ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/3321/18 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Ісаєнко Ю.А.,
суддів: Земляної Г.В., Лічевецького І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверське» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверське» до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Компанія «NIBULON S.A.» про визнання дій протиправними,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіверське» звернулось до суду з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Компанія «NIBULON S.A.» про визнання протиправними дій службової особи відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС, старшого державного виконавця Сіренко Сергія Володимировича щодо вимоги про надання інформації.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апелянта, зокрема, обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не було враховано всіх доводів позивача при розгляді справи, та не взято до уваги, що державний виконавець, направляючи запит № 55583162/20.1-4/23 від 03.09.2018 з вимогою надати інформацію щодо майна ПАТ «Компанії «Райз», стану заборгованості тощо, вийшов за межі наданих йому повноважень.
Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 55583162 з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва № 759/16206/14-ц від 28.12.2017, боржником в якому є ПАТ «Компанія «Райз», а стягувачем Компанії «NIBULON S.A.».
Так, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС на адресу ТОВ «Сіверське» 03.09.2018 направлено запит державного виконавця № 55583162/20.1-4/23, в якому вимагалось протягом трьох робочих днів з моменту отримання цього запиту подати до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС відомості про належне ПАТ «Компанія «Райз» майно, що перебуває у позивача, та майно чи кошти, які позивач повинен передати ПАТ «Компанія «Райз» та довідку про стан заборгованості позивача перед ПАТ «Компанія «Райз», письмові пояснення щодо підстав і строків її виникнення та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів.
Вважаючи вказані дії державного виконавця протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України наділений повноваженнями щодо надіслання зазначеної вище вимоги, пов'язаної з виконанням рішень, за якими сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, приписами ч. 1 ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктами 3, 14, 15 та 20 частини третьої статті 18 Закону передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача.
Імперативними положеннями ч. 4 ст. 18 Закону передбачено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Згідно з ч. 5 ст. 18 Закону під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону, розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
У відповідності до пункту 6 розділу I Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція) під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пунктів 11-12 розділу І Інструкції запит виконавця є письмовим документом, який є обов'язковим для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю інформації, документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень.
Отримана інформація використовується органами державної виконавчої служби (приватним виконавцем) виключно із службовою метою.
У вимозі, дорученні, запиті виконавця обов'язково зазначаються: найменування органу державної виконавчої служби, прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця або прізвище, ім'я та по батькові приватного виконавця; дата відкриття та номер виконавчого провадження; реквізити виконавчого документа; строк виконання; наслідки невиконання.
Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, суд першої інстанції вірно вказав, що запит державного виконавця не є виконавчою дією, не стосується вжиття заходів примусового виконання рішення, а тому відповідач складаючи та направляючи на адресу позивача вищевказаний запит діяв з метою розшуку майна боржника на виконання положень статті 18 Закону, та з дотриманням вимог закону, що зокрема, спростовує доводи апелянта стосовно того, що оскільки останній не є стороною виконавчого провадження, а відтак не зобов'язаний виконувати вимоги державного виконавця.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону, передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
Зазначені особи зобов'язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику.
Отже, за даних обставин, позивач був зобов'язаний виконати законну вимогу державного виконавця та надати запитувану інформацію, що також спростовує доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверське» щодо відсутності такого обов'язку.
Крім того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що копію балансу виконавець може отримати безпосередньо у боржника або у відповідних державних органах, оскільки такі доводи жодним чином не спростовують наявність права у державного виконавця, передбаченого п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону, на звернення з відповідним запитом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що пункт 3 частини третьої статті 18 Закону надає державному виконавцю повноваження на вчинення таких дій без жодних умов чи обмежень. Разом з тим, державний виконавець запитував у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверське» інформацію, яка виключає втручання у господарську діяльність позивача, не становить банківську чи комерційну таємницю тощо.
В частині посилань апелянта на порушення відповідачем територіальної юрисдикції при надісланні останнім запиту, то зазначені аргументи правомірно відхилено судом першої інстанції, який вказав, що згідно з ст. 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
У відповідності до пункту 3 розділу I Інструкції органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
Пунктом 4 розділу I вказаної Інструкції передбачено, що відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими, зокрема сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
Відтак, в контексті ч. 4 ст. 18 Закону, вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відповідності дій Департаменту Державної виконавчої служби вимогам чинного законодавства, що в свою чергу, свідчить про необґрунтованість вимог позивача. А отже, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, виконано зазначений обов'язок, та у встановленому порядку обґрунтовано правомірність своїх дій та рішень.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіверське» залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко
Суддя Г.В. Земляна
Суддя І.О. Лічевецький
