ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року

Львів

№ 857/3847/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Носа С.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідань Коваль Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2018 року у справі за позовом приватного підприємства «Продюсерський центр «Гастролі в Україні» до Рівненської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення,

суддя у І інстанції Щербаков В.В.,

час ухвалення рішення 16 год. 45 хв.,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 22 жовтня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року приватне підприємство «Продюсерський центр «Гастролі в Україні» (далі - ПЦ «Гастролі в Україні») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та нечинним рішення Рівненської міської ради (далі - Рада) від 25 січня 2018 року № 3891 «Про заборону діяльності на території міста Рівного пересувних цирків з тваринами».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2018 року у справі № 817/1160/18 позов було задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Ради від 25 січня 2018 № 3891 «Про заборону діяльності на території міста Рівного пересувних цирків з тваринами».

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що оспорюване позивачем рішення Ради від 25 січня 2018 року № 3891 «Про заборону діяльності на території міста Рівного пересувних цирків з тваринами» прийняте відповідачем поза межами наданих органу місцевого самоврядування повноважень.

У апеляційному порядку постанову суду першої інстанції оскаржено Радою, яка у своїй скарзі просить його скасувати та у задоволенні позову ПЦ «Гастролі в Україні» відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Рада при прийнятті оскаржуваного рішення керувалась приписами статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 25 Закону «Про захист тварин від жорстокого поводження». Тому підстав для задоволення позовних вимог ПЦ «Гастролі в Україні» у суду першої інстанції не було.

У відзиві на апеляційну скаргу ПЦ «Гастролі України» просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому наполягає на тому, що Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» не передбачають повноважень відповідача на прийняття рішень забороняючого та/або обмежуючого характеру.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 25 січня 2018 року Радою прийнято рішення № 3891 «Про заборону діяльності на території міста Рівного пересувних цирків з тваринами», яким з метою захисту тварин від страждань та загибелі внаслідок жорстокого поводження з ними, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та відповідно до Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» заборонено розміщення на території міста пересувних і мобільних цирків з тваринами та звіринців.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження органів місцевого самоврядування в Україні визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР).

Відповідно до статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 3 статті 24 Закону №280/97-ВР встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, Рада у своїй діяльності зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, керуватися у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, прийнятими у межах їхньої компетенції, розглядаючи і вирішуючи питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до її відання.

З метою захисту від страждань і загибелі тварин унаслідок жорстокого поводження з ними, захисту їх природних прав та укріплення моральності й гуманності суспільства в Україні було ухвалено Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження» (далі - Закон № 3447-IV).

Приписами частини 1 статті 3 Закону № 3447-IV передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у зв'язку з утриманням тварин та поводженням із ними фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 3447-IV дія цього Закону поширюється на такі види діяльності:

скотарство, включаючи племінне скотарство;

поводження з тваринами на території державних природних заповідників та на інших особливо охоронюваних природних територіях;

мисливство, мисливське господарство, рибальство;

утримання домашніх тварин і племінна робота з ними;

використання тварин у цирках, зоопарках, на виставках та інших видовищних заходах;

використання тварин у спорті, у сфері відпочинку і розваг людей;

використання тварин у науково-дослідних і навчальних цілях, у тестуванні;

використання тварин у виробництві, у тому числі у виробництві біологічних препаратів;

інші види діяльності, де здійснюється вплив на тварин.

Відповідно до частини 5 статті 25 Закону № 3447-IV, якою регламентовано правила поводження з тваринами, що використовуються у видовищних заходах, у спорті, при організації дозвілля, забороняється використання тварини у кориді, створення та діяльність пересувних звіринців, пересувних зоопарків та пересувних виставок диких тварин, а також діяльність дельфінаріїв, що не мають природної морської води.

При цьому відповідно до положення статті 1 Закону № 3447-IV, які містять визначення термінів, що вживаються у ньому, пересувний звіринець - спеціально обладнані некапітальні споруди, тимчасові приміщення, транспорт, мобільні клітки, огорожі, інші пересувні конструкції, що використовуються закладами культури, цирками, пересувними цирками, гастрольними центрами та іншими особами для тримання і транспортування диких тварин з метою їх використання у цирковій, естрадній, розважальній діяльності (публічного і приватного характеру), а також для їх публічної демонстрації, залучення до показів, виставок, що не мають наукового значення.

У відповідності до розділу І «Терміни і визначення» Порядку утримання та розведення диких тварин, які перебувають у стані неволі або в напіввільних умовах, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 30 вересня 2010 року № 429, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1384/18679, який прийнято відповідно до статті 29 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», Законів України «Про тваринний світ», «Про Червону книгу України», «Про ветеринарну медицину», розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року № 1585-р «Про затвердження переліку нормативно-правових актів з питань захисту тварин від жорстокого поводження» та з метою утримання та розведення диких тварин, які перебувають у стані неволі або в напіввільних умовах, суб'єктами господарювання, пересувний звіринець - спеціально обладнані некапітальні споруди, тимчасові приміщення, транспорт, мобільні клітки, огорожі, інші пересувні конструкції, що використовуються закладами культури, цирками, пересувними цирками, гастрольними центрами та іншими особами для тримання і транспортування диких тварин з метою їх використання у цирковій, естрадній, розважальній діяльності (публічного і приватного характеру), а також для їх публічної демонстрації, залучення до показів, виставок, що не мають наукового значення.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, системний аналіз змісту наведених правових норм вказує на те, що пересувний звіринець, діяльність якого заборонена приписами частини 5 статті 25 Закону № 3447-IV, є складовою частиною пересувного (мобільного) цирку, що використовується для тримання і транспортування диких тварин з метою їх використання у цирковій діяльності.

Приписами частини 2 статті 28 Закону № 3447-IV передбачено, що управління у сфері захисту тварин від жорстокого поводження в межах своєї компетенції здійснюють, зокрема, і органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 3 статті 28 вказаного Закону повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері захисту тварин від жорстокого поводження визначаються цим Законом та іншими законами України.

На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що заборона розміщення на території міста Рівного пересувних і мобільних цирків з тваринами та звіринців оспорюваним рішенням Ради від 25 січня 2018 року № 3891 «Про заборону діяльності на території міста Рівного пересувних цирків з тваринами» фактично імплементує приписи частини 5 статті 25 Закону № 3447-IV. При цьому повноваження щодо управління у сфері захисту тварин від жорстокого поводження Ради на відповідній території випливають із приписів частин 2 і 3 статті 28 вказаного Закону.

При цьому положеннями частини 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Згідно із частиною 4 статті 43 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підсумовуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Ради від 25 січня 2018 року № 3891 «Про заборону діяльності на території міста Рівного пересувних цирків з тваринами» жодним чином не порушує прав та законних інтересів ПЦ «Гастролі в Україні» на ведення підприємницької діяльності, а відтак його позовні вимоги є безпідставні і помилково задоволені судом першої інстанції.

Частиною 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, неправильно застосував норми матеріального права, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи. Тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та у задоволенні позову ПЦ «Гастролі в Україні» відмовити.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду на підставі приписів частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Рівненської міської ради задовольнити.

Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2018 року у справі № 817/1160/18 та у задоволенні позову приватного підприємства «Продюсерський центр «Гастролі в Україні» відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя

Т. В. Онишкевич

судді

С. П. Нос

І. М. Обрізко

Постанова у повному обсязі складена 8 лютого 2019 року.