ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

У Х В А Л А

про забезпечення адміністративного позову

05 лютого 2019 року м. Київ № 640/463/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Каракашьяна С.К., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконуючого обов'язки Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кабінет Міністрів України, про встановлення відсутності компетенції (повноважень), -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також - позивач) до виконуючого обов'язки Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_3 (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кабінет Міністрів України (далі також - третя особа), в якому позивач просить суд встановити відсутність у ОСОБА_3 компетенції (повноважень), передбаченої, зокрема, але не виключно, положеннями статті 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», п. 10 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267.

Ухвалою суду від 14 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі.

До позовної заяви було додано заяву про забезпечення позову, яку ухвалою від 14 січня 2019 року було повернуто з огляду на її невідповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивачем було повторно подано заяву про забезпечення позову, в задоволенні якої ухвалою від 18 січня 2019 року було відмовлено з огляду на відсутність, на думку суду, посилань на конкретні дії, які можуть бути вчинені відповідачем, в межах реалізації оспорюваної компетенції, та не зазначено припущень щодо можливих наслідків такої реалізації та порушених прав позивача.

Позивачем було 1 лютого 2019 року подано до суду заяву про забезпечення адміністративного позову шляхом встановлення заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію компетенції (повноважень), передбаченої, зокрема, але не виключно, положеннями статті 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», п. 10 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» а також іншими чинними нормативно-правовими актами України.

При цьому позивач в клопотанні посилається на очевидну протиправність дій ОСОБА_3 на посаді виконуючого обов'язки Міністра охорони здоров'я України, оскільки її призначення на вказану посаду у встановленому порядку компетентним органом здійснено не було. Також позивач зазначає на те, що будь-які рішення та дії відповідача, вчинені як міністром, за таких обставин, є протиправними, оскільки вчинені особою, яка не була у встановленому порядку призначена, прийняла присягу та отримала допуск до державної таємниці.

Також позивач стверджує про порушення його прав на реалізацію компетенції народного депутата України щодо призначення відповідача та права на охорону здоров'я як громадянина.

Відповідно до приписів ч. 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

На підставі наведених вимог КАС України розгляд поданої заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення учасників справи.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення адміністративного позову суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Згідно зі статтею 151 КАС України, позов може бути забезпечено, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 511-р ОСОБА_3 призначено першим заступником Міністра охорони здоров'я України.

Водночас, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 липня 2016 року № 550-р, тимчасово, з 01 серпня 2016 року виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України покладено на першого заступника Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_3.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України та Законом України «Про Кабінет Міністрів України».

Між тим, на рівні вказаних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України прямо не надано повноважень щодо прийняття розпоряджень про покладення обов'язків міністра на його першого заступника. Лише стаття 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням зі здійснення заходів щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади, розробки і здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації витрат, пов'язаних з утриманням апарату управління, що може опосередковано свідчити про правомірність розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 липня 2016 року № 550-р.

Водночас, законодавчо не врегульовується питання строку, на який можуть передаватись обов'язки міністра, лише визначається, що відповідні повноваження можуть передаватись тимчасово, тобто з обмеженим строком. Відповідно, такий строк обов'язково має бути встановленим.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 статті 2 КАС України, дії суб'єкта владних повноважень мають вчинятись своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання про розумність строку передання повноважень міністра, суд вважає можливим застосувати принцип аналогії закону, відповідно до якого у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, підлягає застосуванню закон, що регулює подібні правовідносини (ч. 6 статті 7 КАС України).

З урахуванням наведеного, вбачається, що в даному випадку можуть бути застосовані норми Закону України «Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України», відповідно до яких таке тимчасове виконання обов'язків не може тривати більше одного місяця, що є значно меншим строком за той, що минув з моменту прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 липня 2016 року № 550-р. Відповідно, покладення на першого заступника Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_3 обов'язків Міністра охорони здоров'я України протягом такого тривалого строку свідчить про порушення критерію розумності, визначеного ч. 2 статті 2 КАС України.

У протилежному випадку порушуються прямі норми Конституції України щодо порядку призначення посадових осіб органів державної влади України.

Більше того, суд звертає увагу на те, що правовідносини щодо порядку виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності, що мають місце у даному випадку, врегульовуються п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності» від 17 липня 2003 року № 1096, відповідно до якого в разі тимчасової відсутності міністра (відрядження, хвороба, відпустка та інші поважні причини) за дорученням міністра його обов'язки виконує перший заступник, а у разі його відсутності - один із заступників міністра, крім таких, як:

- визначення політичних пріоритетів та стратегічних напрямів роботи міністерства;

- участь у прийнятті рішень на засіданнях Кабінету Міністрів України.

Крім того, відповідно до пп. 14 п. 10 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (далі також - Положення), Міністр визначає обов'язки першого заступника Міністра, заступників Міністра, розподіл повноважень Міністра між першим заступником Міністра та заступниками Міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності.

Відповідно, правовою підставою для виконання ОСОБА_3 як особою, що займає посаду першого заступника Міністра охорони здоров'я України, обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності, у строк, що перевищує місяць з дня прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного розпорядження про тимчасове покладення обов'язків міністра, могло б бути виключно доручення відповідного міністра.

Тобто, займаючи посаду першого заступника Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_3, після закінчення строку в один місяць з дня прийняття розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 липня 2016 року № 550-р, законодавчо уповноважена на тимчасове виконання виключно тих повноважень Міністра охорони здоров'я України, які були їй надані у відповідності до вимог пп. 14 п. 10 Положення та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності» від 17 липня 2003 року №1096.

Разом з цим, наявний на офіційному веб-сайті Міністерства охорони здоров'я України перелік наказів та інших актів такого Міністерства свідчить про відсутність документально оформленого на підставі вимог пп. 14 п. 10 Положення та/або п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності» від 17 липня 2003 року № 1096 розпорядчого документу про покладення на першого заступника Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_3 будь-яких обов'язків Міністра охорони здоров'я України. Докази прийняття такого наказу в матеріалах справи, на момент вирішення питання про забезпечення адміністративного позову, відсутні.

Разом з цим позивач посилається на те, що відповідач приймає участь у засіданнях Кабінету Міністрів України, що підтверджується загальнодоступними джерелами.

Зазначене вище в сукупності дає суду підстави вважати наявними, станом на час прийняття даного рішення, ознаки очевидної протиправності дій ОСОБА_3 при виконанні обов'язків Міністра охорони здоров'я України, якими вона не була наділена в порядку, передбаченому пп. 14 п. 10 Положення та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності» від 17 липня 2003 року № 1096, що, у відповідності до вимог статті 150 КАС України, свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення адміністративного позову.

Згідно з вимогами Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004, законний інтерес відбиває легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом.

Відповідно до змісту статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

За змістом статті 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Відповідно до ч. 1 статті 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.

Таким чином, позивач як і будь-який громадянин, має законний інтерес щодо забезпечення державою його права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

За змістом ч. 1 статті 15 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я забезпечує, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Таким органом, згідно з Положенням є Міністерство охорони здоров'я України, яке, як вже зазначалось, очолює Міністр, що призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняється з посади Верховною Радою України.

При цьому, п. 10 Положення визначає широке коло повноважень Міністра охорони здоров'я України у сфері забезпечення охорони здоров'я України.

Крім того, повноваження Міністра охорони здоров'я України як члена Кабінету Міністрів України, визначені ч. 1 статті 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

З аналізу зазначених вище нормативно-правових актів вбачається, що дії та рішення особи, яка здійснює повноваження Міністра охорони здоров'я України безпосередньо впливають на права, свободи та інтереси громадян України, в тому числі позивача, у сфері охорони здоров'я.

Статтею 5 Конституції України передбачено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з частинами 12 та 13 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, призначення за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України та здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 114 Конституції України Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

З огляду на викладене суд погоджується з посиланнями позивача на порушення його права щодо реалізації владної компетенції щодо відповідача шляхом підтримання або не підтримання кандидатури відповідача, та наявністю певних ознак отримання владних повноважень у спосіб, що не передбачений Конституцією та Законами України .

Як вже зазначалось, відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно, будь-яка особа має право очікувати, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, в тому числі відповідач, будуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також право вимагати від них дотримання передбаченого статтею 19 Конституції України обов'язку.

Оскільки вище було встановлено наявність ознак очевидної протиправності дій ОСОБА_3 при виконанні обов'язків Міністра охорони здоров'я України, які їй не були надані в порядку, передбаченому пп. 14 п. 10 Положення та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності» від 17 липня 2003 року № 1096, вбачається, що такі дії прямо впливають на законний інтерес позивача у сфері забезпечення його охорони здоров'я.

Крім того, суд бере до уваги наступне.

Згідно з ч. 3 статті 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», особа, яка призначається на посаду першого заступника міністра чи заступника міністра, повинна відповіла ти вимогам до членів Кабінету Міністрів України, передбаченим Законом України «Про Кабінет Міністрів України».

При цьому, відповідно до ч. 1 статті 7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою.

Отже, членом Кабінету Міністрів України може бути виключно громадянин України.

Відповідно, займати посаду першого заступника Міністра охорони здоров'я України, фактично бути членом Кабінету Міністрів України, та, відповідно, виконувати обов'язки Міністра охорони здоров'я України, може виключно особа, яка є громадянином України на законних підставах.

За змістом ч. 1 статті 9 Закону України «Про громадянство України», іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

- визнання і дотримання Конституції України та законів України;

- подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

Іноземці , які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) цих держав.

Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Позивач посилається на те, що ОСОБА_3 у 2015 році отримала громадянство України, при цьому не припинивши набуте нею раніше громадянство Сполучених Штатів Америки, та перебуває у іноземному громадянстві. Доказів протилежного суду не надано.

Положення статті 4 Конституції України та статті 19 Закону України «Про громадянство України» в сукупності визначають, що в Україні існує єдине громадянство, а підставами для втрати громадянства України є, в тому числі, набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Відповідно, враховуючи наведене, обставини недотримання визначеного законом принципу єдиного громадянства, в контексті наведених вище вимог закону, додатково свідчать про можливу наявність ознак очевидної протиправності дій відповідача при виконанні обов'язків Міністра охорони здоров'я України.

Суд бере до уваги значний проміжок часу, який минув з моменту отримання відповідачем громадянства України (2015 рік) до часу розгляду даного клопотання про забезпечення позову (2019 рік).

Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зазначеним у клопотанні позивача, буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Суд враховує Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, відповідно до яких рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.

В контексті наведеного, на думку суду, з урахуванням наведених вище висновків, достатнім, допустимим і належним способом, який дозволить зберегти існуюче становище до звершення розгляду справи по суті позовних вимог, є вжиття заходів забезпечення у спосіб встановлення заборони першому заступнику Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію повноважень Міністра охорони здоров'я України, передбачених, зокрема, але не виключно, положеннями статті 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та п. 10 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267.

Таким чином, суд визнає такою, що підлягає задоволенню частково, подану позивачем заяву про забезпечення позову.

В іншій частині забезпечення позову, а саме - забороні не першому заступнику а фізичній особі заява задоволенню не підлягає, оскільки суперечить принципам адміністративного судочинства, оскільки спрямована відносно іншої , ніж суб'єкт владних повноважень, особи.

Крім того, на переконання суду, встановлення таких заходів забезпечення адміністративного позову до вирішення судом спору у даній справі відповідає предмету позову, що поданий ОСОБА_1 та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

В контексті наведеного, суд бере до уваги встановлені вище ознаки очевидної протиправності дій ОСОБА_3 при виконанні обов'язків Міністра охорони здоров'я України та вважає, що застосування заходів забезпечення адміністративного позову у визначений вище спосіб унеможливить вчинення протиправних дій, які б в подальшому могли стати самостійним предметом судового оскарження. Таким чином, на час розгляду адміністративної справи, до вирішення позовних вимог по суті, буде встановлений правовий порядок в питанні виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України.

Докази, які б спростовували зазначені позивачем обставини в матеріалах справи відсутні, а тому вони беруться судом до уваги в якості обґрунтування наявності додаткових підстав для забезпечення адміністративного позову. При цьому, правова оцінка таких обставин підлягатиме встановленню під час судового розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 248 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - задовольнити частково.

Заборонити першому заступнику Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію повноважень Міністра охорони здоров'я України, передбачених, зокрема, але не виключно, положеннями статті 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та п. 10 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», а також іншими чинними нормативно-правовими актами України, якими вона не була наділена в порядку, передбаченому пп. 14 п. 10 про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності» від 17 липня 2003 року № 1096.

Дана ухвала підлягає негайному виконанню згідно з ч. 1 статті 156 КАС України.

Дана ухвала може бути пред'явлена до виконання у порядку та спосіб, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», у строк до 5 лютого 2022 року.

Стягувачем у виконавчому провадженні, відкритому на підставі даної ухвали, є ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), а боржником - виконуючий обов'язки Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_3 (АДРЕСА_2).

Ухвала суду, відповідно до ч. 2 статті 256 КАС України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом 15 днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян