№ 450/1351/16-ц Провадження № 2/450/65/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2019 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Гук О.П.

з участю представників ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третіх осіб ОСОБА_6, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання недійсними договору купівлі-продажу, витягу та його скасування,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання права на 1/2 частки у спільній сумісній власності на житловий будинок №54-а по вул.Богуна, в с.Оброшино, Пустомитівського району, Львівської області. В ході судового розгляду справи збільшив позовні вимоги та просив встановити факт проживання з ОСОБА_4 однією сім’єю з 19.09.1997 року до 22.04.2002 року, до моменту реєстрації шлюбу, визнати спільною сумісною власністю будинок по вул. Богуна, 54-а у с.Оброшино, Пустомитівського району, Львівської області, визнати недійсними договір купівлі – продажу житлового будинку від 28.11.2014 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, визнати недійсним та скасувати витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №30176575 від 28.11.2014 року на прізвище ОСОБА_5, визнати за ним право власності на 1/2 частку спірного будинку. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що починаючи з 1997 року проживав однією сім’єю з ОСОБА_8, не будучи вже у шлюбі з ОСОБА_9, який розірвано 18.09.1997 року. Спірний будинок по вул. Богуна, 54-а у с.Оброшино, Пустомитівського району, Львівської області вони придбали 12.02.2002 року за кошти, які в більшості належали йому (власні заощадження, надали батьки та родичі). У той час в нього викрали документи, а тому за взаємною згодою з ОСОБА_4, покупцем у договорі зазначено саме її. Коштів на купівлю спірного будинку у неї не було, гроші, отримані за продаж квартири у м.Львові, вона витратила на утримання доньки від першого шлюбу, проживання в орендованій квартирі. Крім того, спірний будинок куплений у селі, де він народився, проживають його батьки та родина. Позивач сама б не змогла його підшукати та купити. Про продаж позивачкою будинку 28.11.2014 року, покупцем якого став ОСОБА_5, чоловік представника позивачки – ОСОБА_6, він випадково довідався значно пізніше укладення договору. Вважає, що даний договір є фіктивним, оскільки позивачка не звільнила будинку, надалі продовжує в ньому проживати, неповнолітня донька була знята з реєстації до продажу будинку та через деякий час знову зареєстрована у спірному будинку. Оскільки спірний будинок вони придбали разом внаслідок їх спільної праці, проживали фактично однією сім’єю протягом 1997-2002 років, то такий належить їм на праві спільної сумісної власності, частка кожного з них становить по 1/2 і позивачка не вправі була укладати спірний договір без його згоди та відома. Про фіктивність правочину свідчить також те, що йому було запропоновано мирне вирішення спору, зокрема ОСОБА_5 подарує спірний будинок їх доньці ОСОБА_10 у випадку його відмови від позову та оплати витрат за оформлення договору дарування. З врахуванням інтересів доньки він погодився, щоб 3/4 такого були подаровані доньці, а 1/4 йому, щоб захистити в майбутньому майнові інтереси доньки, яка знаходиться під великим впливом матері та ОСОБА_6, однак на таку пропозицію отримав відмову останньої, яка зазначила, що відповідачка є лише мешканкою спірного будинку.

Ухвалами від 16.06.2016 року відкрито провадження у справі та визначено позивачу попередній розмір судового збору у максимальному розмірі за ставками встановленими для подання позовної заяви майнового характеру у розмірі 6890,00 грн. і з врахування вже сплаченого судового збору у розмірі 551,20 грн., таий слід доплати в розмірі 6338,80 грн. судового збору до 29.08.2016 року, який сплатив ОСОБА_3

Ухвалою суду від 10.10.2016 року відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 10.10.2016 року витребувано у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Головного управління юстиції у Львівській області витяг про державну реєстрацію шлюбу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_11.

Ухвалою суду від 27.02.2017 року витребувано у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 належним чином завірену копію договору купівлі-продажу будинку, який знаходиться за адресою с. Оброшино, вул. Богуна, 54 а, Пустомитівського району Львівської області, від 28.11.2014 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та всіх документів, які були підставою для укладення вказаного договору.

Протокольною ухвалою суду від 27.02.2017 року прийнято заяву позивача в порядку 31 ЦПК України про збільшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 13.07.2017 року відмовлено в задоволенні заяви позивача ОСОБА_3 про відвід головуючого судді Мусієвського В.Є.

Ухвалою суду від 24.10.2017 року зобов’язано Пустомитівський районний сектор ДМС України у Львівській області надати належним чином завірені копії всіх документів, які були підставою для зняття з реєстрації ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою с.Оброшине, вул. Івана Богуна, 54-а, Пустомитівського району, Львівської області та реєстрації ОСОБА_10 за вищевказаною адресою в період часу 2014-2015 років, у тому числі договір найму житлового приміщення на підставі якого відповідач ОСОБА_4 з донькою ОСОБА_10 проживає у будинку за адресою с.Оброшине, вул. Івана Богуна, 54-а, Пустомитівського району, Львівської області; зобов’язано Головне управління ДФС у Львівській області надати належним чином завірені відомості про дохід ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1 за період з 19.09.1997 року до 22.03.2002 року.

Протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки таке подано не в підготовчому засіданні та не стосується предмету спору, підстави і мотиви позову є іншими. Викладені у клопотанні обставини можуть бути підставою для звернення з іншим позовом.

В судовому засіданні позивач та його представники уточнені позовні вимоги підтримали та просили такі задовольнити. При цьому позивач зазначив, що проживав однією сім’єю з відповідачкою з 1996 року, спірний будинок офіційно купили у 2002 році, а неофіційно значно раніше, позичали кошти на будинок з метою погашення боргів. До купівлі будинку проживали в орендованій квартирі у м.Львові. Будинок він купив за власні кошти, частину яких позичив.

Представник позивача ОСОБА_1 надала пояснення, що ОСОБА_5 ввів в оману приватного нотаріуса при купівлі житлового будинку у ОСОБА_4 повідомивши, що не перебуває у шлюбі, хоча був одружений з ОСОБА_6 Відповідач ОСОБА_4 без згоди ОСОБА_3 виписала дитину, продала будинок, а потім у такому була зареєстрована дитина.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник проти позову заперечили та пояснили, що позивач до 2002 року перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою. Станом на день придбання спірного майна відповідач мала у власності грошові кошти, достатні для придбання буд. №54-А у с.Оброшино, зокрема 06.05.1997 року вона з колишнім чоловіком продали квартиру у м.Львові, по вул. Костя Левицького, 68/6, загальною площею 54,8 кв.м., отримавши 6530,00 дол. США. Крім цього, вона з 1996 року працювала на всесвітню поштову корпорацію ЗАТ «ДХЛ Інтернешнел Україна» та отримувала високу заробітну плату, мала доходи від діяльності надання послуг навчання осіб іноземної мови. Спільно з позивачем до одруження вона не проживала. Позивач після укладення шлюбу 27.04.2002 року переселився до неї в її особистий будинок та проживав за її рахунок. Жодної спільної діяльності вони не здійснювали на час придбання будинку. 28.11.2014 року вона, будучи власником будинку, продала такий, а тому вважає вимоги позивача безпідставними. Подали 13.06.2016 року та 13.03.2017 року письмові заперечення.

Відповідач ОСОБА_5 в судові засідання не з’явився, хоча неодноразово повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи, а його представником 13.03.2017 року подано письмові заперечення.

Представник відповідача ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечила та пояснила, що її довіритель знайомий з ОСОБА_4 з 2000 року, у 2014 році остання запропонувала придбати йому належний їй на праві вланості будинок №54А по вул. Богуна в с.Оброшино, Пустомитівського району, Львівської області. З цією метою було здійснено його експертну оцінку, погоджено істотні умови договору та 28.11.2014 року він за особисті кошти придбав зазначене майно. У будинку на той час проживала ОСОБА_4 та з її слів стало відомо, що у будинку зареєстрований її колишній чоловік, шлюб з яким розірвано. Після кількаразових візуальних обстежень він переконався, що чоловік продавця дійсно за вказаною адресою не проживає, а тому зняв такого з реєстрації, як особу, яка не є власником такого житла та не проживає у ньому. Оскільки він має інше житло, то запропонував ОСОБА_4 і надалі користуватися таким на умовах, які вони погодили. Вважає, що підстав для визнання даного договору фіктивним немає. Він діяв добросовісно з наміром набути будинок у власність за плату, досягнувши поставленої цілі. У 2013-2014 роках він отримав дохід значно більший від суми, за яку придбав спірне будинковолодіння. На дане майно його дружина не претендує, оскільки таке придбане за його особисті кошти та їй не було відомо про таке придбання, свою професійну діяльність вони не обговорюють.

Клопатання сторони позивача щодо обов'язкової участі відповідача ОСОБА_5 не обгрунтоване, однак такий неодноразово викликався в судові засідання.

Третя особа ОСОБА_6 проти задоволення позову заперечила та пояснила, що їй не було відомо, що її чоловік у 2014 році придбав житловий будинок, на який вона не претендує та який придбано за власні кошти чоловіка. Жодні її права договором від 28.11.2014 року не порушено. Він знайомий з ОСОБА_4 і порекомендував їй звернутися до неї щодо надання правової допомоги.

Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 в судове засідання не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Подав заяву про розгляд справи у його відсутності у зв'язку з службовою зайнятістю.

Заслухавши пояснення представників сторін, позивача, відповідача ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_6, показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, вивчивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Як вбачається з матеріалів справи 12.02.2002 року ОСОБА_4 купила належний ОСОБА_17, житловий будинок №54а в с.Оброшино, по вул. Богуна, Пустомитівського району Львівської області, про що укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_18

Позивачем ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_4 не заперечуються обставини укладення шлюбу 27.04.2002 року, який розірвано рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 28.05.2013 року.

Таким чином спірний будинок по вул. Богуна, 54-а у с.Оброшино, Пустомитівського району, Львівської області було придбано відповідачкою ОСОБА_4 у період неперебування такої у шлюбі з позивачем.

Нормами КпШС України не передбачалося встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбуй виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають разом.

Норма про право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі була закріплена у СК України (ст. 74), який набрав чинності 01.01.2004 року та зворотної сили не має.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”. Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, повязані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону “Про власність”, статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сімї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що обєдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України “Про власність"), тощо.

Відповідно до правової позиції ВСУ від 25.12.2013 року у справі №6-135 цс/13, майно, набуте до 01.01.2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту; бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Як показав у суді свідок ОСОБА_14 позивача він знає біля 25 років, а ОСОБА_4 з 1997-1998 років. Познайомився з ОСОБА_4 у квартирі в районі вул. В.Великого у м.Львові, куди заходив до ОСОБА_3 приблизно 2 рази. Зі слів позивача йому відомо, що вони з ОСОБА_4 проживають однією сім’єю та ОСОБА_3 купив будинок. У будинку в с.Оброшино проводився ремонт, але йому не відомо за чиї кошти. В позивача та відповідачки ОСОБА_4 народилася дитина. Оскільки позивач займався птахами і до нього зверталося багато людей, зробив висновок, що такий має хороший заробіток. Період часу 1996-2002 років він детально не пригадує.

Свідок ОСОБА_15, допитана в судовому засіданні, показала, що з позивачем проживає в одному селі і знає всю його родину. З відповідачем ОСОБА_4 її познайомив позивач. Вона мала автомобіль і деколи надавала ОСОБА_3 послуги по транспортуванню. Їздила з ним за кордон. Він деколи позичав їй гроші. Була з чоловіком у гостях позивача та відповідача ОСОБА_4, а вони - в них. У 1998-1999 роках забирала ОСОБА_3 з-під будинку на вул. В.Великого у м.Львові, а значно пізніше була в квартирі. Думає, що позивач проживав в вкартрі на вул. ОСОБА_19, але категорично стверджувати не може. У позивача були гроші. За які кошти придбаний спірний будинок їй не відомо. Сприймала позивача та відповідача ОСОБА_4 як сім'ю. На орендованій квартирі була 2-3 рази. Позивач за кордоном позичав їй гроші приблизно 200-300 доларів США.

Свідок ОСОБА_16, який є братом позивача, у суді показав, що позивач з ОСОБА_4 проживали однією сім’єю по вул. В.Великого у м.Львові, винаймаючи житло приблизно з 1998 року. Там було 3 кімнати. Коли його запрошували, він приходив в гості. Вони разом жили. З 1998 року по 2002 рік вони приїжджали з дитиною у с.Оброшино до батьків позивача. Будинок для них знайшла його мама та позичала гроші на його придбання. У спірному будинку проводився ремонт. Хто платив за квартиру у м.Львові йому не відомо, на його думку обоє. Сума позичених грошей йому невідома. Позивач позичав у нього гроші,а потім віддавав.

Свідок ОСОБА_12 у суді показала, що їй відомо, що батьки при розлученні продали квартиру у м.Львові на вул. ОСОБА_20 та її мама – відповідач ОСОБА_4 отримала гроші, за які купила будинок в с.Оброшино. Квартиру продали приблизно у 1996-1997 роках. Зі слів батьків їй відомо, що квартиру вони продали приблизно за 11 тисяч доларів США, з яких мама отримала 2/3, а батько - 1/3. З 1996 року мама з позивачем - її вітчимом спільного господарства не вели, а у 2002 році переїхали в с.Оброшино, де вона жила до 2004 року.

Свідок ОСОБА_13 дав показання, що перебував у шлюбі з ОСОБА_4 з 1986 року по 1995 рік. Дружина хотіла розлучитися. Жили вони на вул.К.Левицького у м.Львові, яку приватизували на 3 осіб. Квартиру по вул. К.Левицького у м.Львові приватизували та продали у 1997 році за суму біля 11000,00 доларів США з метою роз’їхатися. Близько 7200,00 доларів США він віддав ОСОБА_4, яка хотіла купити будинок. Він був на орендованій квартирі у ОСОБА_4 на ОСОБА_21 у м.Львові.

Протокольними ухвалами суду прийнято відмову представника ОСОБА_6 від допиту свідка ОСОБА_22, а також продовжено розгляд справи у відсутності двох свідків, явку яких не забезпечила сторона позивача, а анкетні дані мтаких не надано.

Таким чином, допитані в суді свідки, не показали, що позивач у період до 2002 року, на час придбання спірного будинку, вели разом з відповідачкою ОСОБА_4 спільне господарство, побут, бюджет для набуття спільного майна, або одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття такого майна.

Жодних інших доказів спільної праці позивача та відповідачки ОСОБА_4, як сім’ї, стороною позивача не надано, як і не представлено письмової угоди між ними.

Крім того, під час судового розгляду встановлено розбіжності у покликаннях позивача щодо часу проживання однією сім'єю, зокрема у позові та заяві про збільшення позовних вимог такий зазначено 1997-1998 рік, а у поясненнях, даних у суді, 1996 рік.

Доказів отримання доходів у вказаний період часу позивачем ОСОБА_3 не надано, а відповідач ОСОБА_4 підтвердила наявність власних грошових заощаджень та отримання доходів у 1997-1998 роках.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином суд приходить до переконання, що спірний будинок по вул.Богуна, 54-а у с.Оброшино, Пустомитівського району, Львівської області є особистою власністю відповідача ОСОБА_4, підстави для визнання такого спільною сумісною власністю позивача та відповідачки ОСОБА_4, а також його поділу, відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2014 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу житлового будинку №54а по вул. Богуна, в с.Оброшино, Пустомитівського району Львівської області, посвідченого приватний нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.215 ЦК України правочин є недійсним у разі недодержання сторонами при його укладанні вимог, що встановлені законом. Крім того, законом встановлено конкретні випадки, при настанні яких правочин може бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Цивільним Кодексом передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких угода може бути визнана недійсною. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими в законі.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положенням ч.1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема частиною п'ятою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчиняють жодних дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування жодних наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Стороною позивача не надано жодних доказів недійсності оспорюваного договору купівлі-продажу від 28.11.2014 року, укладеного відповідачами.

Як зазначила третя особа ОСОБА_6 – дружина відповідача ОСОБА_5, жодних її прав укладенням оспорюваного договору не порушено.

Крім того на час розгляду справи судом донька позивача та відповідачки ОСОБА_4 – ОСОБА_10, яка на момент укладення оспорюваного договору була неповнолітньою, досягла повноліття та вправі самостійно звертатися за захистом своїх прав.

Покликання сторони позивача на подальше проживання відповідача ОСОБА_4 у спірному будинку, як ознаку фіктивності оспорюваного договору, не приймається до уваги судом, оскільки власник майна вправі розпоряджатися таким на свій розсуд.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частина 1 ст. 316 ЦК України визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд; частина друга цієї ж статі вказує на те, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Судом не встановлено порушення прав позивача при укладенні оспорюваного договору.

Стороною позивача не наведено жодного факту, який би свідчив про порушення вимог ст. 203 ЦК України.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилаєть позивач як на підставу для задоволення позову, такі не знайшли свого правового обгрунтування в ході розгляду даної справи, а тому заявлені позивачем вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК, ст. ст. 11, 12, 13, 15, 16, 202, 203, 215, 234 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про власність", суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3, місце проживання 81115, вул. Садова, 23, с.Оброшино, Пустомитівського району, Львівської області.

Відповідач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання 81115, вул. Богуна, 54-а, с.Оброшино, Пустомитівського району, Львівської області, паспорт серія КА 436382, виданий Личаківським РВ УМВС України у Львівській області 27.05.1997 року, ІПН НОМЕР_2.

Відповідач: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце проживання 79025, вул. Кузнярівка, 21/2, м.Львів, паспорт серія КА 185294, виданий Франківським РВ УМВС України у Львівській області 19.06.1996 року, ІПН НОМЕР_3.

Третя особа: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, місце проживання 79025, вул. Кутова, 7/5, м.Львів, паспорт серія КВ 811309, виданий Личаківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 19.03.2002 року.

Третя особа: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, місцезнаходження 79071, вул. Володимира Великого, 125/73, м.Львів.

Повний текст рішення виготовлено 04.02.2019 року.

Суддя Мусієвський В.Є.