КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №377/615/18 Головуючий у І інстанції - Малишенко Т.О.

апеляційне провадження №22-ц/824/1846/2019 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Таргоній Д.О., Олійника В.І.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік,

встановив:

у вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Славутицького міського суду Київської області із позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік, мотивуючи свої вимоги тим, що у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 1986 року по 1991 рік на роботах в зоні іонізуючого випромінювання, його здоров'ю було завдано шкоду, внаслідок чого він отримав 2 групу інвалідності (довічно), що підтверджується довідкою НОМЕР_1 від 14 січня 1999 року.

Вказує, що відповідно до ст.1189 ЦК України, Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 25 травня 1963 року, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він має цивільне право на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної ушкодженням його здоров`я на роботах по ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС.

Відповідно довідки №27/01-15 від 14 травня 2018 року, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради не виплатило йому щорічну допомогу на оздоровлення за 2018 рік за шкоду, заподіяну здоров`ю під час ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС у розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Розмір збитків у результаті порушеного права на відшкодування ядерної шкоди, заподіяну ушкодженням здоров'я, за 2018 рік становить 18 495 гривень.

Просив стягнути з Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області на його користь 18 495 гривень на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік як інваліду ІІ групи у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення є необґрунтованим та незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що коли вибухнув ядерний реактор на 4 енергоблоці Чорнобильської АЕС він був призваний з перших годин на ліквідацію наслідків ядерної аварії.

У зв'язку з роботами на ЛНА на ЧАЄС в зоні високого іонізуючого випромінювання його здоров'ю була завдана ядерна шкода, що призвела до втрати працездатності та інвалідності ІІ групи (довічно) відповідно до висновку МСЕК від 14 січня 1999 року - профзахворювання пов'язане з роботами на ЛНА на ЧАЕС.

За завдану шкоду здоров'ю на роботах ЛНА на ЧАЕС Управління соціального захисту населення у м. Славутич зобов'язане виплатити компенсацію по щорічній допомозі на оздоровлення за 2018 рік у визначеному розмірі п'ять мінімальних заробітних плат.

Проте, дане Управління не виконало покладені обов'язки, зокрема, не виплатило компенсацію по щорічній допомозі на оздоровлення на 2018 рік, як інваліду ІІ групи у розмірі п'ять мінімальних заробітних плат.

Просив скасувати повністю рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги, а саме: стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування шкоди 18 495 гривень внаслідок порушення цивільного права на відшкодування ядерної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на ЛНА на ЧАЕС по компенсації за шкоду заподіяну здоров'ю на ЛНА на ЧАЕС по щорічній допомозі на оздоровлення за 2018 рік за шкоду заподіяну ушкодженням здоров'я при виконанні робіт на ЛНА на ЧАЕС, що призвело до втрати працездатності та інвалідності ІІ групи (довічно), у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу, який мотивовано тим, що позивач є інвалідом 2 групи захворювання, пов'язаного з роботами по ЛНА на ЧАЕС, та відноситься до громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і має посвідчення 1-ої категорії серії НОМЕР_2.

Відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому передбачені виплати, в тому числі щорічна допомога на оздоровлення, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ.

Позивач отримав щорічну допомогу на оздоровлення за 2018 рік в розмірі 120 гривень відповідно до чинного законодавства.

Згідно ст.72 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» суб'єктом відповідальності за ядерну шкоду є оператор ядерної установки (експлуатуюча організація).

Отже, допомога на оздоровлення за 2018 рік позивачу була виплачена в розмірі 120 гривень правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 немає.

Просив, відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2, а рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, йому встановлена 2 група інвалідності з причини профзахворювання, пов'язаного з роботами по ЛНА на ЧАЕС, що підтверджується довідкою НОМЕР_1 від 14 січня 1999 року.

24 лютого 1999 року Київською обласною державною адміністрацією ОСОБА_2 видано посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія НОМЕР_2

Згідно довідки №27/01-15 від 14 травня 2018 року, виданої управлінням соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, ОСОБА_2 як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інваліду ІІ групи, щорічна допомога на оздоровлення за 2018 рік у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, відповідно до ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року (у редакції від 19 грудня 1991 року, із змінами і доповненнями від 01 липня 1992 року) не виплачена.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у разі колізії норм закону, що мають однакову юридичну силу, з 1 січня 2018року по 31 грудня 2018 року застосуванню у спірних відносинах підлягають норми підзаконного нормативно-правового акта - постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 18 495 гривень, що є розміром збитків в результаті порушення його цивільного права на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної ушкодженням його здоров'я на ЛНА на ЧАЕС, профзахворювання, пов'язаного з роботами на ЛНА на ЧАЕС, згідно його статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, як інваліду II групи у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, немає.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Згідно ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну сину.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської АЕС катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

За змістом ст.1189 ЦК України, особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом.

У зв'язку з ратифікацією 12 липня 1997 року Україною Віденської Конвенції, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з приєднанням до Віденської конвенції» від 03 грудня 1997 року внесено зміни до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08 лютого 1995 року.

Як зазначено у ст.1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», ядерна шкода - втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров'ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, заподіяна майну, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, заподіяної самій установці або транспортному засобу, яким здійснювалося перевезення.

Згідно зі ст.72 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною - настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку).

Жодна особа, крім оператора, не несе відповідальності за ядерну шкоду, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

В статті 90 цього Закону окреслено сферу його застосування та вказано, що всі вимоги Закону застосовуються щодо будь-якого ядерного інциденту, що може статися на території України, після набрання цим Законом чинності.

УСЗН Славутицької міської ради Київської області не є суб'єктом відповідальності за ядерну шкоду.

Відповідно до ч.8 ст.73 вказаного Закону відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, встановлюється законом.

Спеціальним законом є Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким визначені та закріплені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, і який з 6 червня 1996 року містить повне визнання державою відповідальності за шкоду здоров'ю, втрату працездатності, завдану особам, постраждалим від Чорнобильської катастрофи та зобов'язання держави відшкодувати цю шкоду в повному обсязі.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за:пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою; матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Виходячи з наведеного, всю відповідальність за шкоду, завдану громадянам внаслідок Чорнобильської катастрофи, взяла на себе держава шляхом визначення статусу постраждалих осіб та встановлення пільг, компенсацій і гарантій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Формою відшкодування ядерної шкоди, отриманої внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, призначення та виплата громадянам, віднесеним до категорії осіб, які постраждали внаслідок цієї катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення.

Згідно ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року у базовій редакції, чинність якої було відновлено в зв'язку з тим, що положення розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 27 грудня 2007 року були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року у справі №10-рп/2008, яка діяла на час виникнення спірних відносин, щорічна допомога на оздоровлення виплачується, зокрема, в таких розмірах: інвалідам I і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат.

Згідно ч.7 цієї статті розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Таким чином вихідним критерієм нарахування спірної виплати за цим законом є мінімальна заробітна плата, розмір якої визначається на момент виплати законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у розмірі 3723,00 гривень.

Водночас пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» установлено, зокрема, такі розміри виплат: інвалідам I і II групи - 120 гривень.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 дано тлумачення, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України під час вирішення справ про соціальний захист підлягають застосуванню тоді, коли вони видані у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

В статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено що щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах , встановлених Кабінетом Міністрів України.

Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у Рішенні від 19 червня 2001 року №9-рп/2001 у справі щодо стажу наукової роботи, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.

Крім того, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

Згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

У рішеннях від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, від 24 березня 2005 року №2-рп/2005, від 20 червня 2007 року №5-рп/2007 Конституційний Суд України сформулював правові позиції стосовно такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність).

Крім того, згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 17 березня 2005 року № 1-рп/2005 у справі про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, держава зобов'язана відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками.

Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, Конституційний суд у цьому рішенні зазначив, що за Основним Законом України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19); Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції (частина третя статті113, пункт 10 статті 116, частина перша статті 117).

Відповідно до Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92); Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116).

Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері.

Одним з таких органів і є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.

У Рішенні від 2 березня 1999 року №2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 20 червня 2001 року №10-рп/2001 у справі про виплату і доставку пенсій та грошової допомоги вказав, що Основний Закон України закріплює основоположні засади права на державну соціальну допомогу громадянам і відносить до законодавчого регулювання механізм його реалізації.

Відповідно до положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначення порядку та розмірів соціальних виплат віднесено до відання Кабінету Міністрів України.

Таким чином у цьому рішенні Конституційний суд України визнав правомірним встановлення Верховною Радою України при прийнятті законів про Державний бюджет України на відповідний рік механізмів реалізації норм та положень інших законів України, якими передбачено розміри соціальних виплат, шляхом надання права Кабінету Міністрів України встановлювати інші розміри цих виплат, виходячи з наявних фінансових ресурсів держави.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки у спірних відносинах підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року слід залишити без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 31 січня 2019 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Д.О. Таргоній

В .І. Олійник