ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1205/19 Справа № 201/3187/18

Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н.В. Доповідач - Макаров М. О.

Категорія 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2018 року позивач звернувся до суду із позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.

Позов мотивований тим, що позивач з 16 листопада 2015 року був прийнятий на посаду заступника начальника відділу мікро-, малого та середнього бізнесу у філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України, а 15 лютого 2016 року переведений на посаду начальника цього відділу.

При режимі робочого часу з 9.00 год. до 18.00 год. з понеділка по п'ятницю, робота в банку була організована таким чином, що він вимушений був працювати понад норму робочого часу у 40 годин на тиждень, а також у вихідні і святкові дні.

26 лютого 2018 року він звернувся із заявою про звільнення з 28 лютого 2018 року на підставі ч. 3 ст.38 КЗпП України у зв'язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, а 27 лютого 2018 року до його трудової книжки був внесений запис про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, без зазначення частини 3 цієї статті.

А вже 28 лютого 2018 року відповідач листом № 103.28-13 повідомив його про відмову у звільненні на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Цього ж дня до трудової книжки внесений запис про визнання недійсним запису про звільнення за власним бажанням.

В подальшому наказом № 545-к від 01 березня 2018 року його було звільнено за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України і до трудової книжки внесений відповідний запис.

Позивач зазначає, що звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України відбулося внаслідок тиску роботодавця, через його небажання визнавати порушення трудового законодавства. Користуючись тим, що позивач мав намір якнайшвидше працевлаштуватися на нову роботу, його безпосередній керівник - начальник Дніпропетровського обласного управління AT «Ощадбанк» ОСОБА_2 погрожував йому, вмовляв написати таку заяву. Пообіцяв, що позивач буде звільнений за власним бажанням, якщо відпрацює два тижні і водночас схиляв до звільнення за згодою сторін, що дозволить не відпрацьовувати два тижні.

Як стверджує позивач, він мав бути звільнений на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, але користуючись його складною ситуацією, роботодавець схилив його до написання заяви про звільнення за угодою сторін.

Враховуючи викладене, просив суд змінити формулювання причини звільнення із звільнення за угодою сторін (п. 1 ст.36 КЗпП України) на звільнення за власним бажанням (ч. 3 ст.38 КЗпП України). А у зв'язку із тим, що позивач мав бути звільнений на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України, посилаючись на норми ст.ст. 44, 116 цього Колесу, просив стягнути вихідну допомогу в сумі 62 745 грн., а також середньомісячний заробіток за час її затримки в сумі 20 915грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що припинення трудового договору за угодою сторін, на відміну від звільнення працівника за власним бажанням, можливості відкликання працівником заяви про звільнення не передбачено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовну заяву в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2018 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 3184/К від 12.11.2015р. прийнятий на посаду заступника начальника відділу мікро-, малого та середнього бізнесу у філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» з 16.11.2015р. на період відпустки основного працівника, з восьмигодинним робочим днем (а.с. № 83).

Позивача прийнято за його власноручно написаною заявою від 10.11.2015р. про прийняття на роботу тимчасово, на час відпустки ОСОБА_3 по догляду за дитиною і досягнення нею трирічного віку (а.с. № 82).

У заяві ОСОБА_1 зазначив, що він ознайомлення з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, Колективним договором, Кодексом корпоративної етики, Стандартами якісного обслуговування клієнтів, умовами оплати та праці AT «Ощадбанк».

Наказом № 3191/к від 12.11.2015р. на підставі підпунктів 2.1.1, 2.1.2 Положення про встановлення та скасування персональних надбавок до посадових окладів працівникам AT «Ощадбанк», затвердженого постановою правління AT «Ощадбанк» від 27.11.2003р. № 243, зі змінами та доповненнями, в редакції постанови правління від 24.12.2014р. № 1068, ОСОБА_1 з 16.11.2015р. встановлені надбавки за набутий досвід та високу професійну майстерність у розмірі 98% і надбавку за складність та інтенсивність роботи у розмірі 85% посадового окладу (а.с. № 84).

Наказом № 391/к від 15.12.2016р. ОСОБА_1 за його згодою переведено на посаду начальника відділу мікро-, малого та середнього бізнесу філії- Дніпропетровське обласне управління AT «Ощадбанк» (а.с. № 85, 86).

Наказом № 392/к від 15.12.2016р. йому з 15.02.2016р. встановлені надбавки за набутий досвід і високу професійну майстерність у розмірі 70 % і надбавку за складність та інтенсивність роботи у розмірі 70% посадового окладу (а.с. № 87).

Наказом № 607-к від 08.08.2016р. на позивача, за його згодою, було покладено тимчасове виконання обов'язків заступника начальника філії-Дніпропетровське обласне управління AT «Ощадбанк» з мікро-, малого та середнього бізнесу зі збереженням раніше встановлених надбавок та доплат (а.с. № 88).

Позивач вважає порушенням трудового законодавства те, що він працював поза межами робочого часу, який він вважає надурочним часом, без отримання відповідного дозволу профспілкової організації, про що свідчить факт його перебування на роботі, підтверджений робочою перепискою (а.с. № 21-36).

Як встановлено судом першої інстанції, при прийнятті на роботу, ОСОБА_1 був проінформований про умови праці, зазначивши про це у заяві про прийняття на роботу. Був ознайомлення з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, Колективним договором, Кодексом корпоративної етики, Стандартами якісного обслуговування клієнтів, умовами оплати та праці AT «Ощадбанк».

Крім того, відповідно до п. 16.8.1. Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом ВАТ «Ощадбанк» від 08.02.2011р. (а.с. № 65 - 77), працівникам надається додаткова відпустка тривалістю до 7-ми календарних днів за особливий характер праці з ненормованим робочим днем, які на рівні регіонального управління обіймають посади: заступника начальника управління, головний бухгалтер управління, начальник управління (у складі головного управління); начальник відділу, заступник головного бухгалтера управління; заступник начальника відділу, головний бухгалтер ОПЕРв та ін.

Пунктом 10.18. Колективного договору передбачено, що встановлення надбавки за складність та інтенсивність роботи працівникам, які за специфікою роботи працюють в особливо інтенсивному режимі, та за виконання роботи, що потребує постійної концентрації зусиль.

На підставі підпунктів 2.1.1, 2.1.2 Положення про встановлення та скасування персональних надбавок до посадових окладів працівникам AT «Ощадбанк», затвердженого постановою правління AT «Ощадбанк» від 27.11.2003р. № 243, зі змінами та доповненнями, в редакції постанови правління від 24.12.2014р. № 1068, наказом № 3191/к від 12.11.2015р. ОСОБА_1 з 16.11.2015р. встановлені надбавки за набутий досвід та високу професійну майстерність у розмірі 98% і надбавку за складність та інтенсивність роботи у розмірі 85% посадового окладу.

Наказом № 392/к від 15.12.2016р. йому з 15.02.2016р. були встановлені надбавки за набутий досвід і високу професійну майстерність у розмірі 70 % і надбавку за складність та інтенсивність роботи у розмірі 70% посадового окладу.

З наведених наказів і локальних актів банка видно, що позивач обіймав посади з особливим характером праці і ненормованим робочим днем.

Виконання роботи за цими посадами, відповідно до умов Колективного договору, компенсувалось додатковою відпусткою тривалістю у сім календарних днів і доплатою за такий режим роботи у вигляді надбавки за складність та інтенсивність, встановленої у процентному відношенні до посадового окладу.

ОСОБА_1, як керівником відділу, на ім'я начальника філії - Дніпропетровське обласне управління 16.06.2017р., 26.06.2017р., 27.06.2017р. були подані службові записки про необхідність роботи у вихідні його, як керівника, так і підпорядкованих працівників відділу.

На підставі службових записок були видані відповідні накази: наказ № 1770-к від 23.06.2017р. «Про роботу у вихідний день 17 червня 2017р.» у зв'язку з виробничою необхідністю. За роботу у вихідний день пунктом 2 наказу передбачена оплата відповідно чинному законодавству України; наказ № 1788-к від 23.06.2017р. «Про роботу у вихідний день 24, 25 червня 2017 року та у святковий день 28 червня 2017 року» у зв'язку з виробничою необхідністю. Пунктом 4 наказу передбачена оплата відповідно чинному законодавству України; наказ № 1911-к від 04.07.2017р. «Про роботу у святковий день 28 червня 2017 року та у вихідний день 02 липня 2017 року» у зв'язку з виробничою необхідністю, в якому також пунктом 4 передбачена оплата відповідно чинному законодавству України (а.с. № 89 - 95).

Відмітки про вихід позивача на роботу 17, 24, 25 і 28 червня 2017 року відображені у табелі обліку використання робочого часу за червень 2017р. (а.с. № 98). За даними відомості про заробітну плату за червень 2017 року за роботу у ці дні позивач отримав оплату праці у подвійному розмірі - 1 610 грн. (а.с. № 102).

Разом із тим, сторонами не надано відповідних документів (наказів, табелів обліку) про роботу у вихідні дні 04.02.2018р. і 10.02.2018р.

Позивач стверджує, що службові записки про необхідність роботи у вихідні дні 04.02.2018р. і 10.02.2018р. на ім'я начальника управління позивач він не надавав, відповідні накази не видавались, і відмітки в табелі обліку використання робочого часу відсутні.

Облік використання робочого часу має бути підтверджений відповідними первинними бухгалтерськими документами, форми й порядок яких встановлені відповідними нормативними документами.

Зокрема, наказом Держкомстату України від 05.12.2008р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» передбачені типові форми: № П-5 «Табель обліку використання робочого часу», № П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника», № П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)».

Як зазначено у п. 16.4. Колективного договору АТ «Ощадбанк» для обліку використання робочого часу усіх категорій працюючих Банку, контролю за дотриманням працівниками встановленого Правилами внутрішнього трудового розпорядку режиму робочого часу, отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці в установах Банку застосовуються табелі обліку використання робочого часу.

У табелі обліку робочого часу по числах місяця відмічаються дні явок та неявок працівників на роботу: тривалість роботи у годинах та хвилин кожного, чергові, навчальні відпустки, відпустки по догляду за дитиною, інші невиходи. Причини невиходів на роботу відображаються відповідною умовною позначкою - літерою.

Умовні позначення видів затрат робочого часу та невиходів на роботу наведено у типовій формі № 11-5 табелю обліку використання робочого часу, затвердженого наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008р. № 489 (а.с. № 73).

Хоч форма табелю обліку використання робочого затверджена відповідним наказом Держкомстату, але порядок його складання і затвердження визначає самостійно роботодавець власним локальним нормативним актом.

Позивач за наказом № 39-к від 04.01.2018р. «Про табель обліку використання робочого часу» був призначений відповідальним за складання табелю обліку використання робочого часу у відділі, що не суперечить закону.

Суду не надано доказів того, що факт перебування позивача на робочому місці у вихідні, святкові дні і поза межами робочого часу, оформлений відповідними наказами, табелями обліку робочого часу, відомостями про виплату заробітної плати.

Отже доводи позивача, що доказом перебування на робочому місці можуть бути дані з електронної пропускної системи, оскільки вона, перш за все, слугує для дозволу на прохід персоналу, проїзд транспортних засобів або переміщення матеріалів через вхід (вихід) і не є першоджерелом обліку робочого часу, в той час як табель обліку робочого часу є первинним документом щодо обліку розрахунків з персоналом, не можуть бути покладені в основу рішення суду.

Як встановлено судом першої інстанції та вбається із позовних вимог, накази про роботу у вихідні і святкові дні позивачем виконані, він сам був ініціатором роботи в ці дні.

Позивач не посилався у поданій заяві від 26.02.2018р. про звільнення на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України на порушення вимог ст. 107 КЗпП України, не посилається на і у позові на порушення цієї норми.

Також встановлено, що 26.02.2018р. позивач звернувся до роботодавця із заявою про звільнення з 28.02.2018р. на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства щодо оплати відпустки (ст. 21 Закону України «Про відпустки»), недотримання вимог щодо норм тривалості робочого часу, несплата залучення працівників до роботи у вихідні і святкові дні.

27.02.2018р. роботодавцем виданий наказ № 526-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу мікро-, малого та середнього бізнесу з 28.02.2018р. за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України без зазначення частини 3 цієї статті (а.с. № 108).

Водночас, листом від 28.02.2018р. позивачу повідомлено про відсутність фактів порушень трудового законодавства з боку роботодавця та відмовлено у звільненні на зазначених підставах, і наказом № 526-к від 27.02.2018р. скасовано попередній (а.с. № 109, 110).

Потім, 01.03.2018р. позивачем було подано власноруч написану заяву про звільнення з посади з 01.03.2018р. за п.1 ст.36 КЗпП України (а.с. № 18).

Наказом від 01.03.2018р. № 545-к позивача звільнено з посади, здійснено розрахунок компенсації за невикористану щорічну відпустку у кількості 55 календарних днів (а.с. № 19). Із наказом позивач ознайомлений того ж дня, на що вказує його підпис.

В трудову книжку ОСОБА_1 внесені відповідні записи: 28.02.2018р. про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, про недійсність цього запису та 01.03.2018р. про звільненні за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. № 14).

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд обґрунтовано виходив з того, що припинення трудового договору за угодою сторін, на відміну від звільнення працівника за власним бажанням, можливості відкликання працівником заяви про звільнення не передбачено. Отже, на момент розгляду спору сторони дійшли згоди про припинення договору за угодою сторін. З урахуванням цих обставин, що вимога позивача про зміну формулювання причин звільнення не може бути задоволена. Не підлягають задоволенню й вимоги про стягнення вихідної допомоги, а також середнього заробітку за час затримки її виплати, оскільки ці вимоги є похідними від вимог при умові звільнення за ст. 38 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 50 КЗпП України визначено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Відповідно до ст. 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Статтею 62 КЗпП України обмежені надурочні роботи - роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61), а відповідно до ст. 64 КЗпП України надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації.

Між тим, варто зазначити, що режим ненормованого робочого дня може встановлюватися для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу (п. 1 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці від 10.10.1997р. № 7, далі - Рекомендації № 7). За потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу. Робота в режимі ненормованого робочого дня не вважається надурочною. Міра праці в такому разі визначається не лише тривалістю робочого часу, але й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Перелік професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день на підприємстві, визначається колективним договором.

На працівників із ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу. У зв'язку із цим роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад установлену тривалість робочого часу.

Кількість годин перепрацьованого часу за такого режиму визначається в колективному договорі. Обов'язки працівників із ненормованим робочим днем мають бути зафіксовані у трудовому договорі, посадових інструкціях, правилах внутрішнього трудового розпорядку таким чином, щоб була передбачена можливість зазвичай виконувати ці обов'язки в межах нормальної тривалості робочого часу.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі працівникам із ненормованим робочим днем надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону від 15.11.1996р. № 504/96-ВР «Про відпустки»).

Як вбачається з матеріалів справи, у п. 16.8.1. Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом ВАТ «Ощадбанк» від 08 лютого 2011 року (а.с. 65 - 77), працівникам надається додаткова відпустка тривалістю до 7-ми календарних днів за особливий характер праці з ненормованим робочим днем, які на рівні регіонального управління обіймають посади: заступника начальника управління, головний бухгалтер управління, начальник управління (у складі головного управління); начальник відділу, заступник головного бухгалтера управління; заступник начальника відділу, головний бухгалтер ОПЕРв та ін.

Тобто посади які обіймав позивач відносяться, відповідно до Колективного договору, до посад з особливим характером праці з ненормованим робочим днем, тобто посилання в позовній заяві та апеляційній скарзі на те, що відповідачем порушено умови трудового законодавства, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивачем невірно розуміється, що факт перебування на робочому місці у неробочий час є свідченням виконання надурочної роботи., доказів про виклик на роботу або ж примушування до роботи поза межами робочого часу суду надано не було.

Доводи апелянта про те, що він був змушений виходити на роботу у святкові дні, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки факт перебування на роботі не може свідчити про виконання трудових обов'язків на вимогу роботодавця.

Посилання ОСОБА_1 на те, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення, оскільки заява про звільнення за угодою сторін подана ним під тиском, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів останнього.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений 04.02.2019 року

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т .Р. Куценко