ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 р. м. Чернівці справа № 824/881/18-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №67" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахування позовної заяви в новій редакції, просить:

- визнати незаконними дії Сокирянського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1;

- зобов`язати Сокирянський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити, нарахувати та виплатити йому, ОСОБА_1, пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", враховуючи записи трудової книжки, архівні довідки, показання свідків та індивідуальні відомості про застраховану особу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з 05.03.2018 р. з нарахуванням та виплатою несплаченої пенсії;

- стягнути з Державного бюджету на користь позивача витрати по сплаті судового збору згідно квитанції - 2114,40 грн;

- стягнути з Управління застосування пенсійного законодавства при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відшкодування моральної шкоди у сумі 50000,00 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначав, що неодноразово звертався до Сокирянського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про нарахування та призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах, який у свою чергу звернувся з відповідним клопотанням до Управління застосування пенсійного законодавства при Головному управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за роз`ясненням правомірності призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України від 05.11.1991 р. "Про пенсійне забезпечення".

25.04.2018 р. листом №11381/02 Управління застосування пенсійного законодавства при Головному управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило позивача про відсутність підстав для призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах з огляду на те, що у нього відсутній необхідний стаж для призначення пенсії на пільгових умовах.

Вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 та неврахування періодів роботи на роботах з шкідливими умовами, а саме: з 22.08.1992 р. по 11.01.1994 р. на посаді майстра гірничої дільниці №2, з 30.03.1998 р. по 24.12.2001 р. на посаді буровика, з 10.11.2014 р. по 23.03.2015 р. на посаді майстра гірничої дільниці, з 01.11.2016 р. по 31.12.2016 р. на посаді майстра гірничого проходки шахти.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив відповідно до змісту, якого просило відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилався на те, що враховуючи уточнюючу довідку Сокирянської виправної колонії №67 від 14.03.2018 р. №671 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах можливо зарахувати період роботи з 01.08.1991 р. по 21.08.1992 р., з 14.07.2014 р. по 09.11.2014 р., з 24.03.2015 р. по 31.10.2016 р., з 01.01.2017 р. по 07.06.2017 р., що становить 3 роки 5 місяців 2 дні.

Як зазначив відповідач періоди роботи позивача з 22.08.1992 р. по 11.01.1994 р. на посаді майстра гірничої дільниці №2, з 30.03.1998 р. по 24.12.2001 р. на посаді буровика, з 10.11.2014 р. по 23.03.2015 р. на посаді майстра гірничої дільниці, з 01.11.2016 р. по 31.12.2016 р. не дають право на пільгове пенсійне забезпечення, оскільки вказані посади не були підтверджені атестаціями робочих місць. Крім того, в період роботи з 12.12.1990 р. по 01.08.1991 р. на посаді контролера ВТК гірничої дільниці з підземними умовами не підтверджено зайнятість протягом повного робочого дня.

За наведених обставин, на думку відповідача стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці позивача становить 3 роки 5 місяців 2 дні, а загальний стаж 22 роки 3 місяці 14 днів, що не відповідає нормам п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тому права на пільгове пенсійне забезпечення згідно поданої заяви у позивача не має.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн відповідач зазначив, що вказана вимога є необґрунтованою та безпідставною, а розмір надуманим. Крім того, вказав на те, що в матеріалах справи немає жодних доказів отримання позивачем моральних страждань, що негативно вплинуло на здоров`я.

Позивач скористався правом передбаченим ст. 163 КАС України та подав до суду відповідь на відзив.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.10.2018 р. у справі №824/881/18-а відкрито спрощене позовне провадження, з викликом сторін.

З метою повного та всебічного розгляду справи, судом витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області матеріали пенсійної справи позивача.

Залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №67".

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.11.2018 р. занесеною до протоколу судового засідання клопотання представника позивача про заміну неналежного відповідача на належного задоволено. Замінено неналежного відповідача - Сокирянський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на належного - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Під час розгляду справи по суті судом здійснено допит свідка ОСОБА_2 - колишнього працівника державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №67" з питань, які стосуються предмету доказування.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили суд, задовольнити адміністративний позов з підстав зазначених у позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Представник державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №67" у судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача, просив суд задовольнити адміністративний позов.

Після виступу сторін із вступним словом, допиту свідка, учасниками справи подано до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши вступне слово учасників справи, показання свідка, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1), зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 27-29).

Як зазначив позивач у адміністративному позові, він неодноразово звертався до відповідача із заявами про призначення пенсії на пільгових умовах.

05.03.2018 р. позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

У якості додатків до вказаної заяви позивачем подано наступні документи: військовий квиток; диплом (свідоцтво, атестат) про навчання; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників; документи про місце проживання (реєстрації) особи; заява про призначення/перерахунок пенсії; паспорт/посвідка; трудова книжка або документи про стаж (а.с. 24, 26).

За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом №11381/02 від 25.04.2018 р. відмовило у призначенні пенсії на пільгових умовах (а.с. 18).

Вважаючи дії щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Процедура призначення та отримання пенсії, в тому числі на пільгових умовах, встановлена Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

За змістом п. "а" ст. 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Аналогічне положення закріплено у п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV/

Відповідно до абз. 2 п. "а" ст. 13 Закону № 1788-XII працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.

Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок № 383), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 р. за №1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).

Відповідно до п. 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р. "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок №637) встановлено правило, згідно якого при призначенні пільгових пенсій необхідне надання довідок встановленого зразка з метою підтвердження відомостей, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, і видаються підприємством, на якому особа працювала або правонаступником (п. 20 Порядку №637). У разі відсутності правонаступника, підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Отже, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Основним документом, який підтверджує стаж та характер роботи є трудова книжка, при цьому, у разі відсутності відомостей у ній, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств.

Дослідженням трудової книжки серії НОМЕР_2 виданої на ім'я позивача встановлено, що 30.08.1983 р. позивач прийнятий учнем токаря. 09.04.1984 р. позивачу присвоєно другий розряд токаря та переведений токарем другого розряду. 10.04.1984 р. звільнений у зв'язку з призовом на військову службу (а.с. 36 на звороті-37).

У період часу з 25.04.1984 р. по 15.05.1986 р. позивач проходив службу в лавах Радянської армії, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_3 та трудовою книжкою серії НОМЕР_4 (а.с. 30-36, 38);

Дослідженням трудової книжки серії НОМЕР_4 виданої на ім'я позивача встановлено, що:

- з 01.09.1986 р. по 05.05.1989 р. учень у Кам'янець-Подільському індустріальному технікуму (дипломом серії НОМЕР_5 виданий 04.09.1989 р.);

- з 20.05.1988 р. по 09.09.1988 р. працював слюсарем-ремонтником II розряду у дробильному цеху для проходження виробничої практики на Передаточнінскому гранітному кар'єрі ПАТ "Запоріжнерудпром";

- з 17.07.1989 р. по 20.11.1990 р. майстер Дробильно-збагачувальної фабрики №2 (ДЗФ) державного підприємства "Єлецький гірничозбагачувальний рудник";

- з 12.12.1990 р. по 11.01.1994 р. прийнятий до закладу рч-328/67 Управління внутрішніх справ (УВС) контролером відділу технічного контролю (ВТК) по другому розряду з підземними умовами праці (з 27.08.1991 р. переведений на посаду майстра гірничої ділянки № 2 з підземними умовами праці);

- з 11.04.1994 р. по 10.01.1995 р. перебував на обліку у Сокирянському районному центрі зайнятості Чернівецької області та отримував допомогу по безробіттю;

- з 30.03.1998 р. по 24.12.2001 р. працював у закладі рч-328/67 Управління внутрішніх справ (УВС) бурильник з підземними умовами праці;

- з 20.12.2002 р. прийнятий до Сокирянського РУГГ ПАТ "Чернівцігаз" на роботу тимчасово на три місяці інженером-проектантом;

- з 01.07.2004 р. по 21.04.2009 р. прийнятий на роботу інженером проектантом (06.01.2006 р. переведений інженером проектувальником в управління з газопостачання та газифікації);

- з 22.05.2009 р. по 16.05.2010 р. перебував на обліку у Сокирянському районному центрі зайнятості Чернівецької області та отримував допомогу по безробіттю;

- з 01.06.2011 р. по 01.04.2012 р. робота в ДП "Суперфуд Україна" на посаді охоронця;

- з 16.04.2012 р. по 17.06.2012 р. перебував на обліку у Сокирянському районному центрі зайнятості Чернівецької області та отримував допомогу по безробіттю;

- з 02.06.2014 р. по 03.07.2014 р. працював у ДП "Підприємство Державної-кримінально - виконавчої служби України (№67)" на посаді майстра гірничої дільниці №2 на період відпустки основного працівника;

- з 14.07.2014 р. по 29.06.2017 р. на посаді майстра гірничої дільниці №2 з підземними умовами праці на повний робочий день (24.03.2015 р. переведений на посаду майстра гірничої проходки шахти гірничої дільниці № 2 з підземними умовами праці на повний робочий день).

З матеріалів справи встановлено, що 12.12.2017 р. позивач уклав з Головним управління ДФС у Чернівецькій області договір №О1724099100025 про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (а.с. 118-119).

Згідно умов вказаного договору, позивач зобов`язувався сплатити внесок та придбати страховий стаж за минулий період з 01.06.2009 р. по 31.12.2009 р. та з 01.07.2017 р. по 30.11.2017 р.

11.01.2018 р. позивач уклав з Головним управління ДФС у Чернівецькій області договір №О1824099100001 про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до умов вказаного договору, позивач зобов`язувався сплатити внесок та придбати страховий стаж за минулий період з 01.12.2017 р. по 31.12.2017 р.

В ході судового розгляду справи відповідач не заперечував щодо здійснення позивачем сплати сум добровільних внесків на підставі укладених договорі про одноразову сплату в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

З матеріалів справи видно, що за результатами розгляду заяви позивача від 05.03.2018 р., управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом №11381/02 від 25.04.2018 р. відмовило у призначенні пенсії на пільгових умовах.

Як зазначив відповідач у листі №11381/02 від 25.04.2018 р., перевіркою документів встановлено, що страховий стаж позивача становить 22 роки 3 місяці 14 днів. До страхового стажу відповідачем не враховано період перебування в Сокирянському районному центрі зайнятості з 11.04.1994 р. по 10.01.1995 р., оскільки в трудовій книжці вказано, що допомогу по безробіттю призначено з 11.04.1994 р., а наказ від 19.04.1995 р.

До стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за списком №2, враховуючи уточнюючу довідку Сокирянської виправної колонії №67 від 14.03.2018 р. №671, на думку відповідача, можливо зарахувати періоди з 01.08.1991 р. по 21.08.1992 р., з 14.07.2014 р. по 09.11.2014 р., з 24.03.2015 р. по 31.10.2016 р., з 01.01.2017 р. по 07.06.2017 р.

Водночас в листі-відмові зазначено, що атестацією робочих місць у Сокирянській виправній колонії №67, яка була проведена у 1996 р. згідно наказом №29 від 05.03.1996 р., не підтверджено право на пільгове забезпечення по посаді майстра гірничої дільниці №2, яку позивач обіймав з 01.08.1991 р. по 01.01.1994 р.

З 30.03.1998 р. по 24.12.2001 р. позивач працював у згаданій установі на посаді буровика. Проведеними атестаціями у 1996 р. та у 1999 р. (наказ №100 від 28.09.1999 р.) по посаді буровика не підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення.

З 14.07.2014 р. по 23.03.2015 р. позивач працював на посаді майстра гірничої дільниці, з 24.03.2015 р. по 07.06.2017 р. на посаді майстра гірничого проходки шахти. При цьому, у період з 01.11.2016 р. по 31.12.2016 р. позивач працював протягом неповного робочого дня.

Проведеною атестацією у 2009 р. (наказ №242 від 10.11.2009 р.) атестовано вказану посаду. Атестацією робочих місць, проведеною у 2014 р. (наказ №58 від 10.11.2014 р.) атестоване робоче місце майстра гірничого проходки шахти, посада майстра гірничої дільниці не атестована.

Враховуючи викладене, відповідач прийшов до висновку, що відсутні підстави для зарахування періодів роботи з 22.08.1992 р. по 11.01.1994 р., з 30.03.1998 р. по 24.12.2001 р., з 10.11.2014 р. по 23.03.2015 р., з 01.11.2016 р. по 31.12.2016 р. до стажу позивача, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1.

З огляду на вищезазначене, стаж роботи позивача за Списком №2 становить 3 роки 5 місяців 2 дні, що не дає право на призначення пільгової пенсії за Списком №1 зі зниженням пенсійного віку.

Одночасно, відповідач зауважив, що в період з 12.12.1990 р. по 01.08.1991 р. позивач працював на посаді контролера ВТК гірничої дільниці з підземними умовами праці (посада передбачена Списком №1), разом з тим в уточнюючій довідці від 14.03.2018 р. №671 не підтверджено зайнятість у вказаний період протягом повного робочого дня. З метою можливого зарахування цього періоду до стажу за Списком №1 проводиться відповідна робота з установою.

Стосовно спірних періодів роботи позивача з 12.12.1990 р. по 01.08.1991 р., з 22.08.1992 р. по 11.01.1994 р., з 30.03.1998 р. по 24.12.2001 р., з 10.11.2014 р. по 23.03.2015 р., з 01.11.2016 р. по 31.12.2016 р., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Закону №1788-ХІІ порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" на роботах із шкідливими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається ст. 100 даного Закону.

За змістом вказаної норми особам, які мають право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством.

Як зазначено вище, відповідно до п. 3 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Пунктом 4.2 Порядку №383 передбачено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.

Якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997 р., у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992 р., 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням п. 4.2 цього Порядку ( п. 4.4. Порядку №383).

Відповідно до п. 4.5 Порядку №383, що якщо ж атестація з 21.08.1992 р. не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.1997 р., право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.1992 р. включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 р., право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Пунктом 6 Порядку №383 визначено, що працівникам спеціалізованих підприємств і організацій (ремонтних, ремонтно-будівельних, монтажних та ін.), зайнятим повний робочий день на роботах із шкідливими умовами праці безпосередньо у виробничих структурних підрозділах інших підприємств та організацій за професіями та на посадах, передбачених Списками, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховуються періоди роботи, відпрацьовані на цих підприємствах або в організаціях, за результатами атестації відповідних робочих місць.

Проведення атестації робочих місць визначено також п. 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. №442 (далі - Порядок №422), згідно яких атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Відповідно до п. 4 Порядку №422 вказано, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

З аналізу вищенаведених норм, суд приходить до висновку, що наявність атестації робочого місця, не може бути визначальною обставиною, яка обумовлює право позивача на пільгову пенсію, оскільки працівник не несе відповідальності за не проведення атестації керівником підприємства та організації. Визначальною ознакою є факт роботи позивача на посадах із особливо шкідливими і важкими умовами праці, що передбачені в Списку № 1 та характер роботи, які дають підстави для призначення пільгової пенсії.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Дослідженням трудової книжки серії НОМЕР_4 виданої на ім'я позивача встановлено, що з 12.12.1990 р. по 11.01.1994 р. позивач прийнятий до закладу рч-328/67 Управління внутрішніх справ (УВС) контролером відділу технічного контролю (ВТК) по другому розряду з підземними умовами праці (з 27.08.1991 р. переведений на посаду майстра гірничої ділянки № 2 з підземними умовами праці). З 30.03.1998 р. по 24.12.2001 р. працював у закладі рч-328/67 Управління внутрішніх справ (УВС) бурильник з підземними умовами праці.

Відповідачем зараховано до стажу роботи позивач, який дає право на призначення пенсії, враховуючи уточнюючу довідку Сокирянської випраної колонії №67 від 14.03.2018 р. №671, період з 01.08.1992 р. по 21.08.1992 р., однак не враховано період роботи з 22.08.1992 р. по 11.01.1994 р.

Крім того, відповідачем не враховано період роботи позивача з 10.11.2014 р. по 23.03.2015 р. на посаді майстер гірничої проходки шахти.

Як зазначив відповідач, атестацією робочих місць у Сокирянській виправній колонії №67, яка була проведена у 1996 р. згідно наказом №29 від 05.03.1996 р., не підтверджено право на пільгове забезпечення по посаді майстра гірничої дільниці №2, яку позивач обіймав з 01.08.1991 р. по 01.01.1994 р.

У листі від 25.04.2018 р. №11381/02 відповідач зазначив, що з 30.03.1998 р. по 24.12.2001 р. позивач працював у Сокирянській виправній колонії №67 на посаді буровика. Проведеними атестаціями у 1996 р. та у 1999 р. (наказ №100 від 28.09.1999 р.) по посаді буровика не підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення.

Дослідженням довідки №67/2.1-1281 від 23.05.2018 р. наданої Державним підприємством кримінально-виконавчої служби №67 встановлено, що позивач у період з 01.08.1991 р. (наказ №78 о/с від 27.08.1991 р.) по 11.01.1994 р. (наказ №1 о/с від 06.01.1994 р.) працював на посаді майстра гірничої дільниці №2 з підземними умовами праці /в зазначений період атестація місць в установі РЧ - 328/67 проводилась, але дана посада атестації не підлягала/. У період з 30.03.1998 р. (наказ №10 від 30.03.1998 р.) по 24.12.2001 р. (наказ №45 від 28.12.2001 р.) позивач працював на посаді буровщика відділу головного маркшейдера з підземними умовами праці повний робочий день /в зазначений період атестація місць в установі РЧ - 328/67 проводилась, але дана посада атестації не підлягала/.

Оскільки у період часу з 01.08.1991 р. по 11.01.1994 р. та з 30.03.1998 р. по 24.12.2001 р. позивач працював на посадах, які не підлягали атестації та не були підтверджені атестаціями робочих місць, суд приходить до переконання, що відповідач правомірно не врахував до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за Списком № 1 вказаний період.

Крім того, суд звертає увагу, що в ході судового розгляду справи позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували бездіяльність роботодавця щодо не проведення атестації спірних посад, а також те, що ці посади підлягали обов'язковій атестації.

У адміністративному позові позивач зазначав, що відповідачем також не враховано період роботи позивача з 20.05.1988 р. по 09.1988 р. у педагогічному гранітному кар`єрі ПАТ "Запоріжнерудпром" на посаді слюсаря-ремонтника ІІ розряду у дробильному цеху та з 17.07.1989 р. по 20.11.1990 р. на посаді майстра Дробильно-збагачувальної фабрики №2 (ДЗФ) державного підприємства "Єлецький гірничозбагачувальний рудник".

Дослідженням листа від 25.04.2018 р. № 11381/02 судом встановлено, що відповідач не вказував про відмову в зарахуванні вищевказаних періодів, а тому суд відхиляє зазначені посилання позивача.

Стосовно не врахування відповідачем до стажу роботи позивача, який дає право пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 період роботи з 12.12.1990 р. по 01.08.1991 р. на посаді контролера ВТК гірничої дільниці з підземними умовами праці (посада передбачена Списиком №1), оскільки в уточнюючій довідці від 14.03.2018 р. №671 не підтверджено зайнятість позивача у вказаний період протягом повного робочого дня, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Порядку №383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.

Дослідженням трудової книжки позивача встановлено, що з 12.12.1990 р. по 11.01.1994 р. позивач працював у закладі рч-328/67 Управління внутрішніх справ (УВС) контролером відділу технічного контролю (ВТК) по другому розряду з підземними умовами праці (з 27.08.1991 р. переведений на посаду майстра гірничої ділянки № 2 з підземними умовами праці).

Згідно із відомостями вказаними у довідці №67/2.1-1281 від 23.05.2018 р. наданої Державним підприємством кримінально-виконавчої служби №67, у період з 12.12.1990 р. (наказ №110 о/с від 13.12.1990 р.) по 01.08.1991 р. (наказ №78 о/с від 27.08.1991 р.) позивач працював на посаді контролера ВТК гірничої дільниці з підземними умовами праці по ІІ розряду /в зазначений період атестація робочих місць в установі РЧ - 328/67 не проводилась, а також в наказі начальника установи РЧ - 328/67 про призначення від 13.12.1990 р. №110 о/с не зазначена інформація щодо трудової діяльності на повний і неповний робочий день/.

На переконання суду, відмова відповідача у частині не зарахування періоду роботи з 12.12.1990 р. по 01.08.1991 р. на посаді контролера ВТК гірничої дільниці з підземними умовами праці відповідачем не обґрунтована. Відповідач всупереч чинного законодавства не здійснив дослідження питання режиму роботи державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №67" за вказаний період.

Оскільки, додатковими документами отриманими на запит відповідача не спростовано та не підтверджено те, що позивач з 12.12.1990 р. по 01.08.1991 р. на посаді контролер ВТК гірничої дільниці з підземними умовами був зайнятим протягом не повного робочого дня, суд приходить до висновку, що не зарахування періоду роботи позивача з 12.12.1990 р. по 01.08.1991 р. на посаді контролер ВТК гірничої дільниці з підземними умовами праці, є протиправним.

Стосовно не врахування відповідачем періоду роботи позивача з 10.11.2014 р. по 23.03.2015 р., з 01.11.2016 р. по 31.12.2016 р., суд зазначає наступне.

Дослідженням трудової книжки серії НОМЕР_4 встановлено, що з 14.07.2014 р. по 29.06.2017 р. позивач працював на посаді майстра гірничої дільниці №2 з підземними умовами праці на повний робочий день (24.03.2015 р. переведений на посаду майстра гірничої проходки шахти гірничої дільниці № 2 з підземними умовами праці на повний робочий день).

Відповідачем зараховано до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за списком, враховуючи уточнюючу довідку Сокирянської випраної колонії №67 від 14.03.2018 р. №671, періоди з 14.07.2014 р. по 09.11.2014 р., з 24.03.2015 р. по 31.10.2016 р., з 01.01.2017 р. по 07.06.2017 р.

Однак, не зараховано період з 10.11.2014 р. по 23.03.2015 р. та з 01.11.2016 р. по 31.12.2016 р., оскільки, як зазначив відповідач у листі №11381/02 від 25.04.2018 р., з 14.07.2014 р. по 23.03.2015 р. позивач працював на посаді майстра гірничої дільниці, з 24.03.2015 р. по 07.06.2017 р. на посаді майстра гірничої проходки шахти. При цьому період з 01.11.2016 р. по 31.12.2016 р. працювали протягом неповного робочого дня.

Проведеною атестацією у 2009 р. (наказ №242 від 10.11.2009 р.) атестовано вказану посаду. Атестацією робочих місць, проведеною у 2014 р. (наказ №58 від 10.11.2014 р.) атестоване робоче місце майстра гірничого проходки шахти, посада майстра гірничої дільниці не атестована.

Дослідженням довідки №67/2.1-1281 від 23.05.2018 р. наданої Державним підприємством кримінально-виконавчої служби №67 встановлено, що позивач у період:

- з 14.07.2014 р. (наказ №27 від 15.07.2014 р.) по 24.03.2015 р. (наказ №06 від 24.03.2015 р.) працював на посаді майстра гірничої дільниці №2 з підземними умовами праці на повний робочий день;

- з 24.03.2015 р. (наказ №06 від 24.03.2015 р.) по 31.10.2016 р. (наказ №55/ОС-16 від 31.10.2016 р.) на посаді майстра гірничого проходки шахти гірничої дільниці №2 з підземними умовами праці на повний робочий день;

- 01.11.2016 р. (наказ №55/ОС-16 31.10.2016 р.) по 31.12.2016 р. (наказ №39 від 30.12.2016 р.) на посаді майстра гірничого проходки шахти гірничої дільниці №2 з підземними умовами праці на неповний робочий день (0,75 ставки);

- з 01.01.2017 р. (наказ №39 від 30.12.2016 р.) по 07.06.2017 р. (наказ №17/ОС-17 від 29.06.2017 р. на посаді майстра гірничої проходки шахти гірничої дільниці №2 з підземними умовами праці на повний робочий день.

Крім того, дослідженнями вказаної довідки судом встановлено, що посада майстер гірничої дільниці №2 та майстер гірничого проходки шахти гірничої дільниці №2 відповідає списку №1 виробництв, робіт, професій, посад, і показників на підземних роботах, зайнятість на яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.956 р. №1173 (глава №1, розділ №1). Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 р. №162 (Список №1 розділ №1, п. 1.1г код 23239).

Під час судового розгляду справи, представник державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №67" пояснив, що на даний час усі професії на підприємстві атестовані, включаючи ті, які займав позивач.

Будучи допитаний як свідок ОСОБА_2 дав суду показання, в яких зазначив, що працював разом із позивачем. На той час займав посаду майстра гірничої проходки шахти на 2 дільниці на Підприємстві державної кримінально-виконавчої служби України (№67). Працював повний робочий день на глибині шахти від 20 м до 80 м. Його посада була атестована. На даний час отримує пенсію на пільгових умовах за Списком №1.

Беручи до уваги вищенаведені обставини та норми матеріального права, суд вважає, що відповідачем безпідставно не враховано до стажу роботи, який надає право на пенсію по віку на пільгових умовах період роботи позивача з 10.11.2014 р. по 23.03.2015 р. на посаді майстра гірничої дільниці №2, оскільки вказана посада відносяться до посад, які дають право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах згідно зі Списком №1. На переконання суду, позивач не може нести відповідальності за не проведення атестації керівником підприємства.

Водночас, суд погоджується з доводами відповідача щодо відсутності підстав для зарахування періоду з 01.11.2016 р. по 31.12.2016 р., оскільки в цей період позивач працював протягом неповного робочого дня (0,75 ставки).

Дослідженням матеріалів справи видно, що позивач перебуваючи на посаді майстра гірничої проходки шахти гірничої дільниці № 2 був попереджений про зміни тривалості робочого дня з 01.11.2016 р. та встановлення розміру ставки 0,75 терміном на 2 місяці. Наведена обставина підтверджується списком працівників, яким буде змінено тривалості робочого дня з 01.11.2016 р., з яким ознайомлено позивача, про що свідчить його підпис.

Під час судового розгляду справи позивач не довів належними засобами доказування, що в період з 01.11.2016 р. по 31.12.2016 р. він працював протягом повного робочого дня.

Стосовно посилання відповідача про неврахування до страхового стажу період перебування позивача в Сокирянському районному центрі зайнятості з 11.04.1994 р. по 10.01.1995 р., суд зазначає наступне.

Дослідженням трудової книжки серії НОМЕР_4 судом встановлено, що позивач з 11.04.1994 р. по 10.01.1995 р. перебував на обліку у Сокирянському районному центрі зайнятості Чернівецької області та отримував допомогу по безробіттю.

З матеріалів справи видно, що 15.03.2018 р. відповідачем з метою витребування уточнюючої довідки направлено запит № 7892/09-09 до Сокирянського РЦЗ.

Дослідженням довідки виданої Сокирянським районним центром зайнятості №238/240901-18 від 19.04.2018 р. встановлено, що позивач перебував на обліку в Сокирянському РЦЗ як безробітній. Зокрема, позивачу призначено виплату допомоги по безробіттю з 11.04.1994 р. наказ №87 від 19.04.1994 р. та припинено виплату допомоги по безробіттю з 10.01.1995 р. наказ №28 від 23.02.1995 р. (а.с. 41).

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Відповідно до ст. 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

З огляд на наведені обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно не враховано період перебування позивача на обліку у Сокирянському районному центрі зайнятості Чернівецької області в період з 11.04.1994 р. по 10.01.1995 р.

Посилання відповідача на ту обставину, що допомогу по безробіттю призначено з 11.04.1994 р. на підставі наказу, який видано пізніше, на думку суду, не спростовує, що позивач підлягав загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття та отримував допомогу по безробіттю у вказаний період.

Відтак, період з 11.04.1994 р. по 10.01.1995 р. протягом якого позивач підлягав загальнообов'язковому державному страхуванню на випадок безробіття, включається до страхового стажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність дій щодо відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах, тому позовна вимога про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Сокирянського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1, пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України від 05.11.1991 р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", враховуючи записи трудової книжки, архівні довідки, показання свідків та індивідуальні відомості про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 05.03.2018 р. з нарахуванням та виплатою несплаченої пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України та протиправність дій відповідача у вищевказаній частині, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2018 р. та прийняти відповідне рішення.

При цьому суд звертає увагу відповідача, що під час повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах, він зобов'язаний розглянути вказану заяву враховуючи правовий висновок суду наведений в даній справі та прийняти відповідне рішення.

Стосовно позовної вимоги про стягнення відповідача відшкодування моральної шкоди у сумі 50000,00 грн, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У адміністративному позові та у судовому засіданні позивач зазначив, що протиправні дії посадових осіб відповідача щодо не призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 призвели до зміни його життєвих планів та змусили його докладати значних зусиль для забезпечення умов життя. Починаючи з 2016 р. позивач змушений захищати своє право передбачене законом, щодо отримання пільгової пенсії за віком. Він став дратівливим, відчуває невпевненість у майбутньому, у нього погіршився сон та часто відчуває головний біль. Вказані моральні страждання тривають значний проміжок часу - на протязі трьох років. Враховуючи вказані обставини вважає, що справедливим є відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн.

Статтею 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у ст. 72 КАС України, відповідно до якого доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений ста. 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Однак позивачем, на підтвердження завдання відповідачем йому моральної шкоди, яка призвела до страждання, переживання, тяжкого психологічного шоку, втрати значної суми грошових коштів, не надано до суду жодних документів.

З огляду на вищенаведені обставини справи, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн не підлягає до задоволення.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2114,40 грн, що підтверджується квитанціями №9 від 08.06.2018 р., №8 від 08.06.2018 р., №7 від 08.06.2018 р. (а.с. 15, 16, 17).

Оскільки, позов задоволено частково, задоволено дві позовні вимоги і відмовлено у задоволенні однієї позовної вимоги (стягненні моральної шкоди), суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1409,60 грн (2114,40 грн - 704,80 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 протиправними.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Оренбурзька, 7-А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) від 05.03.2018 р. та прийняти відповідне рішення.

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Оренбурзька, 7-А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати (судовий збір) у сумі 1409,60 грн.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.К. Левицький