ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" січня 2019 р. Cправа № 902/629/18

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом приватного підприємства "Кедр-ВВ", м.Вінниця

до приватного сільськогосподарського підприємства "Україна", с.Кинашів Тульчинського району Вінницької області

про стягнення 59375,16 грн заборгованості згідно договору поставки

за участю представника позивача ОСОБА_1, діє на підставі довіреності від 24.07.2018 та

представника відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 22.10.2018)

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 28.09.2018 надійшла позовна заява приватного підприємства "Кедр-ВВ" про стягнення з приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" 59375,16 грн заборгованості, нарахованої з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №11/11 від 11.09.2017 стосовно оплати за отриману продукцію.

Ухвалою суду від 03.10.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/629/18 для розгляду за правилами загального позовного провадження

23.10.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву вх.№02.1-34/4365/18, в якому останній зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам Закону. Так, укладений Договір №11/1 не містить умов стосовно порядку розрахунків. Відповідач, згідно платіжного доручення №99 від 02.02.2018, сплатив кошти за отриману продукцію у розмірі 75231,70 грн та в подальшому на першу вимогу позивача (претензію від 03.05.2018) платіжним дорученням №328 від 10.05.2018 перерахував решту суми в розмірі 75231,70 грн. Таким чином, приватне сільськогосподарське підприємство "Україна" виконало свої зобов’язання, передбачені договором поставки від 11.09.2017.

Під час підготовчого судового засідання, 18.12.2018, за клопотанням учасників процесу, з метою надання сторонам можливості реалізувати надані їм Господарським процесуальним кодексом України права, зокрема на подання усіх наявних доказів в обґрунтування вимоги і заперечень, оголошувалась перерва до 15.01.2019.

На визначену судом дату (15.01.2019) з’явились представники обох сторін, які під час судового засідання звернулись до суду з заявою про проведення розгляду даної справи по суті 15.01.2019.

Провівши розгляд справи по суті 15.01.2019 суд вийшов до нарадчої кімнати та оголосив, що вступна та резолютивна частина рішення буде оголошена 16.01.2019, про що сторони були повідомлені під підпис, у відповідній розписці суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

11.09.2017 між приватним підприємством «Кедр-ВВ» (далі по тексту також - позивач, продавець) та приватним сільськогосподарським підприємством «Україна» (далі по тексту також – відповідач, покупець) укладено договір поставки "на умовах відстрочення кінцевого рахунку" №11/1 (далі по тексту також – Договір №11/1).

Згідно предмету Договору, сторони домовилися, що постачальник зобов’язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі по тексту також - товар), а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його вартість, сплативши за нього визначену Договором грошову суму або здійснити розрахунок за товар авальованим векселем на умовах та в порядку, передбаченому Договором та додатками до Договору (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.1.2. Договору, найменування товару, його кількість, ціна, строки оплати ціни товару та її доларовий еквівалент, а також інші умови, визначені в додатках до цього Договору, які є його невід’ємною частиною.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.3 Договору, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в додатках до Договору.

В судовому засіданні 15.01.2019 представник позивача подав письмову заяву, в якій зазначив, що надати суду додаткові угоди до договору поставки №11/1 від 11.09.2017 немає змоги по причині їх відсутності (неукладення).

Таким чином, в ході судового розгляду справи судом встановлено , що сторонами не підписані додатки до Договору, про які зазначено у п.1.2.

Проаналізувавши зміст договору поставки №11/1 від 11.09.2017 (зокрема, п.2.4), суд дійшов висновку, що сторони передбачили дві форми оплати за товар: "авансовий" та "відстрочений" платіж.

При цьому зі змісту пункту 2.3 слідує, що підставою розрахунку за товар є вимога постачальника до покупця (а.с.11).

На виконання умов Договору, позивачем, згідно видаткової накладної №КР196 від 11.09.2017 поставлено, а відповідачем прийнято товар в кількості 1070 л на суму 150463,40 грн.

02.02.2018 відповідач, відповідно до платіжного доручення №99 від 02.02.2018, частково сплатив вартість отриманого товару за вказаною видатковою накладною в розмірі 75231,70 грн.

03.05.2018 позивачем на адресу відповідача направлено претензію №3 з вимогою сплатити до 10.05.2018 суму основного боргу за договором поставки в розмірі 75231,70 грн та загальну суму штрафу і пені в розмірі 29647,30 грн, що нараховані з посиланням позивача на несвоєчасну сплату заборгованості.

10.05.2018 відповідач сплатив решту вартості товару в розмірі 75231,70 грн, що підтверджується платіжним дорученням №328.

04.09.2018 позивач направив на адресу відповідача лист-претензію №5 від 04.09.2018 щодо сплати пені та штрафу за договором поставки в загальній сумі 59375,16 грн.

Зазначена вимога залишена позивачем без виконання, у зв’язку із чим позивач звернувся із даним позовом про її стягнення в судовому порядку.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), ст.173 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст.173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. До вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 та п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Так, відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено раніше, із змісту назви договору та п.2.4 слідує, що сторони погодили таку форму оплати, як "відстрочення платежу". Слід зазначити, що відстрочення платежу - це визначення строку, після спливу якого (терміну, з настанням якого) покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати отриманого товару.

Враховуючи, що підставою розрахунку за товар останні також передбачили "вимогу постачальника до покупця" (п.2.3), суд дійшов висновку, що обов'язок стосовно оплати отриманого товару сторони пов'язали з моментом пред'явлення відповідної вимоги.

В матеріалах справи міститься вимога приватного підприємства «Кедр-ВВ» до приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» про сплату заборгованості, яка датована 03.05.2018.

Отримавши вказану вимогу, відповідач 10.05.2018 сплатив визначену позивачем суму основного боргу.

Таким чином, останній виконав своє зобов’язання по оплаті вартості отриманого товару з дортиманням строку, передбаченого ч.2 ст.530 ГПК України.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що приватним сільськогосподарським підприємством «Україна» не порушені умови договору поставки №11/1 від 11.09.2017 та норми законодавства в частині строку оплати товару.

Оскільки відповідач виконав своє зобов’язання не порушивши права та інтереси позивача, у суду відсутні підстави для застосування до останнього господарських санкцій (штрафу, пені), а також 3% річних та інфляційних нарахувань.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позивачем при зверненні до суду з даним позовом не доведено порушення відповідачем строку на оплату вартості товару, з яким останній пов’язує наявність права на отримання визначених в позовній заяві вимог.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 31 січня 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - ПП "Кедр-ВВ", вул.І.Савченка, буд.23, м.Вінниця, 21001;

3 - ПСП "Україна", вул.Першотравнева, 1, с.Кинашів Тульчинського району Вінницької області, 23607.