чинним законодавством України про працю та кримінальним законодавством України; правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, - в межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством України.

Крім того, 23 квітня 2014 року лікар ОСОБА_5 пройшов атестацію робочого місця Вінницької міської станції швидкої медичної допомоги, отримав оцінку добре та йому присвоєно II категорію.

Також, в період із 15 по 19 червня 2015 року, лікар ОСОБА_5 вдало склав диференційовані заліки з ЕКГ - діагностики на догоспітальному етапі та у відповідності до узагальненого протоколу Вінницької міської станції швидкої медичної допомоги, отримав оцінку добре та йому присвоєно II категорію.

Згідно карти виклику швидкої медичної допомоги від 03.12.2015 року вбачається, що о 21.02 годині 03.12.2015 року поступив виклик від дружини ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1, з приводу болі в грудині, який о 21.03 годині був переданий лікареві бригади №12 ОСОБА_5

Відповідно до карти виїзду швидкої медичної допомоги №3-А від 03 грудня 2015 року (бригада №12, підстанція №1), вбачається, що виклик було здійснено в період із 21.10 по 21.50 годину 03 грудня 2015 року за адресою у АДРЕСА_2 до хворого ОСОБА_7, працюючого медичним представником «Фармак», з приводу «болі в серці» бригадою у складі: лікаря ОСОБА_5 та фельдшера ОСОБА_8 і виставлено діагноз: «Нейроциркуляторна дистонія по змішаному типу (наслідок алкогольної інтоксикації)».

Наказом Міністерства охорони здоров’я України №500 від 29.08.2008 року «Про заходи щодо удосконалення надання екстреної медичної допомоги населенню в Україні» передбачено, що лікар станції швидкої та невідкладної медичної допомоги є керівником та організатором роботи всієї бригади, в тому числі водія. Лікар несе відповідальність за організацію та якість надання екстреної медичної допомоги згідно з затвердженими протоколами (стандартами), виконання завдань і функцій, що передбачені цим Положенням.

Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України №1119 від 21.11.2012 року: «Про норматив прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події», вбачається, що до категорії екстрених належать звернення стосовно пацієнта, який перебуває у невідкладному стані, що супроводжується: «...раптовим розладом дихання; раптовим болем у ділянці серця; гострим болем у черевній порожнині; ознаками гострих інфекційних захворювань».

Прибувши на місце виклику о 21.10 годині 03 грудня 2015 року, відповідно до якого хворий ОСОБА_7 скаржився на біль у грудях та серці, лікар ОСОБА_5А,, відповідно до своєї посадової інструкції №2221 від 16.01.2014 року, як лікар Вінницької міської станції швидкої медичної допомоги, будучи відповідальним за проведення обстеження та лікування хворого, невірно визначив виклик як «не екстрений», здійснив огляд хворого, у якого в ділянці грудей були видимі сліди оперативного втручання з приводу встановлення штучного мітрального клапану, провів кардіологічне обстеження, за результатами якого недооцінив важкість стану хворого, не ознайомився із медичною документацією хворого та не врахував зміни, які мали місце на ЕКГ і які повинні були бути розцінені як «гострі». За результатами огляду лікар ОСОБА_5 встановив невірний діагноз: «Нейроциркуляторна дистонія по змішаному типу (наслідок алкогольної інтоксикації)», надавши правильну відповідну симптоматичну терапію та надав пораду, однак вона не відповідала фактичному стану пацієнта. Тобто, лікарем ОСОБА_5А,. окрім невірно встановленого діагнозу, також невірно вибрана тактика, зокрема хворого з метою дообстеження та визначення тактики лікування необхідно було госпіталізувати в стаціонарне кардіологічне відділення або ж викликати спеціалізовану кардіологічну бригаду швидкої допомоги. Таким чином лікар ОСОБА_5, маючи достатні професійні навики у наданні першої та екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі пацієнтові, хворому на серцево-судинне захворювання, неналежним чином виконав свої професійні обов’язки, о 21.50 годині 03.12.2015 року закінчив надання хворому ОСОБА_7Ф, медичної допомоги, покинув місце виклику. Наступного дня, тобто 04.12.2015 року, приблизно о 12.22 годині, стан здоров’я хворого ОСОБА_7, погіршився, йому стало погано і він помер.

В результаті неналежного виконання лікарем ОСОБА_5 своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, яке виразилося в тому, що лікар ОСОБА_5, який мав значний стаж медичної роботи, відповідну кваліфікацію та знання в області серцево-судинних захворювань, невірно встановив діагноз хворому та не в повному обсязі провів догоспітальне обстеження хворого ОСОБА_7, якому виставив наступний діагноз:«Нейроциркуляторна дистонія по змішаному типу (наслідок алкогольної інтоксикації)». Як зазначено у карті виїзду швидкої медичної допомоги (форма №109/о) №3-А, від 03.12.2015р, що причиною виклику швидкої медичної допомоги до хворого ОСОБА_7 03 грудня 2015 року був біль у серці та цей виклик віднесено до категорії «екстрених». Тобто, невірний діагностичний алгоритм, вибраний лікарем швидкої медичної допомоги ОСОБА_5, привів до того, що замість правильного, набагато більше загрожуючого життю діагнозу, а саме інфаркту міокарда, був виставлений неправильний діагноз і вибрана тактика ведення пацієнта, яка призвела до невиконання вимог протоколу про термінову госпіталізацію пацієнта з підозрою на гострий коронарний синдром, тобто порушення наказів МОЗ України №455 від 02.07.2014 року та №500 від 29.08.2008 року. Оскільки пацієнт мав ішемічний, тромболітичний та геморагічний ризики розвитку ускладнень, невірна тактика, яка обрана лікарем щодо перебування пацієнта вдома, замість госпіталізації до лікарні, сприяло розвитку серцево-судинних ускладнень та раптової смерті на тлі ішемічної хвороби серця. Неправильно встановлений діагноз та, відповідно, відсутність адекватної медичної допомоги призвели до смерті ОСОБА_7, тобто потягли за собою тяжкі наслідки для хворого.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить оскаржуваний вирок скасувати, провадження у справі закрити через відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст.140 КК України, мотивуючи свої вимоги тим, що між його діями (надання медичної допомоги ОСОБА_7 проводилось 03.12.2015 року з 21:10 до 21:50 год.) та настання наслідків у вигляді смерті хворого (смерть ОСОБА_7 настала 04.12.2015 року о 12:22 год.) пройшов тривалий час, протягом якого ОСОБА_7 не виявляв загрозливих для його життя ознак захворювання. Водночас до хворого могли застосовуватись медичні процедури, які у свою чергу могли істотно вплинути на його стан здоров’я та у будь-якому випадку спотворити результати майбутніх досліджень трупа.

Під час його спілкування з хворим останній не висловлював скарг на біль за грудиною, з його слів, останній місяць його більш турбував шлунок.

Стороною обвинувачення не встановлено, а судом першої інстанції не досліджувалося питання яка медична допомога надавалась ОСОБА_7 в лікарні на території якої останній був виявлений без свідомості.

Крім того, судом першої інстанції не досліджувалось, чи застосовувались до ОСОБА_7 реанімаційні заходи, у тому числі лікарями ШМД.

Згідно висновків судово-медичної експертизи трупа, виявлено непрямі переломи 2,3,4 ребер справа та зліва, а також перелом тіла грудини.

Навівши у оскаржуваному вироці висновки експертиз, допитавши спеціалістів, за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, суд першої інстанції не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 просить змінити оскаржуваний вирок суду першої інстанції в частині задоволення цивільного позову та стягнути із обвинуваченого на її користь 500 000 грн. моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що з моменту вчинення інкримінованого злочину - 03.12.2015 року обвинувачений не вибачився перед нею, давав неправдиві покази у справі, чим перешкоджав встановленню істини у справі, про що свідчить тривале досудове розслідування, не відшкодував шкоди, що свідчить про відсутність його щирого каяття.

Свідчення ОСОБА_5 спрямовані виключно на перекладання вини на ОСОБА_7, що свідчить про намагання обвинуваченого збільшити душевні і психологічні страждання потерпілої, з метою завдання більшої шкоди.

Прокурор, який брав участь у розгляді провадження в суді першої інстанції ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржуваний вирок суду першої інстанції в частині стягнення з обвинуваченого на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 100 000 грн., у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та просить задовольнити цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 в повному обсязі, стягнувши з обвинуваченого на користь потерпілої моральну шкоду в сумі 500 000 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував усі мотиви, характер та обсяг страждань, які зазнала потерпіла, характер немайнових витрат (смерть єдиного сина), їх тривалість та неможливість відновлення, не врахував погіршення стану її здоров’я, що потягло за собою невірне визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Обвинувачений ОСОБА_5 подав заперечення на апеляційні скарги прокурора та потерпілої, просив їх залишити без задоволення, мотивуючи тим, що неврахування судом першої інстанції інвалідності хворого, як обставини, яка на думку потерпілої обтяжує покарання обвинуваченого, не може вказувати на неправильне вирішення цивільного позову. Крім того, інвалідність особи має охоплюватись умислом винного для врахування такої обставини, проте судом першої інстанції цього не встановлено. Із приєднаних у справі доказів не підтверджується наведене у скарзі «свідоме та організоване цькування» потерпілої.

Потерпіла ОСОБА_10 подала заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 та просить залишити її без задоволення, мотивуючи це тим, що усі вимоги, які ставляться обвинуваченим у його апеляційній скарзі спростовуються наявними у матеріалах провадження висновками експертів. Крім того, стороною захисту не було оскаржено висновків експертів, не подано клопотань про визнання їх недопустимими, не заявлялось клопотань про проведення повторних чи комплексних експертиз. З наявних висновків експертиз, які містяться в матеріалах справи вбачається причинно наслідковий зв’язок між діями обвинуваченого та настання тяжких наслідків, що виразилися у смерті потерпілого і заперечень щодо таких експертиз із сторони захисту не надходило.

Заслухавши обвинуваченого ОСОБА_5, захисника ОСОБА_4, які підтримали апеляційну скаргу та заперечили проти апеляційних скарг потерпілої та прокурора; потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, прокурора, які підтримали апеляційні скарги та заперечили проти апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст.404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції в праві вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_5 в скоєні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.140 КК України, за який він засуджений, при обставинах, викладених у вироку, є обґрунтованим і підтверджується доказами, повно перевіреними в судовому засіданні, яким суд дав вірну оцінку.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вказані вимоги закону, як вважає колегія суддів, судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_5 були дотримані.

Розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Постановляючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_5 суд першої інстанції обґрунтував його доказами, які були досліджені в ході судового розгляду та відповідають вимогам належності та допустимості.

Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 за ч.1 ст.140 КК України підтверджуються:

- витягом з кримінального провадження №12016020010000618, відповідно до якого 29 січня 2016 року до ЄРДР внесенні відомості за ч.1 ст. 140 КК України;

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28 січня 2016 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_3 просить прийняти міри до працівників бригади швидкої медичної допомоги, які 03.12.2015 надали ОСОБА_7 неналежну, не кваліфіковану медичну допомогу;

- лікарським свідоцтвом про смерть № 213 від 04 грудня 2015 року, в якому зазначена причина смерті хронічна ішемічна хвороба серця. Повторний інфаркт міокарда;

- протоколом засідання комісії з контролю рівня якості екстреної медичної допомоги ВМС ШМД Віннницької обласної ради від 04.04.2016, відповідно до якого на підставі заповненої первинної медичної документації, під час надання медичної допомоги ОСОБА_7 лікар ОСОБА_5 означив головний патологічний стан, який відповідно до Постанови КМУ від 21.11.2012 № 1119, був не екстреним. Призначив відповідну симптоматичну терапію, надав поради. Виходячи з того, що стан ОСОБА_7, лікарем ОСОБА_5 визнаний як не екстрений, жодний з протоколів лікування екстреної медичної допомоги не може бути до нього застосований;

- висновком експерта № 998 від 13.01.2016 згідно якого смерть ОСОБА_7 настала внаслідок хронічної ішемічної хвороби серця, яка ускладнилась повторним інфарктом міокарда та послідуючою гострою серцевою недостатністю. При судово-токсикологічній експертизі крові від трупа ОСОБА_7 етилового та інших спиртів, а також їх ізомерів не виявлено, що може свідчити про тверезий стан його на момент настання смерті;

- висновком експертів №121-к від 13.07.2016, відповідно до якого судово-медична експертна комісія вказала, що діагноз «Нейроциркуляторна дистонія по змішаному типу (внаслідок алкогольної інтоксикації)» був встановлений ОСОБА_7 03.12.2015 невірно. Згідно «Висновку за результатами клініко-експертної оцінки» затверджено наказом Департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації № 670 від 23.05.2016 «Мала місце недооцінка важкості стану хворого ОСОБА_7 по сукупності даних анамнезу та клініки, в зв'язку з чим лікарем МНС бригади ШМД №12 підстанції №1 Вінницької СШМД Віноблради ОСОБА_5 була вибрана невірна тактика - хворого, з метою дообстеження та визначення тактики лікування, необхідно було госпіталізувати в стаціонарне відділення. Зміни, які мали місце на ЕКГ, повинні були розцінені як «гострі». Згідно «Рецензії на ЕКГ» ОСОБА_7 від 03.12.2015, «На ЕКГ від 03.12.2015 у порівнянні з попередніми ЕКГ за 2015 рік: мають місце ознаки гострого порушення коронарного кровообігу в ділянці передньої стінки», комісія вважає, що причиною неправильно вибраної тактики лікування стала недооцінка сукупності даних обстеження, важкість їх інтерпретації. Хворого, в якого мала місце ревматична хвороба серця, неактивна фаза, стан після протезування мітрального клапану (2005 рік), пластики 3-х стулкового клапану, ФК ІІІ, СН II А.» (згідно медичної карти амбулаторного хворого), та за наявності змін на ЕКГ, які повинні трактуватися як гострі, необхідно було госпіталізувати до кардіологічного відділення, або викликати спеціалізовану кардіологічну бригаду швидкої допомоги. Згідно з посадовими інструкціями лікаря швидкої медичної допомоги вся відповідальність за надання медичної допомоги покладається на лікаря бригади швидкої медичної допомоги щодо обстеження хворого, надання йому медичної допомоги та прийняття рішень стосовно призначення йому медичних препаратів та прийняття рішення про його транспортування до лікувального закладу. Під час експертизи трупа ОСОБА_7 було виявлені макро - і мікроскопічні ознаки хронічної ішемічної хвороби серця, гострого інфаркту міокарду передньої стінки лівого шлуночку серця, гострої серцевої недостатності та сліди оперативного втручання з приводу встановлення штучного мітрального клапану. Смерть ОСОБА_7 настала внаслідок хронічної ішемічної хвороби серця, яка ускладнилась повторним інфарктом міокарда та послідуючою гострою серцевою недостатністю. Категорично висловитись про те, «Що було основним характер та тяжкість захворювання ОСОБА_7 або лікарські помилки, які були допущені при надані йому медичної допомоги 03.12.2015 року», не надається можливим. Однак, неправильно вибрана 03.12.2015 тактика лікування хворого ОСОБА_7 могла сприяти негативному перебігу гострого інфаркту міокарду протягом проміжку часу біля 15-ти годин та настанню смерті 04.12.2015 о 12:22 годині;

- висновком експерта №266 від 07.11.2016, відповідно до якого судово-медична експертна комісія прийшла до висновку про наявність синдрому гострого порушення коронарного кровообігу. Враховуючи мікроскопічну картину секційного матеріалу ОСОБА_7 це відповідає гострому повторному інфаркту міокарда.

- показами потерпілої ОСОБА_3, яка пояснила, що 03.12.2015 її чоловік перебував на роботі. Цього ж дня ввечері перебуваючи в дома ОСОБА_7 почав скаржитись на біль в шлунку, коли він почав почувати себе гірше, потерпіла викликала швидку. Лікарів швидкої ОСОБА_3 зустріла в під’їзді їхнього будинку, коли приїхала швидка вона попередила лікарів про те, що її чоловік переніс тяжку операцію на серці і що у нього клапан в серці. Перебуваючи в квартирі лікар швидкої ОСОБА_5 спілкувався з чоловіком і чоловік потерпілої повідомив ОСОБА_5, що він вживає препарат «сінкумар». Лікар ОСОБА_8 намагався налаштувати прибор, для того, щоб зробити кардіограму. Кардіограф працював погано, оскільки відповідно до слів лікарів швидкої бригади в зв’язку з сильним морозом на вулиці, він замерз і лише з другого разу лікарям вдалось зробити кардіограму її чоловіку. Вона постійно знаходилась в кімнаті біля чоловіка і бачила як обвинувачений ОСОБА_5 самостійно розшифрував кардіограму та сказав, що з серцем все добре, пацієнта турбує шлунок. В квартирі були медична картка, але у потерпілих ніхто їх не вимагав. ОСОБА_5А сказав наступного дня зробити чоловіку УЗІ шлунку. Медикаментів належних у лікарів швидкої не було, а тому ОСОБА_5 вколов «Магнезію» і обезболювач анальгін з димедролом, який йому дала потерпіла і сказав, що стане легше і шлунок переболить. Лікарі швидкої госпіталізацію її чоловіку не пропонували, відмову від госпіталізації потерпіла не підписувала, оскільки їй це не пропонували зробити. Вночі покійний ОСОБА_7 не спав через болі, а вранці 04 грудня 2015 року о 08.00 год. поїхав на службовому авто до свого знайомого лікаря в залізничну лікарню до свого знайомого ОСОБА_11 для того, щоб зробити УЗД шлунку. Покійний ОСОБА_7 не доїхав до лікарні, так як йому стало погано і він помер;

- показами спеціаліста ОСОБА_12, яка пояснила, що працює заступником директора Департаменту охорони здоров’я Вінницької облдержадміністрації також є головою комісії клініко-експертної оцінки при департаменті, яку свідок очолює. На комісії розглядалося питання правомірності надання медичної допомоги лікарем ОСОБА_5 Відповідно до наданих первинно-медичної документації, комісія прийшла до висновку, що лікарем мала місце недооцінка стану хворого, необхідно більш ширше розпитати пацієнта про скарги, зібрати анамнез відповідно що там був ревматизм пацієнта який привів до того що постраждав клапан серця, була проведена заміна клапана, а оскільки клапан був старого зразка то навіть на віддалі коли спілкуєшся з пацієнтом чути його постукування. Була проведена лікарем кардіограма, для читання вона була не проста, оскільки пацієнт був не простий був клапан, там була складна кардіограма. Пацієнт не відмічав скарг на болі в серці, був головний біль, тиск стабільний. На думку спеціаліста такого пацієнта необхідно було скерувати до медичного закладу для подальшого дообстеження, не залишати його вдома. Випадок був не простий, потрібно не брати на себе відповідальність, навіть коли пацієнт відмовляється від госпіталізації, направити хворого на дообстеження. У хворого був ревматизм, який вразив метральний клапан серця, це дуже серйозний аргумент, метральний клапан замінений, це дуже не простий пацієнт і його необхідно додатково обстежити в умовах спеціального стаціонару;

- показами спеціаліста ОСОБА_13, який пояснив, що працює завідуючим кафедри внутрішньої медицини Вінницького національного медичного університету ім. Пирогова також був членом комісії клініко-експертної оцінки при департаменті де розглядалося питання правомірності надання медичної допомоги лікарем ОСОБА_5 хворому ОСОБА_7 в порівняні з попередніми кардіограмами на ЕКГ від 03.12.2015 прийшов до висновку, що мають місце ознаки гострого порушення коронарного кровообігу в ділянці передньої стінки лівого шлуночка. Але лікар ОСОБА_5 їх не побачив. Стан пацієнта у даному випадку мав бути оцінений як гострий. Тяжкість стану має розцінюватись тільки по стану пацієнта. Вважає, що помилка лікаря ОСОБА_5 була в тому що він поступив тактично не вірно, оскільки він за такими даними, які отримав у результаті обстеження пацієнта мав би його госпіталізувати.

Усі вищенаведені докази підтверджують вину ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України та спростовують його доводи щодо відсутності у його діях складу даного злочину.

Таким чином, в ході досліджуваної судом події під час виїзду на виклик швидкої медичної допомоги 03.12.2015 лікарем ОСОБА_5 не в повному обсязі проведено догоспітальне обстеження хворого ОСОБА_7, замість правильного, набагато більше загрожуючого життю діагнозу, а саме, «інфаркту міокарда», був виставлений неправильний діагноз «нейроциркуляторна дистонія по змішаному типу (наслідок алкогольної інтоксикації)», обвинуваченим не вірно вибрана тактика ведення пацієнта, яка призвела до невиконання вимог протоколу про термінову госпіталізацію пацієнта з підозрою на гострий коронарний синдром, тобто порушення наказів МОЗ України №455 від 02.07.2014 року та №500 від 29.08.2008 року, і оскільки ОСОБА_7 мав ішемічний, тромболітичний та геморагічний ризики розвитку ускладнень, неправильний діагноз та невірна тактика, яка обрана лікарем ОСОБА_5 щодо перебування пацієнта вдома, замість госпіталізації до лікарні, сприяло розвитку серцево-судинних ускладнень та раптової смерті ОСОБА_7 на тлі ішемічної хвороби серця, що в сукупності свідчить про неналежне виконання лікарем ОСОБА_5 своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, що призвело до смерті ОСОБА_7, тобто спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Відмовляючи в апеляційних скаргах прокурора та потерпілої колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо вирішення питання про часткове задоволення позовних вимог, а саме, стягнення із обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 100 000 гривень, врахував, що внаслідок протиправної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 було порушено нормальний спосіб її життя, вона та її рідні зазнали душевних страждань, значне погіршення її стану здоров’я, постійні переживання її та її чоловіка у зв’язку із смертю єдиного сина, потерпіла та її чоловік ОСОБА_14 є пенсіонери, залишилися без основного годувальника, вона інвалід ІІІ групи, тому доводи апеляційних скарг потерпілої та прокурора щодо задоволення цивільного позову потерпілої в повному обсязі є необґрунтованими. Належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо розміру моральної шкоди, та необхідність її збільшення в ході апеляційного перегляду не здобуто, будь-яких нових доказів на підтвердження своїх позовних вимог потерпілою ОСОБА_2 суду апеляційної інстанції не надано.

Отже, суд першої інстанції визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди свої висновки у оскаржуваному вироці належним чином мотивував та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення моральної шкоди саме у вказаному розмірі, із урахуванням характеру вчиненого злочину, глибини фізичних та душевних страждань потерпілій, ступеню вини обвинуваченого ОСОБА_5, і саме розмір моральної шкоди 100 000 грн. на переконання колегії суддів відповідає вимогам розумності та справедливості.

Згідно ч.5 ст.74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Відповідно до роз’яснень, які містяться у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого, таке звільнення є обов’язковим.

За змістом п.2 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Статтею 49 КК України визначено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Зокрема, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили: минули зазначені у законі строки, які диференційовані залежно від тяжкості вчиненого злочину; протягом цих строків особа не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; особа не ухилялася від досудового слідства або суду; законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.

Відповідно до ч.2 ст.12 КК України злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Санкція ч.1 ст.140 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, у зв'язку з чим злочин, передбачений ч.1 ст.140 КК України є злочином невеликої тяжкості, відповідно до ч.2 ст.12 КК України.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України, який вчинено ним 03.12.2015 року, тобто після вчинення даного кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили минуло більше трьох років.

Оскільки на момент розгляду даного кримінального провадження в суді апеляційної інстанції строки давності передбачені п.2 ч.1 ст.49 КК України вже минули, відповідно до положень ч.5 ст.74 КК України, ОСОБА_5 підлягає звільненню від покарання, призначеного судом першої інстанції за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України.

Враховуючи вище наведені обставини, колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції слід змінити.

Керуючись ст.ст.49,74, 404, 405, 407, 419 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5, потерпілої ОСОБА_2, прокурора, який брав участь у розгляді провадження в суді першої інстанції ОСОБА_6 – залишити без задоволення.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_5 за ч.1 ст.140 КК України – змінити.

Відповідно до положень ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_5 від призначеного вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року за ч.1 ст.140 КК України покарання у вигляді позбавлення волі строком 2 роки, у зв’язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 КК України.

В решті вирок залишити без змін.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді : (підпис)

Згідно з оригіналом