Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 562/2260/15

провадження № 61-30846св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідач - ОСОБА_4,

законні представники - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представник законних представників - ОСОБА_7,

треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, орган опіки і піклування Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 травня 2017 року у складі суддів Шеремет А. М., Хилевич С. В., Григоренко М. П.,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У серпні 2016 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало уточнену позовну заяву до ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6, у якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_8 за кредитним договором, укладеним 22 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_8, яка станом на 01 серпня 2015 року складає 2 497 441,16 грн, у тому числі 1 036 760,07 грн - заборгованості за кредитом; 742 187,90 грн - заборгованості за відсотками; 1 507 013,28 грн - пені, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/належним експертом на стадії оцінки майна.

Позов мотивовано тим, що на підставі кредитного договору від 22 лютого 2008 року, укладеного з ВАТ «Сведбанк», назва якого була змінена на ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_8 отримала кредит в сумі 55 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних з кінцевим терміном погашення в строк до 21 лютого 2018 року.

В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором 22 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за умовами якого останні передали в іпотеку трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.

В подальшому право власності на вказану квартиру набула ОСОБА_4

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», укладено договори факторингу, за якими банк відступив та, відповідно позивач набув право вимоги за вищевказаним кредитним та іпотечним договорами.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань утворилась заборгованість, яка станом на 01 серпня 2015 року становить по тілу кредиту 1 036 760,07 грн, відсотках 742 187,90 грн та пені 1 507 013,28 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилався на те, що рішенням апеляційного суду Рівненської області від 26 січня 2015 року було скасовано рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 березня 2013 року, яким було визнано вищевказаний кредитний договір недійсним. У задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено. Разом з тим, під час дії вказаного незаконного судового рішення суду першої інстанції з реєстру іпотек було виключено запис про обтяження іпотечного майна та це майно відчужено іпотекодавцями за договором купівлі-продажу, а в подальшому набуто за договором дарування відповідачем ОСОБА_4

У зв'язку з наведеним позивач вважає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек, тому у зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, власником якої на даний час є відповідач.

Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 серпня 2016 року у справі замінено неналежних відповідачів - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 на належного відповідача - ОСОБА_4, в інтересах якої діють законні представники ОСОБА_5 та ОСОБА_6

До участі у справі у якості третіх осіб залучено ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 21 грудня 2016 року у складі судді Шуляка А. С. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент відчуження спірної квартири, вона не перебувала під обтяженням, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на даний час спірна квартира в іпотеці не перебуває.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_8 за кредитним договором, укладеним 22 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_8, яка станом на 01 серпня 2015 року складає 2 497 441,16 грн, у тому числі 1 036 760,07 грн - заборгованості за кредитом; 742 187,90 грн - заборгованості за відсотками; 1 507 013,28 грн - пені, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/належним експертом на стадії оцінки майна.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ухвалення судом рішення про недійсність кредитного договору, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Апеляційний суд дійшов висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на ОСОБА_4 відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, оскільки до неї перейшло право власності на квартиру.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, законні представники ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалене ним рішення з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності законних представників ОСОБА_4, за відсутності їх представника та представника органу опіки і піклування, участь у розгляді справи з метою захисту неповнолітньої ОСОБА_4 була обов'язковою.

Суд апеляційної інстанції порушив права неповнолітньої, звернувши стягнення на належну їй на праві власності квартиру, яка є її єдиним житлом.

Вказують на те, що у зв'язку з визнанням іпотечного договору недійсним іпотека була припинена, після скасування відповідного рішення іпотека не поновлювалась. На момент укладення купівлі-продажу та договору дарування квартира в іпотеці не перебувала. ОСОБА_8, як власник квартири мала право нею розпоряджатися, а ОСОБА_6, який придбав вказану квартиру за відплатним договором був добросовісним набувачем, яким також є і ОСОБА_4, яка отримала квартиру у дар.

Установивши, що рішенням суду кредитний договір було визнано недійсним і на його підставі запис про обтяження майна іпотекою виключено з Реєстру, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку», оскільки під час переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_4 вона предметом іпотеки не була. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі №6201цс14, у зв'язку з чим безпідставним є посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-53цс15.

Поза увагою апеляційного суду залишилась та обставина, що позивач просить звернути стягнення на квартиру як предмет іпотеки, яка в іпотеці не перебуває. Позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заборгованості за кредитним договором.

В оскаржуваному рішенні суду апеляційної інстанції не вказано початкової ціни предмета іпотеки.

Заявники посилаються на те, що звернення стягнення на спірну квартиру може бути проведене лише після виселення осіб, які у ній проживають. Підстав для виселення без надання іншого житла немає.

Крім того, в матеріалах справи відсутні належним чином завірені копії договорів факторингу, відсутній нотаріально посвідчений договір про уступку прав за іпотечним договором, відсутні відомості про державну реєстрацію відступлення прав саме за іпотечним договором від 08 травня 2008 року.

ПАТ «Сведбанк», ТОВ «ФК «Вектор Плюс», ТОВ «Кредитні ініціативи» належним способом не повідомили відповідача, як боржника про уступку банком права вимоги та укладення договорів факторингу, тому у відповідача не виникло зобов'язання перед ТОВ «Кредитні ініціативи». Позивач не повідомив у належний спосіб про звернення стягнення на предмет іпотеки, повідомлення про усунення порушень не надіслав.

Крім того, заявники вказують на те, що позов пред'явлено зі спливом позовної давності, що є підставо для відмови у позові, про що заявлено під час розгляду справи та подано відповідну заяву, яку суд не розглянув.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано Верховному Суду.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» не погодилось з доводами законних представників відповідача ОСОБА_4 та просило залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що 22 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк», назва якого змінена на ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала у кредит грошові кошти у розмірі 55 000 доларів США на строк з 22 лютого 2008 року по 21 лютого 2018 року.

В забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, за умовами якого останні передали в іпотеку банку належну їм на праві спільної сумісної власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», укладено договори факторингу, за якими банк відступив та, відповідно позивач набув право вимоги за вищевказаним кредитним та іпотечним договорам.

Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором та нового іпотекодержателя за іпотечним договором, іпотекодавцями згідно якого є ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5

Позичальник належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання по кредитному договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка станом на 01 серпня 2015 року становить суму у розмірі 47 971 доларів США, що за курсом Національного банку України на дату розрахунку складало - 1 036 760,07 грн, по відсотках - 34 341,83 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на дату розрахунку складало - 742 187,90 грн.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 березня 2013 року позов ОСОБА_8 до ПАТ «Сведбанк» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним задоволено. Визнано недійсним кредитний договір, укладений між ОСОБА_8 та ВАТ «Сведбанк», назву якого змінено на ПАТ «Сведбанк».

В період чинності вказаного судового рішення та під час виключення запису про іпотеку з Державного реєстру іпотек іпотекодавці ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 09 квітня 2013 року відчужили спірну квартиру ОСОБА_6, який за договором дарування від 20 червня 2013 року подарував її неповнолітній ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 26 січня 2015 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 березня 2013 року, яким було визнано кредитний договір недійсним скасовано та у задоволенні позову відмовлено.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (правагосподарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна,навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. У такому разі іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

У разі неспростування презумпції правомірності договору (стаття 204 ЦК України), усі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Ухвалення судом рішення про недійсність кредитного договору, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Тобто, обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою збереглось, а на ОСОБА_4, як нового власника іпотечного майна, відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» поширюється статус іпотекодавця за іпотечним договором.

З урахуванням наведеного та виходячи з тлумачення сутності іпотеки, змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін, як однієї із умов надання (отримання) кредиту.

Відповідно до статтей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Пунктом 11 іпотечного договору, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на Предмет іпотеки в разі невиконання Іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у т.ч. якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та іпотечним договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься у пунктах 12.3.1 та 12.3.2 іпотечного договору.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі статтею 12 цього Закону в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четвертастатті 631 ЦК України).

У пункті 20 іпотечного договору встановлено, що строк позовної давності за будь-якими вимогами іпотекодержателя, що випливають з цього договору, встановлюються тривалістю десять років.

За таких обставин, вбачаються необґрунтованими доводи касаційної скарги відповідача про безпідставне незастосування судом строку позовної давності, оскільки такий строк позивачем не пропущено.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, забезпеченого іпотекою, порушення обов'язків іпотекодавцями, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та ухвалив рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/належним експертом на стадії оцінки майна.

При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише незазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судового рішення.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18).

За таких обставин, доводи касаційної скарги про незазначення у резолютивній частині рішення апеляційного суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не впливають на правильність висновків суду щодо наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки та не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Апеляційний суд у рішенні зазначив усі інші складові, які, відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», мають міститись у ньому, зокрема усі складові заборгованості, опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя та спосіб реалізації предмета іпотеки.

Не ґрунтуються на вимогах закону посилання заявників на те, що звернення стягнення на спірну квартиру може бути проведене лише після виселення осіб, які у ній проживають, оскільки позивач має право на захист своїх прав у обраний спосіб, зокрема, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і для реалізації такого способу захисту, виселення, як передумова не є.

Також вбачаються необґрунтованими посилання у касаційній скарзі на порушення прав неповнолітньої ОСОБА_4 на житло, оскільки у даній справі питання щодо виселення не вирішувалось і до предмету спору не входить.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не довів факт направлення письмових вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, повідомлення про усунення порушень є необґрунтованими, оскільки направлення вимоги про усунення порушень, передбаченої частиною першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», стосується позасудового врегулювання звернення стягнення. При цьому, частиною другою вказаної статті встановлено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Досудове врегулювання є правом, а не обов'язком кредитора.

Також не беруться до уваги доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом порушено процесуальне право відповідача на захист та участь у розгляді справи, зокрема розгляд справи за відсутності законних представників ОСОБА_4, за відсутності їх представника та представника органу опіки і піклування, оскільки останні були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи апеляційним судом, їх явка обов'язковою судом не визнавалась. При цьому, законні представники ОСОБА_4 не були обмежені у процесуальних правах та у повній мірі користувалися ними, зокрема подавали заяви та заперечення на апеляційну скаргу. У письмовій заяві третя особа - орган опіки і піклування Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області просила розглядати справу з її відсутності.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу законних представників ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. О. Лесько

І. М. Фаловська