ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа №1340/4084/18

23 січня 2019 року

зал судових засідань №10

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Лунь З.І.,

секретар судового засідання Магиревич Ю.Д.,

за участю:

позивача Др.-ОСОБА_1 ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_5 Республіки ОСОБА_6-ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Закарпатської митниці ДФС про скасування картки відмови,-

в с т а н о в и в:

громадянин ОСОБА_5 Республіки ОСОБА_7-ОСОБА_1 ОСОБА_2 (місце проживання: 81783, Львівська область, Жидачівський район, с.Володимирці, вул.Шкільна, 1А) звернувся до суду з позовом до Закарпатської митниці ДФС (місцезнаходження: 88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Собранецька, 20), в якому просить суд:

-скасувати картку відмови відповідача у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 22.07.2018 за UA305260/2018/00093;

-скасувати картку відмови відповідача у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 25.08.2018 за UA305260/2018/00122;

-визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати відповідача утриматись від надання відмови у пропуску на митну територію України другого транспортного засобу особистого користування за кодом УКТЗЕД 8703, який зареєстрований у ОСОБА_6 на ОСОБА_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним двічі здійснювалось ввезення на митну територію України належних йому транспортних засобів у режимі тимчасового ввезення строком на один рік на підставі Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул ,1990 рік). Проте, інспектором митниці було відмовлено позивачу у пропуску через митний кордон України його власного автомобіля, який зареєстрований в ОСОБА_6, про що було складено оскаржувані картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначає, що відповідно до Конвенції про тимчасове ввезення, до якої приєдналася Україна, не передбачено будь-яких обмежень щодо кількості транспортних засобів комерційного чи приватного використання, які можуть бути ввезені громадянами-нерезидентами, а тому позивач має право тимчасово ввозити на митну територію України необмежену кількість належних йому на праві власності автомобілів приватного використання, що зареєстровані не на території України.

Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що Митний кодекс України чітко та без будь-яких виключень передбачає, що громадяни звільняються від оподаткування митними платежами при ввезенні на митну територію України транспортних засобів особистого користування у кількості не більше однієї одиниці, а тому при повторному ввезенні позивачем автомобіля йому було запропоновано внести фінансові гарантії в розмірі митних платежів, від чого позивач відмовився. На думку відповідача, поміщення транспортних засобів особистого користування громадянами – нерезидентами, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 т), 8711 згідно з УКТ ЗЕД в режим тимчасового ввезення строком на один рік здійснюється за умови сплати необхідних митних платежів та зборів, чого зроблено позивачем не було. Щодо посилання на Міжнародну конвенцію зазначив, що держава Україна має право встановлювати додаткові обмеження, зокрема, у вигляді визначення поняття «транспортного засобу особистого користування», визначаючи, що для таких цілей сприймаються транспортні засоби у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію. Вважає, що в даному випадку митний орган діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, просили суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засідання щодо задоволення позовних вимог заперечив, вважає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що у задоволені позову необхідно відмовити, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_5 Республіки ОСОБА_7-ОСОБА_1 ОСОБА_2 є нерезидентом України, водночас має постійне місце проживання в Україні згідно з посвідкою на постійне проживання №ІН017810, виданою 21.02.2013, органом 4601(а.с.125).

22.07.2018 при здійсненні митного контролю відповідачем видано картку-відмову UA305260/2018/00093, якою громадянину ОСОБА_5 Республіки ОСОБА_6-ОСОБА_1 ОСОБА_2 відмовлено в митному оформлені та пропуску транспортного засобу, який ввозився позивачем з метою тимчасового ввезення.

Картка відмови видана громадянину ОСОБА_5 Республіки ОСОБА_7-ОСОБА_1 ОСОБА_2 у зв'язку з недотриманням вимог п.60 ч.1 ст.4 МК України, що стосується ввезення транспортного засобу за кодом УКТЗЕД 8703, вимог п.1 ст.305, п.3 ст.379 МК України в частині сплати грошової застави за товар та п.1, 3,4 ст.4 гр.3 Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул, 1990).

02.08.2018 не погоджуючись із рішенням відповідача, громадянин ОСОБА_5 Республіки ОСОБА_7-ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся з скаргою до Закарпатської митниці ДФС про визнання протиправними дій та скасування картки-відмови UA305260/2018/00093.

За результатами розгляду вказаної скарги, Закарпатська митниця ДФС прийняла рішення, якою відмовила у її задоволеннні.

Після прибуття в Україну, як стверджує позивач, він змушений був повернутися до ОСОБА_6 авіатранспортом.

25.08.2018 позивач знову здійснював перетин кордону України через митний пост «Лужанка» Закарпатської митниці іншим своїм власним автомобілем – свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ZBI216126532 від 18.07.2018. В ході проведення митних формальностей посадовою особою митого посту «Лужанка» Закарпатської митниці ДФС виявлено, що згідно з наявною в ЄАІС ДМСУ інформацією, позивачем не вивезено за межі митної території України транспортні засоби, зокрема: автомобіль марки HUMMER H2, реєстраційний номерний знак PAFZD427, номер кузова НОМЕР_1, ввезений на митну територію України 22.07.2018, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ZBI1288508419 від 23.03.2018.

Громадянином ОСОБА_5 Республіки ОСОБА_7-ОСОБА_1 ОСОБА_2 було здійснено ввезення на митну територію України відповідно до ч.1 ст.381 Митного кодексу України два транспортні засоби за товарною позицією 8703 згідно УКТЗЕД, які на даний час не вивезено за межі території України, що не відповідає п.60 ст.4 Митного кодексу України. Враховуючи те, що позивач відмовився задекларувати транспортний засіб марки HUMMER H2 як товар в порядку особистого користування, відповідно до ч.2 ст.379 Митного кодексу України, йому було видано картку відмови UA305260/2018/00122 від 25.08.2018.

Вважаючи картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів UA305260/2018/00093 від 22.07.2018 та UA305260/2018/00122 від 25.08.2018, оформлених головним державним інспектором Закарпатської митниці ДФС протиправними, позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування.

Суд , при вирішенні спору по суті, виходить з такого.

Відповідно до пп. в) п.33 ч.1 ст.4 Митного кодексу України (далі - МК України)нерезиденти це фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.

За змістом ст. 103 МК України, тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Частиною 1 ст. 105 МК України передбачено, що у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами поміщуються виключно товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у ст.189 цього Кодексу та в Додатках B.1 - B.9, C, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990), на умовах, визначених цими Додатками, а також повітряні судна, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу.

Так, відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення» № 1661-IV від 24.03.2004, Верховна Рада України постановила приєднатися до Конвенції про тимчасове ввезення та Додатків A, B.1 - B.9, C, D та E до неї, прийнятих 26 червня 1990 року у м. Стамбулі (далі - Конвенція).

Відповідно до п.п. (а), (с) ст. 1 Додатка С до Конвенції, для цілей цього Додатка, термін:

(а) «транспортні засоби» означає будь-яке судно (у тому числі ліхтери, баржі та шаланди, навіть якщо вони перевозяться на борту судна, і судна на підводних крилах), апарати на повітряній подушці, літальні апарати, наземні транспортні засоби (у тому числі велосипеди з двигунами, причепи, напівпричепи і поєднання транспортних засобів), і рухомий склад залізничного транспорту; а також їхні звичайні запасні частини, додаткові пристосування та обладнання, які перевозяться на борту транспортних засобів (включаючи спеціальне обладнання, що використовується для завантаження, розвантаження, обробки та захисту вантажів);

(c) «приватне використання» означає перевезення особою виключно для особистих потреб, за винятком будь-якого комерційного використання;

Згідно з п. (а) ст. 2 Додатка С до Конвенції, користуються правом на тимчасове ввезення відповідно до ст.2 цієї Конвенції транспортні засоби комерційного чи приватного використання.

Пунктом (b) ст. 5 Додатка С до Конвенції передбачено, що для того, щоб можна було скористатись правами на пільги, що надаються цим Додатком, транспортні засоби приватного використання повинні бути зареєстрованими на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім'я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись та використовуватись особами, які постійно проживають на такій території.

Частинами 1 та 2 ст. 380 МК України встановлено, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об'єктом оподаткування митними платежами (ч.2 ст. 380МК України).

Тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб (крім ТЗ особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД) (абз. 1, 2 ч. 4 ст. 380 МКУ).

При цьому пунктом 60 статті 4 МК України визначено, що транспортні засоби особистого користування це наземні транспортні засоби товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепи до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, плавучі засоби та повітряні судна, що зареєстровані на території відповідної країни, перебувають у власності або тимчасовому користуванні відповідного громадянина та ввозяться або вивозяться цим громадянином у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно.

Судом встановлено, що громадянином ОСОБА_5 Республіки ОСОБА_6-ОСОБА_1 ОСОБА_2 було здійснено ввезення на митну територію України два транспортні засоби: за свідоцтвом реєстрацію транспортного засобу ZBI216126532 від 18.07.2018, за свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу ZBI1288508419 від 23.03.2018 за товарною позицією 8703 згідно УКТЗЕД.

Таким чином, у разі тимчасового ввезення громадянами-нерезидентами транспортних засобів у кількості більше однієї одиниці на кожну товарну позицію, їх пропуск через митний кордон України здійснюється відповідно до ч. 2 ст. 379 МКУ в порядку, передбаченому для підприємств, під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення.

Згідно ч. 2 ст. 379 МК України пропуск через митний кордон України товарів (крім транспортних засобів особистого користування), сумарна фактурна вартість та/або загальна вага яких перевищують критерії, встановлені ч.1 ст. 374 цього Кодексу, що ввозяться громадянами на митну територію України тимчасово або з метою транзиту, здійснюється в порядку, передбаченому для підприємств, під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення (транзит).

Відповідно до ст. 104 МК України митний режим тимчасового ввезення може бути застосований до товарів, що надходять на митну територію України, та до товарів, що зберігаються під митним контролем або поміщені в інший митний режим, який передбачає їх перебування під митним контролем.

Законодавством України з питань державної митної справи можуть бути визначені документи, які використовуються для декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення в митний режим тимчасового ввезення замість митної декларації.

Орган доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митному режимі тимчасового ввезення, повинен пересвідчитися у можливості ідентифікації цих товарів, транспортних засобів при їх реекспорті.

Для ідентифікації товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що поміщуються у митний режим тимчасового ввезення, можуть застосовуватися засоби, передбачені частинами другою і третьою статті 326 цього Кодексу. Зазначені засоби застосовуються органами доходів і зборів тільки у тих випадках, коли комерційні способи забезпечення ідентифікації є недостатніми.

З огляду на наведені норми законодавства та враховуючи положення п.60 ст. 4 МК України, суд дійшов висновку, що позивач, як нерезидент, може ввезти на територію України в режимі «тимчасове ввезення» в порядку передбаченому ст. 380 МК України транспортні засоби у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 196 МК, не можуть бути пропущені через митний кордон України товари, що переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог цього Кодексу та інших законів України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім цього, при ввезенні транспортного засобу, позивач має надати письмове зобов'язання про його зворотне вивезення, митну декларацію та сплатити митні платежі, які підлягали б сплаті при імпорті такого транспортного засобу.

Суд критично ставиться до зазначеного в судовому засіданні позивачем, що ним не було одночасно ввезено двох транспортних засобів, оскільки одночасність, позивач розуміє як один і той же проміжок часу. Суд зауважує, що одночасне ввезення транспортного засобу не залежить від кількості одночасного ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України в режимі «тимчасове ввезення» транспортних засобів, а визначається як кількість транспортних засобів, що ввезено або ввозиться ними на митну територію України в режимі «тимчасове ввезення» в порядку передбаченому ст. 380 МК України. Іншими словами, в порядку передбаченому ст. 380 МК України громадянами-нерезидентами на митну територію України може бути ввезено в режимі «тимчасове ввезення» один транспортний засіб особистого користування в розумінні п. 60 ст. 4 МК України.

Аргументи позивача щодо того, що за Конвенцією він має право ввозити на територію України більше одного транспортного засобу особистого користування спростовуються тим, що відповідно до Конвенції (п. «с» ст.1 Додатка А Конвенції) документом на тимчасове ввезення, що використовується для тимчасового ввезення є книжка CPD. Відповідно до п. «а» ст.1 цього ж Додатка Конвенції документ на тимчасове ввезення означає міжнародний митний документ, що приймається як митна декларація і дозволяє ідентифікувати транспортні засоби та містить чинну гарантію на покриття ввізного мита і податків.

Судом встановлено, що книжки CPD позивачем при перетині митного кордону України представлено не було у зв’язку із відсутністю такої.

Щодо покликань позивача на те, що умовами Конвенції про тимчасове ввезення не передбачено будь-яких обмежень щодо кількості транспортних засобів комерційного чи приватного характеру, які можуть бути ввезені громадянами-нерезидентами на митну територію України, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Митний кодекс України не є єдиним документом, що регулює суспільні відносини в галузі митної справи при тимчасовому ввезенні транспортних засобів.

Так, відповідно до ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.7 Митного кодексу України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, Конвенція про тимчасове ввезення (дата підписання: 26.06.1990, дата приєднання України: 24.03.2004, далі – Конвенція) з 22.09.2004 є невід'ємною частиною національного законодавства в галузі митної справи.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Конвенції кожна із Договірних Сторін зобов'язується надавати згоду на тимчасове ввезення товарів (у тому числі транспортних засобів), зазначених у Додатках до цієї Конвенції.

Згідно з ч.4 ст.4 Конвенції для товарів (у тому числі транспортних засобів), на які під час ввезення поширюються заборони чи обмеження відповідно до національного законодавства, може вимагатися додаткова гарантія, відповідно до положень, встановлених національним законодавством.

Разом з тим, ст. 19 Конвенції передбачено, що положення названого документа не створюють перешкод для застосування заборон та обмежень, які випливають з національних законів та нормативних актів і ґрунтуються на міркуваннях неекономічного характеру, таких, як міркування моралі чи піклування про громадський порядок, міркування громадської безпеки, гігієни чи здоров'я населення, або міркування ветеринарного чи фітосанітарного порядку, пов'язані із захистом диких видів тварин і рослин, яким загрожує вимирання (знищення), або міркування захисту авторських прав та промислової власності.

Таким чином, виходячи з викладеного, національне законодавство може закріплювати певні обмеження та заборони щодо тимчасового ввезення товарів на митну територію України і такі обмеження не сприймаються Конвенцією як порушення її норм.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що позивачем при митному оформленні відповідного транспортного засобу позивачем не дотримано всіх встановлених законодавством вимог, зокрема не сплачено митні платежі, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення відповідача є законними та обґрунтованими, а позов таким, що задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача про визнання дій відповідача протиправними та зобов’язання відповідача утриматись від надання відмови у пропуску на митну територію України другого транспортного засобу особистого користування за кодом УКТЗЕД 8703, який зареєстрований у ОСОБА_6 на ОСОБА_2, то під час розгляду справи представник позивача не пояснив суду в чому він вбачає відмінність чи відокремленість таких дій та бездіяльності відповідача від їх документальної форми як завершення цього процесу - картки відмови у прийнятті митної декларації, яку в силу наведених вище положень МК України може бути оскаржена до суду. На думку суду, в даному випадку належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача є оскарження саме картки відмови, а не дій по її оформленню.

Судом також береться до уваги, що, відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України судові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01.02.2019.

Суддя Лунь З.І.