ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року Справа № 918/890/14

Північно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Грязнов В.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14 (головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державного реєстратора реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції ОСОБА_1

про визнання відсутнім права на нерухоме майно та визнання недійсним свідоцтва про право власності

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, представник, ордер РН-№001 від 05.04.2017р.; ОСОБА_3, представник за довіреністю №27/12-18/5 від 27.12.2018р.;

відповідача - ОСОБА_4, представник, ордер КВ №770063 від 30.01.2019р.;

третіх осіб - не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Волинь-Цемент" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Дікергофф Цемент Україна") звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом (враховуючи заяву про зміну предмета позову) до товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" про:

- визнання відсутнім у товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" права власності на нерухоме майно - залізничні під'їзні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1;

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно №8116108 від 17.08.2013р. на під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, яке видане державним реєстратором Здолбунівського районного управління юстиції для ТОВ "Лювада";

- усунення перешкод в користуванні майном в частині забезпечення перешкоджання використання майна за його цільовим призначенням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без належної правової підстави набув право власності на під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, власником яких є позивач.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.01.2018р. (головуючий суддя Марач В.В., суддя Войтюк В.Р., суддя Політика Н.А.) позов задоволено частково; визнано відсутнім у товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" права власності на нерухоме майно - залізничні під'їзні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В, позначених на плані меж земельної ділянки; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно №8116108 від 17.08.2013р. на під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н., м.Здолбунів, вул. Шевченка, 1, видане державним реєстратором Здолбунівського районного управління юстиції для ТОВ "Лювада"; в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правочин щодо передачі під'їзних залізничних колій ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" до статутного капіталу ТОВ "Лювада" є таким, що вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Крім того, враховуючи відсутність державної реєстрації права власності у ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" на під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка,1, суд дійшов висновку, що останнє не набуло право власності на вказане майно, а тому не мало права розпоряджатися ним та відчужувати шляхом передачі до статутного капіталу ТОВ "Лювада". Оскільки спірний акт прийому-передачі не порушує прав позивача в частині передачі іншого зазначеного в даному акті майна, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову в цій частині та визнання відсутнім у ТОВ "Лювада" права власності на нерухоме майно - залізничні під'їзні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м.Здолбунів, вул. Шевченка, 1, довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

Враховуючи відсутність у ТОВ "Лювада" права власності на нерухоме майно - під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, суд першої інстанції повважав видачу свідоцтва про право власності на зазначене майно таким, що носить похідний характер та має наслідком порушення права позивача, а відтак підлягає визнанню недійсним.

В свою чергу, вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні майном в частині забезпечення перешкоджання використання майна - залізничні під'їзні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 за його цільовим призначенням, суд повважав заявленими передчасно, так як до постановлення рішення у даній справі та у справі №918/1377/16 кожна сторона вважала себе законним власником зазначеного майна і мала на нього відповідні документи, і ні судом, ні іншими компетентними державними органами вказані документи не визнавалися недійсними та не скасовувалися, а отже жодна із сторін не мала права стверджувати, що інша сторона чинить перешкоди у користуванні зазначеним майном. Відтак у задоволенні вимог ПАТ "Дікергофф Цемент Україна" про усунення перешкод в користуванні майном в частині забезпечення перешкоджання використання майна суд першої інстанції відмовив.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018р., рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2018р. у справі №918/890/14 скасовано в частині задоволення позовних вимог ПАТ "Дікергофф Цемент Україна" про визнання відсутнім у ТОВ "Лювада" права власності на нерухоме майно - залізничні під'їзні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл. Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В, позначених на плані меж земельної ділянки та про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 8116108 від 17.08.2013р. на під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, видане державним реєстратором Здолбунівського районного управління юстиції для ТОВ "Лювада" та в частині стягнення судового збору в розмірі 2436 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимога позивача про визнання відсутнім у ТОВ "Лювада" права власності на під'їзні залізничні колії спрямована на встановлення юридичного факту, відповідач не набув право власності на під'їзні залізничні колії за актом приймання-передачі, що було заявлене для державної реєстрації відповідачем, а не на поновлення порушених прав позивача. На думку суду апеляційної інстанції, факт відсутності у відповідача права власності на під'їзні залізничні колії міг би бути встановлений у межах спору про право власності на колії, а заявлена позивачем вимога про визнання відсутнім у відповідача права власності виходить за межі повноважень господарських судів. З огляду на встановлені постановою суду у справі №918/1377/16 обставини та враховуючи той факт, що питання про державну реєстрацію права власності на дату ухвалення оскаржуваного рішення було чинним та не було скасовано у встановленому Законом порядку, а відомості з Державного реєстру прав про право власності ТОВ "Лювада" на під'їзні залізничні колії були належним доказом набуття відповідачем права власності у встановленому законом порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно №8116108 від 17.08.2013р. на під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н., м.Здолбунів, вул. Шевченка, 1, видане державним реєстратором Здолбунівського районного управління юстиції для ТОВ "Лювада".

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні частини позовних вимог, що стосується усунення перешкод в користуванні майном в частині забезпечення перешкоджання використання майна - залізничні під'їзні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 за його цільовим призначенням, як таких, що заявлені позивачем передчасно.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.09.2018р. у справі №918/890/14 касаційну скаргу ПАТ "Дікергофф Цемент Україна" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 у справі №918/890/14 залишено без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Приймаючи дану постановку, суд касаційної інстанції зазначив про те, що відповідач прямо і послідовно заперечує відсутність у нього права власності на спірні під'їзні колії, вважаючи саме себе їх власником, тому колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про обґрунтованість доводів суду першої інстанції, що обрані позивачем способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме визнання відсутнім у ТОВ "Лювада" права власності на спірне нерухоме майно та визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно являються найбільш ефективними і такими, що не суперечать чинному законодавству, та необґрунтованість доводів апеляційного суду в цій частині, а доводи апеляційного суду не можуть бути покладені в основу судового рішення.

При цьому, колегія суддів касаційного суду зазначила, що необґрунтованість доводів апеляційного суду в частині невірності обраних позивачем способів захисту цивільних прав та інтересів не спростовує правильності врахування на підставі ст. 75 ГПК України преюдиційних висновків, викладених в чинній на момент прийняття оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №918/1377/16. Разом з тим, як вказано касаційним судом, постановою Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 918/1377/16 зазначену постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. скасовано, а рішення Господарського суду Рівненської області від 07.12.2017р. залишено в силі. Проте, ст. ст. 308-313 ГПК України не передбачено такої підстави для скасування судового рішення, що переглядається в касаційному порядку, як скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Поряд з цим, п. 3 ч. 2 ст. 320 ГПК України передбачено таку підставу для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про необхідність залишити касаційну скаргу ПАТ "Дікергофф Цемент Україна" без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018р. у даній справі - без змін.

Приватне акціонерне товариство "Дікергофф Цемент Україна" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Лювада" відмовити, а рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2018р. у даній справі залишити без змін.

Підставою для перегляду постанови суду апеляційної інстанції від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14, на думку заявника, є скасування касаційним господарським судом постанови Рівненського апеляційного господарського суду у справі №918/1377/16, преюдиційні обставини у якій стали підставою для прийняття постанови судом апеляційної інстанції, яку заявник просить переглянути за нововиявленими обставинами.

При цьому, заявник посилається на обставини встановлені судовими рішеннями Верховного Суду у справах №918/1377/16 та №918/890/14, які, на думку заявника, не підлягають доказуванню при розгляді даної заяви та повинні бути враховані апеляційним судом.

Заявник звертає увагу суду, що відчуження нерухомого майна - під’їзних залізничних колій довжиною 2,1 км., які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м.Здолбунів, вул. Шевченка, 1, від ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" до ТОВ "Лювада" шляхом внеску до статутного капіталу є незаконним, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових трав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент вчинення правочину) укладення правочинів можливе лише щодо нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано.

Окрім того, заявник вважає, що видача свідоцтва на право власності ТОВ "Лювада" від 17.08.2013 р. на залізничні під’їзні колії, порушує вимоги ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тому воно має бути визнаним недійсним.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2018 р. розгляд заяви призначено 13.12.2018 р. об 15:15 год.

Розпорядження керівника апарату суд від 12.12.2018 р. №01-04/77, у зв'язку із непрогнозованою тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії у справі - ОСОБА_5 12.12.2018 р., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.п. 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у справі №918/890/14.

Відповідно до витягу з протоколу повторного розподілу судової справи між суддями від 12.12.2018р. для розгляду заяви приватного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Грязнов В.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 р. заяву прийнято до провадження у новому складі суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 р. розгляд заяви відкладено на 21.12.2018 р. об 16:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 р. заяву публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" про відвід судді Олексюк Г.Є. та судді Гудак А.В. у даній справі визнано необґрунтованою; зупинено апеляційне провадження та передано справу для вирішення питання про відвід судді Олексюк Г.Є. та судді Гудак А.В. у даній справі в порядку, встановленому ст. 32, 39 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2018 р. заяву публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" про відвід судді Олексюк Г.Є. та судді Гудак А.В. у даній справі передано на розгляд судді Північно-західного апеляційного господарського суду Маціщук А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2018р. відмовлено у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" про відвід судді Олексюк Г.Є. та судді Гудак А.В. у даній справі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.12.2019 р. поновлено провадження у справі, розгляд заяви призначено 17.01.2019 р. об 14:30 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2019р. розгляд заяви відкладено на 30.01.2019р. об 16:00 год.; доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду м. Києва.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лювада" надіслало до суду відзив на заяву про перегляд постанови за нововиявленими обставинами (вх. №9219/18 від 12.12.2018р.), в якому просить суд прийняти даний відзив та врахувати його при розгляді заяви, поновити строк для його подачі до суду та відмовити в задоволенні заяви про перегляд постанови за нововиявленими обставинами. Відповідач зазначає, що заява позивача є безпідставною, оскільки скасована касаційним судом постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №918/1377/16 не була єдиною і самостійною підставою для прийняття постанови, що переглядається, а скасована постанова не стала підставою для прийняття апеляційним судом даної постанови. Відповідач вказує, що обґрунтування заяви зводиться до переоцінки доказів, які вже оцінювалися апеляційним судом у процесі розгляду цієї справи, і судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови у справі № 918/890/14 враховувалися правові висновки, наведені у скасованій постанові у справі № 918/1377/16, а також самостійно встановлювалися фактичні обставини, що ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах. Заява не містить жодних обґрунтованих доводів щодо можливості перегляду постанови в порядку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 320 ГПК України; Рівненський апеляційний господарський суд абсолютно правильно надав оцінку обставинам справи, що ґрунтуються на відповідних доказах, та вірно застосував норми матеріального права.

В судовому засідання 30.01.2019 р. представники заявника підтримали доводи заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14, просять суд її скасувати, прийняти нове рішення, яким рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2018р. у даній справі залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засідання 30.01.2019 р. заперечив доводи заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14, просить відмовити в її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи заяви, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Приватне акціонерне товариство "Дікергофф Цемент Україна" звернулося до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14.

Заявник обґрунтовує заяву про перегляд постанови за нововиявленими обставинами тим, що в судовому порядку постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №918/1377/16, преюдиційні обставини встановлені у якій судом, стали підставою для прийняття постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14 - скасовано постановою Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 918/1377/16.

При цьому, заявник посилається на обставини встановлені рішеннями Верховного Суду у справі №918/1377/16 та №918/890/14, які, на думку заявника, не підлягають доказуванню при розгляді даної заяви та повинні бути враховані апеляційним судом.

За таких обставин, на думку заявника, скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №918/1377/16 спростовує висновки суду, покладені в основу постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14, відтак є підставою для перегляду постанови суду за нововиявленими обставинами згідно п. 3 ч. 2 ст. 320 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 320 ГПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Таким чином, перегляд рішення за нововиявленими обставинами є спеціально встановленою процедурою і є можливим лише за умови наявності підстав для такого перегляду, встановлених Господарським процесуальним кодексом України та за умови дотримання порядку і строку подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами .

Прийняття заяви (подання) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов'язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Нововиявлена обставина - це юридичний факт, який передбачений нормами права і тягне виникнення, зміну або припинення правовідносин; юридичний факт, що має істотне значення для правильного вирішення даної конкретної справи. Якби нововиявлена обставина була відома суду під час винесення судового акта, то вона обов'язково вплинула б на остаточні висновки суду; юридичний факт, який існував на момент звернення заявника до суду з позовом і під час розгляду справи судом; юридичний факт, який не міг бути відомий ані особі, яка заявила про це в подальшому, ані суду, що розглядав справу.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Як встановлено апеляційним судом, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018р. у даній справі було скасовано рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2018р. в частині задоволення позовних вимог ПАТ "Дікергофф Цемент Україна" про визнання відсутнім у ТОВ "Лювада" права власності на нерухоме майно: залізничні під'їзні колії за адресою: Рівненська обл. Здолбунівський р-н, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В, позначених на плані меж земельної ділянки, та про визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно № 8116108 від 17.08.2013р. про право власності на під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, видане державним реєстратором Здолбунівського районного управління юстиції для ТОВ "Лювада" та в частині стягнення судового збору в розмірі 2436 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Приймаючи дану постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що вимога позивача про визнання відсутнім у ТОВ "Лювада" права власності на під'їзні залізничні колії спрямована на встановлення юридичного факту, відповідач не набув право власності на під'їзні залізничні колії за актом приймання-передачі, що було заявлене для державної реєстрації відповідачем, а не на поновлення порушених прав позивача. На думку суду апеляційної інстанції, факт відсутності у відповідача права власності на під'їзні залізничні колії міг би бути встановлений у межах спору про право власності на колії, а заявлена позивачем вимога про визнання відсутнім у відповідача права власності виходить за межі повноважень господарських судів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, беручи до уваги обставини встановлені у постанові Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 918/1377/16 та оцінюючи її за правилами ст. 75 ГПК України, вказав, що висновки суду першої інстанції в частині позовних вимог (щодо визнання відсутнім у ТзОВ "Лювада" права власності на під'їзні залізничні колії) є помилковими і такими, що суперечать дійсним обставинам справи, а відповідно не підлягають до задоволення.

Також з огляду на встановлені постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 918/1377/16 обставини та враховуючи той факт, що питання про державну реєстрацію права власності на дату ухвалення оскаржуваного рішення було чинним та не було скасовано у встановленому Законом порядку, а відомості з Державного реєстру прав про право власності ТОВ "Лювада" на під'їзні залізничні колії були належним доказом набуття відповідачем права власності у встановленому законом порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва №8116108 від 17.08.2013р. про право власності на нерухоме майно на під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою Рівненська область, Рівненський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, видане державним реєстратором Здолбунівського районного управління юстиції для ТОВ "Лювада".

В свою чергу, в подальшому постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.09.2018р. у справі № 918/1377/16, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №918/1377/16 скасовано, а рішення Господарського суду Рівненської області від 07.12.2017р. залишено в силі.

Приймаючи дану постанову, суд касаційної інстанції, враховуючи приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (статті 1, 4, 5), Цивільного кодексу України (статті 181, 182, 316, 317, 334), беручи до уваги відсутність державної реєстрації права власності у ТОВ "Здолбунівський ЗБК" на спірні під'їзні залізничні колії, зазначив, що останнє не набуло право власності на вказане майно, а тому не мало право розпоряджатися ним та відчужувати його шляхом передачі до статутного капіталу ТОВ "Лювада".

Таким чином, відчуження спірного нерухомого майна від ТОВ "Здолбунівський ЗБК" до відповідача-1 шляхом внеску до статутного капіталу, є незаконним, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону № 1952-IV (в редакції станом на момент вчинення правочину) укладення правочинів можливе лише щодо нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано.

Відтак, враховуючи встановлені обставини, суд прийшов до висновку про те, що правочин, оформлений актом, є таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 203 ЦК України, а його зміст суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України , а тому цей правочин є недійсним з моменту його укладення.

Окрім того, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що рішення державного реєстратора носить похідний характер та має наслідком порушення права позивача, а відтак підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, преюдиціальністю є обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Зі змісту ч. 4 ст. 75 ГПК України можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Колегія суддів апеляційного суду вказує, що приймаючи постанову, яку заявник просить переглянути за нововиявленими обставинами, судом було враховано на підставі ст. 75 ГПК України преюдиційні висновки, викладені в чинній на момент її прийняття постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №918/1377/16 та прийнято відповідне судове рішення.

Разом з тим, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.09.2018р., постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №918/1377/16 було скасовано.

Окрім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11.09.2018р. у справі №918/890/14 зазначив про те, що відповідач прямо і послідовно заперечує відсутність у нього права власності на спірні під'їзні колії, вважаючи саме себе їх власником, тому колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про обґрунтованість доводів суду першої інстанції, що обрані позивачем способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме визнання відсутнім у ТОВ "Лювада" права власності на спірне нерухоме майно та визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно являються найбільш ефективними і такими, що не суперечать чинному законодавству, та необґрунтованість доводів апеляційного суду в цій частині, а доводи апеляційного суду не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Верховний Суд вказав про обґрунтованість врахування судом апеляційної інстанції на підставі ст.75 ГПК України преюдиційних висновків, викладених в чинній на момент її прийняття постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №918/1377/16, оскільки в обох справах беруть участь одні і ті ж сторони і стосуються вони одного і того ж об'єкта (під'їзних залізничних колій), з приводу яких виник спір у даній справі, що переглядається, з наступних підстав. При цьому, колегія суддів касаційного суду зазначила, що необґрунтованість доводів апеляційного суду в частині невірності обраних позивачем способів захисту цивільних прав та інтересів не спростовує правильності врахування на підставі ст. 75 ГПК України преюдиційних висновків, викладених в чинній на момент прийняття оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №918/1377/16.

Разом з тим, як вказано касаційним судом, постановою Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 918/1377/16, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №918/1377/16 скасовано, а рішення Господарського суду Рівненської області від 07.12.2017р. залишено в силі.

Проте, ст. ст. 308-313 ГПК України не передбачено такої підстави для скасування судового рішення, що переглядається в касаційному порядку, як скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Поряд з цим, п. 3 ч. 2 ст. 320 ГПК України передбачено таку підставу для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, тому з урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про необхідність залишити постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018р. у даній справі - без змін.

Отже , здійснивши правовий аналіз вищевказаних норм права, дослідивши доводи заявника в заяві про перегляд постанови за нововиявленими обставинами, проаналізувавши постанову Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі №918/890/14, колегія суддів дійшла висновку, що скасування касаційним господарським судом постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2018р. у справі №918/1377/16, преюдиційні висновки, викладені в якій були покладені в основу постанови, яку заявник просить переглянути за нововиявленими обставинами є підставою для перегляду постанови суду за нововиявленими обставинами згідно п. 3 ч. 2 ст. 320 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 1994 рік на території м.Здолбунова за адресою: Рівненська область, м.Здолбунів, вул. Шевченка, 1, знаходилися два державні підприємства:

- Здолбунівський цементно-шиферний комбінат (Здолбунівський ЦШК), правонаступником якого є ПАТ "Діккегрофф Цемент Україна", відповідно до свідоцтва від 13.12.1994р. про державну реєстрацію Здолбунівського АТВТ по виробництву цементу і шиферу "Волинь";

- Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій (Здолбунівський ЗБК), частина майна якого належить ТОВ "Лювада", що підтверджується матеріалами приватизації.

ПАТ "Діккергофф Цемент Україна" є правонаступником ПАТ "Волинь-Цемент", яке є правонаступником Здолбунівського відкритого акціонерного товариства "Волинь-Цемент" (зміна типу на ПАТ відбулося у відповідності до Перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008р. № 514-VI), яке є правонаступником Здолбунівського акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь", що засноване відповідно до рішення концерну "Укрцемент" від 19.11.1994р. шляхом перетворення ДП "Здолбунівського цементно-шиферного комбінату" у Здолбунівське акціонерне товариство відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь" в процесі корпоратизації на підставі Указу Президента України № 210/93 від 15.06.1993р. "Про корпоратизацію підприємств".

01.09.1990р. постановою ОСОБА_3 міністрів Української PCP № 238 було створено Український державний концерн по виробництву цементу і азбестоцементних виробів (Укрцемент), до складу якого увійшов Здолбунівський цементно-шиферний комбінат імені 50-річчя СРСР.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України № 717 від 08.09.1993р. "Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів приватизації" 01.11.1994р. було проведено оцінку вартості об'єкта приватизації - Здолбунівського цементно-шиферного комбінату.

У відповідності з пунктами 10, 11 постанови КМУ № 717 від 08.09.1993р., до переліку майна об'єкта приватизації включалися основні засоби, в тому числі споруди, транспортні засоби та інше майно державного підприємства.

В матеріалах справи наявна відомість розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв Здолбунівського ЦШК станом на 01.11.1994р., згідно якої останній був власником споруд, будівель, іншого майна, в тому числі і залізничних колій (т.1, а.с. 50-58).

Крім того, ТОВ "Лювада" створено на підставі рішення учасників від 10.07.2012 року.

Відповідно до статуту ТОВ "Лювада" (затвердженого станом на 2012 рік), учасниками товариства визначено -ОСОБА_6 (частка в статутному капіталі 71,43% - 250 000,00 грн.) та ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" (частка в статутному капіталі 28,57% - 100 000 грн.).

Відповідно до п. 3.3. статуту товариства, статутний капітал формується за рахунок майнових та грошових внесків засновників, зокрема, грошових коштів ОСОБА_6 та майнового внеску ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" (згідно визначеного переліку, в т.ч. залізничні під'їзні колії довжиною 2.1 км) (т.1, а.с.160-167).

Попередньо , з 01.04.1989р. усе майно Здолбунівського ЗБК було передано в оренду трудовому колективу Здолбунівського ЗБК в особі Організації орендарів Орендного підприємства "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" (по тексту - ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій").

У 1994 році у процесі приватизації ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" був створений АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" у порядку, передбаченому Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993р. №57-93 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду".

Цілісний майновий комплекс "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" був викуплений організацією орендарів ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" та переданий до статутного капіталу АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" відповідно до пункту 4 вказаного Декрету, що підтверджується матеріалами на приватизацію ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" 1994 року та витягом з статуту АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" (т.1, а.с.153).

17.08.2013р. державний реєстратор Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області видав товариству з обмеженою відповідальністю "Лювада" свідоцтво №8116108 про право власності на залізничні під'їзді колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 та прийняв рішення (індексний номер 5086450) про реєстрацію права власності ТзОВ "Лювада" на залізничні під'їзді колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, зазначивши, що підставою виникнення права власності є вищезазначене свідоцтво.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України встановлено, що господарське товариство є власником, зокрема, майна переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що товариство є власником, зокрема, майна переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Частиною 1 ст. 113 ЦК України визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою вважається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Загальний порядок створення та реєстрації юридичної особи встановлений статтями 87, 88, 89 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. ОСОБА_6 державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (ч. 1 ст. 89 ЦК України).

Таким чином, беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що господарське товариство, як суб'єкт цивільних правовідносин виникає з дня його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 ЦК України встановлено, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вкладів його учасників. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній від 18.12.2011р.), установчі документи повинні містити, зокрема, відомості про розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу.

Частиною 1 ст. 91 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (тобто, з моменту державної реєстрації в силу положень ч. 4 ст. 87 ЦК України) і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, враховуючи викладене, юридична особа як учасник цивільних правовідносин та як суб`єкт права власності виникає з дня її державної реєстрації.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю (статут) підлягають державній реєстрації (ст. 8 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Враховуючи те, що юридична особа стає учасником цивільних правовідносин з дня її державної реєстрації, установчі документи юридичної особи набувають чинності з дня державної реєстрації такої юридичної особи, тому органи юридичної особи вважаються такими, що діють від імені юридичної особи та на підставі установчих документів юридичної особи після (з дня) державної реєстрації юридичної особи.

Як встановлено апеляційним судом, товариство з обмеженою відповідальністю "Лювада" (код ЄДРПОУ 38305990) зареєстровано 25.07.2012р., номер запису 1 596 102 0000 000969, тому саме з цієї дати товариство набуло статусу юридичної особи, стало учасником цивільних правовідносин та потенційним суб`єктом права власності, набуло цивільної дієздатності, виконавчий орган товариства отримав правову можливість набувати цивільних прав і обов`язків та здійснювати їх від імені товариства.

Разом з тим, як встановлено апеляційним судом, акт приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Лювада" було підписано директором товариства 10.07.2012р., тобто до державної реєстрації товариства.

При цьому, акт приймання-передачі майна до статутного капіталу товариства підписаний зі сторони товариства - директором, проте відповідно до п. 5.3 статуту товариства (т.2, а.с. 203-219) призначення і звільнення виконавчого органу товариства (директора) згідно п.5.6 статуту належить до виключної компетенції зборів учасників товариства.

Таким чином, до моменту створення товариства та його реєстрації виконавчого органу товариства існувати не могло, у матеріалах справи відсутні рішення зборів учасників щодо призначення ОСОБА_6 на посаду директора.

Окрім того, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги твердження відповідача-1 щодо правомочності директора товариства укладати угоди до моменту реєстрації юридичної особи на підставі ст. 8 Закону України "Про господарські товариства", а також щодо подальшого схвалення товариством акту-прийому передачі майна, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про господарські товариства" товариство може відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

Згідно ст. 84 ГК України, угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови подальшого схвалення товариством у порядку, визначеному законом та установчими документами.

Однак, відповідачем-1 не доведено суду, а судом не встановлено схвалення товариством спірного правочину; в матеріалах справи відсутні будь-які докази такого схвалення товариством. При цьому, як вже зазначено вище, спірний правочин укладено не засновником, а директором товариства.

Також, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження правомірності розпорядження під'їзними залізничними коліями ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій, оскільки правовстановлюючого документа, за яким би останній набув права власності на дане майне відповідачем-1 не надано з причини його відсутності, юридичну особу товариства припинено.

Отже, враховуючи вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що правочин щодо передачі під'їзних залізничних колій товариством з обмеженою відповідальністю "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" є таким, що вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

При цьому, враховуючи приписи ч. 6 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент вчинення правочину), суд апеляційної інстанції зазначає, що правочин щодо відчуження нерухомого майна може вчиняти лише особа, право власності якої на нерухоме майно, яке є предметом правочину, зареєстровано за такою особою у встановленому законом порядку.

Відповідно до акту приймання-передачі майна до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада", особою, яка передавала майно, а отже, і мала бути власником такого майна було товариство з обмеженою відповідальністю "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" (код ЄДРПОУ 37646057).

В свою чергу, товариство з обмеженою відповідальністю "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій було зареєстроване як юридична особа 15.04.2011р., запис № 1 596 102 0000 000871.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав, право власності на об`єкт нерухомого майна (номер об'єкта - 135486356226) - під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська обл., Здолбнівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, реєструвалося лише за ТОВ "Лювада" 17.08.2013р. на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції і така реєстрація проводилася вперше.

Тобто, з моменту введення в дію Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який встановив обов`язкову державну реєстрацію факту виникнення або переходу права власності на нерухоме майно (в тому числі підїзні залізничні колії), право власності на вказане майно не реєструвалося.

Однак, діюче на той час законодавства (2010-2012 роки) - Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (статті 1, 4, 5), Цивільний кодекс України (статті 181, 182, 331, 334 ) пов'язувало факт виникнення або переходу права власності не нерухоме майно з моментом (днем) державної реєстрації.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої державної реєстрації відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 316 названого Кодексу встановлено, що право власності - це право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 цього ж Кодексу унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Отже, враховуючи приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (статті 1, 4, 5), Цивільного кодексу України (статті 181, 182, 316, 317, 334), враховуючи відсутність державної реєстрації права власності у ТОВ "Здолбунівський ЗБК" на спірні під'їзні залізничні колії, останнє не набуло право власності на вказане майно, а тому не мало право розпоряджатися ним та відчужувати його шляхом передачі до статутного капіталу ТОВ "Лювада".

Таким чином, відчуження нерухомого майна - під'їзних залізничних колій довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, - від ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій до ТОВ "Лювада" шляхом внеску до статутного капіталу, є незаконним, оскільки укладення такого правочину можливе лише щодо нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано.

Відтак, беручи до уваги те, що спірний акт прийому-передачі майна до статутного капіталу товариства не порушує прав позивача в частині передачі іншого зазначеного в даному акті майна, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову в частині визнання відсутнім у ТОВ "Лювада" права власності на нерухоме майно: залізничні під'їзні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1. довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

Щодо позовних вимог позивача про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно №8116108 від 17.08.2013р. на під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, видане державним реєстратором Здолбунівського районного управління юстиції для ТОВ "Лювада", суд зазначає наступне.

Статтею ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням вказаних норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З огляду на положення зазначених вище правових норм та принципу диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема, ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р. № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов'язки, тобто не є правочином.

Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава (правочин), у зв'язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочин не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє.

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту своїх цивільних прав шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно відповідає положенням статей 55, 124 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, враховуючи встановлені обставини щодо відсутності у ТОВ "Лювада" права власності на нерухоме майно: під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою Рівненська обл., Рівненський р-н., м. Здолбунів, вул.Шевченка, 1, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно №8116108 від 17.08.2013р. носить похідний характер та має наслідком порушення права позивача, а відтак підлягає визнанню недійсним.

Окрім того, суд першої інстанції, враховуючи обставини щодо невідповідності заявлених прав вимогам законодавства та невідповідності поданих документів вимогам законодавства, вірно вказав, що державний реєстратор Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції повинен був керуватись ч. 2 ст. 24 та п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV та прийняти рішення про відмову в державній реєстрації права власності ТОВ "Лювада" на під'їзні залізничні колії. Також, видача свідоцтва на право власності ТОВ "Лювада" на залізничні під'їзні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, порушує вимоги ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Щодо вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні майном в частині забезпечення перешкоджання використання майна - залізничні під'їзні колії, за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 за його цільовим призначенням, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачу в здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних нежитлових приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Отже, задоволення негаторного позову можливе за сукупністю двох підстав: наявність у позивача права вимоги усунення перешкод; вчинення перешкод відповідачем. За відсутністю хоча б однієї з обставин, підстави для задоволення негаторного позову відсутні.

Позивач в заяві про зміну предмета позову просить суд усунути перешкод в користуванні майном в частині забезпечення перешкоджання використання майна - залізничні під'їзні колії, за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1 за його цільовим призначенням.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач ні в заяві про зміну предмету позову, ні в позовній заяві в новій редакції ніяким чином не обґрунтовує, яким чином відповідач перешкоджає в користуванні та розпоряджанні майном та яким саме способом потрібно усунути дані порушення.

Таким чином, беручи до уваги те, що позивачем не доведено суду, що відповідач наразі перешкоджає в користуванні та розпоряджанні майном - залізничними під'їзними коліями, за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, а також не зазначено те, яким саме способом потрібно усунути дані порушення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Про необхідність дотримання принципів, встановлених вищезазначеною статтею Конвенції, відмічено, зокрема, в Рішенні Європейського суду з прав людини від 09.11.2017р. у справі "Д.С. проти України" (Заява №24107/13). В даному рішенні ЄСПЛ відмітив, що обставинами, що призвели до порушення Конвенції є відсутність ефективного засобу правового захисту скарг заявника.

Відповідно до ст.12 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом до суду) господарським судам підвідомчі справи саме у господарських спорах, а не про визнання юридичних фактів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст.16 ЦК України.

За змістом п.1 ч.2, ч.3 цієї статті одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч.ч.2- 5 ст. 13 цього Кодексу.

Крім того, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що, якщо одна сторона договору вважає цей договір припиненим, а отже і припиненими її зобов'язання за даним договором, проте, друга сторона договору не погоджується з припиненням такого договору та зобов'язань першої сторони за ним, і на думку першої сторони таке невизнання порушує її права або охоронювані законом інтереси, то перша сторона договору може звернутися з позовом про визнання такого договору припиненим.

Отже, враховуючи те, що відповідач у даній справі прямо і послідовно заперечує відсутність у нього права власності на спірні під'їзні колії, вважаючи саме себе їх власником, тому обрані позивачем способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме визнання відсутнім у ТОВ "Лювада" права власності на спірне нерухоме майно та визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно являються найбільш ефективними та такими, що не суперечать чинному законодавству.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.

В силу ч. 4 ст. 325 ГПК України у разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 320 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд приймає постанову - якщо переглядалася постанова суду.

Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку задоволити заяву ПАТ Дікергофф Цемент Україна" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14, скасувати дану постанову, а рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2018р. у даній справі - залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ "Лювада" - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд заяви покладаються на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-283, 325 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву приватного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14 - задоволити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 р. у справі №918/890/14 - скасувати.

3. Рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2018р. у справі № 918/890/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" - без задоволення.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" на користь приватного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" 5481 грн. судового збору за розгляд даної заяви.

5. Місцевому господарському суду видати судовий наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

7. Матеріали справи повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений 04 лютого 2019 р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Гудак А.В.