ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2019 р. Справа№ 911/1316/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» в особі Білоцерківського районного підрозділу

на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2018

у справі № 911/1316/18 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» в особі Білоцерківського районного підрозділу

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «СБЕРБАНК»

про визначення класу напруги

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Київобленерго» в особі Білоцерківського районного підрозділу (надалі - ПрАТ «Київобленерго», позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ» (далі - відповідач, ТОВ «Інтер-ГТВ») про визначення ТОВ «Інтер-ГТВ» споживачем електричної енергії другого класу диференційованого за ступенем напруги в точці розподілу електричної енергії із ступенем напруги 6 кВ, посилаючись на відмову відповідача внести зміни до договору

№ 8797 про постачання електричної енергії відповідно до вимог чинного законодавства в частині встановлення іншого класу напруги електричної енергії.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «СБЕРБАНК» (надалі - АТ «СБЕРБАНК», третя особа).

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.09.2018 у справі №911/1316/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів, з яким він звернувся до суду є неефективним, з огляду на неможливість реального виконання такого рішення, у тому числі, шляхом примусового його виконання органами державної виконавчої служби.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначає, що оскаржуване судове рішення прийнято всупереч наданих позивачем доказів, без урахування фактичних обставин справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Зокрема, скаржник посилається на те, що рішення суду ґрунтується на припущенні, що задоволення позову не сприятиме укладенню договору; судом не застосовано іншого способу захисту прав позивача, який, на його думку буде ефективним; спосіб захисту, який обрано при поданні позову, на переконання позивача, є ефективним; факт визнання відповідача таким, що відноситься до 2 класу напруги надасть можливість переукласти договір на нових умовах.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2018 апеляційну скаргу ПрАТ «Київобленерго» підрозділу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Дикунської С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2018 апеляційну скаргу ПрАТ «Київобленерго» на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2018 у справі № 911/1316/18 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2018 відкрито апеляційне провадження за зазначеною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.01.2019. Відповідачеві та третій особі встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідач та третя особа своїм правом, наданим їм ст. 263 ГПК України не скористались, відзивів на апеляційну скаргу не подали.

У судовому засіданні 21.01.2019 представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвали нове про задоволення позовних вимог.

Відповідач та третя особа у судове засідання своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце судового розгляду учасники справи були повідомлені належним чином.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників апелянта та третьої особи, судова колегія, з урахуванням приписів ч. 12 ст. 270 ГПК України, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за їх відсутності.

21.01.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим ухвалене у справі № 911/1316/18 рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2018 має бути залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом 19.01.2004 між Білоцерківським РЕМ Відкритого акціонерного товариства «Білоцерківський район електричних мереж № 1» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ» (Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 8797/79 (надалі - Договір).

На підставі пункту 1 Договору постачальник зобов'язався постачати електричну енергію споживачу, а споживач - оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Додатком 3.1 до Договору відповідачеві встановлено 1-й клас напруги.

Пунктом 9.4 Договору визначено, що спірні питання та розбіжності щодо виконання умов цього договору, щодо яких сторонами не буде досягнуто згоди, вирішуються в Господарському суді Київської області у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до абз.2 пункту 9.5 Договору розірвання договору, перегляд його умов, внесення доповнень може бути здійснено і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку визначеному законодавством України та ПКЕЕ.

Як вбачається з матеріалів справи, листом № 1601 від 31.07.2014 (а.с. 26) позивач надіслав відповідачеві пропозицію укласти договір № 8797 про постачання електричної енергії в новій редакції, однак відповідач листом № 44/1723 від 15.09.2014 (а.с. 27) відмовився укладати такий договір з причини неузгодження ним другого класу споживача електричної енергії, диференційованого за ступенями напруги

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що згідно з п. 3.2. Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого Постановою НКРЕ № 1052 від 13.08.1998 (в редакції Постанови НКРЕ № 1110 від 30.06.2011), до 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ.

Відповідно до підпункту 2 п. 5 Порядку клас субспоживача визначається за класом в точці (точках) продажу електричної енергії субспоживачу у випадку, коли відшкодування основному споживачу вартості обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж, які використовуються для передачі електричної енергії субспоживачу, здійснюється постачальником електричної енергії за регульованим тарифом відповідно до договору між основним споживачем та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Позивач вважає, що на підставі пункту 2.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, відповідачеві, як споживачу електричної енергії, електроустановки якого приєднані до мереж основного споживача (ПрАТ «Росава»), згідно п. 2 Акту розмежування балансової належності електромереж укладеного між ними, - встановлено межу балансової належності електроустановок на кабельних наконечниках 6Кв ГПП-2 в комірках 1, 4, 9, 11, 13, 10, 38, 14, 16, 17, 19, 20, 28, 30, 35, 37, 39, 41, 42, 43, 51, 12, 15, 32; ЦРП - 2 в комірках 14, 21, 20. Таким чином напруга в точці розподілу електричної енергії фактично становить 6 кВ.

Оскільки ПрАТ «Київобленерго» відшкодовує ПрАТ «Росава» (основному споживачу) вартість витрат на утримання технологічних електричних мереж, які використовуються для передачі електричної енергії його субспоживачам, що підтверджується договором про спільне використання технологічних електричних мереж № 78 від 02.02.2012, позивач вважає правомірним встановлення відповідачеві другого класу напруги.

З огляду на вказані обставини, позивач просить визначити відповідача споживачем електричної енергії другого класу диференційованого за ступенем напруги в точці розподілу електричної енергії із ступенем напруги 6 кВ, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на постанову НКРЕ № 1052 від 13.08.1998.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві зазначав, що постанова НКРЕ № 1052 від 13.08.1998 «Про Порядок визначення класів споживачів», на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не зареєстрована в Міністерстві юстиції України у встановленому законодавством порядку, а тому, носить рекомендаційний характер та не є обов'язковою для сторін договору; вважає що дії позивача з подання позову направлені на ухилення від виконання діючого договору про постачання електроенергії

№ 8797 від 19.01.2004, а обрання неналежного способу захисту начебто порушених прав останнім не є випадковим.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог ПрАТ «Київобленерго», а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій даної статті наступним чином: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової шкоди); визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 20 Господарського кодексу України містить аналогічні приписи щодо передбачених законодавством способів захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (частина 1 ст. 20 Цивільного кодексу України).

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996р. у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Тобто, у кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. При цьому, вирішуючи спір, суд має з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

В силу приписів ч.ч. 3, 4 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судовий акт має бути не лише законним, але й таким, що може бути реально виконаним, у результаті чого досягається позитивний ефект та дійсне відновлення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

З огляду на викладене, судова колегія повністю погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову у даній справі, з огляду на неефективність обраного позивачем способу захисту його прав та інтересів, оскільки у разі прийняття судового рішення, воно не може бути реально виконаним, у тому числі шляхом примусового його виконання органами державної виконавчої служби.

Доводи апелянта про те, що рішення суду ґрунтується на припущенні стосовно того, що задоволення позову не сприятиме укладенню договору з відповідачем, а визначення відповідача споживачем електричної енергії 2 класу напруги створить умови позивачеві для переукладення Договору про постачання електричної енергії на нових умовах, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що статтями 651, 652 Цивільного кодексу України, статтею 188 Господарського кодексу України чітко визначені підстави для зміни або розірвання договору, у тому числі у судовому порядку.

Приписами статті 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з вимогами ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже слід дійти висновку, що для вирішення конкретного спору, переданого на розгляд компетентного суду, встановленого законом, необхідна позиція позивача щодо вибору способу захисту, а роль суду зводиться до організації судового процесу, сприяння реалізації прав учасників процесу та контролю за виконанням ними законодавчо визначених обов'язків, відтак суд не повноважний визначати спосіб захисту без відповідного звернення зацікавленої особи, адже суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених процесуальним законом випадках.

Позивачем не доведено суду належними і допустимими доказами факту наявності будь-якого порушення його прав або законних інтересів діями відповідача щодо відмови в прийнятті запропонованих позивачем змін до існуючого договору та, що обраний ним спосіб захисту буде ефективним, сприятиме відновленню його прав та законних інтересів.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що на підставі ч. 9 ст. 238 ГПК України у спорі про спонукання укласти договір, суд в резолютивній частині вказує умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Однак суд не вправі за позивача самостійно визначати позовні вимоги або умови договору та спонукати іншу сторону укласти договір, якщо позивачем такі вимоги у даній справі не заявлялись.

Таким чином посилання скаржника на те, що судом не застосовано іншого способу захисту прав позивача, який, на його думку, мав би бути ефективним, колегією суддів відхиляються, у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

На переконання колегії, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, є законним і обґрунтованим, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Київської області від 14.09.2018 у справі №911/1316/18 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків місцевого господарського суду не спростовують. У зв'язку з цим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПрАТ «Київобленерго» в особі Білоцерківського районного підрозділу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 270-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» в особі Білоцерківського районного підрозділу на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2018 у справі № 911/1316/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2018 у справі № 911/1316/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1316/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 01.02.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська