ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/5849/15 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого : Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби України та заяву Державної фіскальної служби України про приєднання до апеляційної скарги на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року ( повний текст рішення виготовлено 18.06.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Київської митниці Державної фіскальної служби України, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення сеерднього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів та зборів України "Про звільнення ОСОБА_3" від 04 березня 2015 року № 101-О;

- визнати протиправним та скасувати наказ Київської митниці ДФС "Про проведення розрахунку" від 05 березня 2015 року №183-о;

- поновити позивача на посаді заступника начальника Київської митниці Міндоходів (Київської митниці ДФС, правонаступника в Київської митниці Міндоходів, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України");

- стягнути з Київської митниці Міндоходів на користь позивача компенсацію за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Київської митниці Міндоходів на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

- визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України "Про звільнення ОСОБА_3" від 04.03.2015 № 101-о.

- визнано протиправним та скасовано наказ Київської митниці ДФС "Про проведення розрахунку" від 05.03.2015 №183-о.

- поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Київської митниці ДФС.

- стягнуто з Київської митниці ДФС на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 311 036, 46 грн. (триста одинадцять тисяч тридцять шість гривень 46 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем Київською митницею Державної фіскальної служби України подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що при прийнятті рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що звільнення позивача є правомірним, оскільки за результатами перевірки встановлено факт належності ОСОБА_3 до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», на основі критеріїв, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону, а саме: у період з 24.05.2013 по 04.03.2015 обіймав посаду заступника начальника Київської митниці Міндоходів.

07.10.2018 до Київського апеляційного адміністративного суду надійшла заява Державної фіскальної служби України про приєднання до апеляційної скарги на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 24 травня 2013 року позивач займав посаду заступника начальника Київської митниці Міндоходів.

Наказом Київської митниці Міндоходів від 02 березня 2015 року № 5-кв позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати у період з 03 березня 2015 року по 27 березня 2015 року.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 04 березня 2015 року № 101-О позивача звільнено з посади заступника начальника Київської митниці Міндоходів з підстав передбачених Законом України "Про очищення влади", пункту 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Наказом Київської митниці ДФС від 05 березня 2015 року № 183-о, на виконання пункту 2 наказу від 04 березня 2015 року № 101-О, визнано таким, що втратив чинність, наказ Київської митниці Міндоходів від 02 березня 2015 року № 5-кв з 05 березня 2015 року та, зокрема, встановлено необхідність проведення повного розрахунку з позивачем.

Вважаючи наказ про його звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що визначена законом заборона стосується посад керівника, заступника керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, а оскільки позивач обіймав посади керівника/заступника керівника територіального органу, а не центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує митну політику, то до нього не підлягає застосуванню п. 4 ч. 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади".

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначаються Законом України "Про очищення влади".

Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено припинення трудового договору з підстав, визначених Законом України "Про очищення влади", згідно з частиною другою якої у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади".

Відповідно до статті першої Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Частиною третьою зазначеної статті передбачено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пунктом 4 ч. 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади" встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Тобто, визначена законом заборона стосується посад керівника, заступника керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про очищення влади", особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України "Про очищення влади", перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Судом встановлено, що у період з 24 травня 2013 року позивач займав посаду заступника начальника Київської митниці Міндоходів.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3, 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 та Порядку проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 листопада 2014 року № 1100, проведено перевірку відомостей відносно позивача.

Підставою для винесення наказу від 04.03.2018 № 101-о є довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці позивача від 04.03.2015 та доповідна записка директора Департаменту персоналу ДФС України від 04.03.2015 № 491/99-99-04-0-01-18, яким встановлено належність ОСОБА_3 до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», на основі критеріїв, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону, а саме: у період з 24.05.2013 обіймав посаду заступника начальника Київської митниці Міндоходів.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що обов'язковою умовою застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади», є наявність двох умов, а саме:

- особа має обіймати посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та є такою, що не звільнилася в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням,

- особа має займати посаду зайнята керівника, заступника керівника територіального (регіонального) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику .

Згідно з п. 2 Указу Президента України від 18.03.2013 № 141/2013 "Про Міністерство доходів і зборів України" Міністерство доходів і зборів України є правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізуються.

Відповідно до п.п. 1, 3 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого вказаним Указом, Міністерство доходів і зборів України (Міндоходів України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань, зокрема: забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики. Основними завданнями Міндоходів України є, зокрема: забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізація єдиної державної податкової, державної митної політики, а також боротьба з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, здійснення в межах своїх повноважень контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів та інших платежів.

Отже, Міндоходів України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та митну політику.

Разом з тим, відповідно до п. 4 Положення про Київську митницю Міндоходів, яке затверджене наказом Міністерства доходів і зборів України від 17 квітня 2013 року № 52, основним завданням митниці є забезпечення реалізації державної митної політики.

Тобто, орган, посаду в якому займав позивач, не наділений повноваженням на формування державної митної політики.

Отже, у зазначений період позивач не обіймав посади керівника/заступника керівника територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує митну політику в областях, а тому до позивача не підлягав застосуванню пункт 4 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади».

При цьому висновок про наявність відповідних заборон повинен відповідати міжнародним критеріям у сфері прав люди до якої застосовуються люстраційні з процедури .

Так, Парламентською Асамблеєю Ради Європи у Резолюції 1096 (1996) «Про заходи, спрямовані на ліквідацію спадку колишніх комуністичних тоталітарних режимів» від 27 червня 1996 року (далі - Резолюція ПАРЄ 1096 (1996) від 27.06.1996 р.) підкреслюється, що «загалом ці [люстраційні] заходи можуть бути сумісні з демократичною державою, заснованою на верховенстві права, якщо вони відповідають кільком критеріям. По-перше, в кожному окремому випадку має бути доведена вина, яка є скоріш індивідуальною, а не колективною - і це підкреслює необхідність індивідуального, а не колективного застосування законів про люстрацію. По-друге, має бути гарантовано право на захист, презумпція невинуватості, а також право на оскарження до суду. Помста ніколи не може бути метою таких заходів; також не допускаються політичні чи соціальні зловживання процесом люстрації. Мета люстрації - не покарання імовірно винних (це є завданням прокурорів та кримінального законодавства), а захист молодої демократії» (пункти 12, 13 названої Резолюції).

У рішенні від 24 червня 2008 року у справі «Адамсон проти Латвії» Європейський суд з прав людини підкреслив, щоб відбуватись відповідно до Конвенції люстраційна процедура повинна відповідати таким умовам: a) законність; b) законна мета; с) пропорційність.

Україна є країною-учасником Венеціанської комісії, яка на своєму 101-му пленарному засіданні 12-13 грудня 2014 року ухвалила попередній висновок №788/2014, щодо Закону України "Про очищення влади", пунктом с) параграфу 104 якого відзначила наявність суттєвих недоліків Закону та необхідність його перегляду з урахуванням, зокрема, того, що вина має бути доведена в кожному індивідуальному випадку і не може презюмуватися на підставі лише приналежності до категорії державних службовців (абзац третій); люстраційна процедура має не порушувати гарантії на справедливий суд (абзац п'ятий); інформація щодо особи, яка підлягає люстраційним обмеженням, може оприлюднюватися виключно після остаточного судового рішення (абзац сьомий).

Статус особи, до якої застосовуються люстраційні заходи в розумінні практики Європейського суду з прав людини фактично прирівнюється до статусу особи, обвинуваченої в кримінальному провадженні ( див. п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 24 квітня 2007 року у справі «Матиєк проти Польщі»(заява № 38184/03, остаточне рішення від 24 вересня 2007 року).

Отже, до особи, до якої застосовуються люстраційні процедури, передбачені Законом № 1682-VII, повинні бути забезпечені усі гарантії правового захисту, передбачені Конституцією України для осіб, звинувачених у кримінальному провадженні.

В абзаці шостому пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі про відповідальність юридичних осіб Конституційний Суд України наголосив на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина: Конституція встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції).

Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 зазначив: «Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (підпункт 3.1 пункту 3).

Тобто, вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.

Наразі, відповідачем не надано доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Крім того, колегія суддів зауважує, що механізм проведення перевірки достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади» (далі - Постанова №563).

Згідно з пунктом 13 Постанови №563 відомості про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону (прізвище, ім'я та по батькові, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, критерії, на підставі яких застосовується заборона, та строк, протягом якого до особи застосовується заборона), не пізніш як на третій день з дня їх надходження до Мін'юсту розміщуються на офіційних веб-сайтах Мін'юсту та органу, в якому проводиться перевірка.

Відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка підлягає перевірці, на підставі відомостей, наявних в особовій справі такої особи, або на підставі наданих особою документів, а також інформації з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або відсутність у Реєстрі таких відомостей, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктами 1 - 8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону (пункт 14 Постанови №563).

Відповідно до пункту 36 вказаної постанови на підставі відповіді / висновку / копії судового рішення, що надійшли від органів перевірки за результатами перевірки, відповідальний структурний підрозділ у триденний строк (з дня надходження останньої відповіді / висновку / копії судового рішення або з дня надходження відповіді / висновку / копії судового рішення, який є підставою для застосування заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону) готує довідку про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 та подає її керівнику органу.

Керівник органу не пізніш як на третій робочий день з дня складення довідки про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 у разі встановлення недостовірності відомостей щодо особи, зазначених у пунктах 1 та/або 2 частини п'ятої статті 5 Закону, приймає рішення про звільнення такої особи та у той самий день надсилає в паперовій формі до Мін'юсту повідомлення про звільнення особи за формою згідно з додатком 6 разом із засвідченою копією рішення про звільнення особи, інформація з яких не пізніш як на третій день з дня надходження до Мін'юсту вноситься до Реєстру (п. 37 Постанови №563).

Відповідно до п. 1, 2 ч. 5 ст. 5 Закону України «Про очищення влади» перевірці підлягають:

1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону;

2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку (ч. 12 ст. 5 Закону України «Про очищення влади»

Отже за наслідком проведення перевірки, у тому числі достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» складається, зокрема, висновок, який є підставою для застосування відповідних заборон.

В свою чергу, на підставі висновку формується відповідна довідка, яка в контексті приписів п. 37 Постанови №563 є підставою для прийняття рішення про звільнення такої особи.

Разом з тим, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували проведення люстраційної перевірки та відповідно складання висновку за результатами такої перевірки.

Враховуючи зазначене колегія суддів вважає також, що відповідачем порушено процедуру, яка встановлена Законом України «Про очищення влади» та постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади».

Отже, звільнення позивача відбулося з порушенням вимог Закону України «Про очищення влади» та КЗпП України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося за відсутності правових підстав, тому наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення на посаді вважав, що порушене право позивача повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді заступника начальника Київської митниці ДФС, із врахуванням реорганізії територіальних органів Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в разі відсутності посади позивача (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено

У разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки апелянт звільнив позивача без законних на те підстав, а тому, відповідно до положень статті 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню саме на попередній посаді.

Однак, враховуючи, що позивача, наказом Державної фіскальної служби України від 11.12.2018 № 2415-0, поновлено на посаді аналогічній із посадою, з якої його звільнено, і яка існує на даний момент, то колегія суддів з метою недопущення невизначеності та погіршення правового становища позивача, вважає недоцільним змінювати рішення суду першої інстанції в цій частині.

Разом з тим, прийнявши рішення про поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції не зазначив дати, з якої позивача необхідно поновити, а саме - з 0 4 березня 2015 року, оскільки відповідно до наказу від 04.03.2015 року, саме із цієї дати позивача звільнено з посади.

Відповідно підлягають до задоволення і позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначеному судом першої інстанції розмірі та розрахованому у відповідності до Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Крім того, проведення такого розрахунку не є предметом апеляційного оскарження.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Київської митниці Державної фіскальної служби України, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Разом з тим, необхідно змінити резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року, виклавши абз. 4 у редакції, що відповідає обставинам справи, а саме - «Поновити ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Київської митниці ДФС з 04 березня 2015 року». У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково: змінити резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року, виклавши абз. 4 у редакції, що відповідає обставинам справи. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби України на рішення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року- задовольнити частково

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року в його резолютивній частині змінити, викласти четвертий абзац в наступній редакції:

«Поновити ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Київської митниці ДФС з 04 березня 2015 року».

У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 31.01.2019.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю.Кучма