Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 524/7927/16-ц

провадження № 61-30751св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), ПогрібногоС. О., СтупакО.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - Кременчуцька міська рада Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області на рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що вона є членом сім'ї наймача кімнати в гуртожитку НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1, у якій зареєстрована та постійно проживає разом з малолітньою донькою. Наймач ОСОБА_4 зареєстрований за вказаною адресою, проте з 2006 року не проживає, жодним чином не піклується про утримання жилого приміщення, не сплачує комунальні послуги, які обраховуються з урахуванням його реєстрації, у зв'язку з чим на підставі вимог статей 71, 72 ЖК Української РСР просила визнати його таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року у складі головуючого-судді Андрієць Д. Д. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у позивача, яка є членом сім'ї наймача кімнати в гуртожитку, відсутні правові підстави для звернення з позовом про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням гуртожитку.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргуОСОБА_3 задоволено.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року скасовано, позов задоволено.

Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - кімнатою в гуртожитку НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване доведеністю позовних вимог, оскільки відповідач відсутній за місцем реєстрації без поважних причин більше строку, визначеного статтею 71 ЖК України.

06 листопада 2017 року Кременчуцька міська рада Полтавської області подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірне житло - кімната в гуртожитку, який перебуває у власності територіальної громади міста, тому позивач не може висувати вимоги про визнання відповідача ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, правові підстави для цього відсутні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу та матеріали касаційного провадження 29 травня 2018 року передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року справу повернуто на розгляд Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі комунального госпрозрахункового житлово-експлуатаційного підприємства «Автозаводське» та відносить до житлового фонду міста Кременчук Полтавської області.

Згідно рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 19 березня 2010 року «Про впорядкування статусу житлових будинків, формування та використання фондів житла спеціального призначення та для тимчасового проживання громадян у м. Кременчуці» будинку АДРЕСА_1 надано статус гуртожитку.

У вказаному будинку в кімнаті НОМЕР_1 зареєстровані наймач ОСОБА_4 та його донька ОСОБА_3

Згідно актів товариства з обмеженою відповідальністю «Житлорембутсервіс» № 24 від 14 березня 2012 року та № 1835 від 05 жовтня 2016 року свідки підтвердили факт не проживання ОСОБА_4 у спірній кімнаті з 2006 року.

Відповідно до статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСРніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом статей 71, 72 ЖК Української РСР наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом.

За правилами статті 61 ЖК Української РСР житлово-експлуатаційна організація, а при її відсутності - підприємство, установа, організація як наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення. Вони вправі, зокрема, пред'являти позови про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення і виселення в зв'язку з систематичним порушенням правил співжиття, псуванням і руйнуванням жилих приміщень. Однак у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі ст. 18 ЖК (наприклад, про визнання ордера недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім'ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.

При розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Положення ЖК Української РСР не передбачають право наймача кімнати в гуртожитку та членів його сім'ї звертатись до суду з вимогами про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку, разом з тим положеннями ЦК України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, саме власник гуртожитку може звернутися до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в ньому.

Частиною першою статті 15 ЦК Українивстановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що у позивача, яка не є власником або наймачем, а є членом сім'ї наймача кімнати в гуртожитку, не виникло право на звернення до суду з позовом про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням в гуртожитку, яке перебуває у власності територіальної громади міста.

При цьому, судом першої інстанції роз'яснено позивачу її право, передбачене статтею 106 ЖК Української РСР, на звернення із заявою про визнання її наймачем кімнати в гуртожитку АДРЕСА_1, що в подальшому сприятиме вирішенню питань щодо приватизації кімнати в гуртожитку та оформлення субсидії на сплату комунальних послуг.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наділення позивача правом на звернення до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку, виходячи з порушення її прав щодо приватизації кімнати в гуртожитку, отримання субсидії на оплату комунальних послуг, безпідставно пославшись на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15, згідно якої визначено, що на мешканців гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71, 72 ЖК Української РСР.

Разом з тим у вказаній постанові зазначено, що правом на звернення з позовом про визнання особи такою., що втратила право користування жилим приміщенням в гуртожитку, який належить до комунальної власності наділена міська рада, а не член сім'ї наймача.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуКременчуцької міської ради Полтавської області задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2017 року скасувати, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак