ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2019 року

м. Полтава

Справа № 440/4550/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

18 грудня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про

визнання протиправним та скасування рішення Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № б/н від листопада 2018 року про припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку із втратою годувальника;

зобов'язання відповідача поновити виплату позивачу пенсії у зв'язку із втратою годувальника з 01 листопада 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії у зв'язку із втратою годувальника, зумовлених висновком про відсутність у позивача станом на дату виникнення обставин, що зумовлюють виплату зазначеного виду пенсії, ознак непрацездатного члена сім'ї померлого годувальника.

Ухвалою суду від 22 грудня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов, а також витребувано додаткові докази у справі.

Копію вищевказаної ухвали отримано відповідачем 27 грудня 2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення /а.с. 33/, відтак, Чутівському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Полтавської відзив на позов належало надати у строк до 11 січня 2019 року.

10 січня 2019 року судом (засобами електронного зв'язку) отримано клопотання відповідача про продовження строку для подачі відзиву на позов та витребуваних судом документів, мотивоване направленням пенсійної справи позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області для проведення контрольно-перевірочних заходів /а.с. 34-37/.

Вищевказане клопотання відповідача визнано судом своєчасно поданим, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

15 січня 2019 року до суду надійшов відзив на позов від 11 січня 2019 року, у якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що рішенням № 200 від 05 травня 2018 року Чутівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області допущено безпідставне призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Помилковість призначення відповідачем зазначеної пенсії було виявлено Головним управлінням Пенсійного фонду в Полтавській області про що заступником начальника відділу з питань призначення та перерахунку пенсій ОСОБА_2 складено службову записку від 31 жовтня 2018 року. З метою недопущення подальшого порушення вимог пенсійного законодавства Чутівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області прийнято рішення № 2 від 01 листопада 2018 року про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії у зв'язку із втратою годувальника /а.с. 39-46/.

22 січня 2019 року Чутівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області засобами електронного зв'язку до суду направлено копії витребуваних судом документів /а.с. 56-81/. Зазначені документи підлягають залученню до матеріалів справи, дослідженню судом та свідчать про належне виконання відповідачем вимог ухвали від 22 грудня 2018 року, проте не можуть визнаватись судом належними доказами у справі через незабезпечення відправником їх скріплення електронним цифровим підписом. 25 січня 2019 року засобами поштового зв'язку судом отримано належним чином завірені паперові копії вищевказаних документів /а.с. 91-104/.

24 січня 2019 року до суду надійшло клопотання позивача про повернення відзиву на позов відповідачу через порушення останнім строку, наданого судом для подання заяви по суті справи. Крім того, у вказаному клопотанні позивач наполягає на безпідставності доводів Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, наведених у відзиві /а.с. 83-87/.

Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про повернення відзиву відповідачу, суд виходить з того, що Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено підстав для повернення судом відзиву. За змістом частини шостої статті 162 Кодексом адміністративного судочинства України суд наділений повноваженнями на вирішення справи за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин. Однак, відповідачем у строк, встановлений ухвалою від 22 грудня 2018 року, забезпечено надання суду належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження поважності причин, які унеможливили надання відзиву та витребуваних документів у встановлений судом строк.

Поряд із тим, суд вважає за доцільне зауважити, що позивачем порушено правила оформлення заперечень на відзив. Так, частиною першою статті 163 Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. Відтак, свої заперечення щодо суті відзиву позивачу належало оформлювати відповіддю на відзив, а не викладати їх у клопотанні.

Зважаючи на те, що від сторін у встановлений ухвалою від 22 грудня 2018 року строк не надійшло заперечень проти розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, останню розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статей 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Судом встановлено, що станом на дату звернення до територіального органа Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) досягла віку 58 років 06 місяців 16 днів та набула страхового стажу 15 років 11 місяців 24 дні.

05 травня 2018 року на підставі рішення Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 200 ОСОБА_1 з 12 квітня 2018 року призначено пенсію у зв'язку із втратою годувальника.

Рішенням Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 2 від 01 листопада 2018 року позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку із втратою годувальника через помилковість її призначення (відсутність у ОСОБА_1 станом на дату виникнення обставин, що зумовлюють виплату зазначеного виду пенсії, сукупності ознак непрацездатного члена сім'ї померлого годувальника: досягнення пенсійного віку та наявності 25-річного страхового стажу /а.с. 102-104/.

Наполягаючи на досягненні зниженого пенсійного віку та достатності страхового стажу для отримання пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який складає понад 15 років, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою скасувати рішення про припинення виплати пенсії у зв'язку із втратою годувальника та поновити виплату зазначеної соціальної допомоги.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом. Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом. Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення /частина перша статті 2 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"/.

Частина перша статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника врегульовано статтею 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Частиною першою зазначеної статті передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (ОСОБА_3), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. Непрацездатні члени сім'ї особи, зниклої безвісти, у порядку, передбаченому Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти", які були на її утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу годувальника, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника у порядку, встановленому цим Законом, якщо інше не передбачено Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти".

Непрацездатними членами сім'ї згідно пункту 1 частини другої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відтак, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до непрацездатних відносить осіб з інвалідністю та осіб, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.

За правилами частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 01 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 01 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_2 і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 01 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 01 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 01 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 01 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 01 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 01 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом з 01 січня 2018 року для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком незалежно від статі є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення 60 річного віку та 2) наявність страхового стажу не менше 25 років. При цьому для жінок, які народилися в період з 30 вересня 1956 року по 31 грудня 1961 року, передбачається право на призначення пенсії до досягнення ними загального пенсійного віку (залежно від дати народження), однак за обов'язкової умови - наявності страхового стажу, здобутого станом на дату досягнення зниженого пенсійного віку. Зважаючи на те, що позивач народилась 11 жовтня 1959 року, то остання має право на призначення пенсії за віком після досягнення нею віку 58 років 6 місяців за умови наявності 25-річного страхового стажу.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на дату звернення до територіального органа Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_1 досягла віку 58 років 6 місяців 16 днів /а.с. 20-21/, однак, набула страхового стажу лише 15 років 11 місяців 24 дні /а.с. 18-19/.

Проаналізувавши викладене, суд дійшов висновку, що станом на 27 квітня 2018 року позивач не мала статусу непрацездатного члена сім'ї померлого годувальника, оскільки не мала сукупності ознак з якими Закон пов'язує право особи, на виплату пенсії за віком: досягнення передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" віку та наявності 25-річного страхового стажу або статусу особи з інвалідністю.

Таким чином, відповідачем безпідставно призначено позивачу пенсію у зв'язку із втратою годувальника.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 5 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

За викладених обставин суд погоджується з доводами відповідача, що прийняття Чутівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області рішення про припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку із втратою годувальника зумовлене недопущенням подальшого порушення вимог пенсійного законодавства та незаконних видатків з бюджету Пенсійного фонду України.

Відтак, припиняючи виплату позивачу пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відхиляючи посилання позивача на наявність у неї станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення відповідної пенсії страхового стажу, передбаченого першим реченням частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який перевищує 15 років, суд виходить з того, що вказане положення статті 26 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поширюється на правовідносини, які виникли до 01 січня 2018 року.

У позовній заяві ініціатор звернення звертав увагу суду на відсутність в отриманому ним засобами поштового зв'язку примірнику спірного рішення окремих його реквізитів (номеру та дати) /а.с. 14-16/.

Дослідивши наявну в матеріалах позовної заяви копію рішення Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку із втратою годувальника, яке надсилалось на адресу позивача, суд погоджується з наявністю у ньому зазначених недоліків.

Порівнявши копію спірного рішення Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про припинення виплати пенсії у зв'язку із втратою годувальника, наявного у позивача /а.с. 14-16/, з копією цього ж рішення, яка зберігається у відповідача /а.с. 69-71/, суд вважає, що під час оформлення примірника рішення ОСОБА_1 мала місце технічна помилка щодо незазначення дати на номеру в одній з копій рішення; в іншій частині досліджені судом документи є ідентичними.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відсутність у дослідженій копії документа деяких його реквізитів не спотворює змісту спірного рішення, а також не впливає на його суть, а з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, що свідчать про наявність підстав для припинення виплати пенсії у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_1, - не може визнаватись судом належною та достатньою підставою для визнання такого рішення протиправним та/або його скасування.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість спірного рішення, а позивачем не надано доказів на спростування наявності підстав для його прийняття.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 243-245, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (с. Велика Рублівка, Котелевський район, Полтавська область, 38623, рнокпп НОМЕР_1) до Чутівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (пров. Центральний, 4-а, смт. Чутове, Чутівський район, Полтавська область, 38800, код ЄДРПОУ 40374817) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

ОСОБА_4