П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2019 р.

м.Одеса

Справа № 815/2755/18

Категорія: 3.4

Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.

П 'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Потапчук В.О.

суддів: Шляхтицький О.І. , Семенюк Г.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року прийнятого у відкритому судовому засіданні о 14:08 год. у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

У червні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі -позивачі/скаржники) звернулися до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень №165-18 від 18.05.2018 року, №158-18 від 18.05.2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання позивачів біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Обставини справи.

ОСОБА _1, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є громадянином Лівії, уродженцем м. Бенгазі (Лівія), за національністю-араб, за віросповіданням мусульманин-суніт, рідна мова арабська. Ані середньої, ані вищої освіти позивач не має, навчався всього 9 років, з яких 6 років у школі "Амер-Фарук", та 3 роки у школі "Селих Абу-Ясир". Позивач є військовозобов'язаним, у період з 1995 року по 1997 рік пройшов військову службу у м. Бенгазі, за військовим званням був рядовим. На території м. Бенгазі залишились проживати 2 брати та 2 сестри позивача. З 15 років упродовж 20 років позивач працював м'ясником, у 2011 році орендував приміщення магазину з метою реалізацією товару (аксесуари).

14 жовтня 2011 року позивач одружився з ОСОБА_2, у шлюбі з якою у них народилася донька - ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1), син - ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2).

З метою отримання нового паспорту, позивач, разом із своєю родиною у 2015 році переїхав до м. Триполі. Після отримання паспорту вони переїхали до Тунісу (р-н. Альманар), де проживали майже 5 місяців. До Тунісу сім'я позивача переїхала з метою відкриття студентської візи для дружини, щоб в подальшому отримати від неї запрошення до України, про що позивач зазначив при наданні пояснень.

Після отримання візи, дружина виїхала на навчання до України, та з часом, на підставі своєї посвідки на тимчасове проживання, зробила запрошення для своєї родини. ОСОБА_1, разом зі своїми дітьми, 20 січня 2016 року виїхав з Тунісу та прибув до України, транзитним шляхом, через Туреччину, цього ж дня.

Рішенням ГУ ДМС України в Харківській області від 24 лютого 2016 року на підставі возз'єднання з сім'єю, позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання, Серії НОМЕР_1.

За час перебування в Україні (м. Харків) у позивача народився син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, якому громадянство України не підтверджено.

За словами позивача, у 2011 році він став членом організації превентивної безпеки, в якій перебував до 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 26 червня 2017 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою-анкетою №13 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуші справи 53-55).

Наказом №92 ГУ ДМС України в Харківській області від 26 червня 2017 року, у відповідності до п. 2 ст. 2, ст. ст. 5, 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийнято до попереднього розгляду заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Лівії ОСОБА_1 (Том І, аркуші справи 68-69).

Наказом №113 ГУ ДМС України в Харківській області від 17 липня 2017 року, у відповідності до п. 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Лівії ОСОБА_1 (Том І, аркуші справи 79-80).

За результатами розгляду особової справи громадянина Лівії ОСОБА_1, 17 липня 2017 року ГУ ДМС України в Харківській області складений висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Лівії ОСОБА_1 (Том І, аркуші справи 81-82).

Наказом №180 ГУ ДМС України в Харківській області від 18 вересня 2017 року, у відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", продовжено строк розгляду заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Лівії ОСОБА_1 до 18.10.2018 року (Том І, аркуші справи 87-88).

За результатами розгляду особової справи №2017КН0013 громадянина Лівії ОСОБА_1, ГУ ДМС України в Харківській області, на підставі п. 4, п. 6 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", складений висновок про відмову позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуші справи 109-120).

Рішенням Державної міграційної служби України №165-18 від 18 травня 2018 року громадянину Лівії ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи п.13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні (Том І, аркуш справи 102).

Позивач отримав повідомлення ГУ ДМС України в Харківській області за №27 від 25 травня 2018 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 04 червня 2018 року (Том І, аркуш справи 9), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.

ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є громадянкою Лівії, уродженкою м. Бенгазі (Лівія), за національністю-арабка, за віросповіданням мусульманка-сунітка, рідна мова арабська. Навчалася у м. Бенгазі (Лівія) з 6 до 8 років у початковій школі "Сіна", потім чотири роки в школі "Аль-Савает", потім три роки в школі "Аль-Вахда Аль-Арабія", після чого вступила до випускної школи Фаджер-Аль-Фатіх, де з 2004 року по 2007 року навчалась за спеціалізацією "Медичні та санітарні науки", після вступила на медичний факультет коледжу "Аль-Араб Аль-Табія" при Університеті м. Бенгазі. З вересня 2015 року перевелась на 4-й курс медичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за спеціалізацією "Лікарська справа". На території Лівії залишились проживати батько, мати, брат та 3 сестри позивача.

13 жовтня 2011 року позивач вийшла заміж за ОСОБА_1, у шлюбі з яким у них народилася донька - ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та син - ОСОБА_3 (2012 р.н.). за час перебування в Україні, м. Харкові у позивача народився син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, якому громадянство України не підтверджено.

З метою отримання нового паспорту, позивач, разом із своєю родиною у червні 2015 році переїхала до м. Триполі. Після отримання паспортів, переїхали до Тунісу (р-н. Альманар), де ОСОБА_2 проживала майже місяць, а ОСОБА_1 проживав майже 5 місяців. До Тунісу сім'я позивача переїхала з метою відкриття студентської візи для неї, щоб в подальшому отримати запрошення до України для інших членів родини.

Позивач прибула в Україну 26 вересня 2015 року з метою навчання на підставі компетентного дозволу.

В подальшому позивача було відраховано з п'ятого курсу медичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за порушення умов контракту, зокрема, за фінансову заборгованість.

Рішенням ГУ ДМС України в Харківській області від 05 січня 2017 року посвідку на тимчасове проживання в Україні Серії НОМЕР_2 було скасовано.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 20 липня 2017 року звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуші справи 122-125).

Наказом №119 ГУ ДМС України в Харківській області від 20 липня 2017 року, у відповідності до п. 2 ст. 2, ст. ст. 5, 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийнято до попереднього розгляду заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Республіки Лівії ОСОБА_2 (Том І, аркуші справи 157-158).

Наказом №145 ГУ ДМС України в Харківській області від 09 серпня 2017 року, у відповідності до п. 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Республіки Лівії ОСОБА_2 (Том І, аркуші справи 169-170).

За результатами розгляду особової справи громадянки Республіки Лівії ОСОБА_2, 09 серпня 2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складений висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Республіки Лівії ОСОБА_2 (Том І, аркуші справи 167-168).

Наказом №204 ГУ ДМС України в Харківській області від 09 жовтня 2017 року, у відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", продовжено строк розгляду заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Республіки Лівії ОСОБА_2 (Том І, аркуші справи 178-179).

Наказом №220 ГУ ДМС України в Харківській області від 20 жовтня 2017 року, у відповідності до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийнято рішення про призупинення розгляду заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Республіки Лівії ОСОБА_2 (Том І, аркуші справи 180-181).

Наказом №17 ГУ ДМС України в Харківській області від 01 лютого 2018 року поновлено розгляд заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Республіки Лівії ОСОБА_2 (Том І, аркуші справи 182-183).

За результатами розгляду особової справи № 2017КН0024 громадянки Республіки Лівії ОСОБА_2, ГУ ДМС України в Харківській області, на підставі п. 4, п. 6 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", складений висновок про відмову позивачу у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуші справи 191-210).

Рішенням Державної міграційної служби України №158-18 від 18 травня 2018 року громадянці Республіки Лівії ОСОБА_2 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи п.13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні (Том І, аркуш справи 214).

Позивач отримала повідомлення ГУ ДМС України в Харківській області за №28 від 25 травня 2018 року про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 04 червня 2018 року (Том І, аркуш справи 10), не погодилася із прийнятим рішенням та оскаржила його до суду.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з відсутністю обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про переслідування позивачів, або їх родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, суд вважає рішення відповідача про відмову позивачам у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту обґрунтованими, законним та такими, що не підлягають скасуванню.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України) та Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Джерела права й акти їх застосування.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Оцінка суду.

З аналізу вказаних норм вбачається, що особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

З матеріалів справи, а саме згідно заяви ОСОБА_1 вбачається, що причиною його виїзду з країни походження є небезпека, яка загрожує йому та його сім'ї через участь в організації превентивної безпеки та через його відмову вступати до опозиційної консультативної ради. Через ці події було спалено магазин та будинок позивача, а через участь брата дружини в опозиційній консультативній раді влада країни також загрожує його родині. Крім того, позивач зазначив про загрозу від терористичної організації ДААШ.

04 липня 2017 року під час проведення співбесіди позивач зазначив, що він продав будинок без проблем, оскільки в центрі м. Бенгазі все спокійно, не зміг описати емблему організації, в якій він приймав участь, зазначив, що йому будь-які організації не загрожували та його пояснення різнилися з поясненнями, наданими пізніше (29.08.2017 року) в яких позивач зазначає вже про два магазини, один з яких згорів, а в інший потрапила ракета.

Крім того, судами встановлено про різність інформації позивачів щодо участі родичів в опозиційній консультативній раді, оскільки в заяві зазначено про учать брата дружини в цій організації, а під час співбесіди від 12 липня 2017 року зазначено про учать тільки тестя в цій організації, під час співбесіди від 29 серпня 2017 року зазначено про участь його, тестя та брата позивача в цій організації. При цьому, позивач зазначив, що брат дружити не зазнавав будь-яких загроз.

Окрім того, позивач під час співбесіди від 29 серпня 2017 року зазначив про участь в організації " 17 лютого", однак не знав хто є президентом цієї організації та чим займалася його дружина в цій організації, а адресу штаб квартири цієї організації зазначив: м. Бенгазі, р-н. Аль-Фуігат, однак його дружина зазначила, що він був тільки членом організації превентивної безпеки, а вона і її мати були членами організації " 17 лютого", при цьому її мати була президентом цієї організації, а штаб квартири цієї організації знаходиться в м. Бенгазі, р-н. Аль-Сабрі. За твердженнями позивача брат дружини проживає в Тріполі разом з батьком і йому нічого не загрожує, а дружи зазначила що брат зник.

Зазначені обставини свідчать про неправдоподібність історії ОСОБА_1 щодо загрози його життю та здоров'ю в країні походження.

Твердження позивача щодо загрози його життю та здоров'ю від терористичної організації ДААШ є також не обґрунтованими, оскільки інформації по країні походження позивача свідчить про звільнення м. Бенгазі від всіх терористичних організацій Лівійською національною армією.

З заяви ОСОБА_2 вбачається, що причиною її виїзду з країни походження є небезпека, яка загрожує їй та її сім'ї через участь в різних організаціях її, її чоловіка, батька, матері, брата. Крім того, вона зазначила, що є членом організації " 17 лютого", президентом якої є її мати, на батька неодноразово здійснювалися замахи, її брата розшукують, позивач з сім'єю понесли великі збитки через спалення їх будинку та магазину.

Разом з цим, слід зазначити, що за твердженнями позивача, її мати працює в уряді та їй нічного не загрожує, що спростовує твердження позивача про те, що їй загрожує небезпека через участь в організації " 17 лютого", президентом якої була її мати.

Також, слід зазначити про розбіжності пояснень позивача щодо її брата, членства рідних в організаціях, щодо магазину та будинку, з поясненнями її чоловіка, про що зазначено вище.

Зазначені обставини свідчать про неправдоподібність історії ОСОБА_2 щодо загрози її життю та здоров'ю в країні походження.

Суд звертає увагу, що при твердженнях позивачів про участь їх рідних в різних організаціях, два брати та дві сестри ОСОБА_1, батько, мати, брат та 3 сестри ОСОБА_2 проживають в Лівії, (родина ОСОБА_1 у м. Бенгазі, родина ОСОБА_2 - у м. Тріполі) безпечно проживають в країні походження, даних про загрозу їх життю та здоров'ю не має.

Окрім того, з матеріалів особових справ позивачів вбачається, що вони отримували паспорти країні походження в 2015 році, таким чином, судом першої інстанції правильно зазначено, що позивачі користуються захистом своєї держави та про відсутність будь-яких загроз життю та здоров'ю позивачів від державних органів влади Лівії.

За твердженнями позивачів вони перебували перед виїздом до України в Тунісі (ОСОБА_2 протягом місяця, ОСОБА_1 протягом п'яти місяців), тобто, в третій безпечній країні, однак при тому, що вони побоювалися за своє життя та здоров'я та в умовах збройного конфлікту, вони не звернулися за захистом в цій країні.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 прибув до України 20 січня 2016 року, але за захистом до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції звернувся лише 26 червня 2017 року, ОСОБА_2 прибула до України 26 вересня 2015 року, але за захистом до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції звернулася лише 20 липня 2017 року

Таким чином, судом першої інстанції правильно враховано практику Верховного Суду від 14 березня 2018 року у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №820/1502/17, згідно якої суд дійшов висновку про відсутність у позивачів реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження, оскільки дати звернення позивачів із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішими від дат їх прибуття в Україну.

Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

До того ж, ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції позивачі не навели жодних прикладів щодо застосування до них насильства, погроз на їх адресу, їх твердження стосуються можливої небезпеки, а не реальної та потрапили вони на територію України легально з метою навчання ОСОБА_2 та в пошуках кращого життя, а тому висновок суду першої інстанції про те, що позивачі не підпадають під критерії для визнання їх біженцями, або особами, які потребують додаткового захисту, на думку колегії, є правильним.

До того ж, судом першої інстанції правильно зазначено, що згідно інформації по країні походження позивачів вбачається звільнення м. Бенгазі від терористів, а надана представником позивача до суду позиція УВКБ ООН з питання осіб, які повертаються до Лівії свідчить про необхідність за можливість обмежити повернення осіб до Лівії на час до покращення в країні ситуації з безпекою та правами людини, однак ця позиція не свідчить про наявність підстав у позивачів для отримання статусу біженців або необхідності надання їм додаткового захисту.

З урахуванням викладеного, враховуючи відсутність обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про переслідування позивачів, або їх родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову позивачам у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат згідно вимог ст.139 КАС України не підлягає.

Керуючись ст.ст. 316, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текс судового рішення складений та підписаний 31 січня 2019 року.

Головуючий суддя

Потапчук В.О.

Судді

Шляхтицький О.І. Семенюк Г.В.