ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №820/4521/18

адміністративне провадження №К/9901/66344/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Шевченко О.В. від 03 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бондара В.О., Кононенко З.О. , Калитки О. М. від 14 листопада 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати пункт 6 рішення № 20 від 23 лютого 2018 року Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум;

зобов`язати Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок з урахуванням раніше виплаченої суми та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату (доплату) позивачу одноразової грошової допомоги з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975 (далі - Порядок № 975);

зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання про перерахунок та призначення одноразової грошової допомоги позивачу з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975, з урахуванням раніше виплаченої суми.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що оскільки у квітні 2017 року було збільшено розмір одноразової грошової допомоги до 250-кратного прожиткового мінімуму, то прийняття відповідачем у січні 2018 року рішення про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму не відповідало вимогам законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до пункту б частини першої статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в чинній на час встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Згідно з пунктом б частини першої статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону № 2004-VIII від 06 квітня 2017, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі, зокрема, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Крім того, стаття 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» (у редакції Закону, що діє з 07 травня 2017 року) розповсюджується на категорії військовослужбовців, які зазначені у підпункті 4 пункту другого статті 16 цього Закону, а саме: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ними під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ними обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Отже, стаття 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у редакції після 07 травня 2017 року не підлягає застосуванню у спорах за участю військовослужбовців строкової служби.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в період з листопада 1979 року по лютий 1982 року у складі діючої армії під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов`язку) в Демократичній Республіці Афганістан.

Під час проходження служби позивач отримав поранення, контузію, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країні (ДРА), де велись бойові дії, внаслідок чого в подальшому отримав інвалідність.

Відповідно до довідки МСЕК від 13 січня 2017 року серії 12 ААА № 444878 позивачу було первинно встановлено III групу інвалідності з 10 січня 2017 року пов`язану з виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, яка діє до 10 січня 2018 року.

Враховуючи відмови відповідачів в добровільному порядку виплатити одноразову грошову допомогу, яка виплачується військовослужбовцю у випадку отримання інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, позивач неодноразово звертався до суду за захистом порушених прав.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2017 року у справі № 642/4581/17, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей"; зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядком № 975, зобов`язано Міністерство оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядку № 975.

На виконання вказаного рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_2 було направлено висновок та документи позивача до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги.

На виконання судових рішень по справі № 642/4581/17 Міністерством оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, прийнято рішення № 20 від 23 лютого 2018 року, пунктом 6 якого вирішено призначити позивачу одноразову допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, що становить 206700,00 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що рішення стосовно виплати одноразової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму прийнято 23 лютого 2018 року. Натомість, Законом № 2004-VIII, який набрав чинності з 07 травня 2017 року, до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було внесено ряд змін, зокрема, текст статті 16-2 викладено в такій редакції: одноразова грошова допомога призначається і виплачується у 250-кратному прожитковому мінімумі, встановленому законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту другого статті 16 цього Закону).

Відтак, враховуючи, що інвалідність позивачу була встановлена після звільнення з військової служби з причин поранення, контузії та захворювання пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а рішення компетентного органу стосовно призначення одноразової допомоги прийнято після внесення змін Законом № 2004-VIII до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова виплата позивачу має становити 250-кратний прожитковий мінімум.

Крім того зазначає, що виняток, зазначений у пункті 4 частини другої статті 16-2, не поширюється на випадок встановлення особі інвалідності після її звільнення з військової служби.

У свою чергу, згідно пункту 2 "Прикінцевих положень" Закону № 2004-VIII встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Крім того зазначає, що виняток, зазначений у пункті 4 частини другої статті 16-2 не поширюється на випадок встановлення особі інвалідності після її звільнення з військової служби, відтак, законодавець пов`язує право отримання одноразової допомоги з причиною встановлення інвалідності і не обмежує право особи з видом проходження військової служби у минулому.

Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Предметом спору у цій справі є вимога перерахунку одноразової грошової допомогу як інваліду ІІІ групи.

До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.

Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Також суд виходить з того, що розмір одноразової грошової допомоги відповідно Закону № 2004-VIII збільшений, право на отримання грошової допомоги у більшому розмірі встановлено відповідно до пункту 2 перехідних положень даного закону а саме, з 08 травня 2017 року, крім осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення компетентним органом про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги. Суд бере до уваги, що відповідно до Пояснювальної записки до проекту цього Закону, основною метою даного закону є потреба у наданні додаткових соціальних гарантій учасникам антитерористичної операції, членам їх сімей, пораненим військовослужбовцям, а також сім`ям, члени яких загинули під час проведення антитерористичної операції, зокрема, у частині поліпшення фінансово-матеріального стану зазначених категорій осіб.

Суд зазначає, що при застосуванні норми права, яка допускає неоднозначне розуміння, необхідно враховуючи її текстуальне значення (букву закону), обов`язково з`ясовувати дійсну легітимну мету законодавця, яка встановлюється, зокрема, через аналіз пояснювальної записки до проекту закону та інформації про його обговорення під час прийняття в парламенті (стенограми пленарних засідань Верховної Ради України, виступ доповідача по цьому проекту під час його розгляду у першому читанні, висновків профільних комітетів та структурних підрозділів апарату парламенту, що здійснювали експертно-юридичний аналіз проекту закону тощо), а також дослідження генезису розвитку відповідних законодавчих змін, дійсної суті проблеми, що підлягає вирішенню на рівні прийняття закону.

Таким чином, Законом № 1774-VIII звужене коло осіб, які мають право на безстрокове отримання одноразової допомоги у зв`язку із пораненням (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, шляхом встановлення окремого порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги для військовослужбовців строкової військової служби, а Законом № 2004-VIII визначено дату з якої, відповідна особа має право на одноразову грошову допомогу у збільшеному розмірі, з урахуванням моменту прийняття рішення компетентним органом про виплату такої допомоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову строкову службу.

Таким чином, встановивши, що позивач був військовослужбовцем строкової служби та втратив право на отримання одноразової грошової допомоги з набуттям чинності Законом № 1774-VIII, суди першої та апеляційної інстанції правомірно відмовили у перерахунку вже отриманої виплати одноразової допомоги.

Аналогічна правова позиція вкладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справах № 820/1670/18, 820/1028/18, 820/1389/18.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 листопада 2018 року № 9-р/2018 зазначив, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом. Конституційний Суд України вважає, що складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у пунктах 1-4 цього абзацу, не можуть бути скасовані законом.

Не може бути скасоване законом також право на пенсійне забезпечення, яке, як зазначив Конституційний Суд України, «є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно зі статтею 46 Конституції України це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення» (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Водночас інші складові права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх при формуванні соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

03 серпня 1997 року набрав чинності Закон України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини "Валентина Ніканорівна Великода проти України" від 03 червня 2014 року (заява № 43331/12) зазначено про те, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акта, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. Зменшення розміру пенсії могло бути обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася Україна.

Відповідно до пункту 36 рішення у справі «Серебрянський проти України» (№54704/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що не погоджується з тим, що вимога заявника щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до Дня перемоги у розмірі, рівному п`яти мінімальним пенсіям за віком, становила «законі сподівання» у значенні практики Суду з цього питання. Національний суд розглянув твердження заявника та навів підстави свого рішення, яке не може вважатися свавільним або необґрунтованим. Дійсно, закони України про державний бюджет на 2007 та 2008 роки вплинули на заявника, але національний суд, посилаючись на відсутність зворотної дії рішень Конституційного Суду України, чітко постановив, що заявник отримав виплату, на яку він мав право відповідно до національного законодавства станом на момент, коли вона мала виплачуватися.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко