ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року

Луцьк

Справа № 140/2561/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1П.) звернувся із позовом до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 26.09.2018 №47/42 «Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам по вул. Глушець»».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.12.2002 між ФОП ОСОБА_1 як орендарем та Луцькою міською радою як орендодавцем був укладений договір оренди земельної ділянки №3182, відповідно до якого відповідач передав в довгострокове користування позивачу на умовах оренди земельну ділянку площею 5257 кв.м. На вказаній земельній ділянці розташовані торгові ряди, яким рішенням Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 надано статус ринку. 27.06.2018 Луцькою міською радою рішенням №43/70 внесено зміни до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам на вулиці Глушець», доповнивши пункт 1 після слова «надати» текстом до «01.07.2018».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 у справі №0340/1302/18 рішення Луцької міської ради від 27.06.2018 №43/70 визнано протиправним та скасовано. Проте 26.09.2018 відповідач приймає практично аналогічне рішення №47/42 «Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам на вулиці Глушець», доповнивши пункт 1 після слова «надати» текстом до «01.10.2018».

Позивач вважає дане рішення протиправним, оскільки воно винесене з порушенням норм чинного законодавства, з огляду на що просить суд його скасувати.

Відповідно до ухвали судді від 22.12.2018 розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 11.12.2002 на підставі рішення Луцької міської ради від 22.11.2002 №3/7.15 «Про надання земельної ділянки на умовах оренди підприємцю ОСОБА_1П.» позивачу надано в оренду земельну ділянку площею 5257 кв.м. для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець в м. Луцьку. Відповідачем 02.09.2009 прийнято рішення №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам на вул. Глушець», яким з метою впорядкування діяльності Центрального ринку надано статус ринку торговим рядам на вул. Глушець ОСОБА_1 Відповідно до пункту 14 Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 №57/188/84/105, використання транспортних стоянок для продажу товарів не допускається. Тобто вказане рішення не відповідало призначенню земельної ділянки, яку передано позивачу в оренду. Звертає увагу суду на те, що позивачем за користування земельною ділянкою сплачувалася орендна плата в розмірі 4 відсотки грошової оцінки земельної ділянки, тобто за земельну ділянку, яка використовувалася для розміщення платних стоянок для автотранспорту. Крім того, після прийняття оскаржуваного рішення позивачем не вжито жодних дій щодо приведення договору оренди земельної ділянки в частині призначення земельної ділянки у відповідність до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4.

Також зазначив, що статтями 30, 33 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статтями 19, 20, 53, 54 Земельного кодексу України передбачено, що на території державних заповідників встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на одержання режиму використання земель історико-культурного призначення та пам’яток архітектури, земельні ділянки історико-культурного призначення заповідника повинні використовуватись за цільовим призначенням. Відтак, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, фактично привів рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 у відповідність до договору оренди земельної ділянки від 11.12.2002 та вимогам нормативних актів.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що 10.11.2009 року Департаментом підприємництва Луцької міської ради затверджено Паспорт ринку вул. Глушець м. Луцьк №12, в якому зазначено, що розпорядчим документом про створення ринку (торгового ряду) є рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4, а правовстановлюючим документом на користування земельною ділянкою – договір оренди земельної ділянки від 11.12.2002 №5182, терміном оренди на 25 років. Крім того, в розділі «Технічні характеристики ринку» зазначено, що під автостоянку відведено 740 кв.м., тобто під автостоянкою знаходиться 40% площі, відповідно під ринок – 60%. Відтак, відповідач своїми розпорядчими документами визначив, що дана ділянка використовується і як ринок, і як стоянка.

Також зазначає, що жодних офіційних документів щодо призначення ділянки з вимогою чи претензією щодо необхідності внесення змін в договір з боку відповідача не надсилалось. Використання ділянки здійснювалось у відповідності до рішень самого ж відповідача. Крім того, стверджує, що 05.12.2007 державним інспектором Управління з контролю за використанням та охороною земель у Волинській області встановлено, що дана земельна ділянка використовується за цільовим призначенням. При цьому Луцька міська рада у прийнятті рішень керується лише власними інтересами і не зважає на права та інтереси інших осіб. В даному випадку оскаржуване рішення зачіпає не лише права позивача, але й інтереси 170 підприємців, які здійснюють торгівлю на даній території та заключили договори оренди торгових місць до 2027 року. Дана земельна ділянка віднесена до земель громадської забудови, тому безпідставним є посилання відповідача на статті 30, 33 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та статті 19, 20, 53, 54 Земельного кодексу України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований 21.01.1998 як суб’єкт підприємницької діяльності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.35-36). Основним видом діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

11.12.2002 року між Луцькою міською радою (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Луцька міська рада на підставі свого рішення від 22.11.2002 №3/7.15 «Про надання земельної ділянки на умовах оренди підприємцю ОСОБА_1П.» надала в оренду згідно з планом землекористування, що є невід’ємною частиною цього договору, земельну ділянку площею 5257 кв.м. для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець в м. Луцьку. Земельна ділянка надається в довгострокове користування на умовах оренди строком на 25 років для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець в м. Луцьку. Плата за оренду земельної ділянки вноситься «орендарем» щорічно у вигляді орендної плати розмірі одного відсотка грошової оцінки земельної ділянки (а.с.38).

Відповідно до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам на вул. Глушець» надано статус ринку торговим рядам на вулиці Глушець підприємця ОСОБА_1 на підставі рішення міської ради від 22.11.2002 №3/7.15 «Про надання земельної ділянки на умовах оренди підприємцю ОСОБА_1 для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець», договору оренди земельної ділянки від 11.12.2002 року, згідно із планом землекористування, що є невід’ємною частиною цього договору (а.с.39).

20.11.2009 Департаментом підприємництва Луцької міської ради затверджено паспорт ринку вул. Глушець м. Луцьк №12 (а.с.40-41).

27.06.2018 Луцькою міською радою прийнято рішення №43/70, яким внесено зміни до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам на вулиці Глушець», доповнивши пункт 1 після слова «надати» текстом до «01.07.2018». Зобов’язано ФОП ОСОБА_1 до 05.07.2018 проінформувати суб’єктів господарювання, які здійснюють свою господарську діяльність на торгових рядах на вул. Глушець про дане рішення та можливість здійснення торговельної діяльності на інших ринках міста або ринку в с. Рованці (поблизу вул. Боженка) (а.с.42).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 у справі №0340/1302/18 рішення Луцької міської ради від 27.06.2018 №43/70 визнано протиправним та скасовано (а.с.43-46).

26.09.2018 Луцька міська рада приймає рішення №47/42 «Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам на вулиці Глушець», доповнивши пункт 1 після слова «надати» текстом до «01.10.2018».

Позивач вважає дане рішення протиправним, у зв’язку з чим звернувся в суд із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 №280/97-ВР (далі – Закон №280/97-ВР) відповідно до Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Як передбачено частиною першою статті 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із частиною першою статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону №280/97-ВР).

Конституційний Суд України у Рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 «У справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)» зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію (пункт 4 Рішення КСУ від 16.04.2009 №7-рп/2009).

В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (пункт 5 Рішення КСУ від 16.04.2009 №7-рп/2009).

Вищенаведені законодавчі норми дають суду підстави дійти висновку про те, що орган місцевого самоврядування вправі скасувати раніше прийняте ним рішення чи змінити його лише в тому разі, якщо таке рішення носить нормативний характер, підлягає неодноразовому застосуванню щодо широкого кола осіб. Водночас у випадку виникнення на підставі прийнятого рішення у фізичних і юридичних осіб охоронюваних законом прав та інтересів орган місцевого самоврядування не вправі скасувати чи змінити вказане рішення в подальшому.

Як слідує з матеріалів справи, рішенням Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам на вул. Глушець» надано статус ринку торговим рядам на вулиці Глушець підприємця ОСОБА_1 на підставі рішення Луцької міської ради від 22.11.2002 №3/7.15 «Про надання земельної ділянки на умовах оренди підприємцю ОСОБА_1 для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець», договору оренди земельної ділянки від 11.12.2002 року, згідно із планом землекористування, що є невід’ємною частиною цього договору (а.с.39). Вказане рішення прийняте відповідачем з метою впорядкування діяльності Центрального ринку міста, забезпечення вільного переміщення пішоходів та транспорту на територіях, прилеглих до ринку, відповідно до статті 26 Закону №280/97-ВР, рішень міської ради від 26.03.2008 №25/10 «Про затвердження Концепції розвитку ринків на території м. Луцька на 2008-2012 роки», від 29.07.2009 №44/2 «Про правила благоустрою міста Луцька».

При цьому матеріалами справи підтверджується та обставина, що земельна ділянка, на якій розміщуються торгові ряди ринку на вул. Глушець в місті Луцьку, надана позивачу в оренду Луцькою міською радою строком на 25 років, про що укладено відповідний договір оренди від 11.12.2002 (а.с.38).

З паспорту ринку по вул. Глушець м. Луцька від 20.11.2009 №12 (а.с.40-41) вбачається, що загальна площа ринку становить 5257 кв.м., що відповідає розміру орендованої позивачем земельної ділянки для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець. Із загальної площі відведено, зокрема, під майданчики для сезонної торгівлі – 92,0 кв.м., кіоски – 2434,89 кв.м., автостоянки – 740,0 кв.м.

В силу прийняття відповідачем рішення від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам на вул. Глушець» позивачем укладено договори оренди торгових місць на ринку по вул. Глушець із 170 суб’єктами господарювання строком до 22.11.2027.

Отже, судом встановлено, що на підставі рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам на вул. Глушець» у позивача виникло право передачі в оренду торгових місць, яке він реалізував шляхом укладення відповідних договорів. Водночас на підставі укладених договорів оренди торгових місць суб’єкти господарської діяльності здійснюють свою підприємницьку діяльність у розміщених на вказаних місцях металевих конструкціях, магазинах, палатках для здійснення продажу товарів (надання послуг).

Таким чином, приймаючи рішення від 26.09.2018 №47/42 «Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам на вулиці Глушець», Луцька міська рада порушила суб’єктивні права ФОП ОСОБА_1 та інших фізичних осіб-підприємців, з якими позивач уклав договори оренди торгових місць строком до 22.11.2027, на здійснення підприємницької діяльності та не дотрималась принципу стабільності суспільних відносин, що раніше виникли між органом місцевого самоврядування та суб’єктами господарської діяльності.

При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що оскаржуваним рішенням приведено у відповідність Договір оренди земельної ділянки від 11.12.2002, який укладений між Луцької міською радою та ФОП ОСОБА_1, та відповідно до якого позивачу надано в оренду земельну ділянку для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець в м. Луцьку.

Як встановлено судом, Луцька міська рада після прийняття рішення від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам на вул. Глушець» не вимагала від позивача укладення нового договору оренди відповідно до зміненого статусу.

Крім того, як свідчать матеріали справи, ФОП ОСОБА_1 своєчасно та в повному обсязі сплачував орендну плату за землю відповідно до встановленого розміру орендної плати за земельні ділянки з функціональним призначенням – для розміщення платних стоянок для автотранспорту – 4 відсотки від грошової оцінки земельної ділянки. При цьому зміни до договору оренди від 11.12.2002 щодо встановлення розміру плати за землю внесені рішенням Господарського суду Волинської області від 24.09.2014 у справі №903/579/13 за позовом Луцької міської ради до ФОП ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 Держземагенства у Луцькому районі Волинської області про внесення змін в договір оренди земельної ділянки (а.с.62-75).

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що ФОП ОСОБА_1 не сплачував орендну плату в розмірі 4,7 відсотка від грошової оцінки земельної ділянки, яка встановлена для ділянок з функціональним призначенням – для розміщення непродовольчих ринків, ринків змішаного типу, оскільки сам відповідач як орендодавець не вживав відповідних заходів для внесення відповідних змін до договору оренди, яким передбачено, що орендодавець має право вносити в розділ 2 цього Договору щодо розміру і строків орендної плати в разі зміни ставки земельного податку в законодавчому порядку (пункт 3.3 Договору).

Крім того, суд враховує, що відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 20.07.2018 №32-3-0.4-5025/2-18 земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:11:050:0014 комунальної форми власності, яка розташована на вул. Глушець в м. Луцьку, площею 0,5257 га та знаходиться в оренді підприємця ОСОБА_1, на момент перевірки використовувалась відповідно до діючого договору оренди та в межах, що визначені документацією із землеустрою (а.с.48).

Таким чином, жодних доказів того, що земельна ділянка використовувалася позивачем не за призначенням, відповідач суду не надав.

Водночас, суд звертає увагу, що правовий статус вказаної земельної ділянки був визначений ще до укладення Договору оренди від 11.12.2002, а саме: розпорядженням Луцького міського голови від 25.10.2002 №601-рр «Про надання статусу ринку» надано статус ринку торговим рядам та ринкам згідно з додатком, в тому числі, ринку на вул. Замкова – підпорядкування (власник) ОСОБА_1 (а.с.49). Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 05.12.2007 ОСОБА_2 з контролю за використанням та охороною земель у Волинській області не встановило порушень в частині нецільового використання ФОП ОСОБА_1 наданої в оренду земельної ділянки, при цьому в акті перевірки посилалось на вищевказане розпорядження, яким надано статус ринку торговим рядам на вул. Замковій в м. Луцьку (а.с.47).

Суд не приймає до уваги пояснення відповідача про прийняття оскаржуваного рішення Луцькою міською радою з посиланням на положення щодо історико-культурного призначення ділянки, оскільки доказів того, що земельна ділянка, яка передана в довгострокове користування позивачу на умовах оренди площею 5257 кв.м., знаходиться в межах історико-культурного заповідника, матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 74 Закону №280/97-ВР передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Згідно із частиною другою статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини

Так, у рішенні в справі «Рисовський проти України» (п.74) Європейський суд з прав людини зазначив, що питання «законності» процедури скасування державним органом рішення чи зміни тісно пов’язане та невіддільне від аналізу того, чи забезпечив загальний підхід, який органи влади застосували у ситуації заявника, справедливий баланс між його інтересами та інтересами суспільства (див. mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Беєлер проти Італії», п.110).

Очевидно, що з оскаржуваного рішення Луцької міської ради припиняються правовідносини, пов’язані з реалізацією орендарем його законних прав. При цьому орендар заперечує проти припинення цих правовідносин, яке відбулося всупереч волі і без відома позивача. Більше того, судом встановлено, що позивач уклав договори оренди торгового місця з підприємцями, які здійснюють торгівельну діяльність на території ринку, і останні також заперечують проти припинення даних правовідносин. Таким чином, оскаржуване рішення зачіпає права й інтереси не лише позивача, але й суб’єктів господарювання, які уклали договори оренди з ФОП ОСОБА_1

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно прийняв оскаржуване рішення, яким фактично припинено дію раніше прийнятого акту, оскільки внаслідок його прийняття порушено справедливий баланс між інтересами Луцької міської ради та інтересами фізичних осіб-підприємців, що здійснюють свою господарську діяльність на території ринку.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оскаржується рішення, прийняте відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України перевіряє, чи прийняте воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідач як суб’єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили, що рішення від 26.09.2018 №47/42 «Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02.09.2009 №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам по вул. Глушець» прийняте на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для його прийняття, а відтак позов ФОП ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю шляхом визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради від 26.09.2018 №47/42.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ФОП ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в сумі 1 762 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення від 07.12.2018 №379 (а.с.2).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Луцької міської ради від 26 вересня 2018 року №47/42 «Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02 вересня 2009 року №45/4 «Про надання статусу ринку торговим рядам по вул. Глушець»».

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (45636, Волинська область, Луцький район, село Гаразджа, вулиця Підгайна, 7, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Луцької міської ради (43025, місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 19, ідентифікаційний код 34745204) судовий збір в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Дмитрук